Рішення

від 04.05.2022 по справі 914/4106/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2022 Справа № 914/4106/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Беркут"

до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова

про стягнення 5448,10 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Приватним підприємством "Беркут" до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про стягнення 7265,20 грн., з яких 6238,27 інфляційні втрати та 1026,93 грн. 3% річних.

Відповідно до заяви (вх.№992/22 від 05.04.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог позивачем до стягнення заявлено 5448,10 грн., з яких 4568,09 грн. інфляційні втрати та 880,01 грн. 3% річних. Як вбачається з поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, ним здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат за період з 01.04.2017р. по 30.11.2021р. та 3% річних за період з 12.03.2017р. по 07.12.2021р.

Ухвалою суду від 05.04.2022р., вказана заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№992/22 від 05.04.2022р.) була прийнята судом до розгляду.

Сторони явку представників в судове засідання 05.05.2022р. не забезпечили. Слід зазначити, що явка сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2016р. у справі №914/753/16 за позовом Приватного підприємства "Беркут" до відповідача Львівського управління начальника робіт про стягнення 11492,96 грн. встановлено, що між Приватним підприємством "Беркут" (позивач) та Львівським управлінням начальника робіт (УНР) (відповідач) був укладений договір на поставку матеріалів №30/03/13 від 30.04.2013 р. (далі договір), за умовами якого продавець (позивач у справі) зобов`язується передати у власність покупцеві (відповідач у справі), а покупець зобов`язується прийняти та сплатити за товар згідно з накладною.

Рішенням суду у вказаній справі №914/753/16 позовні вимоги Приватного підприємства "Беркут" задоволено, вирішено стягнути з Львівського управління начальника робіт на користь Приватного підприємства "Беркут" 6185,33 грн. - основного боргу, 426,88 грн. - пені, 4335,92 грн. - інфляційних втрат, 544,83 грн. - три проценти річних та 1378,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

27.05.2016р. на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2016р. у справі №914/753/16 видано наказ про стягнення вищезазначеної заборгованості та витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2021р. у справі №914/753/16 заяву Приватного підприємства "Беркут" про заміну сторони правонаступником задоволено, замінено боржника Львівське управління начальника робіт на його правонаступника Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова за виконавчим документом, який виданий на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2016р. у справі №914/753/16.

Як зазначає позивач, дане судове рішення було виконано Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова (КЕВ м.Львова) 08.12.2021р., у зв`язку з чим за порушення строків погашення боргу, позивач відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог нарахував інфляційні втрати за період з 01.04.2017р. по 30.11.2021р. в розмірі 4568,09 грн. та 3% річних за період з 12.03.2017р. по 07.12.2021р. в розмірі 880,01 грн., які не були предметом розгляду у справі №914/753/16.

Відповідач щодо позовних вимог заперечив, зокрема у відзиві на позовну заяву зазначив, що про зазначений борг йому стало відомо з ухвали Господарського суду Львівської області у справі №914/753/16 від 29.09.2021р., якою замінено сторону, а саме боржника у наказі Господарського суду Львівської області №914/753/16. За твердженням відповідача, відповідно до вказаної ухвали в межах бюджетного фінансування ним своєчасно оплачено суму боргу. При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву також просив застосувати строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, між Приватним підприємством "Беркут" (позивач) та Львівським управлінням начальника робіт (УНР) (відповідач) був укладений договір на поставку матеріалів №30/03/13 від 30.04.2013 р. (далі договір), за умовами якого продавець (позивач у справі) зобов`язується передати у власність покупцеві (відповідач у справі), а покупець зобов`язується прийняти та сплатити за товар згідно з накладною.

Факт виникнення у Львівського управління начальника робіт заборгованості у розмірі 6185,33 грн. за вказаним договором встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2016р. у справі №914/753/16. Вказаним рішенням суду також встановлено факт наявності заборгованості по інфляційних втратах у розмірі 4335,92 грн., 3% річних в розмірі 544,83 грн. та пені в розмірі 426,88 грн. Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

Згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Докази сплати вказаної заборгованості до 08.12.2021р. по договору №30/03/13 від 30.04.2013р. в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова, як правонаступником Львівського управління начальника робіт сплачена лише 08.12.2021р.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Цивільного кодексу України).

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.10.2020р. у справі №923/766/19).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2016р. у справі №914/753/16, яким стягнуто з відповідача заборгованість, що набрало законної сили, ніяким чином не припиняє зобов`язання відповідача щодо оплати заявленої заборгованості та не позбавляє позивача права вимагати сплати нарахувань, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за весь період прострочення основного зобов`язання.

Щодо твердження відповідача про відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання з його сторони в межах зазначеного позивачем періоду, суд зазначає таке.

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Згідно статті 52 Господарського процесуального кодексу України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Як зазначено в ухвалі Господарського суду Львівської області від 29.09.2021р. у справі 914/753/16, з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що внаслідок реорганізації юридичну особу Львівське управління начальника робіт, що є боржником за наказом у справі № 914/753/16, було припинено 19.01.2021 внаслідок реорганізації підприємства, а його провонаступником вказано Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова.

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, при якому все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників; при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.

Таким чином, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова є правонаступником Львівського управління начальника робіт, відтак твердження відповідача про відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання з його сторони є необгрунтованими та безпідставними.

Крім того, у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (постанова Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18).

Отже, враховуючи наведене, нарахування позивачем інфляційних втрат в розмірі від 4568,09 грн. на суму основного боргу 6185,33 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 4335,92 грн., що стягнуті рішенням суду у справі № 914/753/16, здійснено правомірно.

Оскільки 3% річних не входить до складу основного зобов`язання, то позивачем правомірно також здійснено розрахунок 3% річних в розмірі 880,01 грн. лише на суму основного боргу 6185,33 грн.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.04.2017р. по 30.11.2021р. в розмірі 4568,09 грн. та 3% річних за період 12.03.2017р. по 07.12.2021р. в розмірі 880,01 грн. є обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо заявленого строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць (за кожен день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

Стягнення інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.

При цьому, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 17.03.2020р., відповідне до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 p., з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, дія якого триває й наданий час.

Враховуючи, що карантин на території України встановлено з 12.03.2020р., то звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 3% річних за період з 12.03.2017р. по 07.12.2021р. та інфляційних втрат за період з 01.04.2017р. по 30.11.2021р. (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог), з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, здійснено в межах строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 24.01.2022р.

Враховуючи, що позов у даній справі підлягає задоволенню в повному обсязі, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, місто Львів, вулиця Батуринська, 2, ідентифікаційний код 07638027) на користь Приватного підприємства "Беркут" (79066, місто Львів, вулиця Драгана, будинок 30, квартира 42, ідентифікаційний код 23267591) 4568,09 грн. інфляційних втрат, 880,01 грн. 3% річних та 2270,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.05.2022р.

Суддя Петрашко М.М.