Рішення

від 19.05.2022 по справі 520/25069/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

20 травня 2022 року № 520/25069/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби, третя особа: Державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сегеда Максим Олегович про визнання протиправним та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати як протиправну вимогу ГУ ДПС України у Харківській області від 23.11.2020 року №Ф-16640-17У у розмірі 35588,74 грн.

В обґрунтування позову вказано, що вимога ГУ ДПС України у Харківській області від 23.11.2020 року №Ф-16640-17У є протиправною та такою, що порушує права позивача, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. При цьому, позивачем зазначено, що контролюючим органом не проводилась перевірка, жодної оцінки обставинам перебування позивача у трудових відносинах як найманого працівника та не враховано зазначені докази під час формування зазначеної вимоги. Так, позивачем зазначено, що нарахування відповідачем єдиного соціального внеску, який він має сплатити як фізична особа-підприємець та сплата роботодавцями єдиного соціального внеску за нього, як найманого працівника, призводить до подвійного оподаткування, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Також, позивачем разом із позовними вимогами заявлено клопотання, в якому просить суд процесуальний строк звернення до суду не вважати пропущеним або поновити його як пропущений з поважних причин. В обґрунтування заявленого клопотання у позовній заяві вказано, що про існування спірної вимоги стало відомо лише 25.11.2021 року після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №67591894 щодо стягнення з нього на користь ГУ ДПС у Харківській області єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн. на підставі вимоги про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-16640-17У.

Ухвалою суду від 06.12.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останній проти заявленого позову заперечував та зазначив, що відповідно до відомостей ІТС «Податковий блок» фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС з 14.09.2011 року по 23.11.2021 року, підприємницьку діяльність здійснював на спрощеній системі оподаткування. Протягом періоду з 09.02.2018 року по теперішній час позивач ігнорував сплату єдиного внеску, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків за 2018 2020 роки, що призвело до виникнення заборгованості та призвело до винесення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 14.09.2011 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків за спрощеною системою оподаткування у ГУ ДПС у Харківській області, Київська ДПІ (Київський район міста Харкова) - номер запису 248000000000135313, а 23.11.2021 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності - номер запису 2004800060001135313.

У позовній заяві позивачем вказано, що 23 листопада 2020 року ГУ ДПС у Харківській області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Харківській області, що утворено на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби, було сформовано та винесено вимогу №Ф-16640-17У про стягнення з нього на користь ГУ ДПС у Харківській області єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн.

Як зазначено позивачем, 22 листопада 2021 року, через арешт його коштів в КБ «ПриватБанк» він дізналася про існування виконавчого провадження №67591894.

Наступного дня, тобто 24.11.2021 року, позивачем подано до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заяву з вимогою надати можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження №67591894.

В подальшому, 25 листопада 2021 року позивачу була надана можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження №67591894 та після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №67591894 отримано від державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) копію вимоги №Ф-16640-17У від 23.10.2020 року про стягнення з нього на користь ГУ ДПС у Харківській області єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн., яка і стала підставою відкриття виконавчого провадження.

Зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов вбачається, що протягом періоду з 09.02.2018 по теперішній час позивач ігнорував сплату єдиного внеску, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків за 2018 - 2020 роки та станом на 23.11.2020 борг позивача складає 35588,74 грн.

Також, позивачем у позовній заяві зазначено, що він підприємницькою діяльністю займався лише перші чотири місяці, починаючи з дати реєстрації, а починаючи з січня 2012 року підприємницьку діяльність не здійснював, доходів не отримував, жодних податків не сплачував та звітності не надавав, а працював і працює на теперішній час найманим працівником, у зв`язку з чим збір на обов`язкове соціальне страхування сплачували за позивача роботодавець, тому сплата єдиного соціального внеску за себе, як фізичної особи-підприємця, призвела б до подвійною сплати (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державною консолідованого страхового внеску.

Отже, позивач, не погодившись із отриманою вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 року №Ф-16640-17, звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення йому строку на звернення до суду як пропущеного з поважним причин або вважати процесуальний строк на звернення до суду не пропущеним суд зазначає наступне.

За приписами ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із пунктом 1.1. статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

З аналізу вищевказаної норми слід дійти висновку, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 по справі № №802/983/18-а.

Як передбачено приписами п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положеннями ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як передбачено приписами п. 4 ч.1 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Відповідно до ч.14 ст.25 Закону № 2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.

Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

При цьому, порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску передбачено положеннями ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI.

Приписами ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.

Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Таким чином, враховуючи порядок, строки та процедуру оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, суд зазначає, вказаними законодавчими положеннями визначено порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою про сплату боргу (недоїмки) та строки вчинення відповідних дій щодо її оскарження.

З огляду на вказане, спірні у даній справі вимоги підлягають оскарженню у десятиденний строк з дня надходження рішення відповідного податкового органу.

Зі змісту позовної заяви вбачається зазначення позивачем обставини того, що 25.11.2021 року він був ознайомлений із матеріалами виконавчого провадження №67591894, яке було відкрито на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16640-17У від 23.11.2020 року Головного управління ДПС у Харківській області. При цьому, позивачем вказано, що зазначену вимогу ним отримано не було.

Водночас, до суду із даним позовом позивач звернувся 29.11.2021 року, що підтверджується відбитком штампу Відділу з надання судово-адміністративних послуг на першому аркуші позовної заяви.

При цьому, суд зазначає, що надані представником відповідача докази направлення позивачу спірної у даній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) свідчать про направлення такої за поштовою адресою: вул. Чкалова, буд. 9, кв. 0, Харків, Харківська, 61070, проте конверт із направленими контролюючим органом документами було повернуто відправнику з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінчення терміну зберігання».

Відтак, суд приходить до висновку, що хоча позивачем і було пропущено строк на звернення до суду із даним позовом, проте вказане відбулось з поважних причин.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Згідно із пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як передбачено положеннями абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно із положеннями абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI в редакції, чинній з 01.01.2017 року, єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як передбачено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.

Згідно з ч. 5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Як передбачено положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст. 9 Закону № 2464-VI в редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Водночас, у редакції вказаної статті, чинній з 01.01.2018 року, визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Приписами ч.1 ст.25 Закону № 2464-VI визначено, що рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із положеннями ч.3 ст.5 Закону № 2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Як передбачено положеннями п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, (далі Інструкція №449) до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Як передбачено положеннями п. 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Під час судового розгляду справи зі змісту наданого представником відповідача відзиву на позов встановлено, що згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи Податковий блок позивач з 14.09.2011 року 23.11.2021 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. При цьому, представником відповідача вказано, що згідно з даними ІС Податковий блок станом на 23.11.2020 року складає 35588,74 грн.

При цьому, представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що протягом періоду з 09.02.2018 по теперішній час позивач ігнорував сплату єдиного внеску, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків за 2018 - 2020 роки.

Зважаючи на вищевикладене, в ІТС «Податковий блок» нараховано суми єдиного внеску позивачу, зокрема: 09.02.2018 - 8448 грн. за І - IV квартали 2017 року; 19.04.2018 - 2457,18 грн. за І квартал 2018 року; 19.07.2018 - 2457,18 грн за ІІ квартал 2018 року; 19.10.2018 - 2457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року; 21.01.2019 - 2457,18 грн за IV квартал 2018 року; 19.04.2019 - 2754,18 грн за І квартал 2019 року; 19.07.2019 - 2754,18 грн за ІІ квартал 2019 року; 21.10.2020 - 2754,18 грн за ІІІ квартал 2019 року; 20.01.2020 - 2754,18 грн за IV квартал 2019 року; 21.04.2020 - 2078,12 грн за І квартал 2020 року; 20.07.2020 - 1039,06 грн за ІІ квартал 2020 року; 19.10.2020 3178,12 грн за ІІІ квартал 2020 року.

Суд зазначає, що згідно зі змінами, внесеними Законом України від 06.12.2016 № 1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) та Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148) до Закону України № 2464-VI, з 01.01.2017 у разі якщо фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році (з 01.01.2018) або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464.

Приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI у редакції Законів № 1774 та №2148 передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини вбачається, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що позивач незалежно від отримання доходу має обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

Відтак, судовим розглядом справи встановлено, що починаючи з 01.01.2017 позивачу в автоматичному режимі були проведені нарахування (до 2018 року - за рік, з 2018 року - щоквартально) єдиного внеску, згідно з абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, як і ті, які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності.

З урахуванням змін, внесених Законами від 17.03.2020 № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (C0VID-19)» та від 13.05.2020 № 591 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (C0VID-19)», відповідно до пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за себе за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня 2020 року та з 1 по 31 травня 2020 року.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що законодавцем визначено періоди звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску. Зазначені норми застосовуються і до позивача.

Водночас, суд зазначає, що під час розгляду справи судом зі змісту наданих до суду пояснень та доказів встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах та є найманим працівником.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до наказу №2 від 31.05.2017р. позивача прийнято на роботу до ТОВ «ТК Старнет» (код ЄДРПОУ 39878262) на посаду головного інженера з 01.06.2017р. Відповідно до довідки №2111/338 від 22.11.2021р. за період з червня 2017р. по грудень 2017 р. позивачу була нарахована заробітна плата, на яку нараховано та перераховано ЄСВ в розмірі 22% в загальній сумі 4928,00 грн. (чотири тисячі дев`ятсот двадцять вісім). Відповідно до довідки №2111 /339 від 22.11.2021 р. за період з січня 2018р. по грудень 2018 р. позивачу була нарахована заробітна плата, на яку нараховане та перераховано ЄСВ в розмірі 22% в загальній сумі 10032,00 грн. (десять тисяч тридцять дві гривні). Відповідно до довідки №2111/340 від 22.11.2021р. за період з січня 2019р. по грудень 2019 р. позивачу була нарахована заробітна плата, на яку нараховане та перераховано ЄСВ в розмірі 22% в загальній сумі 11088,00 грн. (одинадцять тисяч вісімдесят вісім гривень). Відповідно до довідки №2111/341 від 22.11.2021р. за період з січня 2020р. по грудень 2020 р. позивачу була нарахована заробітна плата, на яку нараховано та перераховано ЄСВ в розмірі 22% в загальній сумі 13464,00 грн. (тринадцять тисяч чотириста шістдесят чотири гривні).

Вказана інформація також відображена і у довідці форми ОК-7 Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 25.11.2021р. Крім того, в цій же довідці відображена інформація, як про попереднє працевлаштування позивача, так і про здійснення підприємницької діяльності. Отже, з січня 2011р. по травень 2016р. ОСОБА_1 працював в НАУ ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» на посаді лаборанта, а з червня 2017 року і по теперішній час працює головним інженером в ТОВ «ТК СТАРНЕТ».

Отже, мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців у 2017 становила 704,00 грн на місяць (8448,00 грн на рік), у 2018 - 819,06 грн на місяць (9828,72 грн на рік), а у 2019 - 918,06 грн на місяць (2754,18 грн на квартал).

Як встановлено під час розгляду справи, відповідно до довідки за формою ОК-7 наданої позивачем вбачається відсутність сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2017 (податковий період 5 місяців), розрахунок боргу з єдиного внеску: 8448,00 : 12 = 704,00 (мінімальна сума єдиного внеску на місяць за 2017 рік) х 5 (кількість місяців несплати єдиного внеску позивачем з січня по травень включно) = 3520,00 грн. (заборгованість позивача за 2017 рік).

Відтак, під час розгляду справи встановлено, що загальна заборгованість позивача з єдиного внеску складає3520,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 23.11.2020 року №Ф-16640-17У в частині суми боргу у розмірі 32068,74 грн. є такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057), третя особа: Державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сегеда Максим Олегович (вул. Студентська, буд. 5/6,м. Харків,61024) про визнання протиправним та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС України у Харківській області від 23.11.2020 року №Ф-16640-17У в частині суми боргу у розмірі 32068 (тридцять дві тисячі шістдесят вісім) грн. 74 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 19 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП - 43983495).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.