ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"12" травня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/33/22
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» (Юридична адреса: 65016, м. Одеса, вул. Макаренка, буд. 2А, кв. 173; адреса для листування: 65009, м. Одеса, а/с 61, код ЄДРПОУ - 40352311, електронна адреса: patagency.info@gmail.com)
До відповідача: Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 00206539, електронна адреса: office@opz.odessa.ua)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Богомолова В.С.
Представники сторін:
Від позивача: Боголюбська А.О. - на підставі ордера серії ВН №1112423 від 24.01.2022р.; Шаповалов Р.Ю. - на підставі ордера серії ОД №568321 від 29.11.2021р.
Від відповідача: Сімоненко І.О.- в порядку самопредставництва.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Шаповалов Р.Ю. - на підставі ордера серії ОД №568321 від 29.11.2021р.
Від відповідача: не з`явився.
Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства (далі - АТ) «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» про стягнення заборгованості у сумі 412 176 грн 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.01.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/33/22 справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 25.01.2022р.
Протокольною ухвалою суду від 25.01.2022р. відкладено розгляд справи на 01.03.2022р.
07 лютого 2022р. до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» просить закрити провадження у справі №916/33/22 в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості 150 000 грн.
24 лютого 2022р. Президентом України підписано Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Указом Президента України від 14.03.2022р. №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджено Законом України №2119-IX від 15.03.2022р.
Ухвалою суду від 18.03.2022р. призначено судове засідання на 12.05.2022р.
Позивач - ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП», підтримує позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 262 176 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп., просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 07.02.2022р.
Відповідач - АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД», у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 28.01.2022р., просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 150 000 грн та зменшити розмір штрафних санкцій та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем.
Позивач у справі зазначає, що 29.06.2021р. між ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» (Постачальник) та АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (Покупець) укладено Договір поставки №851ЕТ, відповідно до якого Постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, на умовах, установлених Договором.
26 липня 2021р. позивачу надійшла заявка на товар №2054 від АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД».
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору 17.08.2021р. ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» поставлено товар АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» на загальну суму 412 176 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0002426 від 17.08.2021р. та рахунком на оплату товару №СФ-0003820 від 16.08.2021р. на суму 412 176 грн.
Відповідно до п.3.2. Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 20 банківських днів, на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, згідно видаткової накладної, підписаної Сторонами договору.
Таким чином, за підрахунком позивача, 20-дений строк на оплату поставленого товару сплинув 15.09.2021р.
Однак, в порушення умов Договору АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» не було оплачено вартість поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 412 176 грн.
Позивач зазначає, що 30.09.2021р. ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» направлено відповідачу претензію а №30090/2 та повторно надіслано для оплати рахунок-фактуру №СФ-0003820 від 16.08.2021р.
Відповідно до зазначеної претензії, позивач просив сплатити заборгованість протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії на платіжні реквізити позивача та письмово сповістити про результати розгляду, проте, відповідачем зазначені вимоги виконані не були.
Враховуючи ігнорування відповідачем вимоги, позивач повторно надіслав на адресу АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» претензію №2510/01 від 25.10.2021р., однак, дана претензія задоволена також не була.
Натомість, 26.10.2021р. відповідач надіслав лист №2840, відповідно до якого останній, посилаючись на положення п.3.7. Договору, у зв`язку з тим, що завод був вимушений зупинити виробничі потужності, що призвело до складного фінансово-економічного становища, просив вважати терміном оплати поставленого товару період в 90 календарних днів від дати поставки товару.
Так, відповідно до п.3.7. Договору залежно від реального фінансового стану Покупця, умови оплати товару або партії товару можуть бути змінені Покупцем в односторонньому порядку на оплату по факту постачання з відтермінуванням платежу на 90 календарних днів. Про це Покупець повідомляє Постачальника шляхом надіслання відповідного повідомлення за підписом уповноваженої особи на адресу електронної пошти Постачальника, з подальшим направленням Постачальнику оригіналу повідомлення. Датою зміни умов оплати вважається дата направлення на адресу електронної пошти Постачальника.
Але, у зв`язку з тим, що відповідач своє бажання скористатись правом, передбаченим п.3.7. Договору, висловив після порушення строків на оплату, а саме після спливу 20-деного строку та після отримання двох претензій, тобто, після порушення умов оплати товару, відповідач втратив право на односторонню зміну умов оплати, а посилання на положення п.3.7. Договору, з позиції позивача, є намаганням уникнути відповідальності за прострочене зобов`язання.
Таким чином, позивач вважає, що оплата товару, поставленого на користь АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» , підлягає здійсненню в строки, визначені п.3.2. Договору.
На підставі зазначеного, у зв`язку з невиконанням умов Договору, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів позивач звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути на свою користь заборгованість у розмірі 412 176 грн. Однак, у зв`язку з тим, що відповідачем 04.01.2022р. сплачено частину заборгованості у розмірі 150 000 грн, позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 150 000 грн в порядку п.1 ч.2 ст.46, ст.191 ГПК України та просив суд закрити провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.
За таких обставин , позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 262 176 грн.
Позивач також зазначає, що відповідно до п.7.2. Договору Покупець за порушення обов`язку, визначеного у п. 3.2. Договору за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення встановленої Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно по положення ст.230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
На підставі зазначеного, позивач нарахував за період з 16.09.2021р. по 03.12.2021р. пеню у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3 709 грн 58 коп., які просить також стягнути з відповідача у зв`язку з порушенням умов Договору.
Щодо посилань відповідача про наявність обставин для зменшення розміру пені в порядку ст.233 Господарського кодексу України позивач зазначає, що при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Таким чином, враховуючи той факт, що розмір основної заборгованості на дату подачі позову становив 412 176 грн, а розмір пені за підрахунком позивача становить 15 165 грн 82 коп., що становить 3,67% від загального розміру заборгованості, на думку позивача, відсутня така умова для зменшення пені як перевищення розміру неустойки над розміром збитків.
Водночас, станом на 15.09.2021р. відповідачем не здійснювалося будь-яких заходів для належного виконання зобов`язань, до цього моменту відповідач не надсилав повідомлень щодо скрутного фінансового становища.
Позивач зауважує на тому, що часткове погашення заборгованості у розмірі 150 000 грн було здійснено відповідачем після пред`явлення позову, а саме 04.01.2022р., тобто, відповідач почав вживати заходи, направлені на виконання зобов`язання після сплину майже чотирьох місяців після закінчення строку для належного його виконання.
З позиції позивача, зазначені дії відповідача свідчать про його недобросовісність та бажання уникнути відповідальності за порушення зобов`язання.
Позивач зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021р. у справі №910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Таким чином, відповідач, розуміючи специфіку своєї господарської діяльності та наявні в нього проблеми з розрахунками, не був позбавлений можливості погодити з позивачем у договорі поставки більш тривалі строки розрахунків за товар чи застосувати інші юридичні запобіжні заходи майбутнім втратам. Замість цього, відповідач вже після порушення порядку виконання зобов`язань намагається уникнути відповідальності за таке порушення.
Щодо посилань відповідача на зменшення 3% річних та інфляційних втрат позивач зазначає, що відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.
Відповідач в обґрунтування своїх вимог про зменшення 3% річних та інфляційних втрат поклав лише постанову Великої палати по справі №902/417/18, відповідно до якої суд допустив зменшення процентів річних, розмір яких був встановлений саме договором, а не законом.
Отже, оскільки сторони в Договорі не передбачили інший розмір процентів річних, стягненню підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення у заявленому позивачем розмірі, що є не надмірним, а співмірним з розміром заявленої заборгованості відповідача, виконаного останнім з порушенням строку, встановленого Договором, у зв`язку з чим, на думку позивача, відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
В якості нормативного обґрунтування позивач посилається на ст.193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 530, 612, 622, 626, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України .
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що негативні явища, які склалися на світовому ринку азотних добрив та на ринку природного газу України, неповернення з державного бюджету України надмірно сплаченого податку на прибуток, витрати підприємства на забезпечення екологічної безпеки, незалежно від того, триває процес виробництва чи його зупинено (становлять близько 90 млн. грн на рік), всі ці фактори поступово погіршували економічне становище АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» і призвели до скрутного фінансового становища, у зв`язку з чим 18.09.2021р. АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» остаточно зупинив виробництво аміаку та карбаміду, та , як наслідок, на сьогодні не має змоги провести розрахунки за своїми зобов`язаннями, у тому числі за договором, укладеним з ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП».
Відповідач зазначає, що АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» має кредиторську заборгованість загалом у сумі 10 902,12 млн. грн, з яких 4046,77 млн. грн -штрафні санкції, при цьому дебіторська заборгованість лише 49, 98 млн. грн.
Так, наказом Фонду державного майна України від 08.06.2018р. за №767 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій, що становить 99,5667 % статутного капіталу ПАТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД».
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов`язання сторін, зокрема, щодо: погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства.
Таким чином, як зазначає відповідач, стягнення надмірного розміру відсотків, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, може мати наслідком зниження приватизаційної привабливості АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» як єдиного майнового комплексу.
За таких обставин, покладення на відповідача додаткового фінансового тягаря у вигляді заявлених до стягнення 3 % річних ускладнить і без того складну економічну ситуацію, призведе до зниження його привабливості як об`єкта приватизації і в подальшому може призвести до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації у разі стабілізації ринків природного газу та ринку мінеральних добрив, у зв`язку з чим відповідач просить суд зменшити розмір 3% відсотків, нарахованих в порядку ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідач посилається на висновки , викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), відповідно до яких з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» зазначає, що останнє зі свого боку робить усе можливе для уникнення прострочення розрахунків з позивачем, і до подання позову відповідач провів часткове погашення зобов`язання у розмірі 150 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №11 від 04.01.2022р.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 150 000 грн та зменшити розмір санкцій , заявлених до стягнення ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП».
Відповідач також посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19, відповідно до якого зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. І як зазначив Верховний суд у Постанові по справі №904/1156/19 від 02.10.2020р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.
На підставі вищенаведеного, відповідач дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру інфляційних витрат, заявлених позивачем до стягнення.
Виходячи з матеріалів справи, пояснень представників сторін, судом встановлено, що 29.06.2021р. між ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» (Постачальник) та АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (Покупець) укладено Договір поставки №851ЕТ, відповідно до п.1.1 якого Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує товари на умовах викладених цим Договором, кількість, асортимент і технічні умови якого зазначені у специфікації, згідно з Додатком №1, що складає невід`ємну частину цього Договору.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, на підставі Договору між сторонами склалися правовідносини щодо поставки товару.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно п.10.1. Договору набуває чинності з моменту підписання його другою стороною і діє до 31.12.2021р., а в частині взаєморозрахунків до виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.
Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення Договору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що Договір є чинним.
Відповідно до п.4.1 Договору Постачальник зобов`язаний забезпечити своєчасне відвантаження товару Покупцеві в установлений термін.
Згідно п.4.2 Договору умови поставки товару викладені сторонами у цьому Договорі відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року з урахуванням положень цього Договору.
Пунктом 4.3. Договору визначено, що Постачальник передає, а Покупець приймає товар на умовах DDP склад Покупця (АТ «ОПЗ»: Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3).
Відповідно до п.4.4. Договору товар повинен бути доставлений не пізніше 60 календарних днів після отримання письмової заявки Покупця.
Днем виконання Постачальником зобов`язань по постачанню товару вважається дата, що вказана Покупцем в видатковій накладній (або товарно-транспортній накладній) при одержанні товару (п.4.6. Договору).
Згідно п.4.9 Договору Покупець має право, повідомивши Постачальника, відмовитися від прийнятті товару, постачання якого прострочене. Товар, відвантажений Постачальником до отримання повідомлення Покупця, Покупець зобов`язаний прийняти і сплатити.
Згідно п.3.2. Договору оплата товару або його партії за цим Договором здійснюється по факту поставки товару протягом 20 банківських днів, на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником згідно видаткової накладної, підписаної сторонами договору.
Разом з товаром у момент поставки Постачальник передає Покупцеві видаткову й транспортну накладні та рахунок-фактуру.
Пунктом 3.3. Договору визначено, що враховуючи те, що товар має 100% імпортне походження, що підтверджується відповідним документом (сертифікатом походження товару або іншим документом, підтверджуючим імпортне походження товару), сторони вирішили, що Покупець робить оплату у гривні на рахунок Постачальника у відповідності до п. 3.4 за курсом НБУ. Перерахунок вартості товару в більшу сторону здійснюється тільки при наявності документу, який підтверджує 100% імпортне походження товару. Сума Договору в 13142,57 євро фіксована та змінюванню не підлягає.
Згідно п.3.4. Договору при зміні зафіксованого курсу гривні до євро вказаного в п. 3.1. більш ніж на 5% як в більшу так і меншу сторону, вартість товару перераховується у відповідності з курсом НБУ, встановленим на початок дня дати виставлення Постачальником рахунку-фактури для оплати.
Згідно п.3.7. Договору залежно від реального фінансового стану Покупця, умови оплати товару або партії товару можуть бути змінені Покупцем в односторонньому порядку на оплату по факту постачання з відтермінуванням платежу на 90 календарних днів. Про це Покупець повідомляє Постачальника шляхом надіслання відповідного повідомлення за підписом уповноваженої особи на адресу електронної пошти Постачальника, з подальшим направленням Постачальнику оригіналу повідомлення. Датою зміни умов оплати вважається дата направлення повідомлення на адресу електронної пошти Постачальника.
Згідно п.3.1. Договору загальна сума Договору становить 435 грн 156 коп., у т.ч. ПДВ (20%) 72 526 грн, що еквівалентно 13 142 грн 57 коп. євро у тому числі ПДВ 20%.
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 17.08.2021р. до Договору на підставі п.3.4. Договору поставки товарів №851ЕТ від 29.06.2021 р. сторони вирішили переглянути ціну товару, у зв`язку зі зміною курсу національної валюти більш ніж на 5% по відношенню до євро. Курс гривні зафіксований в договорі 33,1104 грн. за 1 євро. На день постачання товару 17.08.2021 р. курс гривні до євро становив 31,3633 грн. за 1 євро. Відсоткова різниця курсу НБУ становить 5,28%. З урахуванням зазначеної у п.1 даної додаткової угоди зміни курсу національної валюти по відношенню до євро остаточна оплата за поставлений товар становить 412 176 грн, у т.ч. ПДВ (20%) 68 696,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, Додатком №1 до Додаткової угоди №1 від 17.08.2021р. сторонами погоджено специфікацію до Договору. Так, ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» зобов`язалося поставити АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» наступний товар: кабель сигнальний ПСВВ 4x0,4 Виробник - АТ «АЛАЙ» м. Київ у кількості 500 м вартістю 1 550 грн; кабель вогнестійкий, Е30 КОРкНс FRHF FE180/E30 3x1,5 Виробник - AT «АЛАЙ» м. Київ у кількості 100 м на суму 2 820 грн; Кабель OLFLEX CLASSIC 110 4x1 артикул 1119854 Виробник - LappKabel «U.I.LAPP GmbH» Німеччина у кількості 900 м на суму 25 380 грн; Кабель OLFLEX CLASSIC 110 1801,5 артикул 1119318 Виробник - LappKabel «U.I.LAPP GmbH» Німеччина у кількості 400м на суму 70 000 грн; Кабель OLFLEX CLASSIC 110 32G1,5 Артикул 1119332 Виробник - LappKabel «U.LLAPP GmbH» Німеччина у кількості 300м на суму 93 900 грн, Кабель OLFLEX CLASSIC 100 300/500V 3G4 артикул 1120806 Виробник - LappKabel «U.LLAPP GmbH» Німеччина у кількості 300 м. на суму 23 460 грн; провід гнучкий H05V-K 1x0,75 артикул 4510012 Виробник - LappKabel «U.LLAPP GmbH» Німеччина у кількості 300 м на суму 1 560 грн; Кабель OLFLEX CLASSIC 110 34G0,75 артикул 1119134 Виробник - LappKabel «U.LLAPP GmbH» Німеччина у кількості 500 м на суму 94 450 грн; кабель OLFLEX CLASSIC 100 300/500V 18G0.75 артикул 0010032 виробник - LappKabel «U.LLAPP GmbH» Німеччина у кількості 300 м на суму 30 360 грн. Загальна сума поставки - 412 176 грн.
Відповідно до заявки №2054 від 26.07.2021р. АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» просило ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» поставити товар на виконання Договору.
Згідно видаткової накладної №РН-0002426 від 17.08.2021р. ТОВ «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» поставило, а АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» прийняло товар на виконання умов Договору на загальну суму 412 176 грн.
За матеріалами справи товар прийняв Боденчук Ігор Анатолійович, який діяв на підставі довіреності №35 від 06.01.2021р.
Відповідно до умов Договору позивачем виставлено рахунок на оплату товару №СФ-0003820 від 16.08.2021р. на суму 412 176 грн.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що у строк, визначений п.3.2. Договору, а саме до 15.09.2021р., відповідачем не було сплачено вартість поставленого товару у розмірі 412 176 грн, у зв`язку з чим утворилась дебіторська заборгованість.
Відповідно до листа АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» від 26.10.2021р. №2840 відповідач, посилаючись на положення п.3.7. Договору, просив позивача вважати терміном оплати поставленого товару період в 90 календарних днів від дати поставки.
Однак, суд погоджується з позицією позивача, що положення п.3.7. Договору після спливу строку оплати поставленого товару не підлягають застосуванню, адже станом на дату отримання зазначеного листа строк виконання зобов`язання вже сплинув.
Отже, відповідач є таким, що прострочив строк виконання зобов`язання за Договором.
Натомість, матеріали справи містять платіжне доручення №11 від 04.01.2022р., відповідно до якого АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» сплачено 150 000 грн за Договором поставки №851ЕТ. Дані обставини визнаються позивачем.
Таким чином, керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, провадження у справі №916/33/22 підлягає закриттю в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 150 000 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.
Враховуючи все викладене вище , позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 262 176 грн підлягають задоволенню.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно по положення ст.230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до п.7.2. Договору Покупець за порушення обов`язку, визначеного у п. 3.2. Договору за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення встановленої Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є вірними, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп. підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача на наявність обставин для зменшення пені суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Передбачене ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення неустойки може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують саме стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.
Неустойка має подвійну правову природу та є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі №913/89/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19.
Суд погоджується з позицією позивача, що розмір пені, заявлений до стягнення не є надмірно великим по відношенню до розміру заборгованості. Більше того, відповідач до пред`явлення позову до суду не здійснив заходів направлених на погашення заборгованості або врегулювання даного спору.
Більше того, відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності інших обставин, які мають істотне значення в розумінні ст.551 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим відсутні підстави для зменшення пені в порядку ст.233 Господарського кодексу України.
Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, є недоречними та відхиляються, адже зазначена справа не є тотожною даній справі.
В свою чергу посилання відповідача на не врегулювання положеннями Цивільного кодексу України питання щодо порядку нарахування інфляційних втрат та її правову природу як на підставу для зменшення інфляційних втрат не спростовують права позивача звертатись з даними вимогами до суду та вимагати сплати інфляційних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за час прострочення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Провадження у справі №916/33/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» про стягнення заборгованості у сумі 412 176 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп. закрити в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 150 000 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» про стягнення заборгованості у сумі 262 176 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп. - задовольнити.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 00206539, електронна адреса: office@opz.odessa.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ СОЛЮШИНС ГРУП» (Юридична адреса: 65016, м. Одеса, вул. Макаренка, буд. 2А, кв. 173; адреса для листування: 65009, м. Одеса, а/с 61, код ЄДРПОУ - 40352311, електронна адреса: patagency.info@gmail.com) заборгованість у сумі 262 176 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 709 грн 58 коп., пені у розмірі 15 165 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 2 676 грн 32 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 505 грн 93 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 17 травня 2022 р.
Суддя Н.В. Рога
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 11.05.2022 |
Оприлюднено | 24.06.2022 |
Номер документу | 104363298 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Рога Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні