Рішення

від 22.05.2022 по справі 760/12303/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/3018/22

Справа № 760/12303/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до дочірнього підприємства Київський хореографічний коледж» /далі - Коледж/ (код ЄДРПОУ: 32343784; адреса: 03058, м. Київ, пров. Ніжинський, 4) про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

06.05.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом позивачки, в якій остання просить стягнути з відповідача:

- заборгованість за ненадання освітніх послуг в сумі 5 666,67 грн, а також індекс інфляції в сумі 481,04 грн та 3% річних за порушення зобов`язання в сумі 176,00 грн, а всього 6 323,71 грн;

- завдану моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн;

- витрати за надання правової допомоги в сумі 5 000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 17.05.2021.

Ухвалою Солом`янського районного суду від 24.05.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

09.08.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про витребування у позивача документів, що підтверджують направлення відповідачу претензії (а.с. 36).

Суд бере до уваги, що як зазначено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від12.01.2021 у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що підтвердження факту направлення позивачем претензії не має ключового значення для правильного вирішення даного спору, а тому ухвалив відмовити в задоволенні вказаного клопотання відповідача.

Обґрунтування позову

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що її дитина на платній основі проходила навчання з хореографії у Коледжі.

Зі слів позивачки, відповідач заздалегідь самостійно здійснював нарахування суми за навчання у відповідному місяці, що має настати. В березні 2020 року відповідач припинив навчання доньки позивача хореографії через запровадження карантину не зважаючи на факт повної оплати позивачем освітніх послуг за березень 2020 року.

В позові зазначається, що за вказаних обставин, позивачка 01.06.2020 звернулась письмово до відповідача із заявою про повернення коштів за навчання дитини за період з 12.03.2020 по 31.03.2020, яку відповідач отримав, що підтверджується відповідною заявою і відміткою відповідача про її отримання.

Позивачка зазначає, що за результатами розгляду вказаної заяви, було видано розпорядження директора коледжу, згідно з яким Коледж зобов`язався повернути позивачці кошти за оплачені наперед освітні послуги в розмірі 5 666,67 грн в період з 01.09.2020 по 01.01.2021.

Як вказує Позивачка, станом на 15.04.2021 відповідні грошові кошти їй не повернуті.

У зв`язку з викладеним позивачка вважає, що заборгованість Коледжу перед нею за неналежне виконання своїх обов`язків за період з 12.03.2020 по 31.03.2020 становить 5 666,67 грн , яка має бути стягнута з відповідача з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за користування зазначеними грошовими коштами.

Вказує, що протиправними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, оскільки за вказаних обставин позивачка втратила спокій, відчувала постійні душевні хвилювання за свою дитину, яка не може займатися улюбленою справою. При цьому, зазначає, що неповернення коштів спричинило втрати її часу на поїздки до відповідача, та приниження, які вона відчувала через зневажливе ставлення пі час звернень щодо повернення коштів. Підсумовує, що все це в своїй сукупності призвело до втрати почуття врівноваженості та спокою.

Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінила в суму 5 000,00 грн, вказуючи, що саме ця сума буде достатньою для відновлення її прав в цій частині і є співмірною завданими їй діями відповідача душевними стражданнями.

Щодо правової позиції відповідача

09.08.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшов відзив Коледжу, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування таких вимог, відповідач, зокрема, зазначає, що юридичний факт введення карантину віднесений до форс-мажорних обставин, а тому невиконання умов договору за ненадання освітніх послуг у зв`язку з настанням форс-мажорної обставини звільняє його сторони від відповідальності.

Відповідач звертає увагу, що форс-мажорні обставини є належним доказом відсутності у відповідача вини щодо завдання ним моральної шкоди та відсутності підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Зі слів відповідача, директором Коледжу не підписувалося розпорядження від 10.06.2020 про повернення коштів на яке посилається позивач як на підставу задоволення своїх позовних вимог.

Окрім того, відповідач заперечує також і правильність розрахунків позивача щодо повернення заборгованості за ненадані освітні послуги. Зокрема, звернув увагу на те, що позивачем сплачено 6 700,00 грн за навчання у березні 2020 року, при цьому дитина отримувала освітні послуги з 01.03.2020 по 12.03.2020, оплата за один день перебування дитини в навчальному закладі становить 304,54 грн.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявна копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 06.03.2020 (а.с. 8), якою позивач підтверджує оплату відповідачу освітні послуг за березень 2020 року у розмірі 6 071,00 грн. Факт такої оплати відповідачем не заперечується.

Вбачається, що 11.03.2020 директором Коледжу було видано наказ № 3-орг про призупинення навчального процесу у ДП «Київський хореографічний коледж» до 03.04.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 щодо вживання заходів через загрозу епідемії коронавірусної інфекції в Україні та для недопущення поширення Covid-19 (а.с. 35). Пунктом 3 такого наказу визначено: «Викладачам забезпечити виконання навчальних планів освітніх програм шляхом використання різних форм дистанційного навчання».

26.03.2020 директором Коледжу видано наказ № 4-орг про продовження призупинення навчального процесу у ДП «Київський хореографічний коледж» до 24.04.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020 у зв`язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації на всій території України (а.с. 34). Пунктом 2 такого наказу встановлено: «Керівникам кафедр та викладачам забезпечити виконання основних функцій та завдань шляхом виконання роботи дистанційно та за гнучким графіком, проведення практичних занять переноситься до моменту закінчення карантину.»

22.04.2020 директором Коледжу видано наказ № 5/2-орг про продовження призупинення навчального процесу у ДП «Київський хореографічний коледж» до 11.05.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 291 від 22.04.2020 у зв`язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації на всій території України (а.с. 33). Пунктом 2 такого наказу встановлено: «Керівникам кафедр та викладачам забезпечити виконання основних функцій та завдань шляхом виконання роботи дистанційно та за гнучким графіком, проведення практичних занять переноситься до моменту закінчення карантину.»

04.05.2020 директором Коледжу видано наказ № 6-орг про продовження призупинення навчального процесу у ДП «Київський хореографічний коледж» до 22.05.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 343 від 04.05.2020 у зв`язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації на всій території України. Пунктом 2 такого наказу встановлено: «Керівникам кафедр та викладачам забезпечити виконання основних функцій та завдань шляхом виконання роботи дистанційно та за гнучким графіком, проведення практичних занять переноситься до моменту закінчення карантину.»

01.06.2020 позивач звернулася до відповідача із заявами (а.с. 9, 10), в яких просила розірвати договір освітніх послуг у зв`язку з ненаданням освітніх послуг в період карантину з 12.03.2020 по 01.06.2020 та повернути невикористані кошти, які були сплачені за навчання дитини в березні 2020 у розмірі 5 666,67 грн

Також в матеріалах справи наявна копія розпорядження директора Коледжу від 10.06.2020 про повернення ОСОБА_1 коштів в розмірі 5 666,67 грн за освітньо-виховні послуги в період з 01.09.2020 по 01.01.2021 (а.с. 13). Проте відповідач достовірність такого розпорядження заперечує.

Застосовані судом норми права та мотиви суду

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї стаття ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55).

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 ЦК України регламентовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.ч. 1, 3 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 907 ЦК України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що вона не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

В постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 915/458/17 викладено правову позицію за змістом якої факт настання невідворотних обставин (знаходяться поза контролем сторін і не пов`язані з їх діями), які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, та є обставинами непереборної сили вказують на відсутність вини відповідача у невиконанні взятого на себе обов`язку, а тому виключають відповідальність.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Матеріалами справи підтверджено оплату позивачем 06.03.2020 в рахунок за надання освітніх послуг відповідачем за березень 2020 року 6 071,00 грн

Освітні послуги відповідачем не надавались в період з 12.03.2020 по 01.06.2020.

При цьому доказів виконання своїх зобов`язань в т.ч. шляхом дистанційного проведення занять відповідачем не надано. Разом з тим, відповідачем в позові визнано, що дитина позивача навчання дистанційно не проходила, а у березні їй надавалися освітні послуги дев`ять днів (в робочі дні з 01.03.2020 по 12.03.2020).

Про визнання позивачем надання освітніх послуг у період з 01.03.2020 по 12.03.2020 також свідчать заяви позивача, адресовані відповідачу (а.с. 9, 10).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 № 211, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, Кабінет Міністрів України постановив установити з 12.03.2020 року на усій території України карантин.

У зв`язку з запровадженням карантину, відповідач вказує на відсутність його вини у невиконанні зобов`язань у період після 12.03.2020.

Отже, відповідач визнає факт ненадання попередньо оплачених позивачем освітньо-виховних послуг з 12.03.2020 по 31.03.2020 та факт оплати позивачем послуг за навчання у березні 2020.

При цьому судом взято до уваги, що у березні 31 календарний день, 22 з яких у 2020 році були робочими.

Таким чином, вартість одного дня перебування дитини у закладі відповідача складала 6 071,00 (оплачена сума) /22 (кількість робочих днів у березні 2020) = 275,95 грн.

Позивач не заперечує факт надання відповідачем освітніх послуг з 01.03.2020 по 12.03.2020, а тому вартість послуг відповідача за цей період становить: 275,95 (вартість одного дня перебування дитини в навчальному закладі відповідача) х 9 (кількість робочих днів в період з 01.03.2020 по 12.03.2020) = 2 483,55 грн.

Таким чином, сума коштів, сплачених позивачем за послуги, які відповідачем не були надані, а тому таких, що підлягають стягненню на користь позивача, складає 6 071,00 (оплачена позивачем сума) - 2 483,55 (сума спожитих позивачем послуг відповідача) = 3 587,45 грн.

Розрахунок інфляційних втрат за період з 01.04.2020 по 15.04.2021:

Сума заборгованості = 3 587,45 грн.

Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення: квіт. 2020 = 100.8, трав. 2020 = 100.3, черв. 2020 = 100.2, лип. 2020 = 99.4, серп. 2020 = 99.8, вер. 2020 = 100.5, жовт. 2020 = 101.0, лист. 2020 = 101.3, груд. 2020 = 100.9, січ. 2021 = 101.3, лют. 2021 = 101.0, бер. 2021 = 101.7;

Сукупний індекс інфляції = 100.8:100 (квіт. 2020) * 100.3:100 (трав. 2020) * 100.2:100 (черв. 2020) * 99.4:100 (лип. 2020) * 99.8:100 (серп. 2020) * 100.5:100 (вер. 2020) * 101.0:100 (жовт. 2020) * 101.3:100 (лист. 2020) * 100.9:100 (груд. 2020) * 101.3:100 (січ. 2021) * 101.0:100 (лют. 2021) * 101.7:100 (бер. 2021) = 1.08489056.

Таким чином, інфляційне нарахування становить 304,54 грн з розрахунку 3 587,45 (сума заборгованості) * 1.08489056 (сукупний індекс інфляції).

Розрахунок 3 % річних за період з 01.04.2020 по 15.04.2021:

Період прострочення: 01.04.2020 - 15.04.2021.

Сума заборгованості = 3 587,45 грн.

Кількість днів прострочення = 379.

Отже, 3% річних від простроченої суми становить 111,53 грн з розрахунку 3 587,45 (сума заборгованості) *3%/100%/366 (загальна кількість днів у 2020 році) *275 (кількість календарних днів за період прострочення у 2020 році) + 3 587,45 (сума заборгованості)*3%/100%/365(загальна кількість днів у 2021 році) *104 (кількість календарних днів за період прострочення у 2021 році).

Враховуючи викладене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 4 003,52 грн в т.ч.: 3 587,45 грн (сума коштів, що підлягає поверненню за ненадані послуги) + 304,54 грн (інфляційні втрати) + 111,53 грн (3% річних), а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди:

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, почуття врівноваженості. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Керуючись приписами ст. 23 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що позивачкою не доведено, що пережиті нею негативні емоції у виді втрати почуття врівноваженості та спокою спричинили такий рівень душевних страждань, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

При цьому суд звертає увагу на те, що моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 815/2603/16, від 16.10.2019 у справі № 815/6107/17 і від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15.

З аналізу обставин справи та наведених норм закону, суд приходить висновку, що позивачем не надано суду будь-яких доказів завдання моральної шкоди, також не обґрунтовано її розміру, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь державного бюджету підлягає стягненню 317,80 грн судового збору за подання позовної заяви (35% від 908,00 грн).

Щодо заявленого позивачкою до стягнення розміру витрат на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн, то суд звертає увагу на наступне.

Суд зазначає, що ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оскільки наразі матеріали справи не містять будь-яких доказів розміру витрат, які позивачка сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо), то суд вважає передчасним вирішення питання щодо відшкодування позивачу судових витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Київський хореографічний коледж» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства Київський хореографічний коледж» (код ЄДРПОУ: 32343784; адреса: 03058, м. Київ, пров. Ніжинський, 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

4 003,52 грн (чотири тисячі три гривні п`ятдесят дві копійки), що складається з: 3 587,45 грн суми коштів за ненадані послуги, 304,54 грн інфляційних втрат та 111,53 грн 3% річних.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Київський хореографічний коледж» - відмовити.

Стягнути з дочірнього підприємства Київський хореографічний коледж» (код ЄДРПОУ: 32343784; адреса: 03058, м. Київ, пров. Ніжинський, 4) на користь держави судові витрати, які складаються з суми судового збору у розмірі 317,80 грн (триста сімнадцять гривень вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич