Рішення

від 17.05.2022 по справі 120/18702/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2022 р. Справа № 120/18702/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 21.08.2021 він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381200:03:004:0076, яка розташована на території Джуринської сільської ради.

Разом із тим, рішенням 11 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 02.09.2021 №431 йому відмовлено у наданні дозволу у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Деребчин не може надаватися у власність для ведення особистого селянського господарства оскільки передбачена для розширення меж населеного пункту для забудови.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 22.12.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що позивачу відмовлено у задоволенні клопотання на підставі того, що бажана для нього земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту та відноситься до земель житлової забудови. Згідно містобудівної документації ця земля передбачена для розширення меж населеного пункту, розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших суб`єктів загального користування. Із цих підстав відповідач вважає спірне рішення правомірним.

27.01.2022 позивачем подано відповідь на відзив у якому зазначено, що відповідачем не наведено аргументів та підстав, не надано належних та допустимих доказів по справі, які б спростовували викладені обставини в позовній заяві. Додатково позивачем подано заяву про розподіл судових витрат.

01.02.2022 відповідачем подано заперечення у яких він просить відмовити у задоволенні позову та заперечує щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 21.08.2021 позивач звернувся до Джуринської сільської ради із колективним клопотанням у якому разом із іншими заявниками просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381200:03:004:0076, яка розташована на території Джуринської сільської ради.

02.09.2021 за результатом розгляду клопотання Рада ухвалила рішення № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Пунктом 1.17 цього рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Деребчин не може надаватися у власність для ведення особистого селянського господарства оскільки передбачена для розширення меж населеного пункту - для забудови.

Незгода позивача із такою відмовою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (по тексту - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).

Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем у статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У спірних правовідносинах підставою для відмови у задоволенні клопотання стало те, що бажана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Деребчин не може надаватися у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки передбачена для розширення меж населеного пункту для забудови.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-IV генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для довгострокої стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 № 2780-XII до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать:

- затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території;

- визначення територій для містобудівних потреб;

- внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Разом з тим, відповідачем не було надано інформації про прийнятті на пленарних засіданнях виконавчого комітету рішення про розроблення або затвердження стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Посилаючись в оскаржуваному рішенні на Генеральний план с. Дебричин, відповідач ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві не підтверджує своєї позиції чітким посиланням на норми Генерального плану про який зазначено у рішенні. При розгляді цієї справи відповідач не надав копій Генерального плану населеного пункту чи іншої містобудівної документації локального рівня, які б дозволяли стверджувати, що позначена у додатку до клопотання ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, які не можуть передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач у відзиві мотивує заперечення позовних вимог тим, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту, а відтак належить до земель призначених для забудови.

При цьому відповідачем не враховано, що відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Тому, сам факт знаходження земельної ділянки у межах населеного пункту не є підставою для її віднесення до земель житлової та громадської забудови.

Щодо посилань відповідача на те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, передбачена для розширення меж населеного пункту - для забудови, то суд оцінює їх критично, адже як видно з викопіювання з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка за кадастровим номером 0525381200:03:004:0076, яка межує із бажаною для позивача землею, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства.

Відтак, оскаржуване рішення відповідача від 02.09.2021 № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» прийняте із помилковим застосуванням норм земельного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

В той же час, визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою, суд вказує наступне.

Так, оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача може бути зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 1.17 рішення Джуринської сільської ради від 02.09.2021 № 431 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», у частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Джуринську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381200:03:004:0076, яка розташована на території Джуринської сільської ради та прийняти рішення із урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Джуринська сільська рада (вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, 23545, код ЄДРПОУ 04325489).

Повний текст рішення складено 18.05.2022.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна