Постанова

від 11.05.2022 по справі 452/2995/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 452/2995/21 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/811/3512/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника відповідача адвоката Соколова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Гавенка Богдана Івановича на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 липня 2021 року (повний текст судового рішення виготовлено 09 липня 2021 року), додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року та ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Мостиська міська рада Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Мостиської міської ради Львівської області про визнання незаконним правових актів, що порушують право власності,

В С Т А Н О В И В:

в лютому 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Мостиська міська рада Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що вінє власником земельної ділянки та житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Суміжним землекористувачем є відповідач, яка проживає у житловому будинку АДРЕСА_2 . Згідно генерального плану міста заїзд до вказаних земельних ділянок

розташований з АДРЕСА_2 , іншого заїзду не передбачено. Із 2011 року відповідач почала порушувати норми добросусідства, зайняла заїзд загального користування шляхом складування будівельних матеріалів та на рівні своєї ділянки встановила металеві ворота, чим повністю перекрила заїзд до їх земельної ділянки.

Просив рішенням суду зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні заїздом шляхом демонтажу металевих воріт та звільнення проїжджої частини від будівельних матеріалів, та стягнути з відповідача в його користь 50000,00 грн моральної шкоди.

В грудні 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати незаконним рішення Мостиської міської ради № 10 від 15 квітня 2011року та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 685410 від 25 травня 2011року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,03 га, розташовану в АДРЕСА_3 .

Зустрічний позов мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_2 , який колись належав її батькові. Рішенням виконкому Мостиської міської ради від 18 квітня 1986 року № 103 останньому було надано дозвіл на будівництво нового будинку на закріпленій земельній ділянці, старий будинок зобов`язано знести.

09 березня 2000 року рішенням № 87 виконком Мостиської міської ради затверджено матеріали погодження по вибору земельної ділянки, площею 0,1 га для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 . Згідно із цим рішення старий будинок підлягав знесенню. Однак, в порушення будівельних норм і правил відповідачі не знесли старий будинок, а згодом ще й незаконним шляхом розділили свої земельні ділянки та отримали два державні акти про право власності на землю. Зазначає, що генеральним планом м. Мостиська передбачено лише спільний заїзд з АДРЕСА_3 до початку території її земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_3 , реалізовуючи в незаконний спосіб своє право землеволодіння, порушує її право власності на земельну ділянку та житловий будинок, створює їй перешкоди у користуванні майном, а також вчиняє дії, спрямовані на руйнування житлового будинку, що полягає в проїзді автотранспортом безпосередньо під стінами будинку, що призводить до його руйнування.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Мостиська міська рада Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмолено повністю.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним рішення V сесії VI-го демократичного скликання Мостиської міської ради Львівської області № 10 від 15 квітня 2011 року «Про затвердження технічної документації щодо передачі у власність земельної ділянки для обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_3 ».

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 685410 на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,03 га, в АДРЕСА_3 , виданий 25 травня 2011 року Управлінням Держкомзему у Мостиському районі Львівської області.

Судом вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Мостиська міська рада Львівської області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року виправлено описку в мотивувальній частині рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 липня 2021 року, вірно зазначивши прізвище позивача за зустрічним позовом « ОСОБА_2 », замість невірно вказаного « ОСОБА_4 ».

Рішення, додаткове рішення та ухвалу про виправлення описки в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_3 - адвокат Гавенко Б.І.

В апеляційній скарзі на рішення суду просить таке скасувати повністю, та постановити нове, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 наділений правом на звернення до суду з вказаним позовом, адже він є співвласником земельної ділянки, на яку видано державний акт його дружині (який просить визнати недійсним позивака за зустрічним позовом), в силу презумпції спільної сумісної власності подружжя.

Суд першої інстанції допустився порушень процесуального права, а саме, розгляд справи відбувся неналежним судом, поза межами 2-місячного строку. Головуючий у справі діяв упереджено. В оскаржуваному рішення міститься посилання на висновок спеціаліста, який судом не досліджувався, як і не досліджувався генеральний план м. Мостиська. Також суд не звернув уваги, що зустрічний позов ОСОБА_2 , який ним задоволено, однак такий поданий не уповноваженою особою. Вказує на те, що спірні відносини сторін були предметом судового розгляду справі № 1314/2-526/11.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду просить таке скасувати повністю, постановити нове, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не зазначив коли подана заява про ухвалення додаткового рішення, і чи дотримано судом строк ухвалення додаткового рішення. Зазначаючи в мотивувальній частині додаткового рішення про те, що в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди відмовлено повністю за безпідставністю, суд у резолютивній частині цього не вказав. Також суд не звернув уваги на те, що зустрічний позов ОСОБА_2 , який ним задоволено, поданий не уповноваженою особою.

В апеляційній скарзі на ухвалу про виправлення описки просить таку скасувати, справу в цій частині передати на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заява про виправлення описки подана не уповноваженою особою, така розглянута судом з порушенням процесуального строку, визначеного Кодексом.

В листопаді 2021 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Соколова Олександра Вячеславовича надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача -адвоката Соколова О.В., в заперечення мотивів, викладених в апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позовів, що були предметом розгляду в суді першої інстанції колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради № 87 від 09.03.2000 року затверджено матеріали попереднього погодження по вибору земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 , площа земельної ділянки 0,10 га. На підставі даного рішення позивач за первісним позовом замовив проект забудови земельної ділянки, площею 0,10га по АДРЕСА_1 відповідно до якого житловий будинок, що належав ОСОБА_3 підлягав знесенню.

Крім того, рішенням Мостиської міської ради №10 від 15 квітня 2011 року затверджено ОСОБА_3 технічну документацію щодо передачі у власність земельної ділянки, площею 0,03 га для обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_3 , на підставі якого видано 25 травня 2011року Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №685410, кадастровий номер земельної ділянки 4622410100:01:001:0818.

Встановлено й те, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 є власником житлового будинку в АДРЕСА_3 та земельної ділянки, площею 0, 0580 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 4622410100:07:004:054, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 29836112 від 29.04.2011 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.08.2013 року.

Рішенням Мостиської міської ради № 209 від 02 серпня 2011 року ОСОБА_3 надано дозвіл на проведення реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_3 та зобов`язано виготовити проект реконструкції. У плані меж земельної ділянки вказаного Державного акту передбачено заїзд загального користування до господарства ОСОБА_3 зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 в межах від «В до Г».

У проекті забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відведеної ОСОБА_3 рішенням виконкому Мостиської міської ради народних депутатів від 09.03.2000 року № 37 площею 0,10 га, частина якої площею 0, 03 га в подальшому передана у власність ОСОБА_3 , не передбачено заїзду до даної земельної ділянки з АДРЕСА_3 і, окрім цього, відсутність такого заїзду підтверджується викопіюванням з Генплану м. Мостиська, що є складовою частиною проекту забудови земельної ділянки по АДРЕСА_3 . В той же час з такого вбачається наявність заїзду з АДРЕСА_3 лише до господарства ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку спеціаліста ОСОБА_5 № 1/3 від 06 лютого 2013 року, який проводив будівельно-технічне дослідження щодо правомірності облаштування та використання спірного проїзду, встановлено, що згідно Генплану м. Мостиська не передбачено проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 , розташованої по АДРЕСА_3 з АДРЕСА_3 через земельну ділянку ОСОБА_2 , розміщену по АДРЕСА_2 . Наявний на Генплані проїзд передбачений тільки для в`їзду - виїзду на АДРЕСА_3 із земельної ділянки ОСОБА_2 . При умові влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 з АДРЕСА_3 через земельну ділянку ОСОБА_2 , даний проїзд не відповідатиме вимогам п. 3.22 ДБН 360-92**«Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» щодо ширини проїзду. Існує технічна можливість влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4622410100:01:001:0818), з АДРЕСА_4 через земельну ділянку ОСОБА_3 .

Конституцією України визначено, що земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, передбачених Конституцією і законам України.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

За приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території,.

Згідно частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з пунктами «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувач зобов`язаний не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, та дотримуватися правил добросусідства.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до вимог статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом. Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши незаконність рішення Мостиської міської ради № 10 від 15 квітня 2011 року, яким ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 0,03 га, розташовану в АДРЕСА_3 , яка за рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради № 87 від 09 березня 2000 року була попередньо надана для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 із площею земельної ділянки 0,1 га, і на якій знаходиться аварійний будинок, що підлягав знесенню, те, що спільний проїзд відображений лише у Державному акті про право власності на земельну ділянку, що суперечить іншим фактичним обставинам, порушує будівельні норми та не відповідає Генеральному плану м. Мостиська, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 за його недоведеністю та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , як підставного та доведеного.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення та ухвали про виправлення описки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Додаткове рішення суду - це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

Суд не вправі під виглядом додаткового рішення змінити зміст рішення або вирішити нові питання, що не досліджувалися в судовому засіданні.

Крім того, приписами частини першої статті 269 ЦПК України визначено, що суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків.

Таке роз`яснення міститься в п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Тобто, опискою є зроблена судом механічна помилка у визначенні об`єкта присудженого, сторони, адреси, строку виконання та інше, які мають істотний характер.

Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Частина третя статті 269 ЦПК України роз`яснює строк розгляду такої заяви судом.

У відповідності до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише в разі, якщо такі порушення призводять до невірного вирішення питання по суті справи.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції додатковим рішенням вирішено позовні вимоги, які були заявлені але не вирішенні при розгляді справи, ухвалою суду виправлено описку щодо правильності прізвища відповідача, і ухвалення цих судових рішень не змінило змісту рішення суду, а процесуальні порушення, які б призвели до невірного вирішення питання по суті справи не встановлені, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги, що заяви про ухвалення додаткового рішення, про виправлення описки подані не уповноваженою особою, такі спростовуються наступним.

Відповідно до п. 2.2. Розділу 2 «Права та обов`язки виконавця» Договору про надання юридичних (адвокатських) послуг № 853/20 від 15 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , замовник ( ОСОБА_2 ) для виконання доручення наділяє виконавця ( Соколова О.В.) такими повноваженнями : пред`являти позовні заяви, інші заяви, скарги та клопотання до суду, органів досудового розслідування (т.1 а.с. 51 -52).

Відповідно до п. 1.2. Розділу 1 « Предмет договору» : договір вважається чинним з моменту його підписання і дійсний до 15 лютого 2023 року (т.11 а.с. 51 -52).

Відтак, представник ОСОБА_2 - адвокат Соколов О.В. в межах свої повноважень, визначених в Договорі про надання юридичних (адвокатських) послуг № 853/20 від 15 лютого 2020 року, 09 серпня 2021 року подав до суду заяви про ухвалення додаткового рішення та виправлення описки в судовому рішенні.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 липня 2021 року, додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року та ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки їх доводи вірних висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Гавенка Богдана Івановича залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 липня 2021 року, додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року, ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 травня 2022 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич