Рішення

від 23.05.2022 по справі 904/9865/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2022м. ДніпроСправа № 904/9865/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Фізичної особи-підприємця Ачкасова Віктора Івановича (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 у загальному розмірі 3 930 грн. 62 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Ачкасова Віктора Івановича (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 у загальному розмірі 3 930 грн. 62 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 3 046 грн. 74 коп. - основний борг;

- 472 грн. 80 коп. - пеня;

- 307 грн. 26 коп. - інфляційні втрати;

- 103 грн. 82 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 3 046 грн. 74 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.01.2020 по 08.08.2021 в сумі 472 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2020 року по червень 2021 року у сумі 307 грн. 26 коп., а також 3% річних за період прострочення з 21.01.2020 по 08.08.2021 у сумі 103 грн. 82 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. суду № 5162/22 від 01.02.2022), в яких вона просить суд задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачем не виконані належним чином його зобов`язання за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 в частині сплати орендних платежів за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 3 046 грн. 74 коп. У зв`язку з допущеним прострочення сплати орендної плати у вказаному вище періоді, на думку третьої особи правомірними також є вимоги позивача щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 7384/22 від 15.02.2022), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на таке:

- в жовтні 2019 року відповідачем було отримано лист Центрально-Міської районної у місті ради щодо необхідності до 01.11.2019 звільнити тимчасові торговельні приміщення у пішохідному переході для проведення будівельних робіт на виконання листа № 7/4-57/972 від 09.10.2019 Управління капітального будівництва виконкому Криворізької міської ради щодо реалізації робочого процесу по об`єкту: "Реконструкція підземного пішохідного переходу на вул.Лермонтова в м. Кривому Розі Дніпропетровської області". При цьому, у вказаному листі не ставилося питання повернення об`єкту оренди по акту приймання-передачі балансоутримувачу;

- на виконання вказаного листа об`єкт оренди відповідачем до 01.11.2019 був звільнений;

- на виконання вищевказаного листа, об`єкт оренди ФОП Ачкасовим В.1. до 01.11.2019 був звільнений;

- у зв`язку з проведенням ремонтних робіт в підземному пішохідному переході по вул.Лермонтова в м. Кривому Розі та припиненням підприємницької діяльності, ФОП Ачкасов В.І. неодноразово звертався до місцевих органів щодо припинення дії Договору оренди об`єктів нерухомості комунальної власності на час виконання ремонтних робіт та поновлення його підприємницької діяльності після реконструкції та капітального ремонту переходу;

- листом № А-8 від 21.02.2020 Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради відповідачу було відмовлено у припиненні дії вкачаного договору, у зв`язку з відсутності на це законних підстав;

- більше того, не зважаючи на проведення з 01.11.2019 ремонтних робіт на місцем знаходження об`єкта оренди, позивач продовжив нараховувати ФОП Ачкасову В.І. орендну плату та ігнорував вимогу відповідача припинити дію договору;

- у вересні 2020 року ФОП Ачкасову В.І. надійшов лист з Управління комунальної власності міста вих. № 17/16/2449 щодо закінчення терміну дії договору оренди ти зазначено про необхідність розрахуватися по орендній платі і підписати акт приймання -передачі;

- з нарахованою сумою заборгованості ФОП Ачкасов В.І. не погоджується, оскільки позивачем нараховувалася орендна плата за користуванням ФОП Ачкасовим В.І. об`єктом оренди відповідно до Договору оренди об`єктів нерухомості комунальної власності № А-3 від 12.04.2018, знаючи про те, що об`єкт оренди не використовується відповідачем з 01.112019 для здійснення підприємницької діяльності і причин, що від нього не залежали;

- враховуючи той факт, що відповідач не користувався об`єктом оренди по незалежним від нього причинам в період часу з 01.11.2019 по теперішній час, відповідач вважає, що на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України він звільнений від сплати орендної плати відповідно до договору, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 10926/22 від 13.04.2022), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що об`єкт оренди не було повернуто відповідачем за актом приймання-передачі та відповідно до умов пункту 4.6. договору орендар вносить орендну плату за користування об`єктом оренди незалежно він наслідків господарської діяльності. Позивач вказує на те, що відповідачем зобов`язання за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року були порушені, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 3 046 грн. 74 коп.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 04.01.2022, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Судом здійснено відстеження поштового відправлення на адресу відповідача, в якому містилася відповідь на відзив на позовну заяву через офіційний сайт Акціонерного товариства "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за трек-номером №0505070362842 та з`ясовано, що відповідь на відзив на позовну заяву відповідач отримав 15.04.2022.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем заперечень на відповідь на відзив або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 24.05.2022 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Слід також наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час по 23.05.2022 для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом, зокрема для надання всіх передбачених процесуальним кодексом заяв по суті справи (надання заперечень). У даному випадку додатково наданий більше ніж місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У даному випадку справа розглянута в межах розумного строку, з урахуванням, обставин того, що станом на 07.03.2022 (закінчення шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) в матеріалах справи були відсутні відповідь на відзив на позовну заяву та, відповідно, заперечення на відповідь на відзив, а також з 24.02.2022 було запроваджено воєнний стан, у зв`язку з чим, судом було надано додаткових час для висловлення сторонами своїх правових позицій, зокрема, відповіді на відзив на позовну заяву позивача та заперечень відповідача, який суд вважає достатнім та розумним за існуючих обставин.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди майна, строк дії договору, умови передачі об`єкта в оренду та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати та її розмір, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати орендної плати, правомірність заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 12.09.2018 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Ачкасовим Віктором Івановичем (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 (далі - договір, а.с.11), відповідно до пункту 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (надалі - об`єкт оренди), нежиле приміщення загальною площею 25,0 кв.м., розташований за адресою: вулиця Лермонтова (підземний пішохідний перехід) для використання під розміщення торгівлі непродовольчими товарами, балансоутримувачем якого є Відділу з питань благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Центрально - Міської районної у місті ради.

У пунктах 2.1. та 11.1. договору сторони визначили, що:

- договір оренди вважається укладеним з моменту підписання його сторонами (пункт 2.1. договору);

- договір діє з 12.09.2018 по 12.09.2019 включно (пункт 11.1. договору).

Відповідно до умов пункту 2.2. договору вступ орендаря у платне строкове користування об`єктом оренди настає одночасно з підписанням акта приймання-передавання з балансоутримувачем, який треба оформити в 5-денний термін.

Як зазначив позивач у позовній заяві, нежиле приміщення загальною площею 25,0 кв.м., розташоване за адресою: вулиця Лермонтова (підземний пішохідний перехід) перебувало в оренді у відповідача на підставі раніше укладених договорів оренди, у відповідності до яких вказане приміщення було передано та складено акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 08.10.2014, в якому сторони зазначили, що:

- склали акт про те, що Комунальне підприємство "Парковка та реклама" передає, а ФОП Ачкасов В.І. приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежиле приміщення, вбудоване у споруду підземного пішохідного переходу, загальною площею 25 кв.м., розташований за адресою: вулиця Лермонтова для використання під розміщення торгівлі непродовольчими товарами;

- передачу проведено 08.10.2014 (а.с.14).

Відповідач факт передачі йому об`єкта оренди, визначеного умовами договору оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018, з моменту укладення договору, під час розгляду справи не заперечував.

Доказів визнання недійсним або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № А-3 від 12.09.2018, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту приймання-передач нежитлового приміщення, суд дійшов висновку щодо належного виконання орендодавцем обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нерухомого майна.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в частині 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Так, у пункті 4.1. договору сторони узгодили, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує річну орендну плату у розмірі 18 % від незалежної вартості об`єкта оренди. Орендна плата становить 556 грн. 33 коп. без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2018 року. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2018 року визначається шляхом коригування її розміру за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди. Орендна плата перераховується на поточний рахунок балансоутримувача, щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного після сплачуваного. Балансоутримувач - комунальне підприємство в подальшому перераховує 70% коштів до міського бюджету. Балансоутримувач - бюджетна установа перераховує кошти до міського бюджету в розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України. Розмір орендної плати може бути переглянуто у разі зміни методики її розрахунку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством.

Як зазначає позивач та що не заперечується відповідачем, між сторонами Акт повернення об`єкта оренди за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 не складався.

Господарським судом також встановлено таке.

Відповідно до статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, нежитлові приміщення, заклади та інше майно і майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Статтею 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Згідно з частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Рішенням Криворізької міської ради від 23.09.2020 № 5014 внесено зміни до рішення міської ради від 27.07.2016 № 754 "Про затвердження Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради в новій редакції", а саме: викладено Положення про управління комунальної власності міста виконком Криворізької міської ради в новій редакції.

Відповідно до Розділу 2 означеного Положення основним завданням управління комунальної власності міста є реалізація державної та місцевої політики, спрямованої на ефективне здійснення переданих міською радою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю територіальної громади міст приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна.

Таким чином, управління комунальної власності міста входить до системи виконавчого органу міської ради, яка є органом місцевого самоврядування та має законне право на звернення до суду на користь територіальної громади міста із позовом, предметом спору якого є стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна.

Умовами пункту 4.5. договору визначено, що оплаті підлягає весь період строкового користування орендарем об`єктом оренди від дня вступу у строкове користування до фактичного повернення об`єкта оренди балансоутримувачу за актом.

Згідно з пунктом 4.6. договору орендар вносить орендну плату за користування об`єктом оренди незалежно від наслідків господарської діяльності.

З посиланням на вказані умови договору, враховуючи, що об`єкт оренди відповідачем не було повернуто за відповідним Актом балансоутримувачу, позивач розрахував та заявив до стягнення орендну плату за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року в сумі 3 046 грн. 74 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.01.2020 по 08.08.2021 в сумі 472 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2020 року по червень 2021 року у сумі 307 грн. 26 коп., а також 3% річних за період прострочення з 21.01.2020 по 08.08.2021 у сумі 103 грн. 82 коп.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем умов договору оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати у період з лютого по жовтень 2021 року.

Відповідач вважає вказані вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказане і причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Протягом розгляду справи позивачем предмет та підстави позову не змінювалися.

При цьому, відповідно до умов пункту 11.5. договору у разі, якщо орендодавець не попередить орендаря протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той термін і на тих же умовах.

Як було вказано вище, у пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір діє з 12.09.2018 по 12.09.2019 включно.

В подальшому, листом № 17/16/2449 від 14.09.2020 Управління комунальної власності міста (орендодавець) повідомив ФОП Ачкасова В. І. про те, що договір оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 відповідно до статті 284 Господарського кодексу України та статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" припинив свою дію 12.09.2020, а також вказало про необхідність повернення об`єкта оренди по акту приймання-передачі протягом 3-х робочих днів (а.с.13).У відзиві на позовну заяву відповідач підтверджує факт отримання вказаного листа у вересні 2020 року.

Враховуючи вказане, договір оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 припинив свою дію 12.09.2020.

В той же час, позивач розрахував та заявив до стягнення орендну плату за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року в сумі 3 046 грн. 74 коп.

Саме про такий період заборгованості з орендної плати позивач зазначив у позовній заяві (а.с.3), у відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.105). також у поясненнях третьої особи також вказано, що заборгованість в сумі 3 046 грн. 74 коп. утворилась за період з лютого по жовтень 2021 року (а.с.60).

При цьому, долучений до позовної заяви розрахунок орендної плати за договором № А-3 від 12.09.2018 містить лише перелік місяців виникнення заборгованості (без зазначення року), а саме:

- лютий - 614 грн. 41 коп.;

- березень - 612 грн. 57 коп.;

- липень - 514 грн. 15 коп.;

- серпень - 310 грн. 89 коп.;

- вересень - 620 грн. 54 коп.;

- жовтень - 374 грн. 18 коп.

Слід також відзначити, що позивачем не обґрунтовано визначення орендної плати у липні, серпні та жовтні саме у вказаному розмірі (не вказано про часткові оплати відповідачем). Також не вказано підстави не включення в період розрахунку квітня, травня та червня місяців.

В той же час, до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Підставою для нарахування орендної плати за нерухоме майно є договір оренди такого майна, а розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи щодо закінчення строку дії договору оренди, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу орендної плати.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Частинами 1-2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 171 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Отже, вказаними приписами процесуального закону прямо передбачено, що суд розглядає справу на підставі поданої позовної заяви, при цьому саме учасник спору розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, підтверджує свої вимоги відповідними доказами, при цьому, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд зауважує, що вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Водночас, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18.

Суд зазначає, що із закінченням строку Договору оренди такий договір є припиненим, що означає припинення дії для сторін всіх його умов, а їх невиконання протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки, однак не зумовлює продовження дії договору в цілому або тих його умов, що не були виконані сторонами.

Після спливу строку дії договору невиконання обов`язку з повернення об`єкта оренди свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов`язки орендодавця та орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами Цивільного кодексу України, які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов`язку щодо повернення об`єкта оренди орендодавцеві.

З урахуванням зазначеного, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Отже, Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради при зверненні із даним позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав, а саме: позовна вимога про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ачкасова Віктора Івановича заборгованості з орендної плати за період користування майном з лютого по жовтень 2021 року за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста №А-3 від 12.09.2018, яка обґрунтована та базується на невиконанні умов вказаного Договору оренди, який у вказаний період часу вже не діяв, у зв`язку з закінченням строку його дії.

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд відзначає, що в даній ситуації позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення заборгованості за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018.

На думку суду, все вище перелічене свідчить про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3 046 грн. 74 коп. основного боргу, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 472 грн. 80 коп. пені, 307 грн. 26 коп. інфляційних втрат та 103 грн. 82 коп. 3% річних також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними вимогами від основної вимоги, в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Ачкасова Віктора Івановича про стягнення заборгованості за договором оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста № А-3 від 12.09.2018 у загальному розмірі 3 930 грн. 62 коп. - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 24.05.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко