Рішення

від 16.05.2022 по справі 909/130/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/130/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Івано-Франківської міської ради

до відповідача Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун"

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 24781 грн 36 к.,

за участю:

представника позивача Бахур Н. В.

Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

У судовому засіданні 17.05.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору.

Івано-Франківська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 24781 грн 36 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою від 23.02.2022 суд залишив без руху позовну заяву Івано-Франківської міської ради.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою від 18.03.2022 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначити на 13.04.2022, встановити строки сторонам на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Протокольною ухвалою від 13.04.2022 суд відклав розгляд справи по суті на 17.05.2022.

Суд належним чином повідомляв сторін про дату та час розгляду справи.

Явка представника позивача в судове засідання свідчить про належне повідомлення.

Що стосується відповідача, то ухвали суду від 18.03.2022 та від 13.04.2022 повернулися до суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, відповідач належним чином повідомлявся про розгляд даної справи.

При розгляді даної справи суд керувався положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Позиції сторін.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на той факт, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, договір оренди не уклав, орендні платежі за володіння та користування земельною ділянкою не сплачував. Відтак, позивач вважає, що відповідач зберіг без достатньої на те правової підстави кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Письмово позиція позивача щодо даного спору викладена у позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" є власником нежитлових будівель за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24 (реєстраційний номер 18033614), дата державної реєстрації 02.03.2007, підстава для державної реєстрації - договір про виділ у натурі частки нерухомого майна, серія та номер: 3696, виданий 27.12.2006.

За даними Івано-Франківського ОБТІ (лист № 518/01-21 від 03.08.2017), Командитному товариству "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" належать засолочний цех, літ. "А", загальною площею 1036,1 кв. м, площа забудови за даними технічної інвентаризації 1990 року складає 939,5 кв. м та автовага, літ. "Г", загальною площею 41,7 кв. м, площа забудови за даними технічної інвентаризації 1990 року склала 51,7 кв. м.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру (витяг від 31.03.2020), дата державної реєстрації земельної ділянки площею 0,2334 га, кадастровий номер: 2610100000:03:002:0720 - 31.03.2020; цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

Договір оренди землі укладено 24.12.2020, речове право на земельну ділянку за позивачем зареєстроване 22.03.2021.

12.07.2021 позивач звертався до відповідача з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська за період з 01.04.2020 по 01.01.2021, що становить 39946 грн 91 к., про що свідчить претензія № 1841/01-18/18в.

Розглянувши отриману претензію відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію № 222008 від 20.09.2021, в якій повідомив, що незважаючи на те, що договір оренди зареєстровано 22.03.2021 підприємство сплачувало орендну плату, починаючи з 24.12.2020, про що свідчить проплата від 30.04.2021 на суму 12152 грн 92 к.; за період з 01.04.2020 по 31.12.2021 на рахунок ГУК в Івано-Франківській області від Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" поступило 16585 грн 56 к. орендної плати за землю.

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, листом № 6371/5/09-19-04-27 від 11.06.2021, повідомило Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради про те, що Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" здійснило декларування плати за землю площею 0,2561 га в розмірі 20271 грн 19 к., даний факт взято до уваги при здійсненні розрахунків безпідставно збережених коштів за користування землею. За інформацією ДПС декларування сплати по договорах оренди землі Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" здійснює з 01.01.2021.

30.09.2021 позивач повторно звертався до відповідача з листом № 685/34.3-02/18в, в якому просив добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська за період з 01.04.2020 по 01.01.2021 в сумі 24781 грн 36 к. При цьому пропорційно враховано, що за 2020 рік задекларовано 20271 гнр 19 к. за дві земельні ділянки загальною площею 0,2561 га, а також враховано звільнення від сплати за землю за березень 2020 року. Розрахунок здійснено з урахуванням витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2020 рік.

У листі позивач зазначив, що сплата коштів 30.04.2021 в сумі 12152 грн 92 к. не може слугувати підтвердженням факту сплати орендної плати за користування землею з 24.12.2020, адже відповідно до ст. 286 Податкового кодексу України сплата коштів платниками орендної плані за землю здійснюється згідно податкової декларації.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно зі ст. 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. "д" ч. 1ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання гл. 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

За змістом положень гл. 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях.

Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 ст. 93 та ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 цього Кодексу).

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

Судом установлено, що відповідач 22.03.2021 зареєстрував речове право (право оренди) на об`єкт нерухомого майна.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень ст. 120, 125 ЗК України та ст. 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Згідно з ч. 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

При цьому, ч. 1 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 3-4 цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування ст. 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

За встановлених судом обставин, земельна ділянка, яка розташована за адресою: вул. Кобилянської, 24, м. Івано-Франківськ, площею 0,2334 га і кадастровим номером: 2610100000:03:002:0720 сформована як об`єкт цивільних прав та внесена до Державного земельного кадастру.

При дослідженні питання щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати з моменту формування земельної ділянки в розумінні ст. 79-1 ЗК України, а саме з 01.04.2020 до 01.01.2021 суд виходив з такого.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п. 71).

Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи ст. 288 ПК України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2334 га, яка розташована за адресою: вул. Кобилянської, 24, м. Івано-Франківськ, кадастровий номер: 2610100000:03:002:0720 за 2020 рік, згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1772190 грн 38 к.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

За змістом ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Розрахунок орендної плати здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи той факт, що земельна ділянка відноситься до земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Варто зазначити, що при розрахунку суми безпідставно збережених коштів пропорційно враховано, що за 2020 рік задекларовано 20271 грн 19 к. за дві земельні ділянки загальною площею 0,2561 га, а також факт звільнення відповідача від сплати за землю за березень 2020 року. Оскільки відповідач з 01.01.2021 сплачував орендну плату, то нарахування обмежено саме вказаною датою.

Висновок суду.

В контексті наведеного позов підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2481грн 00 к.

Враховуючи той факт, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір у розмірі 2481грн 00 к. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 13, 73, 74, 86, 129, 202, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов Івано-Франківської міської ради до Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 24781 грн 36 к. - задоволити.

Стягнути з Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" (вул. Кобилянської, буд. 24, м. Івано-Франківськ, 76018; ідентифікаційний код 22196400) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76004; ідентифікаційний код 33644700) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 24781 (двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят один) грн 36 к. та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят один) грн 00 к. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24.05.2022.

Суддя Т. В. Стефанів