Рішення

від 17.05.2022 по справі 607/23702/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.05.2022 Справа №607/23702/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Бойко А.О., позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладуТернопільської міськоїради «Центртворчості дітейта юнацтва»провизнання протиправним та скасування наказу директора Комунального закладу Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» №356-к від 23.11.2021 в частині відсторонення позивача від роботи керівника гуртка «Палітра», ШРЕР «Зернятко». Також просить зобов`язати відповідача виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 23.11.2021 до часу фактичного виконання судового рішення, визначену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працює в Комунальному закладі Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» на посаді керівника гуртків з 21.09.2015 по цей час. З 23.11.2021 на підставі наказу №356-к від 23.11.2021 її буловідсторонено відроботи беззбереження заробітноїплати узв`язку ізвідсутністю вакцинаціївід COVID-19 до фактупідтвердження першоїдози вакцинації.Вважає наказнезаконним,оскільки вньому відсутніналежні правовіпідстави,адже стаття46КЗпП Українимістить вичерпнийперелік підставдля відсторонення,а «вінших випадках,передбачених законодавством»не можебути застосованодо спірнихправовідносин.Також,наказ єнезаконний,оскільки винесенийза відсутностівизначеного закономпорядку відсторонення,бо ністаття 46КЗпП України,ні стаття12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»не міститьпорядку відстороненняпрацівників,які нещеплені протиCOVID-19.Вважає,що їївідсторонено нена підставізакону,а напідставі підзаконногоакта,що суперечитьстатті 12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб»,а такожне напідставі поданняуповноваженої особидержавної санітарно-епідеміологічноїслужби.Позивач вказуєна те,що зазналапротиправного втручанняв їїправо напрацю,через примушуваннядо щеплення,яке проводитьсяв порушеннязакону,а такожбула підданадискримінації заознакою стануздоров`я. Окрім того, так як, на думку позивача, вона незаконно була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати, на її користь слід стягнути з відповідача середній заробіток за весь час невиплати зарплати.

Ухвалою судді від 23.12.2021 позовну заяву залишено без руху у зв`язку із неповною відповідністю вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Так як позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, ухвалою судді від 04.01.2022 відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Представник відповідача Іщук К.В. надав суду відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Звертає увагу суду, що відповідач належить до сфери управління Тернопільської міської ради. Рішенням №49 Штабу з ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру на території Тернопільської міської територіальної громади від 06.08.2021 доведено до відома працівників міської ради, комунальних підприємств і організацій можливість здійснити вакцинацію від коронавірусної хвороби COVID-19, а також встановлено, що з 15.09.2021 у разі відмови працівників від вакцинації, керівникам виконавчих органів, комунальних підприємств і організацій здійснювати щотижневий допуск таких працівників до місця праці за наявності негативного ПЛР-тесту. На виконання рішення Штабу №49 від 06.08.2021, відповідачем видано наказ №98 від 12.08.2021 про ознайомлення працівників відповідача з рішенням Штабу №49 від 06.08.2021 та можливістю пройти вакцинацію, а в разі відмови працівників від вакцинації, допускати таких працівників до роботи тільки при наявності негативного ПЛР-тесту або на підставі довідки від сімейного лікаря про звільнення від вакцинації за медичними протипоказами. Положення наказу №98 від 12.08.2021 доведено до відома усіх працівників, у тому числі позивача 17.08.2021, під особистий підпис. В подальшому, наказами №145 від 20.09.2021, №147 від 27.09.2021 та №155 від 20.10.2021 продовжено роз`яснювальну роботу серед працівників закладу щодо вакцинації, в результаті чого абсолютна більшість працівників закладу вакцинувалась. Однак, позивач відмовилась вакцинуватись, про що 23.11.2021 складено акт. На підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом №356-к від 23.11.2021 позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсторонення. Зауважує, що позивач працює на посаді в установі, працівники якої підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити її від роботи. Законодавство не передбачає обов`язку роботодавця зберігати заробітну плату за працівником, який відсторонений у зв`язку із відмовою пройти щеплення від COVID-19. Вимога пройти щеплення є виправданою для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

В подальшому, представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає позов обґрунтованим, акцентує увагу на тому, що щеплення від COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних обов`язкових щеплень, визначених Законом, і не може бути підставою для відсторонення особи у разі її обґрунтованої відмови від щеплення. Також вказує на те, що відповідачем не дотримано вимоги проте, що відсторонення від роботи відбувається тільки за наявності необґрунтованої відмови особи за поданням уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.

В свою чергу, представником відповідача Іщуком К.В. надано суду заперечення на відповідь на відзив, яким заперечуються усі аргументи позивача, просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в ньому та відповіді на відзив.

Представники відповідача заперечили проти позову, з підстав, викладених у відзиві та запереченні.

Розглянувши справу, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 працює в Комунальному закладіТернопільської міськоїради «Центртворчості дітейта юнацтва»з 23.09.2015, а на посаді керівника гуртка з 01.06.2016, що підтверджується трудовою книжкою позивача. Сума нарахованої позивачу заробітної плати за період роботи з травня по жовтень 2021 року склала 67951,15 грн.

Рішенням №49 Штабу з ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру на території Тернопільської міської територіальної громади від 06.08.2021 доведено до відома працівників міської ради, комунальних підприємств і організацій можливість здійснити вакцинацію від коронавірусної хвороби COVID-19, а також встановлено, що з 15.09.2021 у разі відмови працівників від вакцинації, керівникам виконавчих органів, комунальних підприємств і організацій здійснювати щотижневий допуск таких працівників до місця праці за наявності негативного ПЛР-тесту.

На виконання рішення Штабу №49 від 06.08.2021, директором Комунального закладу Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» видано наказ №98 від 12.08.2021 про ознайомлення працівників закладу з рішенням Штабу №49 від 06.08.2021 та можливістю пройти вакцинацію в пунктах вакцинації, а в разі відмови працівників від вакцинації, допускати таких працівників до роботи тільки при наявності негативного ПЛР-тесту або на підставі довідки від сімейного лікаря про звільнення від вакцинації за медичними протипоказами.

Із вищезгаданими наказами Штабу №49 від 06.08.2021 та відповідача №98 від 12.08.2021 позивач була ознайомлена 17.08.2021, про що свідчить її підпис у підписному листі, копія якого міститься в матеріалах справи.

В подальшому, наказами №145 від 20.09.2021, №147 від 27.09.2021 продовжено роз`яснювальну роботу серед працівників закладу щодо необхідності вакцинації від COVID-19.

Наказом відповідача №155 від 20.10.2021 вирішено повторно ознайомити на виробничій нараді 26.10.2021 працівників закладу з Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст.12), Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (п. 8), та наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим періодичним щепленням».

Наказом відповідача №356-к від 23.11.2021 відсторонено позивача від роботи з 23.11.2021 у зв`язку відсутністю вакцинації від COVID-19 до факту підтвердження першої дози вакцинації. Також наказано бухгалтерії оплату праці згідно нормативних документів не проводити.

Того ж дня 23.11.2021 працівниками Комунального закладу Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» складено акт про відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Згідно наказу відповідача №42-к від 14.02.2022 позивача допущено до роботи з 15.01.2022 на підставі висновку лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» від 14.02.2022 щодо протипоказань до вакцинації проти COVID-19: тимчасовий проти показ у зв`язку з перенесеним захворюванням COVID-19 з 06.02.2022 до 14.02.2022.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, зважаючи на таке.

Упунктах "а","б" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я"встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, серед іншого, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 416постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначенаПереліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно достатті 46 КЗпП України, частини 2статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"тачастини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також 3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1статті 94 КЗпП України, частини 1статті 1 Закону України "Про оплату праці"тачастини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

У постанові від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

ЄСПЛ в рішенні від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Отже, відсторонення від роботи у випадку непроходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прямо передбачено діючим законодавством.

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення факту підтвердження першої дози вакцинації. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей чи інших груп населення, які є найбільш уразливі.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилась від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування оскаржуваного наказу.

Суд не бере до уваги покликання представника позивача на незаконність та неконституційність нормативних актів КМУ, які встановили карантин та обов`язковість щеплення. Так,відповідно дочастини першоїстатті 150Конституції України,питання провідповідність КонституціїУкраїни (конституційність) актів Кабінету Міністрів України відноситься до компетенції Конституційного Суду України, а не до повноважень суду під час розгляду цивільної справи. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. На цей час нормативні акти, які встановлюють карантин та вимоги щеплення є чинними.

Суд вважає неспроможними доводи сторони позивача про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті. Так, саме законом - статтею 46 КЗПП та частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено обов`язковість щеплення та відсторонення.

При цьому, суд зауважує, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Суд зазначає, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому, у разі відсутності вакцинації, діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Стосовно порушення права на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і, як наслідок, позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Отже, право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку, суд зазначає, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи, у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тому підстави для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також відсутні.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", ЄСПЛ послідовно зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову у повному обсязі, відповідно до статті 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не розподіляються.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальногозакладу Тернопільськоїміської ради«Центр творчостідітей таюнацтва» провизнання протиправнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,поновлення допускудо роботи,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Комунальний заклад Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва», місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 2а; ЄДРПОУ 14040078.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2022.

Головуючий суддяП. Я. Стельмащук