Рішення

від 10.05.2022 по справі 169/767/21

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/767/21

Провадження № 2/169/141/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2022 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Кібаша С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дулібівської сільської ради, Турійської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Релігійна організація «Релігійна громада Казанської Ікони Божої Матері православної церкви України села Дуліби Турійського району Волинської області», Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позов мотивованийтим,що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час державної реєстрації права власності 29 березня 2021 року вона дізналася, що відповідно до рішення виконавчого комітету Дулібівської сільської ради Турійського району Волинської області № 53 від 05 жовтня 2004 року право власності на належний їй вказаний житловий будинок оформлено на Церковну общину села Дуліби церкви Ікони Казанської Божої Матері, якій 03 лютого 2005 року видано свідоцтво про право власності, а 17 березня 2005 року проведено реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно.

Вказуючи, що передача у власність Церковній общині села Дуліби церкви Ікони Казанської Божої Матері житлового будинку, що належить їй, від якого вона не відмовлялася, жодної заяви про його передачу майна не підписувала, та право власності на який не втратила, є протиправним, позивач просила визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Дулібівської сільської ради Турійського району Волинської області № 53 від 05 жовтня 2004 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане Дулібівською сільською радою Турійського району Волинської області 03 лютого 2005 року, та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок.

Відзиви на позов до суду не надходили.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала із викладених у ньому підстав та просила його задовольнити.

Представник третьої особи Релігійної організації «Релігійна громада Казанської Ікони Божої Матері православної церкви України села Дуліби Турійського району Волинської області» (далі Релігійна організація) у судовому засіданні вказував, що при вирішенні цього спору покладається на розсуд суду.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Представник відповідача Турійської селищної ради 18 січня 2022 року подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та вказав, що при вирішенні цієї справи покладається на розсуд суду (а. с. 83).

Представник третьої особи Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» 24 січня 2022 року подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі за наявними в матеріалах справи доказами (а. с. 85).

Представник відповідача Дулібівської сільської ради про причини неявки суд не повідомляв, клопотань не подавав.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина першастатті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 березня 2021 року ОСОБА_2 успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 58).

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 березня 2021 року видно, що право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за позивачем ОСОБА_2 (а. с. 59).

За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом

Відповідно до частини першої статті 1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майноє свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України«Про реєстраціюречових правна нерухомумайно таїх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно доглави 29 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц.

Таким чином, позивач ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з часу відкриття спадщини з 01 вересня 2003 року.

Разом із тим, як видно з матеріалів справи, відповідно дорішення виконавчогокомітету Дулібівськоїсільської радиТурійського районуВолинської області№ 53від 05жовтня 2004року правовласності нажитловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , оформлено на Церковну общину села Дуліби церкви Ікони Казанської Божої Матері (а. с. 54).

03 лютого 2005 року на вказаний житловий будинок Дулібівською сільською радою Турійського району Волинської області видано свідоцтво про право власності, а 17 березня 2005 року проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за Церковною общиною села Дуліби Храму Казанської Ікони Божої Матері (а. с. 49, 50).

Позивач, звертаючись із цим позовом до суду, в уточненій позовній заяві відповідачами визначила Дулібівську сільську раду та Турійську селищну раду (а. с. 34).

Церковна община села Дуліби Храму Казанської Ікони Божої Матері, за якою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, не є учасником цієї справи, натомість третьою особою представник позивача залучила до участі Релігійну організацію.

Під час судового розгляду справи представник Релігійної організації пояснив, що їхня організація, на його думку, є правонаступником Церковної общини села Дуліби Храму Казанської Ікони Божої Матері, однак не володіє спірним нерухомим майном, оскільки воно перебуває в користуванні невідомих йому людей.

Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що третя особа Релігійна організації є правонаступником Церковної общини села Дуліби Храму Казанської Ікони Божої Матері учасники справи суду не надали.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами вцивільному процесіє позивачі відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно зчастинами першоюта другоюстатті 51ЦПК Українисуд першоїінстанції маєправо заклопотанням позивачадо закінченняпідготовчого провадження,а уразі розглядусправи заправилами спрощеногопозовного провадження допочатку першогосудового засіданнязалучити доучасті уній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Зміст статті 51 ЦПК України свідчить про те, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зазначено, що належним відповідачем у справах за позовами про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Під час підготовчого провадження представник позивача клопотань про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі в справі співвідповідача власника нерухомого майна, право якого оспорюється у цій справі, відповідно до вимог статті 51 ЦПК України не подавала і підтримала вимоги, заявлені до визначеного в уточненій позовній заяві кола осіб, які беруть участь у цій справі.

За таких обставин та враховуючи, що суд не уповноважений залучати співвідповідача чи замінювати неналежного відповідача з власної ініціативи без клопотання сторони позивача, а позовні вимоги про визнання незаконнимта скасуваннярішення,визнання недійснимсвідоцтва проправо власностіна нерухомемайно,скасування державноїреєстрації прававласності нанерухоме майно пов`язані із оспорюванням речового права Церковної общини села Дуліби Храму Казанської Ікони Божої Матері (або Релігійної організації у разі підтвердження правонаступництва) та стосуються безпосередньо її прав та обов`язків, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно достатті 141 ЦПК Українисудові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, статей 11, 16, 391 ЦК України та керуючись статтями48, 51, 141,263,264,265,268,273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Дулібівської сільської ради, Турійської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Релігійна організація «Релігійна громада Казанської Ікони Божої Матері православної церкви України села Дуліби Турійського району Волинської області», Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач:Дулібівська сільськарада, адреса місця знаходження: вулиця Центральна, 17, село Дуліби, Ковельський район, Волинська область, ЄДРПОУ 04526265.

Відповідач:Турійська селищнарада, адреса місця знаходження: майдан Центральний, 1, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область, ЄДРПОУ 04333052.

Третя особа: Релігійна організація «Релігійна громада Казанської Ікони Божої Матері православної церкви України села Дуліби Турійського району Волинської області», адреса місця знаходження: вулиця Центральна, 7, село Дуліби, Ковельський район, Волинська область, ЄДРПОУ 25091185.

Третя особа:Комунальне підприємство«Волинське обласнебюро технічноїінвентаризації», адреса місця знаходження: вулиця Січова, 22-а, місто Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ 03339242.

Головуючий

Повне рішення складено 20 травня 2022 року.