Постанова

від 03.05.2022 по справі 183/6067/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 183/6067/19

провадження № 61-10956св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В. Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Перещепинська сільська рада,

треті особи: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року в складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Перещепинської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкова Н. В., приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І., про визнання спадкового договору недійсним, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою та відповідно спадкоємцем першої черги за законом свого батька ОСОБА_3 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту не складав. За життя, а саме 30 листопада 2017 року ним був укладений спадковий договір з відповідачем ОСОБА_2 , предметом якого була земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач вважає даний договір недійсним, оскільки станом на день його укладення діяв мораторій на відчуження таких ділянок. 28 січня 2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Дейнего С. І., зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 січня 2019 року, індексний номер 45304045, номер запису про право власності 30087104. Позивач зверталася до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, однак їй було відмовлено у зв`язку із тим, що вона перебуває у власності відповідача та у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на це майно.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила:

Визнати недійсним спадковий договір від 30 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1165.

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 45304045 від 31 січня 2019 року, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 30087104.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно - земельну ділянку, площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, що розташована на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним спадковий договір від 30 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1165.

Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 45304045 від 31 січня 2019 року, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 30087104.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно - земельну ділянку, площею 5,39 га кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, що розташована на території Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладенням спірного договору, його сторони в порушення статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) незаконно відступили від пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якими встановлено заборону на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зміст спірного правочину суперечить нормам ЦК України та ЗК України, порушує спадкові права позивача як особи, яка бажає отримати у власність в порядку спадкування це майно. Указаний договір має бути визнаний недійсним. Ці обставини вказують, що є підстави для скасування державної реєстрації речового права (права власності), вчиненої на підставі такого правочину. Крім цього, відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спірне майно унеможливлює оформлення спадкових прав у позасудовому порядку та має наслідком застосування захисту спадкових прав позивача, шляхом визнання права власності земельну ділянку у судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року.

У касаційній скарзі вона просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року в справі № 171/1447/18, від 20 травня 2020 року в справі № 629/3502/16-ц, від 11 листопада 2020 року в справі № 612/765/18, а саме, необґрунтовано визнано недійсним спадковий договір, який як нікчемний правочин не підлягає визнанню недійсним. Також апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 13 листопада 2019 року в справі № 0414/606/2012, від 30 травня 2018 року в справі №5013/462/2012, оскільки суд не застосував двосторонню реституцію при визнанні недійсним відповідного правочину.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому вказував на законність оскаржуваних рішень та безпідставність доводів касаційної скарги. Просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до спадкового договору від 30 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання зобов`язалася виконувати передбачені договором розпорядження ОСОБА_3 , і в разі його смерті набувала право власності на належну відчужувачу земельну ділянку, площею 5,39 га кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Право приватної власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку посвідчувалося державним актом на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 945312, виданим 10 липня 2012 року Новомосковською районною державною адміністрацією, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 122321051000067.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 08 жовтня 2018 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби виконавчого комітету Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

06 листопада 2018 року дочка померлого - ОСОБА_1 звернулася з заявою до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкової Н. В. про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 . За її заявою було заведено спадкову справу № 44/2018 щодо майна померлого.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка у встановлений строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується копією спадкової справи № 44/2018.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за від 14 травня 2019 року № 166437635, а саме, на земельну ділянку площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка витребувана в межах зазначеної спадкової справи приватним нотаріусом, 31 січня 2019 року право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: спадковий договір від 30 листопада 2017 року, реєстраційний номер № 1165, акт виконання спадкового договору від 05 грудня 2017 року, витяг щодо актового запису про смерть ОСОБА_3 № 00021973416 від 28 січня 2019 року.

Постановою нотаріуса від 14 травня 2019 року у спадковій справі № 44/2018 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області, після смерті ОСОБА_3 , оскільки: наявна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 ; відсутні оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення не в повній мірі відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У статті 1225 ЦК України зазначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Вирішення позовних вимог в частині визнання недійсним спадкового договору

Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У статті 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до пункту 15 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження вказаних земельних ділянок запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження зазначених земельних ділянок в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Судами встановлено, що відповідно до спадкового договору від 30 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання зобов`язалася виконувати передбачені договором розпорядження ОСОБА_3 , і в разі його смерті набувала право власності на належну відчужувачу земельну ділянку, площею 5,39 га кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах наведений у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18, від 20 травня 2020 року в справі № 629/3502/16-ц, від 11 листопада 2020 року в справі № № 612/765/18, від 18 грудня 2020 року в справі № 334/313/19, від 04 листопада 2021 року в справі № 692/845/19.

Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Вказаний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), а також у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Отже, відчуження земельної ділянки за спадковим договором не можна вважати передачею ділянки у спадщину, а отже таке відчуження не є винятком із правила щодо застосування мораторію.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла правового висновку, відповідно до якого визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.

Таким чином, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсним в силу закону (нікчемним). Захист інтересів власника земельної ділянки шляхом визнання недійсним спадкового договору щодо земельної ділянки не є належним.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 11 листопада 2020 року в справі № 612/765/18, від 04 листопада 2021 року в справі № 692/845/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсним спадкового договору від 30 листопада 2017 року є неналежним способом захисту порушеного права, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

У зв`язку із цим підлягають скасуванню рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у частині визнання недійсним спадкового договору.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені Верховим Судом у постановах: від 19 лютого 2020 року в справі № 171/1447/18, від 20 травня 2020 року в справі № 629/3502/16-ц, від 11 листопада 2020 року в справі № 612/765/18 знайшли підтвердження.

Вирішення позовних вимог в частині скасування рішення про реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Як було зазначено вище, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Звернувшись до суду із позовом ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_3 , чиї спадкові права порушені відповідачем, оскільки вона не може отримати у власність спірну земельну ділянку, окрім позовної вимоги про визнання недійсним спадкового договору, також заявила вимоги про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 45304045 від 31 січня 2019 року, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 30087104;

- визнаня права власності на спадкове майно - земельну ділянку, площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, що розташована на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 .

Судами установлено, що оскаржуваним рішенням державного реєстратора індексний номер 45304045 від 31 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, зареєстроване за ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: спадковий договір від 30 листопада 2017 року, реєстраційний номер № 1165, акт виконання спадкового договору від 05 грудня 2017 року, витяг щодо актового запису про смерть ОСОБА_3 № 00021973416 від 28 січня 2019 року.

Оскільки відповідне рішення державного реєстратора було винесене на підставі нікчемного правочину (спадкового договору від 30 листопада 2017 року), тому суди обґрунтовано його скасували та дійшли правильних висновків про задоволення даної вимоги, однак з інших підстав.

Судами також установлено, що постановою нотаріуса від 14 травня 2019 року у спадковій справі № 44/2018 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, після смерті ОСОБА_3 , оскільки: наявна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 ; відсутні оригінали правовстановлюючих документів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Як було зазначено вище, спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття (частина п`ята статті 1269 ЦК України).

За статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Установивши, що позивач в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом на цю земельну ділянку, з інших підстав.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17).

За таких обставин, оскільки спадковий договір від 30 листопада 2017 року є нікчемним правочином, а тому саме з цих підстав підлягає скасуванню рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 45304045 від 31 січня 2019 року, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 30087104 щодо права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та відповідно із зазначених підстав також підлягає задоволенню вимога позивача про визнання права власності на спадкове майно - земельну ділянку, площею 5,39 га, кадастровий номер 1223210500:02:032:0627, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 .

Суди першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності в порядку спадкування за законом зробили обґрунтований висновок про їх задоволення, проте помилилися з мотивами, а тому мотивувальну частину рішень судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови. А в резолютивних частинах щодо вирішення цих позовних вимог по суті (їх задоволення) слід залишити без змін.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 листопада 2019 року в справі № 0414/606/2012, від 30 травня 2018 року в справі № 5013/462/2012, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що суди повинні були застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину у вигляді двосторонньої реституції безпідставні.

У справах № № 0414/606/2012, № 5013/462/12 та у справі, яка переглядається, різні предмети спору. Зокрема, у першій справі позивачем та відповідачем заявилися позовні вимоги про застосування реституції щодо недійсного правочину купівлі-продажу квартири, у другій справі - позивачем заявлені позовні вимоги про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, а в справі, яка переглядається, такі вимоги сторонами, зокрема, відповідачем до суду першої інстанції не були заявлені.

Крім цього, у постанові Верховного Суду в справі № 0414/606/2012 зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

У частинах першій, п`ятій статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Тобто суд має право, а не обов`язок самостійно застосувати правові наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково: оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним спадкового договору від 30 листопада 2017 року, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в її задоволенні з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту; рішення судів у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

У частині десятій статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення однієї позовної немайнової вимоги - визнання недійсним спадкового договору. Тому з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 підлягають понесені останньою судові витрати при апеляційному та касаційному оскарженні судових рішень у цій частині, а саме, судовий збір за подання апеляційної скарги - 1 152,60 грн, за подання касаційної скарги - 1 536,80 грн, а всього - 2 689,40 грн.

Відповідно до рішення суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача було стягнено судові витрати у сумі 15 762,57 грн. Тому рішення судів в частині розподілу судових витрат підлягають зміні, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат - 13 073,17 грн (15 762,57-2689,40).

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Перещепинської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна, про визнання спадкового договору недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Перещепинської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна, про визнання спадкового договору недійсним.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Перещепинської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Спіренкова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в резолютивних частинах щодо задоволення вказаних позовних вимог по суті залишити без змін.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 073,17 грн (тринадцять тисяч сімдесят три гривні сімнадцять копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук