Рішення

від 23.01.2022 по справі 910/15237/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2022Справа № 910/15237/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"

до Державного підприємства "Державний академічний оркестр" Радіобенд Олександра Фокіна

про стягнення 1 732 907, 58 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Бурвікова І.Ю.;

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний академічний оркестр" Радіобенд Олександра Фокіна (далі - відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 1 732 907, 58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув належне позивачу майно, що є предметом договору оренди нерухомого майна № 6371 від 31.01.2013 р., після закінчення строку його дії, тому відповідач має сплатити неустойку, нараховану згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період фактичного користування майном з серпня 2017 р. по травень 2018 р. У позові НСТУ просить стягнути з відповідача неустойку у сумі 1 732 907, 58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15237/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.10.2021.

Представник відповідача у підготовче засіданні 25.10.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі № 910/15237/21 на 17.11.2021.

Представник відповідача у підготовче засіданні 17.11.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі № 910/15237/21 на 06.12.2021.

Представник відповідача у підготовче засідання 06.12.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105481520505.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.01.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 24.01.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491614222.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24.01.2022 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 31.01.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та ДП Державний академічний оркестр РадіоБенд Олександра Фокіна (далі - орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 6371, що належить до державної власності (договір оренди). Відповідно до умов цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно нежилі приміщення апаратної та студії літературно-драматичного блоку (далі об`єкт оренди) загальною площею 306,00 кв.м., розміщене на другому поверсі триповерхової адміністративної будівлі будинку звукозапису за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-а, що перебували на балансі Національної Радіокомпанії України (балансоутримувач).

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди липень 2012 року 31 019,91 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2, 3.3 договору оренди).

Згідно з п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % та 50 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.11 договору у разі розірвання за згодою сторін договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно з п. 5.10 договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 10.10 договору оренди).

Договір оренди укладений строком на 2 роки 364 дні та діє з 31.01.2013 до 30.01.2016 включно.

Згідно з актом прийому-передачі нежилого приміщення від 31.01.2013 р. відповідачу були передані нежилі приміщення апаратної та студії літературно-драматичного блоку (далі об`єкт оренди) загальною площею 306,00 кв.м., розміщені на другому поверсі триповерхової адміністративної будівлі будинку звукозапису за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-а, у користування.

Проте, у подальшому, у зв`язку з неповерненням відповідачем об`єкту оренди після закінчення строку дії договору та наявністю боргу по сплаті орендної плати, РВ ФДМУ по м. Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за орендною платою та примусове виселення орендаря з державного нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/19943/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, вказаний позов був задоволений, з ДП РадіоБенд О. Фокіна стягнуто на користь Державного бюджету України 98 033,69 грн. орендної плати, 848,79 грн. інфляційних втрат, 2 966,47 грн. штрафу, 168 989,99 грн. неустойки, 8 742,45 грн. пені, а також виселено орендаря з державного нерухомого майна.

07.03.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/19943/16 були видані відповідні накази, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/19943/16, що набрала законної сили, наказ про виселення відповідача визнано таким, що не підлягає виконанню.

Так, визнаючи наказ про виселення відповідача з спірного майна таким, що не підлягає виконанню, Господарський суд міста Києва виходив з того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 р. у іншій справі № 910/22245/17, яке набрало законної сили, за позовом РВ ФДМ України у м. Києві до ДП Державний академічний оркестр РадіоБенд Олександра Фокіна, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України про стягнення неустойки у розмірі 719 184,25 грн. було встановлено, що починаючи з 17.01.2017 року у РВ ФДМ України у місті Києві відсутні права та обов`язки орендодавця щодо нерухомого майна, яке є об`єктом договору оренди № 6371 від 31.01.2013 р., у зв`язку із переходом права власності на нього до ПАТ НСТКУ. Зокрема, судом було встановлено, що стягувач РВ ФДМУ по м. Києву втратив права та обов`язки орендодавця за договором нерухомого майна, оскільки вказане майно було передане до статутного капіталу Національної суспільної телерадіокомпанії України, правонаступником якої є ПАТ НСТКУ, і яка, відповідно до наказу Державного комітету телебачення і радіомовлення № 3 від 17.01.2017, набула майнові права на орендоване заявником майно.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 р. у справі № 910/22245/17 позовні вимоги РВ ФДМ України у місті Києві про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування неповернутим орендованим майном у сумі 719 184,25 грн. були задоволені частково, у зв`язку з тим, що з 17.01.2017 РВ ФДМ України у м. Києві втратило права та обов`язки орендодавця щодо об`єкта оренди, з відповідача стягнуто неустойку у розмірі подвійної плати за користування неповернутим орендованим майном за період з 01.05.2016 по 17.01.2017 у сумі 474 926,98 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, НСТУ вказує на те, що вона є власником орендованого майна, проте, після припинення договору відповідач приміщення з орендного користування не повернув, отже, у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки за фактичне користування майном у період з червня 2019 по березень 2020 відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, в розмірі подвійної плати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відносини щодо оренди державного майна регулюються спеціальним законом Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 2, 3 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Факт припинення дії договору оренди внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено, у спірних відносинах був встановлений рішеннями Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 р. у справі № 910/19943/16 та від 16.04.2018 р. № 910/22245/17, що набрали законної сили, у зв`язку з чим орендаря було виселено з нерухомого майна на підставі ст. 785 ЦК України та п. 10.10 договору оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 770 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Отже, зважаючи на закінчення строку дії договору до позивача, як правонаступника балансоутримувача по договору та нового власника майна, НСТКУ з 17.01.2017 перейшли всі права та обов`язки наймодавця у відповідності до ч. 1 ст. 770 ЦК України, а тому у орендаря (ДП РадіоБенд Олександра Фокіна) виник обов`язок повернути предмет оренди (нежитлові приміщення) власнику майна ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України.

Зазначені обставини були встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 р. у справі № 910/1296/19 за позовом власника майна ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України про виселення, яким ДП РадіоБенд О. Фокіна було виселено з нерухомого майна, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5В, площею 306,00 кв. м., що входить до статутного капіталу ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України. При цьому, під час апеляційного розгляду вказаної справи суд встановив, що поштову адресу будинку, в якому знаходиться об`єкт оренди (головний корпус будинку РДРЗ (літ. В), було змінено з: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-а на: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-в згідно наказу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331 від 23.06.2017 Про зміну поштової адреси об`єкту нерухомості у місті Києві.

16.03.2020 р. на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 р. був виданий наказ № 910/1296/19, який стягувач (позивач) пред`явив на примусове виконання до Печерського РВ ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ, а органом ДВС було відкрите виконавче провадження № 6172556.

За результатами проведених виконавчих дій з виконання зазначеного наказу 30.10.2020 ДП РадіоБенд Олександра Фокіна звільнило приміщення площею 306,00 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5В, на другому поверсі триповерхової адміністративної будівлі Будинку звукозапису, що підтверджується актом державного виконавця від 30.10.2020 р. Того ж дня (30.10.2020 р.) вказане приміщення відповідач передав ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України за актом приймання-передавання (повернення) від 30.10.2020 р., підписаним обома сторонами.

Отже, факт переходу до позивача прав та обов`язків орендодавця за договором оренди був вже встановлений рішенням у справі № 910/1296/19, яке було реально виконане.

Таким чином доводи відповідача про те, що право власності на об`єкт оренди було зареєстроване за ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України тільки 30.05.2019 р., а тому до цього часу позивач не мав відповідних прав орендодавця, є безпідставними.

Крім того, суд враховує наступні обставини, встановлені у справі № 910/1296/19, які не підлягають повторному доведенню в силу ст. 75 ГПК України.

На момент укладення договору оренди власником орендованого майна виступав РВ ФДМ України у м. Києві, а балансоутримувачем Національна радіокомпанія України.

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 201 від 25.08.2015 Про реорганізацію Національної радіокомпанії України була припинена діяльність Національної радіокомпанії України шляхом приєднання до Національної телекомпанії України, яка стала правонаступником та наступним балансоутримувачем об`єкта оренди. Передання прав та обов`язків вказаній особі підтверджується передавальним актом балансових рахунків, матеріальних цінностей, активів та зобов`язань Національної радіокомпанії України до Національної телекомпанії України, затвердженим наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 29 від 15.01.2016.

Отже, права щодо орендованого майна перейшли від Національної радіокомпанії України до Національної телекомпанії України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України Про Суспільне телебачення і радіомовлення України з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства створюється Суспільне телебачення і радіомовлення України. Суспільне телебачення і радіомовлення України утворюється у формі акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України, 100 відсотків акцій якого належить державі.

Абзацами 4, 5 п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України Про Суспільне телебачення і радіомовлення України встановлено, що внесення нерухомого майна до статутного капіталу НСТУ може здійснюватися на підставі обліку майна без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу НСТУ, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна, внесеного до статутного капіталу НСТУ. Передавальний акт та/або акт оцінки майна є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу НСТУ.

Згідно з п. 1 Статуту ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1039 від 28.12.2016, НСТУ:

- є публічним акціонерними товариством 100% акцій якого належать державі, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України його діяльність регулюється Законом України Про акціонерні товариства з урахуванням особливостей, передбачених Законом України Про Суспільне телебачення і радіомовлення України.

- є юридичною особою, що утворена шляхом перетворення Національної телекомпанії України відповідно до Закону України Про Суспільне телебачення і радіомовлення України, постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 693 Про утворення публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України (Офіційний вісник України, 2014 р., N 98, ст. 2849) та від 05.08.2015 № 567 Деякі питання утворення публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України (Офіційний вісник України, 2015 р., № 64, ст. 2134);

- телерадіокомпанія є правонаступником майна, прав та обов`язків Національної телекомпанії України, що припинила свою діяльність.

Відповідно до п. 24 Статуту НСТУ має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу.

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення № 3 від 17.01.2017 був затверджений зведений передавальний акт необоротних активів та зобов`язань Національної телекомпанії (об`єднаної) до позивача, а відтак, саме з цієї дати (17.01.2017 р.) об`єкт оренди є внесеним до статутного капіталу ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 30.05.2019 право власності на головний корпус будинку РДРЗ (літ. В) загальною площею 6 485,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-а було зареєстроване за позивачем.

Отже, саме з 17.01.2017 р. (моменту внесення майна до статутного капіталу позивача) АТ Національна суспільна телерадіокомпанія України набуло права власності на об`єкт оренди. А 30.05.2019 р. позивачем було лише зареєстроване право власності на об`єкт оренди у встановленому законодавством порядку.

Водночас, судом встановлено, що відповідач після закінчення строку договору орендоване майно власнику не повернув та до 30.10.2020 продовжував ним користуватись.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У розумінні загальних та спеціальних норм права санкція (неустойка), яка передбачена ст. 785 ЦК України, є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки, як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі № 904/3315/18

Отже, зважаючи на те, що майно відповідачем було повернуте орендодавцю лише 30.10.2020 р. під час примусового виконання судового рішення, тобто майже через 4 роки після припинення дії договору оренди 31.01.2016 р., при цьому відповідачем не надано належних та вірогідних доказів відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання зі своєчасного повернення об`єкту оренди, то у відповідача існує обов`язок сплатити позивачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за заявлений позивачем період з червня 2019 по березень 2020.

Здійснивши перерахунок позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. За таких обставин, орендна плата може нараховуватися орендодавцем і після закінчення строку дії договору оренди за фактичне користування майном. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 по справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 по справі № 926/2119/17.

Також згідно з п. 3.11 договору, у разі розірвання договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У п. п. 3.1, 3.2, 3.3 договору оренди сторони домовились, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди липень 2012 року 31 019,91 грн. Орендна плата за перший базовий місяць січень 2013 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень 2013 року. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % та 50 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Враховуючи те, що НСТУ є наймодавцем (власником) майна з 17.01.2017 і відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу за користування майном 100 % вартості орендної плати, визначеної умовами договору оренди № 6371 від 31.01.2013 р., то за період з червня 2019 по березень 2020 відповідач мав сплатити позивачу 866 453, 79 грн орендної плати, подвійний розмір від якої становить 1 732 907, 58 грн. (866 453, 79 грн. * 2).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України позивачем заявлені обґрунтовано і їх розрахунок здійснено правильно, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов`язку виконання зобов`язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Державний академічний оркестр" Радіобенд Олександра Фокіна (01023, м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 5-а; код ЄДРПОУ 33403283) на користь Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (04119, м. Київ, вул. Ю.Іллєнка, буд. 42; код ЄДРПОУ 23152907) неустойку у розмірі 1 732 907 (один мільйон сімсот тридцять дві тисячі дев`ятсот сім ) грн 58 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 993 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн. 61 коп.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.05.2022.

Суддя М.Є.Літвінова