Ухвала

від 22.05.2022 по справі 910/2958/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/2958/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС"

про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА"

про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

18.04.2022 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 910/2958/20.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 25.04.2022 вищевказана касаційна скарга була залишена без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із наданням строку, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові, для усунення зазначених в ній недоліків шляхом подання суду відповідної заяви з доказами сплати судового збору у розмірі 13 319,14 грн та клопотанням про поновлення строку касаційного оскарження з наведенням підстави для його поновлення та наданням доказів в підтвердження поважності причин пропуску встановленого строку, зокрема, що підтверджують дату отримання оскаржуваної постанови.

19.05.2022 до Касаційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 910/2958/20, обґрунтоване накладенням арешту на банківський рахунок заявника в ході виконання судових рішень у цій справі та неможливістю здійснювати господарську діяльність та отримувати дохід під час воєнного стану.

Розглянувши подане клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів зазначає про його безпідставність та відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Правовий висновок щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, згідно з яким Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

При цьому, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Подібна за змістом позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та ухвалах від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 18.05.2020 у справі № 910/704/19, від 24.01.2020 у справі № 915/923/15.

При цьому, із системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої цієї норми не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Предметом спору, що розглядаєтьсяу цій справі, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстав для задоволення клопотання скаржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС") про відстрочення сплати судового збору немає.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Звертаючись з клопотанням про відстрочення сплати судового збору скаржник не вказує конкретної підстави із зазначених у переліку в статті 8 Закону України "Про судовий збір", що є вичерпним при вирішенні питання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

Крім цього, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього коштів та/або неможливості сплати судового збору за наведених доводів, а клопотання подано взагалі без будь-яких підтверджуючих документів в обґрунтування відповідних тверджень щодо неможливості сплати судового збору.

З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про відстрочення сплати судового збору.

Керуючись статтями 123, 234, 235 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 910/2958/20.

2. Копію цієї ухвали надіслати скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ