Рішення

від 08.05.2022 по справі 348/2717/21

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2717/21

09 травня 2022 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючої-судді: Міськевич О.Я.

з участю секретаря судового засідання: Боєчко О.Р.,Скоблей О.В.

з участю позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши впорядку загальногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданнів приміщенніНадвірнянського районногосуду цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся всуд зпозовом доПрикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що він на підставі наказу № 45-К від 23.10.2015 року 27.10.2015, був прийнятий на роботу в Прикарпатський військово спортивний ліцей інтернат на посаду помічника вихователя. Наказом №8-к від 06.03.2017 року переведений на посаду вихователя, на якій працює до цього часу.

08.11.2021 року начальником Прикарпатського військово-спортивного ліцею Мартинюком М.Л. на робочому місці йому було зачитано наказ №36-к. від 05.11.2021 «Про відсторонення його від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили».

Наказ було винесено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року №1096, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153.

Підставою для винесення наказу також було повідомлення про його обов`язкове профілактичне щеплення СОVID-19 від 28.10.2021 року №41 8/01-09.

Вважає, що жодна з зазначених норм законодавства вказаних в преамбулі спірного наказу - не є, і не може бути підставою для відсторонення його від роботи, оскільки Постанова КМУ від 9 грудня 2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» (без чіткого посилання на пункт) є такою, що прямо суперечать і не відповідає статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України, а отже не підлягає застосуванню відповідно до ч.4, ст. 4 ЦК України.

Конституціний суд Украни в рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Незаконність введення в Україні карантину також неодноразово встановлювалась судами загальної юрисдикції. А тому, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.

Також відсутні законні підстави для відсторонення його від роботи, ч. 1 ст. 94 КЗпП України, а також ст. 1 Закону України «Про оплату праці», в контексті невиконання роботи застосовуватись не може. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено перелік професій та інфекційних хвороб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Однак цим законом щеплення від СОVID -19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб є незаконним та безпідставним.

На сьогодні не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності уних щепленнявід СОVID -19 .

Також окрім відсутності в Україні штаму хвороби, відсутності режиму надзвичайного стану, а від так і відсутність введеного карантину, на території України не зареєстровано жодних епідемій, що вказує на повну безпідставність примусу до будь-якого щеплення. Згідно офіційних відомостей МОЗ жодна вакцина від ковіду не пройшла всіх клінічних випробувань, а отже таке щеплення є експериментальним дослідом на людині. А тому, що відповідач вважає «щепленням» проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 насправді є клінічним випробуванням з назвою «Фаза ІІІ, рандомізоване, активно контрольоване, з маскуванням даних від спостерігача, в паралельних групах, багатоцентрове дослідження для оцінки імуногенності та безпеки рекомбінантної вакцини з наночастинками білка SК SАRS-СоV-2, з додаванням в якості ад`юванта АS03 (GВР510), дорослих у віці 18 років і старше», код дослідження GВР510_ 003, версія 1.1 від 21 липня 2021».

Вважає, що відповідач всупереч вимог статуту, який не передбачає відсторонення від роботи з зазначених в наказі підстав видав спірний наказ та вийшлов за межі своєї компетенції, що є безумовною підставою для визнання такого наказу недійсним.

Також йоговідмова відпримусу довказаного клінічноговипробування,прихованого заманіпулятивною назвою«проведення обов`язковогощеплення протигострої распіраторноїхвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 не може бути підставою для відсторонення його від роботи, з огляду на що спірний наказ також підлягає скасуванню.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву:

21.12.2021 року від представника відповідача начальника Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради М.Мартинюка поступив відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач заперечує проти позову, вважає позовні вимоги наведені у позовній заяві безпідставими, не обгрунтованими, та такими, що не підтверджуються належними та допустими доказами, а тому просив в позові відмовити з наступних підстав:

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19 , спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 з 19грудня 2020до 31березня 2022на територіїУкраїни карантин,продовживши діюкарантину,встановленого постановамиКабінету Міністрів Українивід 11.03.2020№211 «Прозапобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19 , спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2», від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19 , спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 22.07.2020№641«Про встановленнякарантину тазапровадження посиленихпротиепідемічних заходівна територіїіз значнимпоширенням гостроїреспіраторної хворобиСОVID -19, спричиненої коронавірусом «SАRS-СоV-2».

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль запроведенням обов`язковихпрофілактичних щепленьпроти СОVID -19 працівникамита державнимислужбовцями,обов`язковістьпрофілактичних щепленьяких передбаченапереліком професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням,затвердженим наказомМіністерства охорониздоров`явід 04.10.2021№2153(далі-перелік);відсторонення відроботи (виконанняробіт)працівників тадержавних службовців,обов`язковістьпрофілактичних щепленьпроти СОVID -19, яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID -19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID -19 та надали медичний висновок про наявність протипоказаньдо вакцинаціїпроти СОVID -19, виданий закладом охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти СОVID -19.

Це працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих держадміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом (наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»).

На виконання положень зазначеного вище законодавства наказом начальника Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради від 15.10.2021 №41/01-11г ознайомлено працівників ліцею, в тому числі й позивача, із змістом наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 07.10.2021 №1306/36928 згідно додатку 1 до даного наказу.

Листом від28.10.2021№418/01-09вихователю ОСОБА_1 направлено повідомленняпро обов`язковепрофілактичне щепленняпроти СОVID -19, з яким останній ознайомився, про що поставив підпис власноруч.

Зазначеним листом,окрім обов`язковостіпроведення щепленняпроти СОVID -19, інформовано позивача про можливість подальшого відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Додаткові роз`яснення окремих положень законодавства надані ОСОБА_1 на його звернення листом від 16.11.2021 №444/01-09.

Позивач ОСОБА_1 під час ознайомлення з наказом начальника ліцею від 15.10.2021 року №41/01-11г, листом від 28.10.2021 №418/01-09, та оскаржуваним наказом від 05.11.2021 року №36-к заявляв, що відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID -19. А тому, враховуючи викладене, вважає, що оскаржуваний наказ №36-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » є законним.

Також зазначив, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області у період з 26.11.2021 по 01.12.2021 проводилась перевірка та 01.12.2021 складений акт № ІФ 2667/0265/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду .

Предметом перевірки, також були питання законності винесення наказів про відсторонення від роботи ряду працівників Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради, в тому числі і оскаржуваний наказ від 05.11.2021 року №36-к. Згідно висновок перевірки відсутність порушень вимог законодавства.

Також непогодився зтвердженням позивачапро те,що позивачабуло незаконноговідсторонено відроботи,оскільки згіднозі ст.46КЗпП Українивідсторонення працівниківвід роботивласником абоуповноваженим ниморганом допускається,зокрема,в іншихвипадках,передбачених законодавством.Відповідно доп.2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»у разівідмови абоухилення відобов`язковихпрофілактичних щепленьпрацівників,які підпадаютьпід обов`язковещеплення (азазначений вищенаказ МОЗУкраїни,по суті,визнав обов`язковимщеплення відСОVID -19 для певних професій), ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Отже,обов`язковістьвакцинації протиСОVID -19 передбачена законодавством, умова про відсторонення працівників визначена в постанові Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 та Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Просив в позові відмовити (а.с. 36-62).

Короткий зміст відповіді на відзив:

24.12.2021 від позивача ОСОБА_1 поступила відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач не правильно подає інформацію. Підтримав свою позицію , яку виклав в заяві «Про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні від 01.11.2021 року. Просив його позовні вимоги задоволити повністю (а.с.63-69) .

Короткий зміст доповнення до відповіді на відзив:

12.01.2022 року від позивача ОСОБА_1 поступило доповнення до відповіді на відзив, в якій зазначено, що відзив наданий відповідачем є безпідставний та необґрунтований. Відповідач не мав законних підстав для його відсторонення від роботи, через відмову або ухилення від здійснення щеплення, а тому таке відсторонення відбувалося з порушенням вимог законності, не залежно від низки можновладців та політиків. Просив його позовні вимоги задоволити повністю (а.с. 92-101).

Стислий виклад позицій сторін:

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві, відповіді на відзив та доповненні відповіді на відзив. Вважає, винесений начальником Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради наказ № 36-К від 05.11.2021 року про відсторонення його від роботи незаконним. Просив позов задоволити, постановити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ № 36-К від 05.11.2021 року , зобов`язати поновити його на роботі, на підставі ч.2 ст.235 КзпПУ виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов. Вважає, позов безпідставним, не обгрунтованим, таким, що не підтвержений належними та допустимими доказами. Просив відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08.12.2021 року по даній справі відкрито підготовче провадження.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.10.2015 року прийнятий на посаду помічника вихователя Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради згіднонаказу №45-Квід 25.102015року .

З 07.03.2017 року ОСОБА_1 переведено з посади помічника вихователя на посаду вихователь, згідно наказу № 8-К від 06.03.2017 року Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради.

Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки серії НОМЕР_1 з відповідними записами (а.с. 14-16).

Наказом начальника Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради від 15.10.2021 за №41/01-11г «Про ознайомлення працівників ліцею з наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153» працівники ліцею було ознайомлено із змістом наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 07.10.2021 №1306/36928 про що позивач ОСОБА_1 поставив всій підпис згідно додатку 1 до наказу начальника від 15.10.2021 року №41/02-02-од. (а.с. 45-46).

28.10.2021 за №418/01-09 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» вбачається, що вихователю ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID- 19, з яким останній ознайомився, про що поставив підпис власноруч 28.10.2021 з приміткою «Не згоден суперечить чинному законодавству». Зазначеним листом, окрім обов`язковості проведення щеплення проти СОVID-19, інформовано позивача про можливість подальшого відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» (а.с. 47).

05 листопада 2021 року начальником Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради видано наказ №36-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » з якого вбачається, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року №1096, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 вирішено ОСОБА_1 , вихователя, відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою. Підстава:повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення СОVID -19 ОСОБА_4 від 28.10.2021 року №41 8/01-09 (а.с. 13).

На звернення заяву ОСОБА_1 від 01.11.2021 року начальником Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради М.Мартинюк було повідомлено ОСОБА_1 про те,що ним як керівником установи було виконано пункти 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №2136 (зі змінами ) ( а.с. 28,49).

01.12.2021 року Управління праців Івано-Франківськійобласті складений акт №ІФ2667/0265/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду, з якого вбачається, що предметом перевірки, також були питання законності винесення наказів про відсторонення від роботи ряду працівників Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради, в тому числі і оскаржуваний наказ від 05.11.2021 року №36-к. Будь яких порушень законодавства не виявлено (а.с. 49-55).

Як вбачається з довідки № 29 від 2.11.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 працює на Прикарпатський військово-спортивний ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради на посаді вихователь та його дохід за шість місяців 2021 року (травень-жовтень) складає 85684,95 грн. (а.с. 91).

28.02.2022 року начальником Прикарпатськоговійськово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради М.Мартинюком було винесено наказ за № 11-к «Про зупинення дії наказу №36-К від 05.11.2021 року « Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » відповідно до якого зупинено дію наказу начальника Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради від 05.11.2021 року №36-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 «з 28.02.2022 року до завершення воєнного стану в Україні. ОСОБА_5 , головному бухгалтеру, оплату праці здійснювати відповідно до чинного законодавства ( а.с. 127).

Мотиви з яких виходить суд та застовані норми права:

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, зазначена норма передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Відповідно до п. а, б статті 10 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, а зокрема: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (даліЗакон) та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України, що вбачається з пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90),передбачено, щоМіністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з норм пункту 1 Положення МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику декількох сферах, у тому числі, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, реагування на небезпеки для здоров`я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров`я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з пунктом 8 Положення, накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.

За вищевказаним Переліком Прикарпатський військово-спортивнийліцей-інтернатІвано-Франківськоїобласної ради є об`єктом Комунальна організація (Установа, Заклад) вид діяльності загальна середня освіта (а.с. 56-62).

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку N 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153, зареєстрованого в МЮ України 07.10.2021 за N 1306/36928.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Крім того, в судовому засіданні позивач зазначив, що щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 не здійснював, відповідного сертифікату роботодавцю не надав, ним не було надано і відповідний висновок лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації.

ОСОБА_1 заздалегідь 15.10.2021 року було повідомлено про необхідність виконання вимог наказу МОЗ від 04.10.2021 року за № 2153 (а.с. 45). Отже в нього було достатньо часу і можливостей для виконання відповідних вимог з тим, щоб бути допущеним до роботи.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України N 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини й зареєструвало відповідний наказ.

Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», (далі Постанова № 1236), яка набрала чинності з 08.11.2021, на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Виходячи із системного аналізу зазначених нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що тимчасове відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи проведено відповідно до вимог законодавства і в порядку, встановленому законом.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вихователя Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради, тобто, є працівником закладу загальної середньої освіти.

У зв`язку із запровадженням в Україні карантину та відмовою позивача ОСОБА_1 вакцинуватись, за відсутності медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, начальник Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради обґрунтовано виконав вимоги законодавства, а саме: пункту 3 Переліку, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають працівники закладів загально середньої освіти.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи і це прямо передбачено законодавством та відповідає вимогам п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

За змістом ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно зі ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 4 ЦК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Згідно з п.1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267, Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

На час вирішення спору у суду відсутні підстави вбачати невідповідність виданих у межах владних повноважень вищим органом виконавчої влади, а також центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров`я, постанови та наказу на врегулювання трудових відносин під час дії запровадженого карантину, вимогам Конституції України, Кодексу про працю України, іншим законам.

Вищевказана постанова КМ України на момент винесення оскаржуваних наказів та розгляду справи судом, є чинною, а відтак підлягає до застосування на всій території України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Характер положень Конституції України як норм прямої дії не породжує абсолютно безступеневий та неврегульований порядок доступу до визначених нормами основного Закону прав особи. Маючи на меті закріплення основного погляду та водночас правового скерування відносин у сфері загальних засад функціонування держави, прав і свобод людини і громадянина, органів влади, їх діяльності тощо, Конституція України не лише не виключає, але прямо передбачає механізм реалізації, зокрема шляхом визначення повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, Кабінету Міністрів України - вищого органу у системі органів виконавчої влади, з наданою можливістю нормотворчої діяльності в забезпечення проведення, зокрема, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 в частині умов відсторонення від роботи, категорій працівників відносно яких запроваджуються заходи обмеження, є чітким та зрозумілим за виконанням, передбачуваним за правовими наслідками.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров`я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наведені нормативні акти у взаємному зв`язку з положеннями ст. 46 КЗпП України, постановою КМУ від 09.12.2021 року № 1236, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вказують на обґрунтованість рішення роботодавця щодо відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Також суд зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), суд зазначає наступне: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні такі правовідносини регулюються Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визначає, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Позивач ОСОБА_1 працює на посаді вихователя Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради.

Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовився від обов`язкового щеплення та не надав будь-яких доказів, що він має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинації.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зазначає, що відповідач, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв наказ за №72-к/тр від 08.11.2021, яким ОСОБА_1 вихователя, відсторонено від роботи з 05.11.2021 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Доводи відповідача про те, що щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на підставі ст. 46 КЗпП України не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.

З вищенаведених підстав також є неспроможними доводи позивача про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.

Щодо твердження позивача про те, що Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р 2020 від 28.08.2020 року, то постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, у редакції чинній на 08.11.2021 року, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, неконституційними не визнавалися, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню.

Покликання позивача на недотримання Кабінетом Міністром України процедури встановлення карантину шляхом продовження строку дії карантину у Постанові від 13 вересня 2021 року не впливають на правильність рішення суду, оскільки цей нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України на час прийняття оскарженого наказу був чинним, в установленому законом порядку не скасований.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Разом з тим, згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Тому, вирішуючи питання про співвідношення норм ст. 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Отже, не праця, а саме, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю, а тому не має підстав визнати пріоритетність права особи на працю та домінування інтересів однієї особи над інтересами суспільства, а саме в інтересах суспільства було прийнято нормативно-правові акти, які забезпечували захист проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, шляхом встановлення обов`язкового щеплення для певної категорії працівників.

А тому в інтересах суспільства відповідно до законодавства видано наказ начальником Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради.

Доводи ОСОБА_1 про порушення конституційного права на працю, недопустимість обмеження такого права, не інакше, як в умовах воєнного або надзвичайного стану, дискримінаційний характер наказу, суд вважає безпідставними, оскільки такі твердження ґрунтуються на вибірковому тлумаченні норм законодавства

Можливість продовження роботи на посаді вихователя лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо.

Тому безпідставним є посилання позивача щодо примусу до проведення вакцинації та на те, що вакцина від коронавірусної хвороби не завершила повний цикл клінічних випробувань, тому її застосування має бути виключно добровільним. Особа, яка займає посаду вихователя, постає перед виборомвакцинуватися і продовжувати роботу або слідуючи своїм переконанням відмовитися від вакцинації, але в такому випадку бути відстороненою від посади, щоб не наражати на небезпеку учнів, своїх колег та й самого себе, оскільки посада вихователя передбачає велику кількість контактів.

При цьому, наслідком рішення позивача за відсутності абсолютних протипоказань відмовитися від вакцинації, метою якої є захист від хвороби, яка може становити серйозну загрозу для здоров`я населення, було саме відсторонення його від роботи, при наявності можливості уникнення такого за умови відповідних протипоказань щодо вакцинації, задля забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване ст. 3, 27 та 49 Конституції України, гарантування безпеки як власне позивача, так і іншим співробітникам, учням навчального закладу та є необхідним у демократичному суспільстві.

Виходячи з того, що внаслідок тимчасового відсторонення позивача від роботи відбулось у певній мірі втручання у право позивача на працю, суд вважає, що таке втручання було доцільним і виправданим, оскільки, рішення про відсторонення ґрунтується на національному законодавстві, яке чітко визначає підстави для обов`язкового профілактичного щеплення, Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, наслідки ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення, а тому є «виправданим відповідно до закону», має на меті законні цілі, оскільки проводиться з метою охорони здоров`я населення країни та необхідності контролювати поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, є виправданим в демократичному суспільстві з огляду на домінування інтересів держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Стаття 1 Протоколу № 12 Конвенції передбачає заборону дискримінації. Відповідно до такого протоколу здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою . Дискримінація полягає в застосування різного поводження щодо осіб, які перебувають в однаковому становищі, без об`єктивного й розумного обґрунтування, водночас різниця в поводженні не має за легітимну мету або різниця в поводженні не є пропорційною поставленій меті (єдиною підставою різниці є особистісна характеристика), під час користування будь-якими правами, передбаченими національним законом.

Тимчасове обмеження права позивача ОСОБА_1 на працю, який відмовився від вакцинації за власним бажанням, а тому був відсторонений від роботи, не є проявом дискримінації, оскільки такі дії вчинені в інтересах суспільства, які превалюють над інтересом однієї особи, ґрунтуються на законі та переслідують законні цілі, про що суд зазначив вище.

А тому, суд вважає, що наказ начальника Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради № 36-К від 05.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи був прийнятий правомірно і підстав для його скасування та визнання незаконним немає.

Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 817/1338/18 вказав, що тимчасове увільнення працівника від виконання його посадових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Крім того, суд зазначає, що оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, задоволенню не підлягає, тому слід відмовити й у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період незаконного відсторонення.

При цьому, призупинення трудових відносин в порядку відсторонення від роботи не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Нарахування заробітної плати включає в себе таку передумову як виконання роботи, зокрема, виконання службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, чого у цьому випадку не відбулося.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.

Суд зазначає, що будь-яким нормативно-правовим актом, що урегульовує правовідносини між роботодавцем та працівником навчального закладу, і правовідносини в оплаті праці, не встановлено обов`язку роботодавця здійснювати виплату працівнику заробітної плати під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.

Висновки суду:

Враховуючи наведена та встановлені обставини справи, суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

А тому, в задоволенні позовуОСОБА_1 до Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної платинеобхідно відмовити.

Згідно з частинами 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 , якому відмовлено у задоволенні позову, звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України його слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст..46 КзпПУ, ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовуОСОБА_1 до Прикарпатського військово-спортивноголіцею-інтернатуІвано-Франківськоїобласної ради про визнання незаконнимнаказу провідсторонення відроботи,поновлення нароботі,стягнення заробітноїплати-відмовити.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, а саме судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату Івано-Франківської обласної ради, код ЄДРПОУ 20568493, адреса місця знаходження: м. Надвірна, вул.Сірика, 7, Івано-Франківської області.

Суддя Міськевич О.Я.

Повний текст рішення

виготовлено 19.05.2022 року.