Рішення

від 17.05.2022 по справі 460/15035/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2022 року м. Рівне№460/15035/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

Головного управління ДПС у Рівненській області

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Азаріс Компані" про стягнення податкового боргу,В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Рівненській області (далі по тексту позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азаріс Компані" (далі по тексту відповідач) про стягнення податкової заборгованості в сумі 7886,39 грн. та накладення арешту на кошти платника податків.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі положень Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України) у відповідача виникла заборгованість у зв`язку з несплатою останнім узгоджених грошових зобов`язань, визначених податковими деклараціями та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу. З наведених підстав, у відповідності до ст. 95 ПК України, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

У встановлений ухвалою суду строк, відповідачем не подано до суду відзив на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду також не надходило.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений судом про можливість подання відзиву на позовну заяву, однак зазначеним правом не скористався. А тому враховуючи приписи ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

За даними Головного управління ДПС у Рівненській області за відповідачем рахується податкова заборгованість з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств на загальну суму 7886,39.

Дана заборгованість виникла на підставі:

- податкового повідомлення-рішення №0025465112 від 12.06.19 про застосування штрафних санкцій 4067,92 грн.,

- податкового повідомлення-рішення №0025465112 від 12.06.19 про застосування штрафних санкцій 1608,47 грн.,

- податкового повідомлення-рішення №0043995204 від 28.05.20 про застосування штрафних санкцій 1020 грн.,

- податкового повідомлення-рішення №0055265204 від 28.07.20 про застосування штрафних санкцій 1020 грн.,

- податкового повідомлення-рішення №0030865204 від 06.05.20 про застосування штрафних санкцій 170 грн., (які на момент розгляду адміністративної справи є чинними та підтверджують узгодженість суми податкового зобов`язання).

Оскільки відповідач суму податкового боргу в добровільному порядку не сплатив, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно підпункту16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

За змістом пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 56.11 статті 56 ПК України, податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Таким чином, грошові зобов`язання, визначенні відповідачем у податкових деклараціях, вважаються узгодженими та підлягали сплаті останнім у встановлений ПК України строк.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження

За даними автоматизованої системи документообігу суду та Єдиного державного реєстру судових рішень відповідач податкові повідомлення-рішення в судовому порядку не оскаржував. Докази на підтвердження протилежного суду не надані.

Отже, відповідно до приписів статті 56 ПК України грошові зобов`язання, визначені вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, є узгодженим та підлягали до сплати відповідачем у строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 ПК України.

Разом з тим, відповідачем узгоджені суми грошових зобов`язань у встановлений строк сплачені не були.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

В силу вимог статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Позивачем було сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу форми "Ю" №118723-51 від 26.07.19 на загальну суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями 46612,82 грн. Вказана вимога у встановленому законом порядку останнім не оскаржувалася. Докази на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надані та судом в ході судового розгляду не здобуті.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його територіальні органи.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено право контролюючих органів звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

В матеріалах справи наявні відомості про відкриті банківські рахунки, що обліковуються за відповідачем.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з частиною першою статті 90 вказаного Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На момент вирішення даної справи, у суду відсутні докази сплати відповідачем податкового боргу в сумі 7886,39 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах, у межах суми податкового боргу, то суд зазначає таке.

Право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пункту 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пункту 20.1.33 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пункт 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідача, в останнього відсутні майнові активи.

Разом з цим, відповідач має відкриті рахунки в установах банків.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у відповідача відсутнє інше майно, крім грошових коштів на рахунку у банку, для погашення податкового боргу.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 №372/8976).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов`язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 9 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 9.2 Інструкції передбачає, що банк накладає арешт на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 9.3 Інструкції).

Пунктом абзацу 1 п. 9.10 гл. 9 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 11.9 глави 11 цієї Інструкції.

Враховуючи положення абзацу 3 та 4 п. 9.10 гл. 9 Інструкції, до арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта. Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

За приписами абз.2 пп.94.6.2 п. 94.6 ст.94 Податкового кодексу України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відтак, вимога щодо накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства в сумі 7886,39 грн., є обґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, заявлена до стягнення сума є узгодженою та станом на дату вирішення справи набула статусу податкового боргу, а відтак - позов належить до задоволення повністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Враховуючи те, що суб`єктом владних повноважень не надано суду доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, то підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з рахунків платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю "Азаріс Компані" до бюджету суму податкового боргу у загальному розмірі 7886,39 грн. (сім тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 39 коп.), у тому числі:

з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 170,00 грн., на рахунок №UA698999980333139318000017509, отримувач: ГУК Рівн.обл./Дубен.міс.тг/11021000, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38012494;

з податку на додану вартість у загальному розмірі 7716,39 грн., на рахунок №UA138999980313040029000017509, отримувач: ГУК Рівн.обл./Дубен.міс.тг/14010100, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38012494.

Накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Азаріс Компані" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах, у межах суми податкового боргу у розмірі 7886,39 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12,м. Рівне,33023, код ЄДРПОУ 44070166)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Азаріс Компані" (вул. Данила Галицького, буд.1, кв.(офіс)2, м.Дубно, Дубенський район, Рівненська область,35603, код ЄДРПОУ 42368449)

Повний текст рішення складений 18 травня 2022 року.

Суддя В.В. Щербаков