Рішення

від 16.05.2022 по справі 918/137/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/137/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвен"

про: стягнення 77 881,92 грн. штрафних санкцій та зобов`язання вчинити певні дії

секретар судового засідання: С.Коваль;

представники:

від позивача: А.Городицький;

від відповідача: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Державне підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвен" про стягнення 77 881,92 грн. штрафних санкцій та зобов`язання вчинити певні дії.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 листопада 2021 року між ТОВ "Форвен" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені, якого діяв Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір поставки №53-122-01-21-11477.

Згідно з умовами вказаного договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити продукцію згідно погодженої специфікації в строк до 26 грудня 2021 року, однак відповідачем вказані зобов`язання виконані не були, у зв`язку з цим позивачем нараховано штрафні санкції.

Крім того позивач просить суд зобов`язати відповідача виконати погоджені умови договору.

Відзиву на позовну заяву з відображенням своєї правової позиції відповідач суду не надав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 22 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22 березня 2022 року.

В судовому засіданні 22 березня 2022 року оголошено перерву до 26 квітня 2022 року. Строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

Ухвалою суду від 26 квітня 2022 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 17 травня 2022 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про місце дату та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином шляхом направлення на електронну поштову адресу ухвали суду від 26 квітня 2022 року.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

29 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРВЕН" (позивач/постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач/замовник) укладено договір поставки №53-122-01-21-11477 (надалі договір), відповідно до предмету якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Згідно з умовами пункту 1.2. договору, предметом поставки за даним договором є продукція: 3931000-8.

Згідно з умовами пункту 2.2. договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 628 080,00 гривень.

Пунктом 4.2. договору визначено, що якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічним вимогам (додаток 2 до даного договору).

Згідно з умовами пункту 8.1. договору, приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. даного договору.

Згідно з положеннями пункту 8.3. договору, успішне проходження продукцією вхідного контролю (ВК-1) підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021.

Відповідно до пункту 6.2. договору, про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.

Згідно зі специфікацією №1 що є додатком №1 до договору, сторонами погоджено найменування товару, кількість, та ціну. Загальна вартість товару складає 625 080,00 грн.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору встановлено, що продукція поставляється у строк до 26 грудня 2021 року.

Водночас матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов договору, а саме матеріали справи не містять доказів поставки передбаченого договором товару на суму 628 080,00 грн.

Пунктом 9.1 договору поставки передбачено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7 % вартості непоставленої продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов`язань по договору.

За період з 27 грудня 2021 рок по 18 лютого 2022 року позивач нарахував відповідачу 33 916,32 грн. пені. Окрім того, у зв`язку з простроченням поставки понад тридцять календарних днів позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 43 965,60 грн.

Окрім того позивач вказує, що строк дії договору не сплив, відтак просить суд зобов`язати відповідача поставити обумовлену договором продукцію.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає порушеними свої права, оскільки відповідач не виконав договір у погоджені строки.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено умовами договору (пункт 3.1.), продукція поставляється у строк до 26 грудня 2021 року.

Під продукцією слід розуміти товар, погоджений специфікацією №1. Загальна вартість товару складає 628 080,00 грн..

У частинах 1 і 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов`язань.

Так, у силу вимог положень статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з визначенням статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Предметом цього спору є зокрема вимога про стягнення 77 881,92 грн. штрафних санкцій, з яких: 33 916,32 грн. пені та 43 965,60 грн. штраф.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 року у справі №923/760/16, від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Відповідно до пункту 9.1 договору поставки, у випадку порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7 % вартості непоставленої продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов`язань по договору.

Суд, здійснивши перерахунок пені та штрафу приходить до висновку, що вказаний розрахунок є законним та обґрунтованим.

Згідно зі статтею 599 цього ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року справа №910/9167/19.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виконати умови договору шляхом поставки погодженого сторонами товару є належним способом захисту порушеного права, а тому така вимога підлягає до задоволення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

На думку суду, встановлені обставини щодо прострочення строків виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки товару свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості позовних вимог про стягнення 77 881,92 грн. штрафних санкцій, з яких: 33 916,32 грн. пені та 43 965,60 грн. штраф.

Окрім того, суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості позовних вимог щодо зобов`язання відповідача виконати умови договору шляхом поставки погодженого сторонами товару, а відтак така вимога підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем заявлено одночасно позовну вимогу майнового характеру (про стягнення 77 881,92 грн.) та немайнового характеру (зобов`язання вчинити певні дії).

Згідно з нормами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (п.2).

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

На переконання суду, позовна вимога про зобов`язання відповідача виконати умови договору щодо поставки товару не направлена на "збагачення" позивача, яке можна оцінити "вартісно", так як не стосується визнання права власності чи стягнення грошової еквіваленту вартості товару. Натомість така вимога направлена на виконання умов договору щодо вчинення відповідачем дій щодо примусового виконання обов`язку в натурі, при цьому грошове вираження вартсоті такого товару стосується насамперед зобов`язання покупця здійснити оплату вартість товару після його поставки.

Згідно з приписами частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Таким чином розмір судового збору за подання даного позову складає 4 962,00 грн. (2 481,00+2 481,00).

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 4 962,00 грн. покладається на відповідача.

Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено 10 589,43 грн. судового збору.

Згідно з приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином судовий збір в розмірі 5 627,43 грн. може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВЕН" (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 4/39а, код ЄДРПОУ 42143090) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м.Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) 33 916 (тридцять три тисячі дев`ятсот шістнадцять) грн. 32 коп. пені, 43 965 (сорок три тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. штрафу та 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят два) грн. 00 коп. судового збору.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРВЕН" (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 4/39а, код ЄДРПОУ 42143090) виконати зобов`язання за договором поставки №53-122-01-21-11477 від 29 листопада 2021 року в натурі шляхом поставки Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м.Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) продукції загальною вартістю 628 080,00 грн. згідно специфікації №1 до договору поставки №53-122-01-21-11477 від 29 листопада 2021 року.

Позивач (Стягувач): Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м.Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРВЕН" (02094, м.Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 4/39а, код ЄДРПОУ 42143090).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 19 травня 2022 року.

Суддя А.Качур