Рішення

від 17.05.2022 по справі 920/1431/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.05.2022м. СумиСправа № 920/1431/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1431/21

за позовом: Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 40456009),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвус-Інфант» (вул. Троїцька, буд. 33, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 23291313),

про стягнення 34 025,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, у якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 34 025,52 грн за договором оренди нерухомого майна від 20.10.1997 № ФМ-198; з них: 31 619,50 грн заборгованість з орендної плати, 2 406,02 грн пеня, судові витрати покласти на відповідача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна від 20.10.1997 № ФМ-198. Позивач передав у користування відповідачу майно, однак відповідачем не була сплачена орендна плата. Тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з орендної плати та пені.

У позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 2 270,00 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України.

Ухвалою від 04.01.2022 у справі № 920/1431/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1431/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 01.03.2022, 10:00 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, розгляд справи по суті 01.03.2022 не відбувся у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій території Сумської області.

22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.

Ухвалою від 04.05.2022 суд призначив розгляд справи № 920/1431/21 по суті на 18.05.2022 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали від 04.01.2022 у справі № 920/1431/21, надіслану судом на адресу відповідача, повідомлену позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Троїцька, буд. 33, м. Суми, 40022, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником відповідача 17.01.2022, а тому відповідач вважається належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, оскільки судом вчинені всі дії, які передбачені статтею 120 ГПК України.

Станом на 18.05.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

20.10.1998 між Управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради, правонаступником якого є позивач та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвус-Інфант» укладено договір оренди нерухомого майна № ФМ-198 про передачу в оренду на умовах, визначених договором, нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 80,8 кв.м., для розміщення службових та складських приміщень. Вищезазначене підтверджується копією договору (а.с.6-7).

Позивач передав відповідачу зазначене майно, що підтверджується копією відповідного акту (а.с. 8).

У зв`язку з виконанням відповідачем реконструкції об`єкта оренди шляхом зведення додаткових міжкімнатних перегородок та виготовлення нового технічного паспорта на нежитлове приміщення 01.12.2017 сторони уклали зміну № 5 до договору оренди, де умови договору виклали у новій редакції.

Відповідно до пункту 2.1 договору об`єктом оренди за договором є нерухоме майно, а саме: підвальне приміщення загальною площею 78,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 4.1-4.5, 4.7 договору орендна плата за об`єкт оренди розраховується на підставі чинної Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Суми та пропозиції її розподілу. Розрахунок розміру місячної орендної плати є додатком № 4 до договору. Орендна плата щомісячно перераховується відповідачем в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним. Відповідальність за перерахування орендної плати на належний рахунок у міський бюджет, визначений позивачем, несе відповідач. За несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати відповідач сплачує пеню до міського бюджету у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно пункту 7.1 договору строк дії договору встановлено на один рік - з 20.10.1998 по 20.10.1999.

Пунктом 7.9 договору сторони встановили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або розірвання договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до зміни № 6 до договору строк його дії продовжено на 2 роки 11 місяців з 23.06.2020 до 22.05.2023.

Позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2021 до 31.11.2021 (а.с.16).

Оскільки відповідач (станом на 01.12.2021) заборгованість не сплатив, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини доведені позивачем перед судом належними та допустимими доказами, про які зазначено вище та є такими, що встановлені судом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Щодо стягнення основної суми боргу.

Згідно з статей 526, 530 ЦК України та частини першої статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений договором строк. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до пунктом 5.2.5 договору орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, на умовах і в строки встановлені договором.

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з 01.05.2021 до 31.10.2021 у розмірі 31 619,50 грн. Як вже зазначалось, вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, розрахунком позивача.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права позивача, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 31 619,50 грн боргу є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з пунктом 4.7 договору за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати відповідач сплачує пеню до міського бюджету у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Позивачем наданий до матеріалів справи розрахунок пені (а.с.16).

Ураховуючи порушення строків виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, то вимога позивача про стягнення з відповідача 2 406,02 грн (за загальний період з 01.03.2021 до 31.11.2021) є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвус-Інфант» (вул. Троїцька, буд. 33, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 23291313) на користь Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 40456009) заборгованість з орендної плати в сумі 31 619,50 грн (тридцять одна тисяча шістсот дев`ятнадцять гривень п`ятдесят копійок), пеню в сумі 2 406,02 грн (дві тисячі чотириста шість гривень дві копійки) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 23 травня 2022 року.

СуддяЮ.А. Джепа