Рішення

від 15.05.2022 по справі 920/5/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.05.2022м. СумиСправа № 920/5/22Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/5/22

за позовом: Державної служби України з безпеки на транспорті (просп. Перемоги, буд. 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 39816845),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсет» (вул. Ярослава Мудрого, буд. 71, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 43518167),

про стягнення 10 077,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 10 077,06 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (Сумська область) 25.11.2020, виявлено факт перевезення відповідачем вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України.

У позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з судового збору в сумі 2 270,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.01.2022 у справі № 920/5/22 постановлено відкрити провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 03.03.2022, 10:30 без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання на наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 25.02.2022; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 28.02.2022.

Водночас, розгляд справи по суті 03.03.2022 не відбувся у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій території Сумської області.

22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.

Ураховуючи наведене, суд ухвалою від 03.05.2022 призначив розгляд справи № 920/5/22 по суті на 16.05.2022 без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання на наявними у справі матеріалами.

Копію ухвал від 05.01.2022 та від 03.05.2022 у справі № 920/5/22 надіслано судом відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Будсет» (ідентифікаційний код 43518167) за адресою: вул. Ярослава Мудрого, буд. 71, м. Суми, 40009, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Зазначену адресу відповідача повідомлено суду позивачем у позовній заяві та підтверджено витягом з ЄДР станом на 05.01.2022 (а.с. 42-47).

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 16.05.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансбезпека).

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підп. 15, 27 п. 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

У відповідності до абзацу першого пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частиною сьомою статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», абзацом 2 пункту 12 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011, визначено, що орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує виконувати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації Державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006, органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

З огляду на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, а також є органом наділеним спеціальною компетенцією, якому надано повноваження щодо реалізації політики держави з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Процедуру здійснення державного контролю визначено постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» (далі - Порядок № 1567).

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі - Порядок № 879)

Частиною сьомою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, зараховується до державного дорожнього фонду.

Пунктом 26 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Таким чином, беручи до уваги положення пункту 1 Положення, норми Закону України «Про автомобільний транспорт» та інші підзаконні нормативно-правові акти, Укртрансбезпека має підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, а несплата суб`єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.

При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Вказана правова позиція наведена у постанови Великої Палати Верхового Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

За визначенням, наведеним у пп. 4 п. 2 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Підпунктом 11 пункту 2 Порядку № 879 наведене визначення поняття точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до п. 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції..

Відповідно до п. 20 Порядку № 879 за результатами здійснення габаритно- вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

25.11.2020 посадовими особами Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (Сумська область) (місце проведення перевірки: 133 км+700м а/д Р-65 «КПП Миколаївка»-Глухів-«КПП Катеринівка») проведено точний габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки DAF модель XF 105.406 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки KOGEL модель S 24 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . За результатами проведеної перевірки складено Довідку № 0020717 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 25.11.2020 та Акт № 029055 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 25.11.2020, на підставі якого проведено розрахунок від 25.11.2020 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд 299,20 євро.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

28.12.2020 Слобожанським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки (Сумська область) відповідачу направлено лист про необхідність сплати грошових коштів в розмірі 10 077,06 грн, що станом на 25.11.2020 еквівалентно 299,20 євро, з копіями відповідних документів. Проте, відповідач зазначені кошти добровільно не сплатив.

Згідно п. 41 Порядку № 879 дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку. За таких обставин визначена плата за проїзд, неоскаржена та несплачена автомобільним перевізником у встановлені чинним законодавством строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Згідно з пунктом 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 30.03.1994, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Згідно визначення, наведеного в пп. 3 п. 2 Порядку№ 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22,5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Така ж норма передбачена і в п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001 (далі - Правила), так, транспортний засіб з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т(для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Згідно пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів (підпункт 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007).

Відповідно до пункту 3 цього Порядку габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Пунктом 30 зазначеного Порядку встановлено, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Відповідно до пункту 311 Порядку якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов?язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Пунктом 21 Порядку встановлено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Розрахунок суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити як плату за проїзд автомобільними дорогами, у розмірі 299,20 євро, що станом на момент складання акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів еквівалентно 10 077,06 грн, здійснений уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті у відповідності з вказаними вимогами.

Відстань покладена в розрахунок застосована відповідно до інтернет ресурсу della.com.ua згідно даних, наведений у супровідних документах на вантаж, а саме: паспорт на асфальтобетонну суміш, який був надана перевіряючим особам, а також пояснень водія, які зафіксовані в акті № 233363 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.11.2020.

Так згідно товаро-транспортної накладної на вантаж та пояснень водія транспортний засіб було завантажено у смт. Ямпіль Сумської області, а пунктом розвантаження відповідно до пояснень водію встановлено м. Золочів Харківської області.

Згідно даних інтернет ресурсу della.com.ua відстань від смт. Ямпіль, Сумської області до м. Золочів, Харківської області складає 374 км.

Правову позицію щодо використання Укртрансбезпекою інтернет ресурсу della.com.ua виклав Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 09.03.2017 у справі № 813/214/16, а саме: «відстань, зазначена як у актах про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, так і у розрахунках плати за проїзд... та, відповідно, яка враховувалась при обчисленні плати за проїзд, виходячи з положень Порядку, визначалась працівниками .... згідно відомостей, наданих водієм щодо маршруту по території України (кілометражу), що підтверджено його підписом, та даних інтернет ресурсу della.com.ua».

На підставі викладеного Слобожанським міжрегіональним Управління Укртрансбезпеки (Сумська область) нарахована плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідачу на загальну суму 299,20 євро, відповідно до ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування».

Пунктом 27 Порядку № 879 передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Відповідно до показників валютного ринку, що міститься на офіційному Інтернет - представництві Національного банку України на день проведення розрахунку, 25.11.2020 курс гривні до 1 євро становить 33,6801 гривень. Таким чином, сума 299,20 євро станом на 25.11.2020 еквівалентна 10 077,06 грн.

Пунктом 26 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Лист-повідомлення № 101505/28.6/24-20 від 24.12.2020 щодо необхідності сплати плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 10 077,06 грн направлене відповідачу 28.12.2020, що підтверджується копією фіскального чеку № 00444890035965 від 28.12.2020 та отримане відповідачем 19.01.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 26).

Відповідачем зобов`язання з оплати плати за проїзд автомобільними дорогами у розмірі 299,20 євро, що еквівалентно 10 077,06 грн, у строк, визначений пунктом 311 Порядку, не виконано, докази оплати матеріали справи не містять.

За таких обставин позовна вимога про стягнення вказаної суми є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсет» (вул. Ярослава Мудрого, буд. 71, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 43518167) в дохід Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 10 077,06 грн (десять тисяч сімдесят сім гривень шість копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсет» (вул. Ярослава Мудрого, буд. 71, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 43518167) на користь Державної служби України з безпеки на транспорті (просп. Перемоги, буд. 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 39816845) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-3 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 20 травня 2022 року.

СуддяЮ.А. Джепа