Рішення

від 17.05.2022 по справі 369/11064/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11064/21

Провадження № 2/369/1815/22

РІШЕННЯ

Іменем України

18.05.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

за участю секретарів судових засідань Житар А.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Давидюк А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 15.06.2021до 29.06.2021 року включно перебував на лікарняному. 30 червня 2021 року він з`явився на роботі та дізнався про те, що його відсторонили від роботи, при цьому копію наказу йому не вручили , з наказом не ознайомили, причини відсторонення не повідомили. З цього ж дня не допускають на територію Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві. У відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач направив копії документів про відсторонення від роботи.

Згідно Наказу Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві від 15.06.2021 №117-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи, без збереження заробітної плати відповідно до Наказу №150-Д від 15.06.2021 та ст.46 КЗпП України. Зазначає, що причини відсторонення та його терміни у наказі від 15.06.2021 №117-К не вказані, що є порушенням чинного законодавства.

Враховуючи той факт, що Позивача відсторонено від роботи у червні , то відповідно до Порядку розмір середньої заробітної плати потрібно обчислювати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події , однак у квітні 2021 року Позивач не працював. Таким чином, розмір середньої заробітної плати для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: середній розмір заробітної плати - фактично нарахована заробітна плата за лютий і березень 2021 року 23 238,40 грн. розділити на 42 (кількість відпрацьованих днів Позивачем в лютому та березні 2021року) дорівнює 553,30 грн., а розмір заробітної плати, яку Відповідач повинен нарахувати та сплатити за час триваючого вимушеного прогулу Позивачу з моменту відсторонення і до моменту допущення його до роботи становить: кількість робочих днів за весь період вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним відстороненням від роботи Позивача помножити на середньоденний розмір заробітної плати 553,30 грн.

Просить суд визнати незаконним наказ Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві від 15 червня 2021 року № 117-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; стягнути з Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.08.2021 року відкрито провадження.

23.10.2021 р. від представника відповідача Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві-Потебенько М.В.надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовною заявою, зазначив, що ОСОБА_1 був відсторонений від роботи через його причетність до вчинення злочину, а саме- розкрадання майна, належного Центральній випробувальній державній лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві. Зазначає, що позивач разом з дружиною були спіймані на гарячому про що було подано заяву про злочин до поліції, на підставі якої розпочато розслідування. Позивача було відсторонено від роботи на час проведення службової перевірки, яка була призначена Наказом №150-Д від 15.06.2021 року строком з 15.06.2021 року по 14.08.2021 року, а тому посилання позивача на незаконність наказу № 117-К від 15.06.2021 через незазначення в ньому терміну, на який його було відсторонено, не відповідають дійсності. Зазначає, що відповідно до ст.94 КЗпП, ст.1 Закону "Про оплату праці" заробітна плата виплачується за виконану роботу. З огляду на це, відсторонення від роботи має здійснюватися без збереження зарплати . Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив суд проводити розгляд справи у відсутності позивача та представника. Позов підтримали, просили задовольнити вимоги. У поданій заяві представник позивача також зазначив що загальна сума заробітку за час відсторонення становить 23 791, 19 грн., де 553, 30 грн. - зарплата за 1 день, а 43 дні - кількість робочих днів відсторонення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, про що зазначено у поданому відзиві.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18). Проте, підстави відсторонення, передбачені, нормами статті 46 КЗпП України, так само як і будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника, відповідачем у наказі не зазначено. Відповідач мав керуватися нормами статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, повинні бути також передбачені певним нормативним документом. Оскільки законом визначено виключні підстави відсторонення, які не підлягають вільному тлумаченню, таке відсторонення можливе лише в межах закону, який регулює відповідні правовідносини. Отже, відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стало проведення службової перевірки . Однак, будь-які підстави для прийняття рішення в частині відсторонення позивача, як це передбачено вимогами ст.46 КЗпП України, у наказі не зазначені. Тоді як в наказі міститься лише посилання на зазначену статтю Кодексу , без жодної конкретизації та вказівки підстав, перелік яких визначено нормами цієї статті, або посилань на інші випадки, передбачені законодавством, коли допускається відсторонення працівника від роботи.

Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є необґрунтованим, не містить належного посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи, а стаття 46 КЗпП України не може бути застосована в даному випадку, так як не передбачає такої підстави відсторонення як проведення службової перевірки.

Щодо доводів відповідача у відзиві про наявність кримінального провадження №12021111380000387 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.2 ст.191 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 16.06.2021 року за заявою ОСОБА_4 суд зазначає про таке. За змістом ч.5 ст.65-1 Закону України «Про запобігання корупції» особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом. Вказана норма закону є бланкетною і вимагає застосування іншого закону, в якому визначено порядок, відсторонення від виконання повноважень на посаді. Порядок відсторонення від виконання повноважень на посаді особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, визначено нормами Кримінального процесуального кодексу України (глава 14 розділу І). Отже, питання відсторонення від посади особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, належить до компетенції слідчого судді в рамках здійснення кримінального провадження, а не власника або уповноваженого ним органу, у трудових відносинах з яким перебуває особа. Матеріали судової справи не містять даних щодо рішення слідчого судді в рамках кримінального провадження про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень на посаді. За даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12021111380000387 вбачається, що 16 червня 2021 року лише внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме про те, що завідувач відділу ветеринарно-санітарної експертизи з мікробіологією та іхтіопатологією ОСОБА_5 , являючись службовою особою шляхом зловживання службовим становищем вчинила привласнення майна, а саме спеціальних реактивів. Відсутні будь-які відомості, що будь-якій особі повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого злочину у сфері службової діяльності.

Щодо посилань відповідача на ті обставини, що відсторонення позивача відбулося в зв`язку з тим, що посада позивача передбачає доступ до ТМЦ, зокрема до автотранспорту та паливно-мастильних матеріалів,а тому відсторонення є виправданим, суд зазначає про таке. Процедура службового розслідування не врегульована КЗпП України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин. Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається за наявності підстав визначених ст.46 КЗпП України. Проте оскаржуваний наказ не містить ні рішень суду, ні актів перевірок, ні доповідних записок. Відсторонення працівника від посади застосовується по відношенню до посадових осіб державних органів, підприємств, установ, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів тощо. Відсторонення від посади застосовується до осіб, що підозрюються у скоєні кримінального чи адміністративного правопорушення на час проведення перевірки або розслідування, якщо таке правопорушення скоєно внаслідок прийняття особою певної посади і її подальша діяльність може негативно вплинути на наслідки проведення перевірки (розслідування). Суд виходить із того, що порушення кримінального провадження за фактом привласнення майна завідувачем відділу ветеринарно-санітарної експертизи з мікробіологією та іхтіопатологією ОСОБА_5 , шляхом злвживання службовим становищем - не є тією обставиною в розумінні ст.46 КЗпП України, з настанням якої закон наділяє роботодавця правом на відсторонення того чи іншого працівника від роботи. Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи - вичерпний і може бути розширений чи змінений лише законом. Відповідач не довів наявності законних підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Відтак, вказані дії були здійсненні протиправно. Доводи відповідача щодо відсторонення позивача належним чином не обґрунтовані, у відзиві містяться лише загальні формулювання, які мають характер припущень, та нічим не підтверджені, не вказана конкретна причина усунення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 у зв`язку із проведенням службової перевірки, що не передбачено ані ст.46 КЗпП України, ані нормами спеціального законодавства, а також не вказані конкретні обов`язки від виконання яких він відсторонений. Водночас в матеріалах справи відсутні дані, що стосовно позивача застосовувались будь-які інші заходи, як і не відбирались письмові пояснення із зазначених вище фактів тощо. Тому оскільки законом визначено виключні підстави відсторонення, які не підлягають вільному тлумаченню, таке відсторонення можливе лише в межах закону, який регулює відповідні правовідносини. Отже, ані ст.46 КЗпП України, ані іншими нормативно-правовими актами (в наказі відсутнє посилання на положення чинного законодавства, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи), дія яких поширюється на спірні правовідносини між сторонами, не передбачено інших випадків, як то службової перевірки , які б допускали відсторонення позивача від роботи власником або уповноваженим ним органом. Ніякою спеціальною нормою діючого законодавства, на які міститься посилання в ст.46 КзПП України, вищенаведена підстава для відсторонення працівника від роботи також не передбачена. Через вищенаведені обставини судом установлено, що спірний наказ в частині відсторонення позивача суперечить ст.46 КЗпП України. Також це суперечить ст.21 КЗпП України згідно з якою відповідач зобов`язаний забезпечувати працівникові умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін, а не позбавляти його можливості працювати шляхом безпідставного відсторонення від роботи. Таким чином, у відзиві представник відповідача не навів переконливих доводів щодо наявності правових підстав для відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків у порядку, передбаченому ст.46 КЗпП України, та не надав належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу відносно позивача.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України,викладеними у пункту 10 Постанови від 24 грудня 1999р № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено,що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи беззаконних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП). Враховуючи, що вимогу позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від посадових обов`язків, задоволено, - вимога про стягнення на його користь середного заробітку за час вимушеного прогулу також підлягає задоволенню.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з пунктів 2, 3, 5, 8 Постанови Kабінету Mіністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», згідно з якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З врахуванням вказаних вимог судом було перевірено та встановлено правильність наданого позивачем розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2021 року по 16.08.2021 року у розмірі 23 791, 19 грн., який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. 553, 30 грн. - зарплата за 1 день, а період з 15.06.2021 року по 16.08.2021 року охоплює 43 робочі дні.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 21, 46, КЗпП, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд ,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві від 15.06.2021 року № 117-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Центральної випробувальної державної лабораторії держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2021 року по 16.08.2021 року у розмірі 23 791,19 грн. (двадцять три тисячі сімсот дев`яносто одну грн. 19 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Центральна випробувальна державна лабораторія держпродспоживслужби в Київській області та м.Києві, код ЄДРПОУ 05453717, місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м.Вишневе, вул.Балукова, буд.26.

Суддя: Т.В. Дубас