Рішення

від 23.05.2022 по справі 580/1278/22

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року справа № 580/1278/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ММ Пекеджінг Україна до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю ММ Пекеджінг Україна (далі товариство, позивач) подало позов до управління Держпраці у Черкаській області (далі управління, відповідач), в якому просить припис № ЧК-31/451/АВ від 03 лютого 2022 року, вчинений інспектором праці управління Держпраці у Черкаській області Яворським В.А. за результатами заходу державного контролю товариства з обмеженою відповідальністю ММ Пекеджінг Україна визнати протиправним та скасувати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що оскаржуваний припис є протиправним, адже товариством згідно з наказом від 31.05.2021 № 107к ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу із збереженням місця роботи і середнього заробітку до дня звільнення із військової служби. Однак, чинне законодавство не містить жодних приписів ані про нарахування, ані про виплату середнього заробітку в таких випадках. Крім того, позивачем забезпечено належний облік робочого часу на підприємстві.

Також позивач стверджує, що спірний припис містить посилання на акт від 03 липня 2022 року, тоді як за наслідками перевірки складений акт від 03 лютого 2022 року.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

22.04.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що за наслідками інспекційного відвідування позивача встановлено невиплату середнього заробітку ОСОБА_1 , якого увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу, чим порушено ст. 119 КЗпП України. Крім того, відповідачем не забезпечено на підприємстві достовірний облік витрат на оплату праці.

Стосовно доводів позивача, що чинне законодавство не містить жодних приписів про необхідність нарахування та виплати середнього заробітку, відповідач стверджує, що такий підхід суперечить самій суті встановленої ст. 119 КЗпП України гарантії збереження середнього заробітку. Отже, спірний припис є законним та не підлягає скасуванню.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Наказом товариства з обмеженою відповідальністю ММ Пекеджінг Україна від 31.05.2021 № 107к у зв`язку із призовом на строкову військову службу увільнено ОСОБА_1 з 01.06.2021 друкаря глибокого друкування цеху глибокого друку від виконання посадових обов`язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.

Пунктом 2 вказаного наказу доручено бухгалтерії підприємства проводити виплати згідно з п. 1 наказу.

Листом від 11.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням провести перевірку позивача на предмет дотримання трудового законодавства, зокрема, ст. 119 КЗпП України.

ОСОБА_1 у листі зазначив, що за період з 01.06.2021 до 01.12.2021 йому лише за один місяць здійснено виплату середнього заробітку.

На підставі вказаного звернення, наказу від 26.01.2022 № 33-Н, направлення від 26.01.2022 № 32 службова особа відповідача ОСОБА_2 провів інспекційне відвідування позивача, за результатами якого 03.02.2022 складено акт № ЧК-31/451/АВ (далі акт), яким встановлено порушення вимог:

- ч. ч. 2, 3 ст. 119 КЗпП України, а саме: нарахування середнього заробітку з липня 2021 року до січня 2022 року працівнику ОСОБА_1 не проводиться;

- ст. 30 Закону України Про оплату праці, а саме: не забезпечено бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

За наслідками вищевказаного інспекційного відвідування на підставі акту інспектор праці Яворський В.А. виніс припис від 03.02.2022 № ЧК-31/451/АВ, яким зобов`язав позивача у строк до 11.02.2022 усунути вищевказані порушення.

Не погоджуючись із цим приписом, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірному припису, суд врахував ч. 2 ст. 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який, зокрема, реалізовує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Свої повноваження Держпраці реалізовує через утворенні постановою КМУ від 11.02.2015 № 100 територіальні органи, до яких, зокрема, віднесено Головне управління Держпраці у Черкаській області.

Отже, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Черкаської області.

З огляду на викладене, суд врахував, що Державна служба України з питань праці під час здійснення інспекційного відвідування керується Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі Порядок № 295).

Так, згідно з п. 6 цього Порядку під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об`єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об`єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

На підставі пунктів 19-20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Отже, оформлення результатів інспекційного відвідування здійснюється за наслідками отриманої інформації про порушення законодавства про працю, а також на підставі наданих суб`єктом господарювання документів.

Суд врахував, що спірний припис містить посилання на акт від 03 липня 2022 року.

Оскільки спірний припис складений за наслідками вищевказаного інспекційного відвідування та на підставі акту від 03.02.2022 № ЧК-31/451/АВ, вбачається допущення технічної помилки у зазначенні дати акту у приписі.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у постанові від 13.06.2019 у справі № 804/4768/18, що обов`язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Верховний Суд у вказаному рішенні наголосив, що будь-які процедурні порушення (в тому числі описки), пов`язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу, зокрема, між інтересами особи правопорушника, публічними інтересами, які проявляються у забезпеченні дотриманні роботодавцями трудового законодавства та захисті інтересів працівників. Зазначене, особливо стосується фіксації порушень з боку суб`єктів приватного права у сфері використання найманої оплачуваної праці. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб`єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист інтересів працівників у процесі реалізації ними конституційного права на працю.

Отже, допущення описки у даті акту під час оформлення спірного припису не є підставою для його скасування.

Щодо обґрунтованості виявлених відповідачем порушень законодавства про працю, які позивача зобов`язано усунути спірним приписом, суд врахував таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту.

Відповідно до частин 1-3 ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Аналіз вказаних правових норм свідчить, що місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, тощо, зберігається у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

При залученні працівників до виконання військових обов`язків, для обрахування середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Абзацами 3, 4 п. 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (пункт 4 Порядку № 100 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 року № 542; набрав чинності з 07.08.2015).

Згідно з п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).

З аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що встановлена ст. 119 КЗпП України гарантія збереження середнього заробітку особам, призваним на військову службу, передбачає у тому числі нарахування та виплату такого заробітку з урахуванням вимог Порядку № 100.

Отже, доводи позивача, що нормами чинного законодавства не передбачено нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_3 , суд вважає необґрунтованими.

Крім того, як установлено судом вище, пунктом 1 наказу позивача від 31.05.2021 № 107к у зв`язку із призовом на строкову військову службу увільнено ОСОБА_1 з 01.06.2021 друкаря глибокого друкування цеху глибокого друку від виконання посадових обов`язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.

Пунктом 2 вказаного наказу доручено бухгалтерії підприємства проводити виплати згідно з п. 1 наказу.

Суд врахував, що позивачем у червні 2021 року виплачено ОСОБА_3 середній заробіток в сумі 5175,36 грн, що підтверджується відповідним звітом про нарахування заробітної плати та розрахунковим листом.

Доказів щодо виплати ОСОБА_3 середнього заробітку з липня 2021 року до січня 2022 року суду не надано, що на переконання суду, є порушенням ст. 119 КЗпП України.

Тому вимоги співного припису щодо усунення вказаного порушення суд вважає обґрунтованими.

Крім того, відповідно до ст. 30 Закону України Про оплату праці при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, оплата працівникам за час виконання державних обов`язків належить до складу фонду додаткової заробітної плати як оплата за невідпрацьований час.

Оскільки суми середнього заробітку відповідно до ст. 119 КЗпП України відносяться до фонду додаткової заробітної плати, суд дійшов висновку, що позивач зобов`язаний вести відповідний бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Зважаючи, що позивачем не забезпечено виплату ОСОБА_3 середнього заробітку з липня 2021 року до січня 2022 року і, відповідно, не здійснено належне ведення бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, суд дійшов висновку про порушення позивачем ст. 30 Закону України Про оплату праці.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач товариство з обмеженою відповідальністю ММ Пекеджінг Україна (18015, м. Черкаси, вул. Євгена Кухарця, 19а, код ЄДРПОУ 32654262);

2) відповідач управління Держпраці у Черкаській області (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 205, код ЄДРПОУ 39881228).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 24.05.2022.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК