Рішення

від 24.05.2022 по справі 120/17173/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 травня 2022 р. Справа № 120/17173/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Шаргородської міської ради (вул. Героїв Майдану, 224, м. Шаргород, Жмеринський район, Вінницька область, 23500, код ЄДРПОУ 04326253) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Шаргородської міської ради (далі Шаргородська МР, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 249 від 28.05.2021 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР; зобов`язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Шаргородської МР Шаргородської ОТГ Жмеринського району Вінницької області із урахуванням правових висновків суду, наданих ним у судовому рішенні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.05.2021 позивач звернулася до Шаргородської МР із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, землі запасу, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 0525380500:02:004:0059, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Шаргородської МР Шаргородської ОТГ Жмеринського району Вінницької області. Однак, як вказано у позові, рішенням 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР № 249 від 28.05.2021 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв`язку з включенням земельної ділянки до Переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій.

На думку позивача, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 06.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, в тому числі копію колективного клопотання ОСОБА_1 із відповідними додатками до нього.

31.12.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Вказує, що земельні ділянки, на які претендувала позивач разом з іншими заявниками, визначені у списку до рішення 8-ої позачергової сесії 8-го скликання Шаргородської МР від 31.03.2021 за № 156, а тому не є вільними в контексті чинного земельного законодавства України, в зв`язку з чим міською радою цілком обґрунтовано 28.05.2021 на 10-ій позачерговій сесії 8-го скликання прийнято рішення за № 249 "Про відмову у наданні ряду громадян дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність".

Більше того, як зазначає відповідач, рішенням 15-ої позачергової сесії 8-го скликання Шаргородської МР від 16.09.2021 за № 346 "Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди" на бажану позивачем земельну ділянку надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для сінокосіння та випасання худоби.

На переконання відповідача, спір не підвідомчий Вінницькому окружному адміністративному суді, а справа підлягає закриттю з роз`ясненням позивачеві її права звернутись за захистом своїх інтересів в порядку цивільного судочинства.

Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду та просить залишити позов без розгляду.

11.01.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У вказаній заяві по суті справи сторона позивача наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них норматив но-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначає, що жодних доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем у відзиві на позовну заяву не було надано.

Також, на переконання представника позивача, не відповідає твердження відповідача щодо подачі позову поза межами строку звернення до суду. Сторона позивача зазначає, що рішення Шаргородської МР позивач отримала 25.11.2021 листом "Про надання інформації" від 04.11.2021 №02-16/1896, оскільки раніше відповідачем не було надіслано рішення, а навмисно вживалися заходи щодо ненадання рішення №249 у строки, визначенні ст. 118 ЗК України. Оскільки рішення Шаргородською МР було прийнято 28.05.2021, то, як зазначає представник позивача, шестимісячний строк на оскарження рішення, спливає 29.11.2021 (28.11.2021 вихідний день), в той час як позов подано до поштового відділення 27.11.2021.

Крім того, представник позивача подав заяву про розподіл судових витрат, до якої додав копію договору про надання правової допомоги, копію квитанції до прибуткового касового ордера, акт приймання-передачі адвокатських послуг, ордер.

21.01.2022 представник відповідача подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомога адвоката. В обґрунтування заявленого клопотання сторона відповідача звертає увагу на неспівмірність заявлених вимог по відшкодуванню 9000 грн. на складання та подачу позовної заяви, а також на складання та подачу відповіді на відзив на позовну заяву, оскільки ця категорія справ відноситься до справ незначної складності, по яким є стала судова практика, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому написання процесуальних документів не потребувало додаткових зусиль та знань. Окремо відповідач просить суд звернути увагу на те, що визначення позиції захисту та подача процесуальних документів не відноситься до адвокатських послуг.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що 06.05.2021 ОСОБА_1 разом з іншими громадянами звернулася до Шаргородської МР із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, землі запасу, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 0525380500:02:004:0059, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Гибалівської сільської ради (Шаргородської ОТГ) Жмеринського району Вінницької області. До клопотання було додано копії паспорта та реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 та викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР №249 від 28.05.2021 позивачеві у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв`язку з тим, що відповідно до рішення 8 сесії 8 скликання Шаргородської МР від 31.03.2021 вказана земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій.

Позивач вважає зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За змістом п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За приписами частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі також Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд робить висновок, що процедура одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності розпочинається із подання громадянином відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали; і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається на пленарному засіданні відповідною місцевою радою, яка дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні клопотання на будь-яких інших підставах, які не передбачені вказаною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як уже зазначалося, рішенням 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР № 249 від 28.05.2021 ОСОБА_1 відмовлено у наданні відповідного дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій.

На підтвердження зазначеної обставини відповідач разом із відзивом надав рішення 8 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР від 31.03.2021 № 156 "Про затвердження Переліку земельних ділянок, які передбачаються для створення громадських пасовищ". Як видно із наданого відповідачем Переліку земельних ділянок, які передбачаються для створення громадських пасовищ, до нього під порядковим номером 21 включена земельна ділянка площею 31,3993 га, кадастровий номер 0525380500:02:004:0059.

Згідно з частиною 2 статті 34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Такі земельні ділянки набувають статусу земель загального користування населених пунктів та не можуть передаватися у приватну власність (ч. 4 ст. 83 ЗК України).

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", згідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Отже, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами ЗК України та інших законів з питань землеустрою.

Водночас відповідачем не надано доказів того, що на час прийняття спірного рішення було створено на обраній позивачем земельній ділянці громадське пасовища.

Суд не ставить під сумнів повноваження відповідача щодо розпорядження земельними ділянками (у тому числі створення громадських пасовищ), однак звертає увагу на те, що рішення 31.03.2021 № 156 є лише наміром створити на землях комунальної власності громадське пасовище, однією з початкових стадій формування земельної ділянки, його прийняття не означає позитивного вирішення питання по суті.

Щодо долученого відповідачем до відзиву витягу з рішення 15 сесії 8 скликання Шаргородської МР від 16.09.2021 № 346 "Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди", яким надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди площею 31,3993 га для сінокосіння і випасання худоби, то суд зазначає, що такий дозвіл наданий після прийняття відповідачем оскарженого рішення. Крім того, варто зауважити, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст ст.ст. 118, 122 ЗК України дає підстави для висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним. Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено.

Матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

З огляду на викладене, на переконання суду, відповідач неправомірно та з непередбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Відтак, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР № 249 від 28.05.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, то суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської МР № 249 від 28.05.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою є те, що клопотання позивача від 06.05.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки залишається нерозглянутим.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15.06.2021, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу.

Виходячи із обставин цієї справи, суд встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання відповідного дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Крім цього, суд звертає увагу відповідача, що у зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, в Україні введений воєнний стан. При цьому Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 № 259/2022, що затверджений Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до ЗК України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється (пп. 5).

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Щодо доводів сторони відповідача про те, що справа не підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду та провадження у ній підлягає закриттю, то суд зазначає таке.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21.03.2018 (справа № 536/233/16-ц), 24.04.2018 (справа №401/2400/16-ц), 30.05.2018 (справа № 826/5737/16), 19.06.2018 (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Суд зазначає, що доказів виникнення права власності (оренди) на бажану позивачем земельну ділянку не надано. Прийняття відповідачем рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди площею 31,3993 га для сінокосіння і випасання худоби, як уже зазначалося, є стадією процесу отримання права користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Із наведених обставин, які склалися у цій справі, суд вважає, що позивач правильно звернулася до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації землеустрою, оскільки на спір з таким предметом поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Щодо строку звернення до суду, який, на думку відповідача, позивач пропустила, то суд зазначає таке.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правила обчислення процесуального строку визначені ст. 102 КАС України.

Так, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Таким чином, оскільки позов здано на пошту 27.11.2021, то навіть при обчисленні строку звернення до суду, починаючи з 29.05.2021 (з наступного для після прийняття оскаржуваного рішення), відсутні підстави дійти висновку щодо пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 605,34 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (2/3 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист,

представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.05.2021; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 05.01.2022 про оплату 10500 грн.; акт приймання-передачі адвокатських послуг від 05.01.2022; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 05.05.2021.

Згідно з актом приймання - передачі адвокатських послуг від 05.01.2022 за Договором Адвокат (Корнійчук С.А) надав Клієнту ( ОСОБА_1 ) такі юридичні послуги: консультація, підготовка та направлення клопотання, визначення позиції захисту, підготовка та подання позову, підготовка та подання відповіді на відзив.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 10500 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Цей спір є спором немайнового характеру, а справа відноситься до категорії справ незначної складності, щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику.

Крім того, суд встановив, що згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" адвокатом Корнійчуком С.А. від імені фізичних осіб (позивачів) до Вінницького окружного адміністративного суду подано значну кількість адміністративних позовів про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Позивачами у чотирьох ініційованих представником судових проваджень, є фізичні особи - співпідписанти разом із позивачем клопотання від 06.05.2021, яким відповідач теж відмовив у їх задоволенні з аналогічних підстав.

Суд вважає, що наявність принаймні чотирьох інших аналогічних за предметом та підставами позову справ ініційованих одним адвокатом (Корнійчуком С.А.) від імені інших фізичних осіб, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 2000 грн. і такий розмір відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 10 позачергової сесії 8 скликання Шаргородської міської ради № 249 від 28.05.2021 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Зобов`язати Шаргородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.05.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, землі запасу, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 0525380500:02:004:0059, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шаргородської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 605,34 грн (шістсот п`ять гривень тридцять чотири копійки) та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Шаргородська міська ради (23500, Вінницька область, Жмеринський район, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 224, код ЄДРПОУ 04326523).

Рішення суду сформовано: 25.05.2022.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна