Рішення

від 19.05.2022 по справі 922/397/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2022 р. м. ХарківСправа № 922/397/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГА» (61064, м. Харків, вул. Пермська, буд. 15, кв. 28/ адреса для листування: 61005, м. Харків, а/с 10401, код ЄДРПОУ 32335705; тел. (+38067)579-32-72, (+38067)572-83-70; e-mail: woga2003@ukr.net);

до відповідача Професійно-технічного училища № 60 смт Кегичівка Харківської області (64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Калинова, буд. 30, код ЄДРПОУ 02548038; тел. (+38057)553-10-47); e-mail: pr.ptu60ptukh.org.ua);

про стягнення 101548,43 грн по договору купівлі продажу № 63 від 10.04.2018,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВОГА» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПТУ № 60 смт Кегичівка Харківської області, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 101548,43 грн, у тому числі: 79370,37 грн - основного боргу; 7097,67 грн - процентів річних; 15080,39 грн - інфляційних втрат, а також просить стягнути судові витрати, зокрема 2481,00 грн витрат по сплаті судового збору та 14000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем зобов`язань по договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018 в частині внесення оплати за товар, поставлений позивачем згідно зі Специфікацією № 1 від 04.05.2018 по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 на загальну суму 73386,24 грн та згідно зі Специфікацією № 3 від 04.05.2018 по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018 на суму 28000,00 грн. У позовній заяві позивач посилається на наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар на загальну суму 79370,37 грн, а саме: 51370,37 грн - по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 та 28000,00 грн - по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 10.04.2018 по 01.10.2020, який підписаний обома сторонами. Позивач зазначає, що направив відповідачу претензію від 01.10.2020 № 34 з вимогою погашення заборгованості за договором на суму 79370,37 грн, у відповідь на яку відповідач листом від 22.10.2020 № 414 попросив позивача надати копій документів на підтвердження заборгованості, зазначеної в претензії. Позивач листом від 30.10.2020 № 39 направив відповідачу необхідні документи, втім відповідач залишив претензію без задоволення, заборгованість за поставлений товар на загальну суму 79370,37 грн не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 79370,37 грн основного боргу, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 7097,67 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022 та інфляційних втрат в сумі 15080,39 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.02.2022 у справі № 922/397/22 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач - ПТУ № 60 смт Кегичівка Харківської області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, хоча, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 07.02.2022 про відкриття провадження по справі № 922/397/22 позивачем отримано 09.02.2022, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102270943747, що у відповідності до приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

На підставі зазначеного, враховуючи, що відповідач був належно повідомлений про розгляд даної справи, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на закінчення строку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, визначеного ст. 248 ГПК України, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи на надані сторонами докази, суд встановив таке.

Як свідчать матеріали справи, 10.04.2018 між ТОВ «ВОГА» (Продавцем) та ПТУ № 60 смт Кегичівка Харківської області (Покупцем) укладено договір купівлі-продажу № 63, згідно з умовами якого Продавець зобов`язаний передавати узгодженими партіями товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язаний приймати товар та сплачувати за нього певну грошову суму (ціну товару). Найменування товару (номенклатура, асортимент, сорт), його кількість і ціна, а також валютний еквівалент ціни товару зазначаються у Специфікаціях (видаткових накладних), які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1 зазначеного Договору, кількість, найменування (номенклатура, асортимент) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, яка видана на підставі Специфікації або без такої.

Поставка Товару за даним Договором здійснюється на умовах ЕХW (за адресою: Україна, Харківська обл., Харківський р-н, сел. Васищеве, вул. Промислова, 22, та/або за адресою: Україна, Дніпропетровська обл., м.Новомосковськ, вул. Тургенєва, 10, та/або за адресою: Україна, Миколаївська обл., Миколаївський район, смт Ольшанське, вул. Промислова, 12, та/або за адресою: Україна, Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, 33) Інкотермс 2010, якщо інша адреса складу не узгоджена Сторонами у відповідній Специфікації. Крім цього, у разі суперечності умов Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010 нормам чинного законодавства України або/та умовам даного Договору, Сторони (суд) застосовують виключно умови Договору та/або норми чинного законодавства України (п. 9.9 Договору).

У відповідності до пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору, Покупець зобов`язаний сплатити ціну товару згідно з п. 4 (умови оплати товару) даного Договору.

Відповідно до пп. а) п. 4.1 Договору, ціна товару повинна бути повністю сплачена Продавцю Покупцем на наступних умовах: якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то Покупець оплачує Продавцеві товар згідно із зазначеним графіком.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.3 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або Специфікації (закінчення процесу узгодження всіх істотних умов даного Договору) і діє до 31 грудня 2018 року; якщо на момент закінчення строку дії даного Договору будь-яка зі Сторін не виконає взяті на себе зобов`язання, то Договір продовжує діяти до моменту виконання зобов`язань у повному обсязі.

04.05.2018 сторони підписали Специфікації №№ 1, 2, 3 до договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, в яких визначили умови поставки товару.

Специфікацією № 1 від 04.05.2018 до договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018 сторони узгодили, що Продавець має поставити на адресу Покупця: Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Калинова, буд. 30, товар (гербіциди 3-х видів) на загальну суму 73386,24 грн.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Специфікації № 1 від 04.05.2018 до Договору, Покупець сплачує за товар: до 08.05.2018 - 30% від загальної ціни товару, а саме: 22015,87 грн; та до 01.11.2018 - 70% від загальної ціни товару, а саме: 51370,37 грн.

На підставі Специфікації № 1 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 позивач поставив відповідачу товар (гербіциди 3-х видів) на загальну суму 73386,24 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P223 від 04.05.2018.

Відповідач частково оплатив товар, отриманий на підставі Специфікації № 1 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018, зокрема сплатив 22015,87 грн по платіжному дорученню № 83 від 17.05.2018, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за отриманий товар по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 та Специфікації № 1 від 04.05.2018 до Договору в розмірі 51370,37 грн (73386,24 грн - 22015,87 грн = 51370,37 грн).

Специфікацією № 2 від 04.05.2018 до Договору сторони узгодили, що Продавець має поставити на адресу Покупця: Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Калинова, буд. 30, товар (насіння соняшнику) на суму 109258,10 грн.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Специфікації № 2 від 04.05.2018 до Договору, Покупець сплачує за товар: до 08.05.2018 - 30% від загальної ціни товару, а саме: 32777,43 грн; та до 01.11.2018 - 70% від загальної ціни товару, а саме: 76480,67 грн.

На підставі Специфікації № 2 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 222 від 04.05.2018 позивач поставив відповідачу товар (насіння соняшнику) на суму 109258,10 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P222 від 04.05.2018.

Товар, отриманий на підставі Специфікації № 2 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 222 від 04.05.2018, відповідач оплатив у повному обсязі, а саме: 32777,43 грн - по платіжному дорученню № 83 від 17.05.2018 та 76480,67 грн по платіжному дорученню № 181 від 27.12.2018 (32777,43 грн + 76480,67 грн = 109258,10 грн).

Специфікацією № 3 від 04.05.2018 до Договору сторони узгодили, що Продавець має поставити на адресу Покупця: Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Калинова, буд. 30, товар (насіння соняшнику) на суму 28000,00 грн.

Згідно з п. 1.3 Специфікації № 3 від 04.05.2018 до Договору, Покупець сплачує за товар до 01.11.2018 - 100% від загальної ціни товару, тобто 28000,00 грн.

На підставі Специфікації № 3 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018 позивач поставив відповідачу товар (насіння соняшнику) на суму 28000,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P225 від 04.05.2018.

Оплату за товар, отриманий на підставі Специфікації № 3 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018, відповідач не здійснив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за отриманий товар по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018 згідно зі Специфікацію є № 3 від 04.05.2018 до Договору в розмірі 28000,00 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача за товар, поставлений позивачем по видатковим накладним №№ 223, 225 від 04.05.2018 згідно зі Специфікаціями №№ 1, 3 від 04.05.2018 до Договору становить 79370,37 грн.

01.10.2020 між ТОВ «ВОГА» (позивачем) та ПТУ № 60 смт Кегичівка Харківської області (відповідачем) підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 10.04.2018 по 01.10.2020, яким сторони засвідчили, що станом на 01.10.2020 заборгованість відповідача по договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018 становить 79370,37 грн.

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 01.10.2020 № 34, в якій вимагав погасити заборгованість за договором у розмірі 79370,37 грн. Отримавши претензію 02.10.2020, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6100500148205 та описом вкладення до зазначеного поштового відправлення, відповідач листом від 22.10.2020 № 414 звернувся до позивача з проханням надати копії документів на підтвердження заборгованості, зазначеної в претензії, посилаючись на неможливість розглянути претензію, оскільки 10.05.2019 під час проведення слідчих дій по кримінальному провадженню № 12019220420000105 від 12.03.2019 слідчим були вилучені всі бухгалтерські документи відповідача.

Листом від 30.10.2020 № 39 позивач направив відповідачу необхідні для розгляну претензії документи, а саме: договір купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, Специфікації №№ 1, 2, 3 від 04.05.2018 та видаткові накладні №№ 222, 223, 225 від 04.05.2018 до зазначеного договору.

Відповідач отримав 05.11.2020 лист позивача від 30.10.2020 № 39 з доданими до нього документами, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 610050172068 та описом вкладення до зазначеного поштового відправлення, втім відповіді на претензію позивача не надав, заборгованість за поставлений товар на загальну суму 79370,37 грн не сплатив. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 79370,37 грн основного боргу, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 7097,67 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022 та інфляційних втрат в сумі 15080,39 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Проаналізувавши правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі на підставі договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, суд дійшов висновку, що зазначений договір за своєю правовою природою є змішаним договором.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав належним чином свої зобов`язання щодо здійснення відповідачу поставки товару згідно з умовами, визначеними Специфікаціями №№ 1, 2, 3 до договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, зокрема:

- на підставі Специфікації № 1 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 поставлено товар (гербіциди 3-х видів) на загальну суму 73386,24 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P223 від 04.05.2018;

- на підставі Специфікації № 2 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 222 від 04.05.2018 поставлено товар (насіння соняшнику) на суму 109258,10 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P222 від 04.05.2018.

- на підставі Специфікації № 3 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018 поставлено товар (насіння соняшнику) на суму 28000,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № P225 від 04.05.2018.

Однак відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо оплати товару, придбаного на підставі договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, чим порушив права та законі інтереси позивача, поставлений товар оплатив лише частково, а саме:

- за товар згідно зі Специфікацією № 1 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 на загальну суму 73386,24 грн сплатив 22015,87 грн по платіжному дорученню № 83 від 17.05.2018; залишилась заборгованість в сумі 51370,37грн (73386,24грн - 22015,87грн = 51370,37 грн);

- за товар згідно зі Специфікацією № 2 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 222 від 04.05.2018 на суму 109258,10 грн сплатив 32777,43 грн по платіжному дорученню № 83 від 17.05.2018 та 76480,67 грн по платіжному дорученню № 181 від 27.12.2018 (32777,43 грн + 76480,67 грн = 109258,10 грн); заборгованість відсутня;

- за товар згідно зі Специфікацією № 3 від 04.05.2018 до Договору по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018 на суму 28000,00 грн відповідач оплату не здійснив; залишилась заборгованість в розмірі 28000,00 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар по видатковим накладним №№ 222, 223, 225 від 04.05.2018 становить 79370,37 грн, а саме: 51370,37 грн - по видатковій накладній № 223 від 04.05.2018 та 28000,00 грн - по видатковій накладній № 225 від 04.05.2018, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 10.04.2018 по 01.10.2020, який підписаний обома сторонами.

На момент прийняття даного судового рішення в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості перед позивачем за поставлений товар по видатковим накладним №№ 223, 225 від 04.05.2018 на загальну суму 79370,37 грн, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 79370,37 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем права позивача внаслідок несплати заборгованості за поставлений товар по видатковим накладним №№ 223, 225 від 04.05.2018 відповідно до Специфікацій №№ 1, 3 від 04.05.2018 до договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018 на загальну суму 79370,37 грн.

01.10.2020 між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 10.04.2018 по 01.10.2020, яким відповідач визнав наявність у нього станом на 01.10.2020 заборгованості за товар по видатковим накладним №№ 223, 225 від 04.05.2018 на загальну суму 79370,37 грн. Таким чином, у відповідності до положень чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 79370,37 грн, строк оплати якої сплинув 02.11.2018 (п. 1.4 Специфікації № 1 та п. 1.3 Специфікації № 3 від 04.05.2018 до Договору), перервався вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним своєї заборгованості на суму 79370,37 грн, та після переривання розпочався заново. Тобто вимоги про стягнення заборгованості на суму 79370,37 грн заявлені позивачем у межах передбаченої ст. 257 ЦК України загальної позовної давності, а отже відсутні підстави для застосування положень ст. 267 ЦК України та відмови в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Крім того, суд зазначає, що відповідач не звертався до суду із заявою про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, що також унеможливлює застосування позовної давності.

Внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України: 3% річних в сумі 7097,67 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022 та інфляційні втрати в сумі 15080,39 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.

Подібний правовий висновок сформульований, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35 постанови).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Початком відліку періоду прострочення відповідної суми грошового зобов`язання (моментом прострочення), що становить базу нарахування (перший множник), у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати платежу.

Згідно з п. 4.3 договору купівлі-продажу № 63 від 10.04.2018, з дня, коли товар повинен бути оплачений Покупцем, Продавець має право вимагати від Покупця, а Покупець повинен сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати Товару, понад неустойку та збитки (ст. 536, п. 2 ст. 625, п. З ст. 692 ЦК України).

Керуючись принципом свободи договору, Сторони домовилися, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені умовами даного Договору, не є неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно з умовами п. 4.4 Договору, відповідно до ст. 625 ЦК України Сторони узгодили такий розмір процентів за користування чужими грошовими коштами: а) тридцять шість з половиною процентів річних за тридцять календарних днів з дати, коли товар мав бути оплачений Покупцем; б) сто вісімдесят два з половиною процентів річних протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті «а» п. 4.4 Договору; в) тисяча дев`яносто п`ять процентів річних до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті «б» п. 4.4 Договору.

Згідно з умовами п. 4.5 Договору, з метою спрощення математичних розрахунків Сторони узгодили наступний порядок обчислення процентів за користування чужими грошовими коштами, які визначені у п. 4.4 даного Договору, наступним чином:

а) 0,1% від несплаченої ціни Товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли Товар повинен бути оплачений Покупцем;

б) 0,5% від несплаченої ціни Товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті «а» п. 4.5 даного Договору;

в) 3% від несплаченої ціни Товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті «б» п. 4.5 даного Договору.

Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, та сума, від якої нараховуватимуться проценти, можуть бути передбачені у Специфікації або в іншому узгодженому Сторонами або їх представниками документі.

З огляду на викладене, перевіривши здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що зазначений розрахунок є обґрунтованим та виконаний вірно, тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7097,67 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022, нарахованих у зв`язку з простроченням сплати заборгованості в сумі 79370,37 грн.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", сукупний коефіцієнт інфляції за певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.

Кількість місячних індексів інфляційної індексації в межах визначеного з урахуванням пп. а) та б) проміжку часу (перемноження яких між собою утворюють сукупний коефіцієнт - другий множник), визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашеним відповідна сума грошового зобов`язання тобто починаючи з наступного, за місяцем дати початку відліку періоду, і завершуючи місяцем, що передує місяцю, в якому відбулося погашення. При цьому, принциповим є врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007, однозначно випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідний коефіцієнт індексу за частину такого місяця.

Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові № 910/9938/17 від 10.10.2018.

З урахуванням вищезазначеного, перевіривши здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат, суд вважає, що вказаний розрахунок виконаний вірно, тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 15080,39 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на прострочену заборгованість в сумі 79370,37 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На підставі зазначеного, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 79370,37 грн, а також нарахованих у зв`язку з простроченням сплати зазначеної заборгованості на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 7097,67 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022 та інфляційних втрат в сумі 15080,39 грн за період з 04.02.2019 по 27.01.2022, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглянувши заявлене позивачем у позовній заяві клопотання про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000,00 грн, суд зазначає таке.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Порядок розподілу судових витрат визначає ст. 129 ГПК України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що позовні вимоги у даному спорі задоволені в повному обсязі, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача також в повному обсязі, тому суд задовольняє клопотання позивача в частині стягнення з відповідача судового збору в сумі 2481,00 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно зі ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з чч. 1, 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Отже, за змістом ст. 126 та абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката (в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо) встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг правничої допомоги і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною; розмір витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги за умови надання доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень чч. 4, 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно з пп. 1-4 ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (чч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

З огляду на викладене, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат сторони на правову допомогу та їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог цієї сторони про відшкодування таких витрат. Якщо ж стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Тобто, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення (понесення) таких витрат учасником справи. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.09.2020 у справі № 922/3724/19, від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, відступати від яких колегія суддів правових підстав не має.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивач надав копії: договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022, укладеного між ТОВ "ВОГА" (Клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «СПРАВАР»; додаткової угоди № 1 від 17.01.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022; рахунку на оплату № 28 від 17.01.2022 по договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022 на загальну суму 14000,00 грн та платіжного доручення № 20 від 27.01.2022 про сплату згідно рахунку № 28 від 17.01.2022 на суму 14000,00 грн, за яким платіж проведено банком 27.01.2022.

Умовами п. 5.1 договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022 передбачено, що клієнт зобов`язаний оплатити Адвокатському об`єднанню надану правову допомогу та понесені фактичні витрати.

Обсяг та зміст наданої правової допомоги, а також розмір гонорару за надану правову допомогу встановлюється за взаємною домовленістю Сторін та визначається у Додаткових угодах до цього договору (п. 5.2 договору про надання правової (правничої) допомоги).

Обсяг та зміст наданої правової допомоги, а також розмір гонорару також визначається в акті (актах) наданих послуг, які формуються Адвокатським об`єднанням в міру необхідності та направляються на адресу Клієнта засобами поштового, комунікаційного зв`язку або вручаються уповноваженій особі під розписку (п. 5.4 договору про надання правової (правничої) допомоги).

Пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 17.01.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022 сторони дійшли взаємної згоди про те. що відповідно до умов Договору Адвокатське об`єднання здійснює представництво інтересів Клієнта по справі за позовом ТОВ «ВОГА» до ПТУ № 60 смт Кегичівка Харківської області про стягнення заборгованості та надає іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою у Господарському суді Харківської області.

В пункті 2 зазначеної додаткової угоди сторонами визначено обсяг та зміст правової допомоги, вартість наданих послуг, а також розмір гонорару за правову допомогу, який складає 14000,00 грн, в тому числі:

1. правовий аналіз представлених Клієнтом документів - вартість 4000,00 грн;

2. підготовка позовної заяви - вартість 5000,00 грн;

3. надання юридичних консультацій Клієнту щодо судового розгляду справи - вартість 1000,00 грн;

4. участь в судових засіданнях в суді першої інстанції - вартість 4000,00 грн.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 1 від 17.01.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022, оплата за надану правову допомогу здійснюється Клієнтом шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Адвокатського об`єднання протягом 15 банківських днів з моменту підписання Сторонами цієї додаткової угоди на підставі рахунку.

Адвокатським об`єднанням «СПРАВАР» було виставлено Клієнту - ТОВ "ВОГА" (позивачу) рахунок на оплату № 28 від 17.01.2022 по договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701/22-ПД-01 від 17.01.2022, згідно з яким Клієнт має оплатити послуги з правової (правничої) допомоги на загальну суму 14000,00 грн, зокрема:

- правовий аналіз представлених Клієнтом документів - 4000,00 грн;

- підготовка позовної заяви - 5000,00 грн;

- надання юридичних консультацій Клієнту щодо судового розгляду справи - 1000,00 грн;

- участь в судових засіданнях в суді першої інстанції - 4000,00 грн.

Позивачем на підставі рахунку № 28 від 17.01.2022 було здійснено оплату наданих послуг з правової (правничої) допомоги в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 27.01.2022 на суму 14000,00 грн, за яким платіж проведено банком 27.01.2022.

Претензій з приводу змісту, обсягу, якості, своєчасності та розміру вартості наданих послуг, позивачем не заявлялось.

Суд звертає увагу, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України, не надано суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та не заявлено відповідного клопотання про їх зменшення.

Дослідивши наданий позивачем договір про надання правової (правничої) допомоги та додаткову угоду до зазначеного договору, врахувавши характер спору по даній справі, ступінь її складності, суму заявленого позову, розмір заявлених до стягнення та задоволених судом позовних вимог, суд дійшов висновку про співмірність та обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 10000,00 грн, що складається з: правового аналізу представлених Клієнтом документів (4000,00 грн), підготовки позовної заяви (5000,00 грн) та надання юридичних консультацій Клієнту щодо судового розгляду справи (1000,00 грн).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, дану справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, тобто Адвокатським об`єднанням «СПРАВАР» не надавалась ТОВ "ВОГА" (позивачу) професійна правнича допомога щодо здійснення представництва позивача в судових засіданнях в суді першої інстанції. Тому отримання послуг з правової (правничої) допомоги в цій частині позивачем не обґрунтовано та документально не підтверджено, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу щодо участі в судових засіданнях в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.

Зважаючи на зазначене, господарський суд задовольняє клопотання позивача в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 10000,00 грн та залишає без задоволення в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79, 86, 123-129, ч. 2 ст. 178, ст. 236-242 ГПК України, Господарський суд Харківської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Професійно-технічного училища № 60 смт Кегичівка Харківської області (64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Калинова, буд. 30, код ЄДРПОУ 02548038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГА» (61064, місто Харків, вул. Пермська, буд. 15, кв. 28, код ЄДРПОУ 32335705) 79370,37 грн - основного боргу, 7097,67 грн - процентів річних, 15080,39 грн - інфляційних втрат, а також 2481,00 грн судових витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,0 грн відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2022.

Суддя Н.А. Новікова