Рішення

від 16.05.2022 по справі 574/807/21

БУРИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 574/807/21

Провадження №2/574/80/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Буринь

Буринський районний суду Сумської області в складі:

головуючого судді Гука Т.Р.,

з участю: секретаря судового засідання Божок В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника співвідповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Буринськоїспеціалізованої школиІ-ІІІступенів №1імені В.М.Кравченка Буринськоїміської радиСумської області, Управління освіти, молоді, спорту, культури та туризму Буринської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради Сумської області та Управління освіти, молоді, спорту, культури та туризму Буринської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роьоти та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

Позов мотивує тим, що вона 31.10.1996 року призначена на посаду підсобного робітника Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. З 01.11.1996 року її було переведено на посаду прибиральниці вказаної загальноосвітньої школи. 01.09.2001 року Степанівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів була реорганізована у філію НВК: ЗОШ І-ІІ ступенів ДНЗ «Буринської спеціалізованої школи І-ІІ ступенів №1 ім. В.М. Кравченка.

Повідомленням директора Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.М. Кравченка Буринської міської ради Сумської області її було зобов`язано пройти вакцинацію від COVID 2019 та надати документ директору школи, який підтверджує проходження курсу вакцинації, а в разі ненання даного документа її буде відсторонено від роботи з 08.11.2021 року. Наказом директора Буринської спеціалізоваї школи І-ІІІ ступенів №1 ім. В.М. Кравченка № 146-К від 08.11.2021 року її було відсторонено від роботи без збережнення заробітної плати до моменту надання сертифікату, що підтверджує проходження вакцинації від COVID-2019 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, який виданий закладом охорони здоров`я. Вказаний наказ вважає незаконним, оскільки 26.10.2021 року та 08.11.2021 року нею були подані директору школи обґрунтовані заяви про відмову від вакцинації через порушення її конституційних прав та через незаконність вказаних вимог. Крім цього, звертає увагу, що таке щеплення є добровільним.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просить скасувати наказ про її відсторонення від роботи та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року провадження у даній справі відкрито та призначено судове засідання для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

20.01.2022 року від представника відповідача директора Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради Сумської області Надженко Л.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначає, що при винесенні наказу №146-К від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, вона керувалася положеннями ст.46 КЗпП України, ч.2 ст12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який вступив у законну силу 08.11.2021 та яким встановлено, що на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівникизагальної середньої,у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказаньдо проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорониздоров`я Українивід 16.09.2011№ 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011за №1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070). Вказує нате, що ОСОБА_1 жодних медичних висновків про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала до сьогодні,хоча була повідомлена про можливе відсторонення ще 26.10.2021 року.

Отже, працівники закладів загальної середньої освіти, які немають абсолютних протипоказань щодо щеплення (підтверджених належним чином та документом лікаря) і не вакцинувалися, відсторонюється від роботи і саме керівники закладів змушені застосувати цей захід, оскільки він прямо передбачений на рівні законодавства.

На підставі викладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову повністю.

31.01.2021 року позивачка ОСОБА_1 надала до суду відповідь на відзив, в якому вважає викладені у ньому доводи необґрунтованими та просить свої позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги, підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, та пояснила, що вона працює на посаді прибиральника у філії "Степанівський НВК: ЗОШ І-ІІ ступенів ДНЗ" Буринської спеціалізованої школи І-ІІ ступенів №1 ім. В.М. Кравченка. Із засобів масової іформації їй стало відомо про прийняття 04.10.2021 року Міністерством охорони здоров`я наказу №2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, в зв`язку з чим 26.10.2021 року вона подала директору школи ОСОБА_2 письмову заяву про відмову від участі в медичних експериментах, а саме щепленні від COVID-19, в якій навела мотив своєї відмови від вказаного щеплення. Однак, 04.11.2021 року їй було вручено письмове повідомлення директора школи про обов`язковість щеплення та відсторонення від роботи з 08.11.2021 року у разі ненадання документа, що підтверджує вакцинацію. 08.11.2021 року нею було надано директору школи заяву про обґрунтовану відмову від щеплення проти COVID-19. Незважаючи на її заяву в цей же день їй без присутності санітарного лікаря було вручено наказ про її відсторонення від роботи. Також, ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила, що у неї відсутні будь-які медичні протипоказання для вакцинації від COVID-19, але дане щепленя вона не бажає робити, так як воно має тяжкі наслідки для здоров`я людини та вакцини від вказаного захворювання на даний час ще не пройшли належних клінічних випробувань.

Представник відповідача Буринськоїспеціалізованої школиІ-ІІІступенів №1імені В.М.Кравченка Буринськоїміської радиСумської області Надженко Л.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, покликаючись на те, що при винесенні наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, вона як директор навчального закладу діяла у межах наданих їй повноважень, згідно норм діючого законодавства та з метою епідеміологічного захисту працівників та дітей, які відвідують очолюваний нею навчальний заклад. Крім того, представник відповідача пояснила, що в жовтні 2021 року завідуюча філії Степанівський НВК неодноразово збирала колектив закладу та повідомляла працівників про необхідність пройти обов`язкову вакцинацію від COVID-19. 26.10.2021 року нею, як директором школи було передано завідуючій філії письмові повідомлення про необхідність вакцинації від COVID-19 для вручення всім працівникам. В цей же день до неї прийшли ОСОБА_1 та ще один працівник закладу, який на даний час вже вакцинований, та принесли заяви про відмову від вакцинації, що свідчить про отримання позивачкою письмового повідомлення саме 26.10.2021 року.

Також, представник відповідача звертала увагу суду на те, що у випадку не відсторонення нею позивачки від роботи, вона як керівник закладу понеслаб відповідальність, встановлену Законом, за порушення правил карантину та санітарних правил і норм, а більш як 480 дітей, які відвідують навчальний заклад, змушені були б продовжувати навчання дистанційно.

Представник Управління освіти, молоді, спорту, культури та туризму Буринської міської ради Новак С.С. також в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , покликаючись на їх безпідставність.

Заслухавши доводи сторін, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.11.2001 року прийнята на посаду підсобного працівника Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Починаючи з 01.02.2001 року позивачка переведена з вказаної посади на посаду прибиральниці даної школи. 01.09.2011 року Степанівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів реорганізована на Степанівський навчально-виховний комплекс загальноосвітню школу І-ІІ ступенів дошкільний навчальний заклад Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області. В подальшому відповідно до рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Буринської міської ради від 25.09.2018 року вказаний начальний заклад реорганізований шляхом приєднання до Буринської спеціалізованої школим І-ІІІ ступенів № 1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради.

Згідно повідомлення директора Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради Борсай С.П. повідомлена, що в разі ненадання адміністрації навчального закладу в строк до 08 год 30 хв. 08.11.2021 року підтверджуючого документа щодо наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 гострої респіраторної хвороби, остання буде відстороненавід роботи без збереження заробітної плати. Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 повідомлена під розписку.

26.10.2021 року ОСОБА_4 надала директору Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID), в якій свою відмову від вакцинації мотивувала не проходженням вакцинами проти COVID-19 всіх необхідних стадій клінічних випробувань.

Крім цього 08.11.2021 року, ОСОБА_1 звернулася з заявою, яка адресована директору Буринської спеціалізованої школим І-ІІІ ступенів № 1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради Надженко Л.О. про обґрунтовану відмову від щеплення проти COVID-19, в якій позивач, покликаючись на норми ст.28 Конституції України, ст.ст.42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», повідомила про свою відмову від вакцинації проти COVID-19, в зв`язку з тим, що жодна з вакцин не пройшла необхідних клінічних досліджень.

Відповідно до наказу директора Буринської спеціалізованої школим І-ІІІ ступенів № 1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради від 08.11.2021 року № 146-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » вбачається, що останню відсторонено від роботи без збережнення заробітної плати з 08.11.2021 року до моменту надання директору школи сертифіката, що підтверджує проходження вакцинації проти COVID-19 або медичного висновку про наявність противопоказань для вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Із вказаним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 08.11.2021 року під розписку.

Згідно ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (даліКЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) викладено висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи.

Згідно з затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (даліМОЗ).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (даліПерелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

У заявах від 26.10.2021 року та 08.11.2021 року про відмову від вакцинації проти COVID-19 ОСОБА_1 на наявність у неї будь-яких медичних протипоказань та застережень до проведення такого щеплення не покликалась.

Крім того, відсутність у неї таких протипоказань остання підтвердила в судовому засіданні.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, суд вважає, що директор Буринської спеціалізованої школим І-ІІІ ступенів №1 імені В.М. Кравченка Буринської міської ради Надженко Л.О., з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Щодо доводів позивача про неконституційність вказаних вище нормативно-правових актів, суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, у редакції чинній станом на 08 листопада 2021 року, стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та стаття 46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, у зв`язку з чим підлягають застосуванню.

Також, як на підставу задоволення позовних вимог позивач вказує, що вона зазнала протиправного втручання у її право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що вона позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про освіту», керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

У цій справі, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення працівників закладів освіти, які не мають профілактичного щеплення, від виконання обов`язків реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

Крім того, Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії».

Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо порушення прав на працю, про що зазначає позивач, ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не був підданий дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

Отже, враховуючи наведене вище, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) для попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком рішення позивача свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Крім того, на даний час відсторонення ОСОБА_1 від роботи призупинено на підставі наказу №20-К від 01.03.2022 року в зв`язку з введенням воєнного стану на території України.

Таким чином, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства, враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для задоволення позовної вимоги про скасування оспорюваного наказу відсутні.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги позивача про скасування наказу відповідача про відсторонення її від роботи, то не підлягає задоволенню також позовна вимога про стягнення середнього заробітку за фактичний час незаконного відсторонення від роботи, оскільки така позовна вимога є похідною від вимоги позивача про скасування наказу про відсторонення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відмовити, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.12,14,141,247,263-265,268,274-279,354-355, ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Буринської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1імені В.М.Кравченка Буринськоїміської радиСумської області, Управління освіти, молоді, спорту, культури та туризму Буринської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Буринськаспеціалізована школаІ-ІІІступенів №1імені В.М.Кравченка Буринськоїміської радиСумської області, місцезнаходження: 41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Макаренка, 3; код ЄДРПОУ 21127644.

Співвідповідач: Управління освіти, молоді, спорту, культури та туризму Буринської міської ради, місцезнаходження: 41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Першотравнева, 1, код ЄДРПОУ 41825775.

Повний текст судового рішення виготовлено 21.05.2022 року.

Суддя Т.Р. Гук