Постанова

від 03.05.2022 по справі 495/6094/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 495/6094/17

провадження № 61-19105св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Ю., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2006 року між Затоківською селищною радою та фірмою «Харрісонс-Транс-Сервіс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,304 га, строком на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, яка знаходиться за адресою: Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область. Цей договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 27 березня 2006 року за № 04.06.506.00045.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському 20 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0450 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, із земель, наданих раніше у користування ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс».

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 вказану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 . На підставі цього рішення Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04 вересня 2015 року.

Прокурор вважав, що рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 має бути визнано незаконним, а свідоцтво про право власності - недійсним, оскільки підставою для формування земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого, із земельної ділянки, загальною площею 1,304 га, яка раніше перебувала у користуванні фірми ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» сформовано ряд окремих земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка відповідача.

Згідно із витягом із державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 08 серпня 2017 року, вид використання земельної ділянки - для будівництва та експлуатації закладу відпочинку. Натомість, виходячи з того, що вид використання земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» зазначено як будівництво та експлуатація закладу відпочинку, то після поділу цієї земельної ділянки, Затоківська селищна рада мала розпорядитись ділянкою відповідно до цього ж виду використання, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. У зв`язку з цим відбулося формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, на момент прийняття Затоківською селищною радою рішення від 20 серпня 2015 року № 3269 спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс».

Право власності на вказану земельну ділянку набуто відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства, а саме земельну ділянку у порушення частини шостої статті 79-1, статті 118 Земельного кодексу (далі - ЗК) України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушені інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури просив суд: визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028 (код 07.03 згідно з Класифікації видів цільового призначення земель) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , видане 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0028.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги прокурора необґрунтовані та недоведені. Вид використання земельної ділянки - для дачного будівництва відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, так само, як і вид використання - для будівництва та експлуатації закладу відпочинку. Вказана обставина учасниками справи не заперечується. У контексті цього, суд взяв до уваги доводи ОСОБА_1 , який посилається на те, що діяв згідно з листом Державного комітету України по земельних ресурсах від 27 грудня 2006 року № 14-17-7/9942 і під час реалізації свого права на землю, ним не допущено порушень законодавства України. ОСОБА_1 у спірних правовідносинах діяв за відсутності законодавчої норми, яка регламентувала процедуру зміни виду використання земельної ділянки у межах однієї й тієї самої категорії землі, та за одночасної наявності позиції відповідного державного органу з цього приводу. Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Затоківською селищною радою, земельна ділянка вже існувала як окремий об`єкт, перебувала в наявності відповідна технічна документація, кадастровий номер, адреса розташування. Доказом цього є наданий позивачем Витяг із державного земельного кадастру, відповідно до якого спірна земельна ділянка була зареєстрована. Тобто, відповідач на законних підставах звернувся до Затоківської селищної ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, яка на той момент вже була сформована. Суду не надано належних та допустимих доказів протиправності дій сторін по справі щодо передачі спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 , а тому суд дійшов висновку про правомірність дій Затоківської селищної ради в частині розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом її надання у власність відповідачу в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та правомірність дій відповідача, який отримав право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Задоволено позовні вимоги першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 5110300000:02:013:0028).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції зауважив, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, у разі його незаконності такому суспільному інтересу не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватне користування з метою відновлення прав та законних інтересів територіальної громади.

Позовна заява містить обґрунтування підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів в суді. Позовну заяву подано в порядку статті 56 ЦПК України, яка передбачає, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у цій справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини п`ятої статті 56 ЦПК України.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (недотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України).

Виходячи з того, що вид використання земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс», зазначено як будівництво та експлуатація закладу відпочинку, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада могла розпорядитись ділянкою відповідно до цього ж виду використання, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.

Судом, встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення (Розділ секція Е07 відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), проте передана ОСОБА_1 у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03), тобто відбулася зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Фактично рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0029, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , допущено незаконну зміну цільового виду використання земельної ділянки. При цьому, жодного рішення щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки уповноваженим органом не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати невиправданим втручання держави у право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки таке втручання відповідає легітимній меті щодо задоволення суспільного та публічного інтересу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання. Апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 243/13059/18, від 02 квітня 2019 року у справі № 819/806/17, від 12 квітня 2019 року у справі № 640/5921/19, від 04 квітня 2019 року у справі № 819/1553/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 243/202/19; у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17, від 05 червня 2018 року у справі № 927/584/17, від 06 червня 2018 року у справі № 927/1155/16, від 06 червня 2018 року у справі № 911/1541/17. Крім цього, зазначено необхідність відступу відвисновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 495/6080/17.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав до суду додаткові пояснення, у яких вказував на незаконність оскаржуваної постанови апеляційного суду. Також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року в справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного у постановах суду касаційної інстанції, на які посилався апеляційний суд, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Дані обставини свідчать про законність отримання відповідачем у власність спірної земельної ділянки та як наслідок - підтверджують безпідставність пред`явлених до нього позовних вимог у цій справі.

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року Білгород-Дністровська місцева прокуратура надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому вказувала на правильність висновків суду апеляційної інстанції; просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 березня 2006 року між Затоківською селищною радою та ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» був укладений договір оренди земельної ділянки (з наступними змінами до договору від 18 липня 2006 року та 05 квітня 2012 року), зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 27 березня 2006 року за № 04.06.506.00045.

Предметом договору оренди є земельна ділянка, загальною площею 1,304 га, строком на 25 років, для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, за адресою: Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.

Рішенням Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1932 ТОВ «Харрісон-Транс-Сервіс» надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельної ділянки, яка знаходиться в оренді для експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0005.

На виконання зазначеного рішення селищної ради, на замовлення ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс», ФОП ОСОБА_4 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:013:0005, за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для будівництва та експлуатації закладу відпочинку. У результаті поділу площа земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , склала 0,0450 га.

Згідно із висновком за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» для будівництва та експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_4 , управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради погодило зазначеній юридичній особі поділ земельної ділянки, загальною площею 1,304 га, на окремі земельні ділянки, у тому числі земельної ділянки, площею 0,0450 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія земельної ділянки за основним цільовим призначенням відповідно до статті 19 ЗК України - землі рекреаційного призначення.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом Держземагентства у м. Білгороді-Дністровському 20 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0450 га, на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, із земель, наданих раніше у користування фірмі ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс».

Після поділу земельної ділянки (1,304 га), розташовані на ній котеджі за ініціативою власника - ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» були реконструйовані у дачні будинки, що підтверджено технічним паспортом від 01 жовтня 2014 року на дачні будинки в тому числі і за вказаною адресою. ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс» уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу дачного будинку від 27 липня 2015 року, розташованого за вказаною адресою, на земельній ділянці, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028.

У липні 2015 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Затоківської селищної ради із заявами про отримання земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, для обслуговування та експлуатації дачного будинку, який належить йому на праві власності.

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року договір оренди земельної ділянки, площею 1,3041 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:005, за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між Затоківською селищною радою та ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс», вирішено розірвати.

Договір про розірвання договору оренди земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л. С. 17 грудня 2015 року.

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028 (код 07.03 згідно з Класифікації видів цільового призначення земель) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для формування земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, була технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої документації із земельної ділянки загальною площею 1,304 га, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Харрісонс-Транс-Сервіс», було сформовано низку земельних ділянок, в тому числі і спірну земельну ділянку відповідача.

На підставі вказаного рішення Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії 43298575 від 04 вересня 2015 року щодо земельної ділянки, площею 0,0450 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 вересня 2015 року № 24150866.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

У частинах першій, другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щодо повноважень прокурора для звернення до суду із цим позовом

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У випадках, визначених законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України.

За частиною п`ятою статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у даній справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини п`ятої статті 56 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Апеляційний суд встановив, що прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, тобто прокурор виконав вимогу частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17, від 30 червня 2021 року в справі № 495/6082/17, 24 листопада 2021 року в справі № 495/1439/18-ц.

Щодо зміни цільового виду використання землі (спірної земельної ділянки)

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У статті 1 Закону України «Про землеустрій» зазначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно із статтею 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

З наведених норм права видно, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення(секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації):

07.01Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення07.02Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту07.03Для індивідуального дачного будівництва07.04Для колективного дачного будівництва07.05Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фондуВелика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного: в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення).

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 495/1439/18-ц.

Щодо способу захисту порушених прав, застосованого позивачем

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Позовна заява у цій справі подана першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності, фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну діялнку (яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у вланість земельної ділянки) також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратруи у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури позовні вимоги про: визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року № 3269 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0028 (код 07.03 згідно Класифікації видів цільового призначення земель) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , видане 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0028, не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

За частиною третьої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/373/16-ц (яку офіційно оприлюднено 14 грудня 2021 року, тобто після розгляду справи апеляційним судом) зі спору, що виник з подібних правовідносин, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах.

Отже, суд апеляційної інстанції у постанові від 28 жовтня 2020 року дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право вланості на земельну ділянку.

Разом із цим, суд першої інстанції у своєму рішенні від 07 жовтня 2019 року правильно відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог, але з інших підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи вищезазначене, підлягає скасуванню постанова Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак застосував інши мотиви при ухваленні рішення.

Таким чином, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні позовних вимог по суті) - залишити без змін.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 жовтня 2019 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 ., треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук