Постанова
від 16.05.2022 по справі 906/712/19
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року Справа № 906/712/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Дужич С.П. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Олійник Т.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Кузьменюк-Волошиної Н.М., адвоката, ордер на надання правничої допомоги №1035402 серія ВК від 09.02.2022

третіх осіб 1,2: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 11.03.21р. у справі № 906/712/19

за позовом Новоград-Волинської районної ради

до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Підприємство Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217,

2) Відділ культури і туризму Новоград Волинської міської ради

про скасування свідоцтв про право власності, записів про державну реєстрацію права власності та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Новоград-Волинська районна рада звернулася до господарського суду із позовом до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, з урахуванням заяви вх.№02-44/1865/19 від 26.11.2019, про зміну предмету спору та уточнення позовних вимог, просить:

- скасувати свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937260, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05.01.2006, на нежитлове приміщення центральної міськрайонної аптеки № 217 в цілому, яке розташоване в м. Новограді-Волинському по вул. Шевченка за № 29;

- скасувати запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежиле приміщення, аптека; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, буд. 29, згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради;

- скасувати свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937258, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05.01.2006, на нежитлові будівлі в цілому, які розташовані в м. Новограді-Волинському по вул. Карла Маркса (Соборності) за № 34;

- скасувати запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежитлові будівлі аптеки; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса (Соборності), буд. 34, згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради;

- визнати право спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград-Волинської районної ради на нежитлові будівлі аптеки за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Соборності №24 та на нежитлове приміщення аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград- Волинський, вул. Шевченка, 29 іншим співвласником яких є територіальна громада міста Новоград-Волинська в особі Новоград-Волинської міської ради.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі 906/712/19 позов задоволено. Скасовано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937260, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05 січня 2006 року, на нежитлове приміщення центральної міськрайонної аптеки № 217 в цілому, яке розташоване в м. Новограді-Волинському по вул. Шевченка за № 29. Скасовано запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежиле приміщення, аптека; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, буд. 29, згідно якого власником 1/1 частки є територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради. Скасовано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937258, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05 січня 2006 року, на нежитлові будівлі в цілому, які розташовані в м. Новограді-Волинському по вул. Карла Маркса (Соборності) за № 34. Скасовано запис від 06.01.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежитлові будівлі аптеки; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса (Соборності), буд. 34 згідно якого власником 1/1 частки є територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради. Визнано право спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград-Волинської районної ради на нежитлові будівлі аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Соборності, 24 та на нежитлове приміщення аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 29, іншим співвласником яких є територіальна громада міста Новоград-Волинський в особі Новоград-Волинської міської ради.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що спірні об`єкти нерухомості належать районній раді та міській раді на праві спільної сумісної власності; позовна давність про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, не пропущена, оскільки позов подано у 2019 році, а про порушення свого права позивач дізнався з рішення міської ради від 26.07.2018 "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин", згідно якого міська рада планувала припинити право постійного користування земельною ділянкою підприємству Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217 по вул. Соборності 24.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Новоград-Волинська міська рада Житомирської області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 та відмовити у задоволенні позовних вимог Новоград-Волинської районної ради Житомирської області, здійснити новий розподіл судових витрат.

Новоград-Волинська міська рада вважає, що Господарський суд Житомирської області формально підійшов до вирішення спору не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що він володіє часткою у спірних об`єктах нерухомого майна, які знаходяться у м. Новоград-Волинський по вул. Карла-Маркса (Соборності) за №34 та по вул. Шевченка, 29 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено перелік державного майна України, яке передалось до власності адміністративно - територіальних одиниць, а також з врахуванням рішення виконавчого комітету народних депутатів Житомирської обласної ради від 22.02.1992 №30 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної ради і власністю районних та міських міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів".

Матеріали справи не містять доказів, не вказано ні в рішенні виконавчого комітету народних депутатів Житомирської обласної ради від 18.03.1992 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної ради і власністю районних та міських міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів", ні в рішенні №30 від 22.02.1992, що Новоград-Волинській районній раді передавалися у комунальну власність спірні об`єкти нерухомого майна.

Також відсутні акти передачі позивачу об`єктів нерухомості, тобто у 1992 році спірні об`єкти у комунальну власність Новоград-Волинського району не передавалися, а виконком Новоград-Волинської районної ради не приймав у свою комунальну власність у відповідності до п. 2 рішення №30 від 22.02.1992.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України заява свідка ОСОБА_1 від 16.12.2019 не може замінити оригіналу Акту передачі у комунальну власність Новоград-Волинського райвиконкому підприємств, установ та організації комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене, Новоград-Волинська міська рада вважає, що відсутні правові підстави для скасувань свідоцтв про право власності серії ЯЯЯ №937260 і серії ЯЯЯ №937258 від 05.01.2006, виданих виконкомом Новоград-Волинської міської ради, а також відповідних записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Вважає, що для скасування свідоцтв про право власності на вказане нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу на підставі якого було видано вказане свідоцтво.

Зазначає, що якщо позовні вимоги Новоград-Волинської районної ради судом у справі №906/712/19 буде визнано обґрунтованими - позивачу слід відмовити в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про що відповідачем 29.10.2019 було подано Господарському суду Житомирської області відповідну заяву.

Вважає, що починаючи з 1992 року, 2003 року, 2006 року позивачу було відомо про наявність спірного майна та необхідність вжиття відповідних заходів щодо реалізації своїх прав на таке майно, разом з тим рада не здійснювала своєчасно належних дій щодо обліку та контролю за використанням такого комунального майна.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

29.06.2021 відповідач подав додаткові пояснення в межах апеляційної скарги до яких долучив хронологічну таблицю виникнення права власності у Новоград-Волинської міської ради на об`єкти нерухомого майна за адресами м. Новоград-Волинський, вул. К.Маркса (Соборності), 34, м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка,29.

Крім того, 09.02.2022 відповідач подав додаткові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 15.12.2021. Вказує, що відповідно до висновків Верховного Суду (п. 4. 68 Постанови Верховного Суду від 15.12.2021) позовні вимоги Новоград-Волинської районної ради про скасування свідоцтв про право власності є похідними від вимог про визнання права спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград-Волинської районної ради та територіальною громадою міста Новоград-Волинська в особі Новоград-Волинської міської ради.

Тобто, з урахуванням висновків Верховного Суду наразі у Північно-західному апеляційному господарському суду підлягає встановленню наявність матеріально-правових підстав в силу обставин справи для задоволення вимоги Новоград-Волинської районної ради про визнання права спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград Волинської районної ради та територіальною громадою міста Новоград-Волинська в особі Новоград-Волинської міської ради і від того буде залежати доля позовних вимог про скасування свідоцтв.

Однак, дана позовна вимога Новоград-Волинської районної ради не може бути задоволеною в силу доводів апеляційної скарги Новоград-Волинської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 року. Окрім того, обрання позивачем невірного способу захисту права (неможливість скасування свідоцтва без скасування рішення), - це була лише одна з багатьох підстав апеляційного оскарження Новоград-Волинською міською радою рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021.

Разом з тим, від позивача надійшли пояснення на апеляційну скаргу, у яких він надав свої пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 15.12.2021. Просить рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

16.05.2022 від скаржника надійшла заява про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, а саме щодо строків позовної давності. Так, посилається на постанови Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №924/944/17, від 04.04.2019 у справі №915/1365/17.

В судове засідання 17.05.2022 з`явився представник скаржника.

Представники позивача та третіх осіб не з`явилися про дату, час та місце розгляду скарги попереджалися заздалегідь та належним чином.

16.05.2022 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що представник Бодрягов В.С. 17.05.2022 з 9:00 буде лікуватися у стоматолога, відкласти лікування фізично можливості не має. Представник позивача штатний працівник Новоград Волинської районної ради, який був представником позивача у даній справі мобілізований до лав ТО ЗСУ.

Представник відповідача заперечила проти відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про його відхилення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, п. 3 ст. 2 ст. 202 ГПК України передбачає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки позивач у справі був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до рекомендацій Ради суддів України визначено по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вказані рекомендації не є обов`язковими для виконання, а мають лише рекомендаційний характер, при цьому, позивач надав свої пояснення в судовому засіданні 10.02.2022, в матеріалах справи містяться відзив та пояснення на апеляційну скаргу у яких викладена позиція позивача.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників позивача та третіх осіб, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 17.05.2022 представник відповідача підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі, поясненнях та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 та відмовити у задоволенні позовних вимог Новоград-Волинської районної ради Житомирської області, здійснити новий розподіл судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні 10.02.2022 заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача наданих у судовому засіданні 10.02.2022 та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.11.1991 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

Згідно цього переліку до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Пунктом 3 вищевказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів від 23.12.1991 №339 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" встановлено перелік об`єктів державного майна України, переданого відповідними міністерствами і відомствами до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць Житомирської області, зокрема і центральні районні аптеки.

Рішенням виконавчого комітету Новоград-Волинської районної ради народних депутатів Житомирської області №5 від 29.01.1992 "Про реєстрацію та перереєстрацію окремих підприємств району" вирішено зареєструвати Новоград-Волинську центральну районну аптеку.

На підставі даного рішення внесено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР та створено підприємство Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217, (ідентифікаційний код 04592486) за адресою вул. Шевченка, 29 у місті Новоград-Волинський Житомирської області, що підтверджується свідоцтвом серії А00 №805932.

Відповідно до Статуту підприємства серії ААВ №037581, зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Новоград-Волинської районної ради №5 від 29.01.1992, Новоград-Волинська центральна районна аптека №217 знаходиться за адресою м. Новоград-Волинський, вул. Леніна, 63, до аптеки прикріплено 14 аптек, 5 аптечних пунктів першої групи, 70 аптечних пунктів другої групи, 4 міських і 10 сільських аптек.

Правовою підставою розмежування майна комунальної власності між власністю обласної ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування рад народних депутатів є рішення виконкому обласної ради народних депутатів №30 від 22.02.1992 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування рад народних депутатів".

За цим рішенням до спільної власності Новоград-Волинського райвиконкому та Новоград-Волинського міськвиконкому віднесено Центральну районну аптеку.

Відповідно до рішення Житомирської обласної ради народних депутатів від 18.03.1992 пункт 2 "Охорона здоров`я і соціального забезпечення" додатку 1 рішення облвиконкому доповнено підпунктом 2.3. - Центральна районна аптека у спільну власність з Новоград-Волинським райвиконкомом.

Згідно копії Рішення виконавчого комітету Новоград-Волинської районної ради народних депутатів Житомирської області №45 від 24.03.1992 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю районної ради і власністю селищних та сільських рад народних депутатів", яким затверджено перелік майна комунальної власності районної ради народних депутатів та перелік майна комунальної власності селищних і сільських рад народних депутатів, яке їм передається у відповідності з цим рішенням. Додатком №1 до даного рішення визначено перелік майна комунальної власності районної ради народних депутатів, згідно пункту 3 розділу 2 якого Центральну районну аптеку і її мережу віднесено у спільну власність з міськвиконкомом.

Рішенням Новоград-Волинської районної ради народних депутатів від 25.03.1992 затверджено рішення райвиконкому від 24.03.1992 №45 з додатками 1-3 про розмежування майна комунальної власності між власністю районної ради і власністю селищних та сільських рад народних депутатів. Згідно з додатком №1 до рішення виконкому районної Ради народних депутатів від 24.03.1992 №45 до майна комунальної власності районної ради народних депутатів віднесено центральну районну аптеку і її мережу у спільну власність з міськвиконкомом.

Рішенням Новоград-Волинської міської ради народних депутатів від 26.03.1992 "Про створення комунальної власності міської ради народних депутатів" затверджено перелік майна, що входить до комунальної власності міської ради народних депутатів /Додаток №1/, зокрема, державне майно центральної районної аптеки, що знаходиться на території міста (розділ 9 Додатку №1 "Охорона здоров`я об`єкти спільної власності міської і районної рад народних депутатів").

Рішенням Новоград-Волинської районної ради народних депутатів 20 сесії 21 скликання від 08.07.1992 "Про формування власності районної ради народних депутатів та передачу в управління районної державної адміністрації" вирішено підтвердити рішення районної ради народних депутатів від 25.03.1992 в частині зарахування у спільну власність районної і міської рад об`єктів в т.ч. Новоград-Волинської центральної міськрайонної аптеки, що передбачено рішенням облвиконкому №30 від 22.02.1992 та рішенням обласної ради від 18.03.1992. Також вирішено звернутись до міської ради народних депутатів відмінити рішення від 26.03.1992 "Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів" в частині затвердження вище названих об`єктів, що знаходяться на території міста, як майна комунальної власності міської ради народних депутатів, що протирічить вказаним рішенням облвиконкому та обласної ради народних депутатів.

Листом представника Президента України у Новоград-Волинському районі Житомирської області №76/533 від 26.11.1992 повідомлено завідуючого центральною районною аптекою про передачу у спільну власність виконкому районної і міської рад народних депутатів центральної районної аптеки. Вказано на необхідність до 04.12.1992 передати в загальний відділ райдержадміністрації статут організації для реєстрації та заключення контракту між керівником і райдержадміністрацією.

Матеріали справи містять також копії актів передачі у комунальну власність Новоград-Волинському міськвиконкому та Новоград-Волинському райвиконкому підприємств, установ та організацій комунальної власності, від 1992 року що були у підпорядкуванні Житомирського ОПО "Фармація", а саме Новоград-Волинської ЦРА №217.

Відповідно до рішення Новоград-Волинської районної ради народних депутатів від 12.02.1993 визначено перелік комунальної власності районної ради. Також, пунктом 5 зазначено просити міську раду народних депутатів відмінити рішення дев`ятої сесії міської Ради від 26.03.1992 "Про створення комунальної власності міської ради народних депутатів" в частині затвердження об`єктів, які знаходяться на території міста як майна комунальної власності Міської ради народних депутатів.

Рішенням Новоград-Волинської міської ради народних депутатів 20 сесії 21 скликання від 18.02.1993 за результатом розгляду рішення Новоград-Волинської районної ради народних депутатів від 12.02.1993 "Про уточнений перелік об`єктів комунальної власності районної ради народних депутатів" в частині передачі до комунальної власності районної ради підприємства побутового обслуговування, Міська рада вирішила залишити звернення Районної ради народних депутатів без задоволення.

15.11.1995 Новоград-Волинською міською радою народних депутатів було укладено контракт з керівником підприємства, що є в комунальній власності, за яким Сахненко Т.Р. призначається на посаду завідуючої центральної міськрайонної аптеки з 15.11.1995 по 31.12.1998.

Також матеріали справи містять контракт, укладений Новоград-Волинською районною державною адміністрацією з Сахненко Т.Р. керівником підприємства, що є у комунальній власності Новоград-Волинської районної ради від 21.09.1995.

Рішенням Новоград-Волинської міської ради народних депутатів №178 від 29.04.1996 доручено міському бюро технічної Інвентаризації провести реєстрацію нежилих об`єктів нерухомого майна міської комунальної власності та видати реєстраційні посвідчення на об`єкти. Додатком до рішення міськвиконкому №178 від 29.04.1996 визначено список нежилих приміщень.

Відповідно до статуту підприємства Новоград-Волинської центральної міськрайонної аптеки №217, затвердженого 27.07.1999 головою Новоград-Волинської районної ради та керуючим справами виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради, Новоград-Волинська міськрайонна аптека є самостійним суб`єктом - комунальної власності міськрайонної ради.

Відповідно до п. 5 Розділу I "Загальні положення" Центральна міськрайонна аптека має наступну структуру, в підпорядкуванні якої знаходяться 10 аптек (з них 4 міських і 7 в сільській місцевості, а саме: аптека №177 м. Новоград-Волинський по вул. Леніна, 117; №212 м. Новоргад-Волинський по вул. Леваневського, 14; аптека №29 м. Новоград-Волинський; аптека №16 смт. Городниця; аптека №140 с. Кикова; аптека №130 с. Орепи; аптека №45 с. Пищів; аптека №129 с. Тупольці; аптека №44 с. Ярунь; аптека №226 с. Бр.Гута), 8 аптечних пунктів, 11 аптечних кіосків, 69 аптечних пунктів при ФАПах.

Відповідно до рішення №151 від 22.04.2003 "Про реєстр майна комунальної власності територіальної громади міста Новоград-Волинського" виконком Новоград-Волинської міської ради затвердив реєстр об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста (будівлі та споруди) згідно з додатком.

Новоград-Волинська міська рада відповідно до рішення №457 від 25.11.2003 керуючись п.1а ст.29, п.1б ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.2 рішення №151 від 22.04.2003 "Про реєстр майна комунальної власності територіальної громади міста Новоград-Волинського" виконкому Новоград-Волинської міської ради та враховуючи рішення виконкому №298 від 26.09.1989 "Про проведення реєстрації житлових будинків", №178 від 29.04.1996 "Про проведення реєстрації нежитлових об`єктів нерухомого майна міської комунальної власності" вирішила: затвердити реєстр майна комунальної власності (нежитлові приміщення) територіальної громади міста Новоград-Волинський згідно додатку №1; видати свідоцтва про право власності на ці об`єкти згідно додатку до цього рішення; Відділу управління комунальною власністю постійно проводити уточнення реєстру нежитлових приміщень територіальної громади Новограда-Волинського з подальшим внесенням змін до нього та до 01.01.2004 скласти додатково реєстр підвалів та напівпідвалів, забезпечити ефективне та раціональне використання цього майна; Відділу управління комунальною власністю до 01.12.2003 підготувати проект розпорядження міського голови "Про склад комісії з питань інвентаризації майна комунальної власності" та до 01.01.2004 провести інвентаризацію будівель і споруд міської комунальної власності; контроль за виконанням цього рішення покласти на начальника відділу управління комунальною власністю.

Відповідно до додатку до рішення виконкому міської ради від 25.11.2003 №457 затверджено реєстр майна комунальної власності (нежитлові приміщення) територіальної громади м. Новоград-Волинського (об`єкт № 272 - Центральна міськрайонна аптека №217 по вул. Шевченка, 28 та об`єкт №273- аптека №29 по вул. К.Маркса, 34).

06.01.2006 згідно свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ 937260 від 05.01.2006, яке видано на підставі рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради №457 від 25.11.2003, зареєстровано право власності територіальної громади м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради на нежитлове приміщення Центральної міськрайонної аптеки №217 в цілому, яке розташовано за адресою: м.Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 29. Внесено запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежиле приміщення, аптека; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, буд. 29, згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради.

06.01.2006 згідно свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ 937260 від 05.01.2006, яке видано на підставі рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради №457 від 25.11.2003, зареєстровано право власності територіальної громади м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради на нежитлові будівлі в цілому, які розташоване в м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса, 34. Внесено запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежитлові будівлі аптеки; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса (Соборності), буд. 34 згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради.

Рішенням Новоград-Волинської міської ради №236 від 22.11.2007 "Про перейменування вулиць та провулків міста" вирішено перейменувати вулицю Карла Маркса на вулицю Соборності.

Згідно рішення Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради №7 від 23.01.2008 "Про впорядкування нумерації будинків" вирішено впорядкувати нумерації будинків на вулицях, згідно рішення міської ради від 22.11.2007 №236. Відповідно до додатку до вказаного рішення будинку №34 по вул. Карла Маркса (аптека) присвоєно номер 24 та вказано нову назву вулиці Соборна.

Відповідно до листа №206 від 19.09.2019 Підприємства Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217 на балансі підприємства станом на 01.01.2018 перебувало майно: будівля аптеки №29 та складські приміщення за адресою м.Новоград-Волинський, вул. Соборності, 24 та приміщення аптеки №177 за адресою м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 69. Будівлю аптеки №29 та складські приміщення за адресою м. Новоград-Волинський, вул. Соборності, 24 знято з балансу 31.10.2018.

Нежитлові будівлі в цілому на вул. Соборній, 24 передано на баланс відділу культури і туризму Новоград-Волинської міської ради на підставі рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради №814 від 11.10.2018 "Про передачу будівлі комунальної власності територіальної громади міста. Передача оформлена актами приймання-передачі основних засобів від 31.10.2018.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.09.2019 засновниками (учасниками) підприємства Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217 є Новоград-Волинська міська рада Житомирської області та Новоград-Волинська районна рада.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі 906/712/19 позов задоволено. Скасовано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937260, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05 січня 2006 року, на нежитлове приміщення центральної міськрайонної аптеки № 217 в цілому, яке розташоване в м. Новограді-Волинському по вул. Шевченка за № 29. Скасовано запис від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежиле приміщення, аптека; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, буд. 29, згідно якого власником 1/1 частки є територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради. Скасовано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 937258, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05 січня 2006 року, на нежитлові будівлі в цілому, які розташовані в м. Новограді-Волинському по вул. Карла Маркса (Соборності) за № 34. Скасовано запис від 06.01.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежитлові будівлі аптеки; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса (Соборності), буд. 34 згідно якого власником 1/1 частки є територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради. Визнано право спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград-Волинської районної ради на нежитлові будівлі аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Соборності, 24 та на нежитлове приміщення аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 29, іншим співвласником яких є територіальна громада міста Новоград-Волинський в особі Новоград-Волинської міської ради.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №906/712/19 (колегія суддів: Розізнана І.В. головуюча, Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) апеляційну скаргу Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 задоволено. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 у справі №906/712/19 касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Новоград-Волинської районної ради Житомирської області на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК України закрито. В іншій частині касаційну скаргу задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №906/712/19 скасовано, справу передано до апеляційного суду на новий розгляд.

У своїй постанові Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що свідоцтво про право власності, видане органом місцевого самоврядування, є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності особи на об`єкт нерухомості, є підставою для державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, позовні вимоги про його скасування є похідними від вимог про визнання права власності і можуть розглядатись судом поряд з вимогами про визнання права власності.

Крім того, щодо позовних вимог про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно з посиланням на ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначив, що з 16 січня 2020 року судове рішення про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно не передбачено в якості підстав для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав. Тому, починаючи з 16.01.2020, такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Щодо позовних вимог про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно колегія суддів з урахуванням висновків Верховного Суду зазначає, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції чинній з 16.01.2020 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, чинним законодавством з 16 січня 2020 року судове рішення про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно не передбачено в якості підстав для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Відтак, апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні вимог про скасування запису від 06.01.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежиле приміщення, аптека; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, буд. 29, згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради та скасування запис від 06.01.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - тип об`єкта: нежитлові будівлі аптеки; за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Карла Маркса (Соборності), буд. 34 згідно якого власником 1/1 частки є Територіальна громада м. Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради з наведених вище підстав.

Тому, починаючи з 16.01.2020, такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 та від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а також від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19.

Разом з тим, як зазначалося вище, Верховний Суд у своїй постанові вказав, що свідоцтво про право власності, видане органом місцевого самоврядування, є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності особи на об`єкт нерухомості, є підставою для державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, позовні вимоги про його скасування є похідними від вимог про визнання права власності і можуть розглядатись судом поряд з вимогами про визнання права власності.

Таким чином, щодо вимоги позивача про визнання права спільної сумісної власності за територіальною громадою Новоград-Волинського району в особі Новоград-Волинської районної ради на нежитлові будівлі аптеки за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Соборності №24 та на нежитлове приміщення аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 29 іншим співвласником яких є територіальна громада міста Новоград-Волинська в особі Новоград-Волинської міської ради колегія суддів зазначає таке.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Абзацом першим пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 № 7-рп/2009у справі № 1-9/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, спір у справі виник між особами, які вважають себе власниками спірного нерухомого майна, з приводу неправомірного, на думку позивача, набуття відповідачем одноосібного права власності на нежитлові приміщення згідно зі свідоцтвами про таке право, виданими на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію у зв`язку з його реалізацією.

Частинами 1, 2 ст. 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у цієї особи титулу власника.

За змістом положень статей 316, 317, 392 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст.369 ЦК України).

Як убачається із матеріалів справи, позивач вказує, що він у 1992 році набув право спільної власності з відповідачем на мережу аптек Центральної районної аптеки.

Так, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності може пред`являти виключно власник такого майна. Відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій від третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку Новоград-Волинською районною радою, зокрема, заявлено вимогу про визнання права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, слід вказати, що правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом статті 2 якого державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Законодавство, що діяло на момент виникнення права власності у Новоград-Волинського райвиконкому та Новоград-Волинського міськвиконкому на спірні будівлі у 1992 році, не передбачало обов`язкової його реєстрації, у зв`язку із чим державна реєстрація права комунальної власності на спірне майно не проводилася.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс14, від 24.06.2015 № 6-318цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1732цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 року у справі №910/18384/15.

Як зазначалося вище, 05.11.1991 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

Рішенням Новоград-Волинської районної ради народних депутатів 20 сесії 21 скликання від 08.07.1992 "Про формування власності районної ради народних депутатів та передачу в управління районної державної адміністрації" вирішено підтвердити рішення районної ради народних депутатів від 25.03.1992 в частині зарахування у спільну власність районної і міської рад об`єктів в т.ч. Новоград-Волинської центральної міськрайонної аптеки, що передбачено рішення облвиконкому №30 від 22.02.1992 та рішенням обласної ради від 18.03.1992. Також вирішено звернутись до міської ради народних депутатів відмінити рішення від 26.03.1992 "Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів" в частині затвердження вище названих об`єктів, що знаходяться на території міста, як майна комунальної власності міської ради народних депутатів, що протирічить вказаним рішенням облвиконкому та обласної ради народних депутатів.

Із вищенаведених обставин слідує, що позивачем доведено набуття на врегульованих за законодавством України підставах права спільної власності на спірне майно.

Щодо вимог про скасування свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 937260, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05.01.2006, на нежитлове приміщення центральної міськрайонної аптеки № 217 в цілому, яке розташоване в м. Новограді-Волинському по вул. Шевченка за № 29 та скасування свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 937258, видане виконкомом Новоград-Волинської міської ради 05.01.2006, на нежитлові будівлі в цілому, які розташовані в м. Новограді-Волинському по вул. Карла Маркса (Соборності) за № 34 слід вказати наступне.

В силу ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також скасування свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку може бути предметом розгляду в господарських судах.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень на момент виникнення спірних правовідносин були визначені Законом України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів (преамбула цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1952-IV).

Згідно з абзацами другим і третім ч.1 ст.2 Закону № 1952-IV державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; а Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до ст.19 вказаного Закону свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема, органами місцевого самоврядування (п.6.1.).

Свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціям є одним з правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (Додаток 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, свідоцтво про право власності, видане органом місцевого самоврядування, є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності особи на об`єкт нерухомості, є підставою для державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, позовні вимоги про його скасування є похідними від вимог про визнання права власності і можуть розглядатись судом поряд з вимогами про визнання права власності.

Таким чином, зважаючи на підтвердження наявними у справі доказами факту приналежності нежитлових будівель аптеки за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Соборності №24 та на нежитлового приміщення аптеки, за адресою: Житомирська обл., м. Новоград - Волинський, вул. Шевченка, 29 сторонам у справі на праві спільної сумісної власності, колегія суддів приходить до висновку, що Виконавчий комітет Новоград-Волинської міської ради неправомірно одноособово прийняв рішення №457 від 25.11.2003 щодо вказаних об`єктів чим порушив права позивача шляхом проведення реєстрації права власності на спірні приміщення в цілому за територіальною громадою міста Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради.

За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності та скасування свідоцтв про право власності є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідачем - Новоград-Волинською міською радою у суді першої інстанції було подано заяву б/н від 28.10.2019 (вх.№ 29113/19 від 29.10.2019) про сплив позовної давності щодо заявлених вимог, щодо якої суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом враховується, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.76 ЦК УPCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі УPCP (Глава 5 Розділу 1), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін. Так, відповідно до ст.ст.71,75,80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.76 ЦК УРСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі ж визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п.6Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Досліджуючи питання пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Рішенням Новоград-Волинської міської ради народних депутатів від 26.03.1992 Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів затверджено перелік майна, що входить до комунальної власності міської Ради народних депутатів /Додаток №1/ (а.с.119-121, т.1). Згідно розділу 9 Додатку №1 Охорона здоров`я об`єкти спільної власності міської і районної рад народних депутатів - до спільної власності міської і районної рад народних депутатів віднесено державне майно центральної районної аптеки, що знаходиться на території міста.

Разом з тим, як убачається із рішення 12 сесії 21 скликання Новоград-Волинської районної ради народних депутатів від 08.07.1992 «Про формування комунальної власності районної ради народних депутатів та передачу в управління районної державної адміністрації», було прийнято рішення про наступне.

«2.1. Підтвердити рішення районної Ради народних депутатів від 25.03.1992 «Про розмежування об`єктів комунальної власності між власністю районної ради і власністю селищних та сільських рад народних депутатів» в частині зарахування у спільну власність районної і міської рад народних депутатів нижче перерахованих об`єктів, що передбачено рішенням облвиконкому №30 від 22.02.1992 та рішенням обласної Ради від 18.03.1992: Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання; Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека; Новоград-Волинське госпрозрахункове стоматологічне територіальне об`єднання.

«2.2. Звернутись до міської Ради народних депутатів відмінити рішення дев`ятої сесії міської ради від 26 березня 1992 року «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів в частині затвердження вище названих об`єктів, що знаходяться на території міста, як майна комунальної власності міської Ради народних депутатів, що протирічить вказаним рішенням облвиконкому та обласної Ради народних депутатів» (а.с. 209-210, т. 1).

Крім того, відповідно до п. 5 рішення 14-ї сесії 21 скликання Новоград-Волинської районної ради народних депутатів від 12.02.1993 «Про уточнений перелік об`єктів комунальної власності районної Ради народних депутатів» вбачається, що районна рада просила міську Раду народних депутатів відмінити рішення дев`ятої сесії міської Ради від 26.03.1992 «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів» в частині затвердження вище названих об`єктів медицини, що знаходяться на території міста як майна комунальної власності міської Ради народних депутатів, що протирічить вказаним рішенням облвиконкому та обласної Ради народних депутатів» (а.с. 211-212, т.1).

Також, 18 лютого 1993 року Новоград-Волинська міська рада народних депутатів прийняла рішення «Про рішення районної ради народних депутатів», згідно якого розглянувши рішення районної Ради народних депутатів від 12.02.1993 «Про уточнений перелік об`єктів комунальної власності районної ради народних депутатів», - міська рада народних депутатів вирішила про наступне: «Враховуючи, що рішення дев`ятої сесії міської Ради народних депутатів від 26.03.1992 «Про створення комунальної власності міської ради народних депутатів» прийнято у відповідності до Постанови Верховної Ради України від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону України «Про власність», рішення облвиконкому від 22.02.1992 №30 «Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної Ради і власністю районних та міських Рад народних депутатів»..., - залишити звернення районної Ради народних депутатів без задоволення» (а.с. 213, т.1).

Відповідно до Довідки Новоград-Волинської міської ради від 05.11.2001 для пред`явлення в ліцензійну комісію, у якій вказується, що приміщення аптеки №29 м. Новоград-Волинський є власністю міської ради і знаходиться на балансі ЦМРА №217 (а.с. 220, т. 1) .

Рішенням Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради №457 від 25.11.2003 затверджено реєстр майна комунальної власності (нежитлові приміщення) територіальної громади міста Новоград-Волинський згідно додатку №1, вирішено видати свідоцтва про право власності на ці об`єкти згідно додатку до цього рішення (а.с.37-38, т.1).

06.01.2006 згідно свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ 937260 від 05.01.2006, яке видано на підставі Рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради №457 від 25.11.2003, зареєстровано право власності територіальної громади м.Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради на нежитлове приміщення Центральної міськрайонної аптеки №217 в цілому, яке розташовано за адресою: м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка, 29 (а.с.226-227, т.1).

06.01.2006 згідно свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №937258 від 05.01.2006, яке видано на підставі Рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради №457 від 25.11.2003, зареєстровано право власності територіальної громади м.Новоград-Волинського в особі Новоград-Волинської міської ради на нежитлові будівлі в цілому, які розташовані в м. Новоград-Волинський, вул.Карла Маркса, 34 (а.с.224-225, т.1).

Отже, колегія суддів зауважує, що з моменту прийняття рішення Новоград-Волинської міської ради від 26.03.1992 «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів» пройшло більше 29 років.

З моменту прийняття рішення виконкомом Новоград-Волинської міської ради від 25.11.2003 «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів» пройшло більше 18 років, на підставі якого 05.01.2006 (15 років тому) було видано Свідоцтво про право власності, про скасування якого заявлено позивачем лише у 2019 року.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.76 ЦК УРСР та п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на переконання колегії суддів, починаючи з 1992 року, 2000 року, 2009 року позивачу могло і повинно було бути відомо про наявність спірного майна та необхідність вжиття відповідних заходів щодо реалізації своїх прав на таке майно, разом з тим рада не здійснювала своєчасно належних дій щодо обліку та контролю за використанням такого комунального майна. Крім того, судом встановлено, що відповідач відкрито володіє спірним нерухомим майном, знаходиться за однією адресою із позивачем, проте позивач протягом достатньо тривалого періоду у часі (починаючи з 1992 року) жодного разу не вживав заходів реагування з метою захисту свого порушеного права в судовому порядку.

Крім того, міська рада повідомила районну раду ще у 1993 році, що рішення дев`ятої сесії міської Ради від 26.03.1992 «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів» буде залишене в силі, а тому позивач мав можливість звернутися із вказаним позовом до суду у 1992 та 1993 роках.

Отже, Новоград-Волинська районна рада вважаючи, що її права порушені та знаючи ще у 1992 році про рішення Новоград-Волинської міської ради від 26.03.1992 «Про створення комунальної власності міської Ради народних депутатів», відповідно до якого до комунальної власності міської ради народних депутатів ввійшло державне майно центральної районної аптеки, що знаходиться на території міста (приєднано до матеріалів справи згідно клопотання відповідача про долучення документів (пунктом 5) не скористалася правом на звернення до суду з вимогами про скасування такого рішення Новоград-Волинської міської ради від 26.03.1992.

За наведеного доводи Новоград-Волинської районної ради, що вони про порушення свої прав дізналися 26.07.2018 з проекту рішення 24-ї сесії Новоград-Волинської міської ради «Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин», який розміщено на офіційному сайті міської ради, згідно якого міська рада планує припинити право постійного користування земельною ділянкою підприємству Новоград-Волинська центральна міськрайонна аптека №217 по вул.Соборності 24 не заслуговує на увагу та спростовується наведеним вище.

Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України у разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем не було подано до суду клопотання про поновлення строку позовної давності з наведенням відповідних причин.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що Новоград-Волинська районна рада, звернувшись з даним позовом до суду лише 10.07.2019, пропустила загальний строк позовної давності встановлений цивільним законодавством для захисту цивільних прав, а тому дана обставина є безумовною підставою для відмови в задоволені позову з підстав спливу позовної давності.

За наведеного судова колегія вважає, що у позові слід відмовити за спливом строку позовної давності.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведеного, на переконання колегії суддів, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2021 у справі №906/712/19 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат колегія суддів вказує таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім цього, суд має також враховувати: складність справи та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. У справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у своїй заяві про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу від 10.03.2021 просив суд першої інстанції стягнути з Новоград-Волинської районної ради на користь Новоград-Волинської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Заявник до заяви надав договір про надання правової допомоги №66 від 14.08.2019, акт №1 від 01.10.2019 та №2 від 05.12.2019 надання юридичної допомоги (прийому-передачі виконаних послуг згідно договору №66 від 14.08.2019); платіжне доручення№758 від 03.10.2019 про здійснення оплати за надані послуги в розмірі 12 200,00 грн; платіжне доручення №996 від 13.12.2019 про оплату наданих юридичних послуг в розмірі 7 800,00 грн; договір про надання правової допомоги №57 від 13.04.2020; акт №1 від 13.10.2020 та №2 від 12.11.2020 надання юридичної допомоги (прийому-передачі виконаних послуг згідно договору №57 від 13.04.2020); платіжне доручення №795 від 02.11.2020 про оплату адвокатських послуг в розмірі 7 500,00 грн; платіжне доручення №878 від 19.11.2020 про оплату адвокатських послуг в розмірі 2 500,00 грн.

При цьому під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач просив стягнути 15000,00 грн, а саме вказав, що вивчення постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №906/712/19 та написання додаткових пояснень з урахуванням мотивів Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №906/712/19 10000,00 грн, представництво 10.02.2022 Новоград-Волинської міської ради у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №906/712/19 2000,00 грн; представництво 28.04.2022 Новоград-Волинської міської ради у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №906/712/19 2000,00 грн; написання заперечень проти клопотання Новоград-Волинської районної ради за підписом 09.02.2022 адвоката Бодрягова В.С. про накладення на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги та судових витрат 1000,00 грн.

На підтвердження розміру судових витрат відповідач заявою від 27.04.2022 долучив копії наступних документів: договору №9 про надання правової допомоги від 07.02.2022; акту надання юридичної допомоги від 07.02.2022, розрахунку надання юридичної допомоги; платіжного доручення №51 від 10.02.2022; акту №2 надання юридичної допомоги від 25.03.2022; розрахунку надання юридичної допомоги до акту №2.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у суді першої інстанції на загальну суму 30000,00 грн та під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції на загальну суму 15000,00 грн.

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.5 ст. 126 ГПК Україниза наявності клопотання іншої сторони.

Так, в матеріалах справи містяться заперечення позивача, які він подав до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, в яких просить у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18.

Колегія суддів оцінивши наявні в матеріалах справи докази вважає, що вони є достатніми для підтвердження факту надання професійної правничої допомоги та розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на зазначене, враховуючи норми ст.126, ст.129 ГПК України, оцінивши докази, що підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, розмір понесених відповідачем витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, заперечення позивача подані як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати підлягають стягненню у сумі 10 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 10 000,00 грн за новий розгляд справи №906/712/19 в суді апеляційної інстанції. Суд враховує дані суми співмірними із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, обсягом наданих адвокатом послуг.

Таким чином, вказані витрати на оплату професійної правничої допомоги за розгляд справи у суді першої та новий розгляд у суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, Новоград-Волинська міська рада Житомирської області під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції подала заяву про розподіл судових витрат, в якій останній просить стягнути з Новоград-Волинської районної ради витрати на правничу допомогу, понесенні відповідачем під час розгляду справи №906/712/19 в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000,00 грн.

Додатковою постановою від 05.08.2021 у даній справі, колегією суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л. було стягнуто з Новоград-Волинської районної ради (11701, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13577126) на користь Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (11708, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13576983) витрати на оплату правничої допомоги, понесенні відповідачем під час розгляду справи №906/712/19 в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

Як було підтверджено представником відповідача в судовому засіданні 17.05.2022 вказана додаткова постанова не оскаржувалася, а отже є чинною.

За наведеного, у колегії суддів відсутні підстави для стягнення вказаної суми витрат на оплату правничої допомоги.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем заявлялося клопотання про поворот виконання, відповідно до ч. 1 ст. 333 ГПК України, у зв`язку із закриттям провадження у справі, яке на переконання колегії суддів є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 333 ГПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Так, постановою Верховного Суду від 15.12.2021 у даній справі було постановлено касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Новоград-Волинської районної ради на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, закрити. В іншій частині касаційну скаргу Новоград-Волинської районної ради задовольнити. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 скасувати, справу №906/712/19 передати до апеляційного суду на новий розгляд.

Слід зазначити, що позивач помилково ототожнює поняття закриття касаційного провадження та закриття провадження у справі.

Верховним Судом було закрито касаційне провадження в силу того, що судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі стосується правовідносин, які не є подібними, а закриття провадження у справі врегульоване ст. 231 ГПК України.

Таким чином, на переконання колегії суддів, у даному випадку відсутні підстави для повороту виконання рішення.

Крім того, відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.21 у справі № 906/712/19 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.21 у справі №906/712/19 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

3. Стягнути з Новоград-Волинської районної ради (11701, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13577126) на користь Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (11708, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13576983) 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Стягнути з Новоград-Волинської районної ради (11701, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13577126) на користь Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (11708, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд. 16, код ЄДРПОУ 13576983) 17226,60 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, понесенні відповідачем під час розгляду справи №906/712/19 в суді апеляційної інстанції та 10 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги, понесенні відповідачем під час нового розгляду справи №906/712/19 в суді апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Житомирської області на виконання даної постанови видати накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

7. Справу №906/712/19 повернути до господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "25" травня 2022 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	16.05.2022
Оприлюднено	19.08.2022
Номер документу	104475282
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі)

Розізнана І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.05.2022 по справі 906/712/19ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —906/712/19

Постанова від 16.05.2022

Постанова
від 16.05.2022 по справі 906/712/19
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД