Ухвала

від 23.05.2022 по справі 280/738/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

24 травня 2022 року Справа № 280/738/22 м. ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Духневич О.С. розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (72333, Запорізька область, Мелітопольський район, село Терпіння, вул. Ювілейна, буд. 1, код ЄДРПОУ 04352300)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689)

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, в якому просить суд, визнати протиправним та скасувати рішення п`ятнадцятої сесії восьмого скликання Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області № 1 від 28.10.2021 «Про розірвання договорів оренди».

В обґрунтування позову вказує, що між нею та Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області 08.04.2021 укладені договори оренди землі № 74/57-21-ДО та № 75/57-21-ДО, за якими їй були надані у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Терпіннівської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, однак відповідач 28.10.2021 на п`ятнадцятій сесії восьмого скликання прийняв рішення № 1 «Про розірвання договорів оренди», яким розірвав в односторонньому порядку вищезазначені договори. Вважаючи дане рішення відповідача протиправним просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.01.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

На адресу суду 01.02.2022 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача надійшли пояснення (вх. № 7907) в яких зазначено, що 08.04.2021 між ним та позивачкою укладені договори № 74/57-21-ДО та № 75/57-21-ДО про оренду землі, за змістом яких позивачу у строкове платне користування надаються земельні ділянки № 1 та № 2, однак 30.04.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було видано наказ № 120-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», на підставі якого відповідачу були передані у комунальну власність земельні ділянки № 1 та № 2. Наголошує, що 28.10.2021 новий власник в особі Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області приймає рішення № 1 про розірвання Договорів № 74/57-21-ДО та № 75/57-21-ДО з позивачем, однак попри це відповідач не ініціював внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди за вищезазначеними договорами на підставі свого рішення, у зв`язку з чим вважає, що рішення відповідача № 1 від 28.10.2021 жодним чином не призведе до негативних для позивача наслідків, пов`язаних із припиненням діючих прав оренди, а тому і не призведе до порушення законних прав позивачки.

Від відповідача 07.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9320), в якому посилаючись на правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.04.2018 у справі № 465/7909/15-а та від 04.04.2018 у справі № 539/1957/16-а зазначає, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини та виникають договірні відносини, основні та похідні вимоги з яких розглядаються у приватно-правовому спорі судами цивільної чи господарської юрисдикції, а тому просить суд закрити провадження в адміністративні справі № 280/738/22.

На адресу суду 16.02.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 11518) в якому вважає, що посилання відповідача на правові висновки, які сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.04.2018 у справі № 465/7909/15-а та від 04.04.2018 у справі № 539/1957/16-а є недоречними, оскільки відповідач приймав оскаржуване рішення, як суб`єкт владних повноважень та керувався нормативно-правовими актами, які жодним чином не застосовуються у правовідносинах пов`язаних із орендою земельної ділянки. Окрім того, зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не порушує приватні (майнові, матеріальні) права позивача, а тому ознак приватно-правового характеру, що підлягають захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин немає. Вважаючи, що у даних правовідносинах дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до заперечень, які надійшли до суду 23.02.2022 за вх. № 13619, відповідач підтримує свою позицію, зазначену у відзиві на позовну заяву, а доводи позивача, які зазначені у відповіді на відзив вважає необґрунтованими, у зв`язку з чим просить суд закрити провадження в адміністративні справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення, судом встановлено, що вимоги позивача не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Таким чином, за змістом КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суд повинен з`ясовувати, у зв`язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України (далі ЗК України) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків з рішень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, згаданого Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У даному випадку позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень про розірвання договорів оренди.

Однак, відповідач під час прийняття рішення № 1 від 28.10.2021 «Про розірвання договорів оренди» здійснював свої повноваження у якості власника землі, які були йому передані у комунальну власність, що підтверджується наявним у матеріалах справи наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № 120-ОТГ від 30.04.2021 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення здійснював свої повноваження у якості власника землі та є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Із урахуванням викладеного суд вказує на те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені незгодою позивача з діями відповідача щодо розпорядження земельними ділянками з кадастровим номером 2323086200:08:013:0020 та 2323086200:08:013:0017.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач не здійснював владних управлінських функцій.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спір у справі не є публічно правовим, а пов`язаний з правом цивільним - правом користування земельною ділянкою, і з врахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Такий висновок ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, відображених у постановах від 02.12.2021 у справі №815/2979/17, від 21.02.2022 у справі № 340/2624/21.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Отже, предметом розгляду у даній справі є спірні правовідносини, які виникли між учасниками справи не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення, скільки щодо права користування земельною ділянкою.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 частини КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Частиною 1 статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що дана справа відноситься до юрисдикції загальних судів та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256, 293, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

СуддяО.С. Духневич