Рішення

від 18.05.2022 по справі 904/327/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2022м. ДніпроСправа № 904/327/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/327/22за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛУТОС-КО"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛЕКС С"простягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1.ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛУТОС-КО" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 25.01.2022 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛЕКС С" (далі - відповідач) про стягнення 190.244,72 грн, з яких: 148.400,00 грн основної заборгованості; 23.683,34 грн пені; 4.618,78 грн трьох процентів річних та 13.542,60 грн інфляційних втрат.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір №13/11/17Ш від 13.11.2017 (далі - договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач як постачальник товару не у повному обсязі поставив позивачу оплачений ним товар. Отже, позивач звернувся до суду з вимогою повернути грошові кошти, які отримано відповідачем за товар, який останнім не було поставлено позивачу. Крім цього позивач нарахував пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Судові витрати зі сплати судового збору та професійної правничої допомоги позивач просить суд покласти на відповідача.

За змістом прохальної частини заявленого позову, позивач просить суд розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/327/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2022.

Ухвалою від 31.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

14.02.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшов попередній розрахунок судових витрат в межах справи №904/327/22, у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 15.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Попередній розрахунок судових витрат в межах справи №904/327/22 долучено до матеріалів справи.

Ухвалу від 31.01.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 11.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 15.03.2022.

Відповідачу в ухвалі від 31.01.2022 роз`яснено право на надання відзиву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже, строк для подачі відзиву по 28.02.2022 (з урахуванням того, що 26.02.2022 є вихідним днем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому неодноразово подовжувався та триває станом на сьогодні.

Розпорядженням голови Господарського суду Дніпропетровської області №34 від 28.03.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" відповідно до ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку із запровадженням 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ та рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, встановлено в Господарському суді Дніпропетровської області особливий режим роботи суду.

Так, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 ГПК України, якою закріплено, що основними засадами господарського судочинства є розумність строків розгляду справи, господарський суд фактично надав додатковий час відповідачу для того, щоб він скористався наданим йому правом на подання відзиву.

Господарський суд взяв до уваги, що відповідач зареєстрований у місті Кривому Розі, отже з урахуванням фактичної ситуації в Дніпропетровській області, господарський суд вважає, що відповідач мав можливість скористатися наданим йому правом на подачу відзиву.

Станом на 19.05.2022 відзив на позов не надано.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про існуюче судове провадження був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд відзначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 9 ГПК України).

Таким чином обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу.

Відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Будь-яких клопотань про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Як зазначалось вище, з урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

13.11.2017 між позивачем (далі позивач, покупець) та відповідачем (далі відповідач, постачальник) укладено договір №13/11/17Ш на поставку шлакових матеріалів (далі - договір).

Позивач зазначив, що відповідач виконав зобов`язання не у повному обсязі, у зв`язку з чим обліковується борг у розмірі 148.400,00 грн.

Позивач вказав, що в межах договору здійснено передоплату у загальному розмірі 18.604.500,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Поставку товару відповідач здійснив на загальну суму 18.124.277,14 грн, що підтверджується видатковими накладними та актами прийому-передачі.

Позивач зазначив, що відповідач здійснив часткове повернення передоплати за непоставлений товар на загальну суму 331.813,86 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 148.400,00 грн.

Позивач повідомив, що досудовий порядок врегулювання спору не дав бажаних результатів.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу:

- пеню за загальний період прострочення з 25.01.2021 по 25.01.2022 на загальну суму 23.683,34 грн;

- три проценти річних за загальний період прострочення з 25.01.2021 по 25.01.2022 на загальну суму 4.618,78 грн;

- інфляційні втрати за загальний період прострочення з лютого 2021 року по грудень 2021 року на загальну суму 13.542,60 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзиву не надав.

2.ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: обставини укладення договору; факт оплати товару; наявність/відсутність належного виконання зобов`язання з поставки товару; правомірність нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 13.11.2017 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) укладено договір №13/11/17Ш на поставку шлакових матеріалів (далі - договір).

За умовами договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (далі - товари), зазначені в специфікаціях (додаток до договору) (далі - специфікації), а покупець зобов`язаний прийняти і оплатити такий товар в кількості та за ціною згідно з Специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).

Поставка товару за даним договором здійснюється відповідачем (постачальником) (п. 1.2 договору).

Загальна сума договору, складається з вартості суми всього товару, що був реалізований за цим договором, і складається з сум усіх специфікацій, що є невід`ємними частинами цього договору (п. 2.3 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2020, а в частині виконання зобов`язань до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 5.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 31.12.2019).

В межах договору сторонами підписано Специфікації №2 від 05.12.2017, №3 від 27.12.2017, №4 від 19.02.2018, №5 від 11.04.2018, №6 від 24.05.2018, №7 від 19.06.2018, №8 від 05.07.2018, №9 від 28.07.2018, №10 від 28.07.2018, №11 від 01.09.2018, №12 від 01.09.2018, №13 від 01.09.2018, №14 від 01.09.2018, №15 від 01.09.2018, №16 від 01.10.2018, №17 від 13.11.2018, №18 від 13.11.2018, №19 від 13.11.2018, №20 від 13.11.2018, №21 від 01.12.2018, №22 від 01.12.2018, №23 від 01.12.2018, №24 від 01.03.2019, №25 від 01.03.2019, №26 від 22.03.2019, №27 від 01.04.2019, №28 від 01.04.2019, №29 від 01.04.2019, №30 від 20.05.2019, №31 від 20.05.2019, №32 від 20.05.2019, №33 від 01.07.2019, №34 від 01.09.2019, №35 від 02.03.2020, якими узгоджено поставку шлаку доменного гранульованого для цементів, бетонів та будівельних розчинів ДСТУ Б В.2.7-302:2014.

Позивач здійснив передоплату товару на загальну суму 18.604.500,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 129 160 том 1).

На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 18.124.277,14 грн, що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі та залізничними накладними (а. с. 70 123 том 1, а. с. 161 249 том 1, а. с. 1 249 том 2, а. с. 1 250 том 3, а. с. 1 9 том 4).

Відповідач повернув передоплату у розмірі 331.813,86 грн згідно з платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи (а. с. 10 23 том 4).

Таким чином сума неповернутої відповідачем передоплати складає 148.400,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 190.244,72 грн, з яких: 148.400,00 грн основної заборгованості; 23.683,34 грн пені; 4.618,78 грн трьох процентів річних та 13.542,60 грн інфляційних втрат.

Право вимоги вказаної заборгованості позивач набув в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №13/11/17Ш від 13.11.2017.

Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки за товар, що поставляється за цим договором, з врахуванням залізничного тарифу та додаткових послуг, здійснюється грошовими коштами шляхом 100% передоплати (якщо інше не встановлено у специфікації) вартості партії товару та послуг на поточний рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів від дати, вказаної в рахунку постачальника, який надається покупцю на підставі його письмової заявки. У специфікації на кожну окрему партію товару може бути встановлено інші умови оплати.

Строк постачання товару (партії товару), відповідно до п. 4.6 договору, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту, вказаного у п. 3.1 договору, якщо інше не вказано у специфікації на відповідну партію товару.

Матеріалами справи (платіжними дорученнями (а. с. 129 160 том 1) підтверджується, що позивач здійснив передоплату товару на загальну суму 18.604.500,00 грн.

Пунктом 4.3 договору закріплено, що датою постачання товару і переходу права власності на нього вважається дата, вказана у накладній на відпуск, що видана постачальником (відповідачем) якщо інше не вказано у специфікації на відповідну партію товару.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 18.124.277,14 грн, що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі та залізничними накладними (а. с. 70 123 том 1, а. с. 161 249 том 1, а. с. 1 249 том 2, а. с. 1 250 том 3, а. с. 1 9 том 4).

Також, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у 2019 2020 р.р. повернув позивачу передоплату у розмірі 331.813,86 грн згідно платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи (а. с. 10 23 том 4).

Таким чином, як зазначалось вище, сума неповернутої відповідачем передоплати складає 148.400,00 грн.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Питанню строку виконання обов`язку передати товар присвячено ст. 663 Цивільного кодексу України, а саме продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Дослідивши зміст специфікацій, господарський суд встановив, що сторони узгодили в них строк поставки товару (партії товару).

Так, відповідач мав поставити позивачу товар у період з грудня 2017 року по травень 2020 року.

Крім цього, специфікацією №35 від 02.03.2020 на суму 1.144.512,00 грн у п. 4 сторони узгодили, що поставка проводиться партіями протягом березня-травня 2020 року.

Отже, зміст укладеного між сторонами договору дає змогу визначити строк, коли саме відповідач зобов`язаний передати товар покупцеві.

Таким чином строк поставки товару є таким, що настав, оскільки строк поставки товару сплив у травні 2020 року.

Відтак, з 01.06.2020 відповідач утримує грошові кошти позивача у загальному розмірі 148.400,00 грн.

При цьому ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеній до продавця.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Суд також враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який, виходячи із суті зобов`язання сторін, є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Як встановлено судом вище, відповідач мав поставити позивачу товар у період з грудня 2017 року по травень 2020 року.

Таким чином, зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача з 01.06.2020 у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, який, виходячи із суті зобов`язання сторін, є тим строком, після настання якого відповідач як постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Про те, що відповідач усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів свідчить і те, що відповідач у 2019 2020 р.р. повернув позивачу частину передоплати у розмірі 331.813,86 грн згідно з платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи (а. с. 10 23 том 4).

А тому з 01.06.2020 відповідач неправомірно утримує решту передоплати (грошові кошти позивача) у загальному розмірі 148.400,00 грн.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд також враховує, що положення укладеного між сторонами договору містить, зокрема, п. 3.5 договору, яким передбачено, що у випадку відсутності у постачальника технологічної можливості відпуску товару більш, ніж 30 (тридцять) календарних днів з дня зарахування коштів, постачальник по письмовій згоді з покупцем та за письмовим зверненням здійснює повернення грошових коштів, сплачених за товар, що не може бути поставлений, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту надходження письмового звернення покупця про необхідність повернення коштів.

Зі змісту цього пункту вбачається, що його положеннями врегульовано порядок повернення коштів (передоплати) у випадку відсутності у постачальника технологічної можливості відпуску товару.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що непоставка товару у даному випадку мала місце саме через відсутності у постачальника технологічної можливості відпуску товару.

Крім того, згідно з пунктом 3.5 договору у разі відсутності технологічної можливості відпуску товару саме відповідач має повідомити позивача про такі обставини, оскільки саме відповідачу має бути відомо про відсутність технологічної можливості відпуску товару.

Матеріали справи не містять відомостей, що в ході виконання договору у відповідача виникала технологічна неможливості відпуску товару.

Натомість, як встановлено судом вище, з 01.06.2020 у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки відповідач усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів, в зв`язку з чим у 2019 2020 р.р. повернув позивачу частину передоплати у розмірі 331.813,86 грн, а тому з 01.06.2020 відповідач неправомірно утримує решту передоплати (грошові кошти позивача) у загальному розмірі 148.400,00 грн.

На час розгляду спору неповернутими залишаються 148.400,00 грн.

Відтак, станом на травень 2022 року грошові кошти, отримані відповідачем за товар, який не поставлено, перебувають у володінні відповідача неправомірно та підлягають поверненню позивачу, оскільки навіть ймовірність того, що товар був непоставлений через відсутність у постачальника (відповідача) технологічної можливості відпуску товару не надає останньому права утримувати у себе грошові кошти, отримані від позивача в якості передоплати за товар, який у встановлені договором строки не був поставлений.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Беручи до уваги встановлене, суд вважає, що у відповідача наявний обов`язок повернути позивачу отриману попередню оплату у розмірі 148.400,00 грн, а тому позовні вимоги і цій частині підлягають задоволенню.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 23.02.2022 р. № 229 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 із 31 березня до 31 травня 2022 р.

Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що у випадку коли між сторонами не досягнуто згоди з питання зміни ціни за одиницю товару покупець зобов`язаний провести остаточні розрахунки з продавцем за товар, що був поставлений раніше, або продавець, у разі наявності, повинен повернути раніше сплачені, але не використані грошові кошти, покупцю. Продавець та покупець мають право застосувати до іншої сторони (у разі виникнення заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 25.01.2021 по 25.01.2022 на загальну суму 23.683,34 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки. Так, господарський здійснивши власний перерахунок пені визнав правильним розмір пені у сумі 23.056,89 грн, який і підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 25.01.2021 по 25.01.2022 на загальну суму 4.618,78 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з лютого 2121 року по грудень 2021 року на загальну суму 13.542,60 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги усе наведене у його сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на неточності при розрахунку пені.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.844,25 грн, з урахуванням того, що 99,67% позовних вимог позивача судом задоволено.

Суд також встановив, що 13.01.2022 між Адвокатським об`єднанням «Білі комірці» (далі адвокатське об`єднання) та позивачем укладено договір №01/22 про надання правової допомоги (далі договір про надання правової допомоги).

Договір про надання правової допомоги укладено з метою повернення передоплати за непоставлений товар за договором №13/11/17Ш від 13.11.2017 на поставку шлакових матеріалів.

Адвокатським об`єднанням виставлено позивачу рахунок №3 від 13.01.2022 на суму 15.000,00 грн.

Між адвокатським об`єднанням та позивачем складено і підписано Акт надання послуг №3 від 27.01.2022 на суму 15.000,00 грн (далі Акт).

Згідно з Актом адвокатським об`єднанням виконані послуги з супроводу судового спору за позовом ТОВ "ПЛУТОС-КО" до ТОВ "ПОЛЕКС С" про стягнення передоплати за непоставлений товар в межах договору №13/11/17Ш від 13.11.2017 на поставку шлакових матеріалів, а саме:

-підготовка проекту позовної заяви, додатків;

-аналіз документів;

-розробка правової позиції;

-аналіз судової практики;

-направлення копії позову з додатками відповідачу;

-надання консультацій тощо.

При цьому вартість кожної послуги окремо не зазначена, а лише вказано їх загальну вартість 15.000,00 грн.

Випискою за рахунком від 17.01.2022 підтверджується оплата позивачем професійної правничої допомоги у розмірі 15.000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 наведено правову позицію, відповідно до якої Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Оцінивши зміст наданих адвокатським об`єднанням позивачу послуг, господарський суд встановив, що послуга з направлення копії позову з додатками відповідачу не відноситься до юридичних, а тому не підлягає відшкодуванню, як витрата на професійну правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача, зокрема, з огляду на незазначення адвокатом вартості послуг неправового характеру (направлення копії позову з додатками відповідачу).

Вирішуючи питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та врахувавши зміст наданих послуг, взявши до уваги відсутність детального кошторису, господарський суд беручи до уваги:

- заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу не відповідають критерію розумності і обґрунтованості таких витрат з огляду на незначну складність справи (позов заявлений про повернення передоплати за типовим договором поставки, а відтак підготовка до розгляду справи не потребує аналізу великої кількості законодавчих норм, значних затрат часу та зусиль), обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні;

- незначну ціну позову (190.244,72 грн) а також те, що дана справа є малозначною та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи;

- суд дійшов висновку, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених відповідачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з позивача, є 10.000,00 грн.

Отже суд вирішив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 9.967,00 грн, з урахуванням того, що судом задоволено 99,67% позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЛУТОС-КО" до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛЕКС С" про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛЕКС С" (Україна, 50065, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ АТО, будинок 36, квартира 42; ідентифікаційний код 38032966) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЛУТОС-КО" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 59, офіс 304; ідентифікаційний код 40193485) 148.400,00 грн (сто сорок вісім тисяч чотириста грн 00 коп) основної заборгованості, 23.056,89 грн (двадцять три тисячі п`ятдесят шість грн 89 коп) пені; 4.618,78 грн (чотири тисячі шістсот вісімнадцять грн 78 коп) трьох процентів річних, 13.542,60 грн (тринадцять тисяч п`ятсот сорок дві грн 60 коп) інфляційних втрат; 2.844,25 грн (дві тисячі вісімсот сорок чотири грн 25 коп) судового збору; 9.967,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят сім грн 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 626,45 грн пені відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк