Рішення

від 23.05.2022 по справі 911/3728/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/3728/21

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Екологія" (01004, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 38-А, код ЄДРПОУ 38122441)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Пласт" (09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, селище міського типу Терезине, вулиця Шкільна, будинок 1, квартира 6, код ЄДРПОУ 37917739)

про стягнення суми

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 22.12.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Екологія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Пласт" про стягнення 72555,00 грн боргу, 8111,21 грн пені, 4119,99 грн 3% річних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема зазначає, що між ним та відповідачем укладений Договір поставки №17/07/20 від 17.07.2020, на виконання умов якого позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 774992,00 грн, водночас відповідач здійснив оплату не в повному обсязі, у зв`язку з чим, у нього утворилась заборгованість у розмірі 72555,00 грн. Також у зв`язку з простроченням оплати товару, позивачем нараховано відповідачу окрім основного боргу 8111,21 грн пені та 4119,99 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2022 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху 18.01.2022 подано заяву вх. №1030/22 від 18.01.2022 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; категорію та складність справи.

Суд, зважаючи на те, що ціна поданого позову не є значною та спір у даних правовідносинах не підпадає під категорію складного, вирішив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 27.01.2022 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу відповіді на відзив до 21.02.2022; відповідачу заперечень до 28.02.2022.

21.02.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, зокрема з тих підстав, що з доданих до позовної заяви копій видаткових накладних не вбачається, що вказані накладні формувались на підставі Договору №17/07/20 від 17.07.2020, натомість в графі «Договір» в якості підстави для формування відповідних видаткових накладних значиться просто напис «Договір».

Разом з тим, відповідач зазначає, що загальна сума видаткових накладних про відвантаження товару від позивача до відповідача становить 638849,00 грн, тоді як відповідачем перераховано на поточний рахунок позивача 702437,00 грн, що свідчить про відсутність боргу у відповідача.

Таким чином, спираючись на наведене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви, через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа Екологія (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Р-Пласт (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки 17/07/20 від 17.07.2020 (далі - Договір), за яким постачальник на умовах, передбачених цим Договором, за заявкою покупця зобов`язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати у власність товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору. (п. 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна за одиницю товару і сума партії товару, поставка якої буде здійснюватися відповідно до цього договору, фіксується у видаткових накладних та в рахунках фактури, які є невід`ємними частинами цього договору та встановлюється у національній валюті України.

Згідно з пунктом 2.3 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною в рахунках - фактури. Факт оплати покупцем рахунку - фактури свідчить про узгодження всіх істотних умов поставки, в тому числі, і ціни за одиницю товару і асортименту товару.

Пунктами 4.1 4.4 Договору визначено, що покупець оплачує товар за ціною, вказаною в рахунку - фактурі, виписаному на підставі узгодженої сторонами заявки. Оплата за товар, що поставляється за цим Договором, здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата замовленого товару здійснюється покупцем згідно з графіком платежів, що є невід`ємною частиною даного Договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 5.6 Договору датою поставки товару вважається день передачі товару постачальником покупцеві за накладною, яка повинна бути підписана уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктом 7.2 Договору приймання товару за кількістю здійснюється за видатковими накладними на кожну окрему партію після зважування товару на вагах покупця.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір не менш, ніж за 30 днів до його закінчення, цей Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік. (п. 8.1. 8.2. Договору).

Пунктами 9.1. 9.3 Договору визначено, що за порушення умов цього Договору винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України. У випадку несплати, неповної або несвоєчасної сплати за товар покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого в строк товару за кожний день такого прострочення. У разі несвоєчасної поставки товару та/або несвоєчасного вивозу товару, що підлягає поверненню, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару за кожен день такого прострочення.

В обґрунтування позову постачальник зазначає, що на виконання умов Договору останнім поставлено відповідачу товару на загальну суму 774992,00 грн, проте відповідач здійснив оплату не в повному обсязі, у зв`язку з чим, у нього утворилась заборгованість у розмірі 72555,00 грн, на вказану суму у зв`язку з простроченням оплати товару, позивачем нараховано відповідачу 8111,21 грн пені та 4119,99 грн 3% річних.

Відповідач в свою чергу не погоджується позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, позаяк: з доданих до позовної заяви копій видаткових накладних не вбачається, що вказані накладні формувались на підставі Договору №17/07/20 від 17.07.2020, натомість в графі «Договір» в якості підстави для формування відповідних видаткових накладних значиться просто напис «Договір»; загальна сума видаткових накладних про відвантаження товару від позивача до відповідача становить 638849,00 грн, тоді як відповідачем перераховано на поточний рахунок позивача 702437,00 грн, що свідчить про відсутність боргу у відповідача; позивачем у додатках до позовній заяві двічі зазначена накладна №177 від 21.07.2020 та накладна №178 від 22.07.2020 і відсутня накладна №179 від 04.08.2020.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а отже, правовідносини за ним регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов Договору поставки №17/07/20 від 17.07.2020, згідно видаткових накладних: №177 від 21.07.2020 на суму 42000,00 грн; №178 від 22.07.2020 на суму 43470,00 грн; №179 від 04.08.2020 на суму 57267,00 грн; №233 від 14.08.2020 на суму 44541,00 грн; №271 від 04.09.2020 на суму 132497,00 грн; №390 від 26.10.2020 на суму 92925,00 грн; №391 від 30.10.2020 на суму 97167,00 грн; №389 від 30.10.2020 на суму 105000,00 грн; №392 від 30.10.2020 на суму 81249,00 грн поставлено відповідачу товару на загальну суму 696116,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Про належне виконання зобов`язань позивачем свідчить також відсутність скарг або заперечень відповідача щодо якості, відповідності, комплектності товару тощо.

При цьому, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів оплати відповідачем поставленого товару (наданих позивачем та відповідачем) вбачається, що останнім оплачено згідно виставлених позивачем рахунків 662961,00 грн, з яких 49700,00 грн після подання даного позову до суду.

Разом з тим суд наголошує на тому, що він не бере до уваги оплати згідно рахунку №177 від 04.08.2020 (78876,00 грн), позаяк сторонами не додано до матеріалів справи відповідної видаткової накладної, з якої суд міг би встановити факт поставки товару відповідачу. Водночас, суд враховує оплату згідно рахунку №389 від 30.10.2020 на суму 15650,00 грн з тих підстав, що в матеріалах справи є видаткова накладна №389 від 30.10.2020, а отже суд розцінює таке заповнення графи призначення платежу як помилкове (номер накладної замість рахунку).

Також судом не береться до уваги оплачена відповідачем сума у розмірі 10300,00 грн згідно акта звірки від 21.10.2021, у зв`язку із відсутністю останнього у матеріалах справи.

Таким чином, згідно висталених позивачем рахунків та видаткових накладних, неоплаченим відповідачем залишився товар на суму 33155,00 грн (696116,00 662961,00 грн).

При цьому суд зауважує не тому, що подача позивачем позову про стягнення заборгованості з поставки товару розцінюється фактично як вимога сплати відповідачем товару, попри те, що сторонами у договорі не визначено конкретних строків оплати товару та не надано суду затвердженого графіку платежів у відповідності до п. 4.3 Договору, а отже, сума боргу у розмірі 33155,00 грн підлягає підставному стягненню з відповідача.

Щодо стягнення пені та 3% річних.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Також Цивільним кодексом України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 1, 3 ст. 549 ЦКУ).

Віддповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач у позовній заяві заявляє вимоги про стягнення 8111,21 грн пені та 4119,99 грн 3% річних, обґрунтовуючи це тим, що підстава оплати боргу є направлена на електронну адресу відповідача претензія №4 від 02.12.2020, згідно якої відповідач повинен був оплатити борг до 10.12.2020.

Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази вручення відповідачу вказаної претензії, тоді як скрін-шот сторінки електронної пошти Gmail.com не може вважатись належним доказом отримання відповідачем саме претензії №4 від 02.12.2020, позаяк прямо не свідчіть про направлення документу саме того змісту, що поданий до суду.

Таким чином, в суду немає підстав стверджувати, що претензія №4 від 02.12.2020 отримана відповідачем, а отже, суд не може стверджувати, що 10.12.2020 є датою, з настанням якої позивач мав право нараховувати пеню та 3% річних.

Разом з тим, суд також зазначає, що пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що оплата замовленого товару здійснюється покупцем згідно з графіком платежів, що є невід`ємною частиною даного Договору, проте не додали до позовної заяви такого графіку, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити дійсні строки оплати товару та стверджувати про наявність чи відсутність прострочення платежів відповідачем.

Отже, за відсутності у справі формалізованих доказів, які б свідчили про строки оплати відповідачем поставленого йому товару та відсутності належних доказів отримання останнім претензії не має підстав для стягнення з відповідача 3% річних та пені.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

Відтак, резюмуючи наведене, суд наголошує на тому, що позивачем не доведено факту неоплати відповідачем боргу у розмірі 39400,00 грн, а також підстав для стягнення з відповідача 8111,21 грн пені та 4119,99 грн, позаяк до позову не додано всіх необхідних належних, допустимих та достовірних доказів, з яких суд міг би встановити та підтвердити зазначені позивачем у позові обставини.

Отже, позивач, стверджуючи про наявність підстав для стягнення з відповідача 39400,00 грн, 8111,21 грн пені та 4119,99 грн , не надав на підтвердження таких доводів належних доказів, які суд міг би оцінити та встановити дійсну суму заборгованості. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

Отже, на підставі викладеного суд доходить висновків, що позивачем доведено у даній справі лише наявність боргу з боку відповідача у розмірі 33155,00 грн, тоді як інша сума боргу, штрафу та 3% річних не доведені, а відтак стягненню не підлягають.

На підставі викладеного суд доходить висновків про часткове задоволення позову та про стягнення з позивача на користь відповідача 33155,00 грн боргу, а решті вимог суд відмовляє.

Принагідно, суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Суд також наголошує на тому, що позивач не позбавлений права звернутися з новим позовом про стягнення решти суми боргу, в задоволенні якої відмовлено у даному позові, додавши до позовної заяви всі необхідні належні, допустимі та достовірні докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що сума судового збору є мінімальною для вирішення даної категорії спорів, витрати зі сплати судового збору покладаються судом та відповідача у повному обсязі - 2270,00 грн.

Також суд зазначає, що витрати на правову допомогу судом не стягуються, у зв`язку із тим, що позивачем не надано суду доказів понесення вказаних витрат та доказів того, що у даній справі позивач користувався послугами адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Пласт" (09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, селище міського типу Терезине, вулиця Шкільна, будинок 1, квартира 6, код ЄДРПОУ 37917739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Екологія" (01004, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 38-А, код ЄДРПОУ 38122441) 33155,00 грн боргу та 2270,00 грн судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз