Рішення

від 14.04.2022 по справі 465/121/21

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/121/21

2/465/813/22

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

15.04.2022 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мартинишин М.О.

з участю секретаря Оверко Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства«Хорека-Харків Ком» про визнання протиправним та скасування наказу №31-К від 09.12.2020р. про звільнення з займаної посади, про зміну підстав для звільнення та про стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в:

06.01.2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №31-К від 09.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади керуючого закладу громадського харчування; змінити підставу звільнення із посади керуючого закладу громадського харчування з п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України на п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін(із внесенням відповідних змін до трудової книжки); змінити дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади керуючого закладу громадського харчування, на 11 грудня 2020 року, стягнути з ПП «К+В» на його користь відшкодування моральної шкоди 20000 гривень та стягнути судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що він працював на посаді керуючого закладом громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом №31-К від 09.12.2020 року він був звільнений з займаної посада згідно п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин 30.11.2020р., 01.12.2020р., 02.12.2020р., 03.12.2020р., 04.12.2020р., 07.12.2020р., 08.12.2020р.

11.12.2020 року його ознайомили з даним наказом №31-К від 09.12.2020 року, з яким він не згідний та просить визнати його протиправним та скасувати, виходячи з наступного.

Так, 16.06.2020 року за його робочим місцем, директором ПП «К+В» ОСОБА_2 повідомлено його про звільнення із займаної посади, однак не повідомлено причин звільнення та відмовлено у видачі трудової книжки.

19.06.2020 року роботодавцем в присутності працівників поліції його видалено з закладу громадського харчування, а саме з його робочого місця. Внаслідок чого, він був змушений звернутись в правоохоронці органи. Крім цього, він неодноразово звертався до директора ПП «К+В» ОСОБА_2 щодо видачі йому, ознайомлення з наказом про звільнення та проведення розрахунку.

02.07.2020 року він отримав лист, в якому йшлось про необхідність з`явитись в заклад «Батяр на ринку» для надання пояснень незрозумілого характеру, даний лист був підписаний директором ПП «К+В» ОСОБА_2

06.07.2020 року о 13:00 год., так як це було вказано в листі, він та його колега ОСОБА_3 , з`явились в заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », однак там була лише бухгалтер ОСОБА_4 , яка вимагала від них незрозумілі пояснення. На їх вимогу дотримуватись законів про працю, надати документи про звільнення, провести повий розрахунок по заробітній платі та повернути трудові книжки, остання не реагувала.

Оскільки, йому не повідомили причин про звільнення, не провели розрахунок по заробітній платі, не видали трудової книжки, тому 09.07.2020 року він звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення службовими особами ПП «К+В», а саме вчинення ними грубого порушення законодавства про працю.

Після чого, 16.11.2020 року на його адресу надійшло повідомлення про необхідність з`явитись на роботу у заклад громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 . А вже, 09.12.2020 року його звільнено за «відсутністю на роботі без поважних причин» згідно п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

У зв`язку з чим, зазначає, що до моменту ознайомлення його з наказом про звільнення від 09.12.2020 року, він мав на меті оскаржити факт незаконного його звільнення про який його повідомлено 16.06.2020 року, з метою захисту та реалізації його трудових прав. Однак з врахуванням поведінки роботодавця після ознайомлення із наказом про звільнення від 09.12.2020 року враховуючи наявну конфлікту ситуацію вважає, що продовження трудових відносин не відповідає інтересам ні роботодавця, ні його як найманого працівника, а тому вважає, що реальною підставою розірвання трудових відносини між сторонами відбуло на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Крім того, йому була завдана моральна шкода, яку оцінює в сумі 20 000 грн., яка полягала в тому, що з боку відповідача його не допускали на роботу, не надавали йому трудову книжку та наказу про звільнення, що перешкоджало подальшому його працевлаштуванню. На протязі тривалого часу, йому дуже важко було утримувати сім`ю. Така поведінка відповідача вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що призвело до постійного позичання грошей у знайомих. Просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 03.02.2021 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати таку в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.05.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

17.11.2021 року ухвалою,постановленої судом,не виходячидо нарадчоїкімнати,занесеної дожурналу судовогозасідання,змінено інформаціюпро відповідача Приватне підприємство «В+К»(юридичнаадреса:м.Львіввул.ГенералаЧупринки,59/10) зазначившийого назвута місцезнаходженняяк Приватне підприємство«Хорека-Харків Ком» (юридична адреса: м.Харків вул.Шевченка, 24/3, корпус 2-Ж).

Позивач в судове засідання не з`явився, разом з тим в матеріалах справи міститься клопотання представника останнього від 25.08.2021 року про розгляд справи без участі сторони позивача, в якій позовні вимогипідтримує повністю, а тому суд вважає, що справу слід слухати у відсутності сторони позивача на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представник відповідача у судовезасідання нез`явився,про причинисвоєї неявкисуд неповідомив,хоча належнимчином бувповідомлений продень,час тамісце слуханнясправи,на підставіст.ст.223, 280ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів(постановляє заочне рішення), проти чого не заперечив представник позивача у заяві.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Відповідно дост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що наказом №2-к від 31 січня 2020 року позивач був прийнятий у ПП «К+В» на роботу на посаду керуючий закладом громадського харчування/а.с.9-10/.

Наказом №31-К від 09.12.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », останній звільнений з займаної посада 08.12.2020 року згідно п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин 30.11.2020р., 01.12.2020р., 02.12.2020р., 03.12.2020р., 04.12.2020р., 07.12.2020р., 08.12.2020р./а.с.8/

Згідно з п. 4ч.1 ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 своєї постанови від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Нормистатті 139 КЗпП Українипередбачають обов`язки працівників працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до ч. 1ст.147КЗпП Україниза порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно з ч.ч.1, 3ст.149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Аналіз вказанихнорм трудового законодавства дає підстави для висновку, що дисциплінарні стягнення застосовуються у разі порушення саме трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання працівником трудових обов`язків.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Звільнення за прогул є видом дисциплінарного стягнення за дисциплінарний проступок; прогул є грубим дисциплінарним проступком, за який передбачено звільнення; юридично достатньою підставою для звільнення за п.4ч.1 ст.40 КЗпПУкраїни є прогул протягом трьох годин.

Так, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, які передбачені процесуальним законодавством

У матеріалах справи містяться надані позивачем докази, зокрема відеозапис на компакт-диску/а.с.22/, на якому міститься відео за 19.06.2020р. про не допуск позивача до роботи директором ПП «К+В» ОСОБА_2 , останнім також повідомлено позивачу у приступності працівників поліції, що позивач з 16.06.2020 року звільнений із займаної посади, однак будь-якого наказу позивачу не надано та причину звільнення позивача не повідомлено.

Більштого,пояснення щодовідсутності нароботі,які сталипричиною звільнення,у позивачане відбирались,з наказомпро звільненнявід 09.12.2020року позивачаознайомлено несвоєчасно,наказ удень ознайомленняне вручено,а наявнів справідокази щодооскарження наказупро звільненнясвідчать проте,що позивачдо ознайомленняз оскаржуванимнаказом вважавсебе звільненимз 16.06.2020 року, про що його було особисто повідомлено, такого наказу за 16.06.2020 рік він не отримав та з моменту отримання даного наказу мав намір його оскаржувати.

Разом з тим, в порушення положень ч.1ст. 149 КЗпП України, відповідачем до застосування дисциплінарного стягнення не було відібрано від позивача письмові пояснення, а також не доведено, що пояснення від позивача відповідач зажадав, але позивач їх не надав.

Отже, перед застосуванням стягнення від позивача не намагалися отримати пояснень, а складені акти, які зазначені в оскаржуваному наказі з цього приводу не відповідають фактичним обставинам. При цьому, жодного такого акту суду не надано.

Разом з тим, зі сторони відповідача не надано до суду належних та допустимих доказів тому, що позивач 30.11.2020р., 01.12.2020р., 02.12.2020р., 03.12.2020р., 04.12.2020р., 07.12.2020р., 08.12.2020р. був відсутній на робочому місці більше трьох годин, а також, що позивач був повідомлений відповідачем про усунення порушення трудової дисципліни.

Тому, суд вважає, що звільнення позивача на підставі п.4 ч.1ст. 40 КЗпП України, було проведено з порушеннями, а тому є незаконним, а відтак слід визнати протиправним та скасувати наказ №31-К від 09.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади керуючого закладу громадського харчування.

Щодо зміни формулювання причини та підстави звільнення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3статті 235 КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 10, п. 18постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів"якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Верховний Суду Постановівід 06лютого 2018року усправі №465/8060/15-ц,провадження №61-1266св18зробив висновокпро те,що судухвалює рішенняпро зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника

Однією з підстав звільнення працівника з роботи є угода сторін (п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП), коли сторони трудових відносин, а саме роботодавець і працівник дійшли згоди щодо звільнення. Ініціатором припинення трудового договору за цією підставою може бути як працівник, так і роботодавець. Так, ініціювати звільнення за угодою сторін може працівник шляхом подання роботодавцеві відповідної заяви, або ж роботодавець через направлення працівникові повідомлення про запропоноване звільнення за угодою сторін. Головною умовою звільнення з роботи за угодою сторін є домовленість між працівником і роботодавцем, яка зафіксована відповідною заявою, і є доказом того, що сторони узгодили це питання між собою, і не мають щодо цього ніяких заперечень.

Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Законодавством не встановлено відповідного порядку або термінів припинення трудового договору за угодою сторін. У кожному конкретному випадку вони визначаються окремо. Згідно з п. 8постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП(за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Відповідно, трудовий договір може бути припинено в будь-який час після досягнення згоди щодо цього між працівником та роботодавцем. Дату припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпПвизначають сторони трудового договору за взаємною домовленістю. У разі недосягнення згоди сторонамищодо припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1ст.36КЗпП України, трудовий договір може бути припинено з інших підстав, передбаченихст.36КЗпП України.

З огляду на наведене, суд вважає, оскільки по справі наявна конфліктна ситуація, а подальше продовження трудових відносин не відповідає інтересам сторін, слід дійти до висновку, що сторони не заперечень та досягли згоди щодо звільнення позивачки за згодою сторін.

Тому позовна вимога в межах заявлених вимог позивачем про зміну формулювання причини та підстави звільнення позивача з «за прогул за п.4ч.1 ст. 40 КЗпП України»на «за угодою сторін за п. 1 ч. 1 с. 36КЗпП України» підлягає задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідноз ст. 237-1 КЗпПУкраїни відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року за №10-1389/0/4-12 та враховуючи, щоКЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи.

Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ.Моральна шкодаполягає:1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я;2)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів;3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна;4)у приниженнічесті тагідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Частиною 1ст. 1167 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`ясненьПостанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно п.п.3, 9Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позов не довів належними доказами факту завдання йому моральної шкоди, а саме покликання, що йому завдано моральної шкоди, не може бути підставою для її стягнення, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №910/3929/18 та інших.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, позивач надав копію Договору про надання адвокатських послуг від 30.06.2020 року, укладеної між адвокатом Когутом І.В. та Білінським Н.Б., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2053 від 29.09.2012 року та копію квитанції №31234696 від 09.03.2020 року. Однак позивач в порушення ч.3 ст.137 ЦПК України, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат. Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

З огляду на наведене, та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, доказів у справі, часткове задоволення позовних вимог, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 5 000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 гривень, сплачений за подання позовної заяви, тобто пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України,-

в и р і ш и в :

позов частково задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №31-К від 09.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади керуючого закладу громадського харчування.

Змінити підставу звільнення із посади керуючого закладу громадського харчування з п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України на п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін(із внесенням відповідних змін до трудової книжки)

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади керуючого закладу громадського харчування, на 11 грудня 2020 року.

Стягнути з Приватного підприємства«Хорека-Харків Ком» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень, а всього разом 5908 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимогст.284 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони у справі

позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

відповідач Приватне підприємство«Хорека-Харків Ком», Код ЄДРПОУ 36873942, місцезнаходження м.Харків, вул.Шевченка, 24/3, корпус 2-Ж.

Дата складення повного судового рішення - 26.04.2022 року.

Суддя Мартинишин М.О.