Рішення

від 22.02.2022 по справі 910/14284/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/14284/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДЕКО ХОЛДИНГ ПЛЮС"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЛАС ЕНЕРДЖІ"

про стягнення 387 452,15 грн.,

за участю представників:

від позивача: Будігай О.В.,

від відповідача: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДЕКО ХОЛДИНГ ПЛЮС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЛАС ЕНЕРДЖІ" про стягнення (з урахуванням уточнення ціни позову) 387 452,15 грн., з яких: 286 000 грн. - заборгованості за договором №16/03-2020 від 07.05.2020, 63 403,20 грн - пені, 29 600 грн. - інфляційних втрат, 8 448,95 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Станом на 04.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшли документи з посиланням на вимоги ухвали суду від 07.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 01.11.2021.

28.10.2021 до Господарського суду міста Києва від ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДЕКО ХОЛДИНГ ПЛЮС" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 01.11.2021, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 призначено судове засідання на 24.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 призначено судове засідання на 20.12.2021.

20.12.2021 до Господарського суду міста Києва від ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДЕКО ХОЛДИНГ ПЛЮС" надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 призначено судове засідання на 16.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 учасників справи повідомлено, що призначене на 16.02.2022 судове засідання не відбудеться у зв`язку із направленням судді Приходько І.В. на навчання згідно з Календарним планом Національної школи суддів України. Судове засідання призначено на 23.02.2022.

У судовому засіданні 23.02.2022 представник позивача надав пояснення та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.02.2022 (як і у попередні судові засідання) не з`явився. Про дати, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення процесуальних документів на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В свою чергу, процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався, жодних заяв по суті справи до суду не надав. Повноваженого представника у судові засідання не направив.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 виходив з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не надав жодних заяв по суті справи, не направив представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

07.05.2020 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір № 16/03-2020 (далі - договір), предметом якого є виготовлення виконавцем блок-контейнеру (далі - товар) та його доставка (поставка) замовнику з подальшим встановленням на будівельному майданчику за адресою: Херсонська обл. Генічеський район за межами с. Придорожне.

Згідно із п.2.1. договору ціна продукції складає 428 400,00 грн.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що для початку робіт замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 70% від вартості договору, а саме 299 880,00 грн.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору сплатив виконавцеві 300 000,00 грн. авансу, що підтверджується платіжними дорученнями №418 від 16.06.2020 на суму 150 000 грн. та № 438 від 20.07.2020 на суму 150 000 грн.

Згідно з пунктом 4.1. договору строк заводського виготовлення товару складає 30 робочих днів з дати зарахування авансу на розрахунковий рахунок виконавця.

Відповідно до п.8.2. договору його строк становить до 31.12.2020.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання у строк передбачений договором не виконав, результати виконаних робіт не надав, тим самим самоусунувся від своїх обов`язків, одночасно не повідомивши про причини невиконання договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача із листом (вих. № 23/12-1 від 23.12.2020), в якому пропонував відповідачу повернути суму авансу у розмірі 300 000 грн.

Відповідач частково виконав вимогу позивача, повернувши 14 000 грн. авансу, що підтверджується платіжними дорученнями № 40 від 05.02.2021 на суму 10 000 грн. та № 63 від 26.02.2021 на суму 4 000 грн.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією від 04.08.2021, в якій пропонував сплатити залишок заборгованості, штрафні санкції та фінансову відповідальність. Вказана претензія залишена відповідачем без виконання.

Оскільки відповідач не повернув на вимогу позивача залишок суми авансу у розмірі 286 000 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягненням з відповідача цих грошових коштів, а також нарахованих штрафних санкцій та фінансової відповідальності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, права та обов`язки сторін у даній справи виникли на підставі договору, який є змішаним договором, що містить елементи договору надання послуг, підряду та поставки.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (стаття 901 Цивільного кодексу України ).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У відповідності до договору сторонами погоджено, що позивач сплачує відповідачу аванс 70 % від вартості робіт.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору, перерахував на користь відповідача суму авансу у розмірі 300 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 418 від 16.06.2020 на суму 150 000 грн. та № 438 від 20.07.2020 на суму 150 000 грн.

Отже, позивач (як замовник) належним чином виконав свій обов`язок зі сплати на користь відповідача (як виконавця) авансу у розмірі 70% від вартості товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 4.1. договору строк заводського виготовлення товару складає 30 робочих днів з дати зарахування авансу на розрахунковий рахунок виконавця.

При цьому, згідно із п. 4.2 договору строк поставки товару до місця встановлення та його подальше встановлення становить 5 робочих днів.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як підрядником за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Проте, належних і допустимих доказів повного або часткового виконання відповідачем робіт та надання послуг у передбачений договором строк матеріали справи не містять і відповідач таких доказів суду не надав.

При цьому, суд зазначає, що норми законодавства передбачають право замовника на відмову від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України у разі порушення умов договору підряду та не встановлюють обов`язку позивача вручати заяву про відмову від договору безпосередньо підряднику чи перевіряти факт такого отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки, відповідач не приступив до виконання робіт та не виконав роботи у строк, визначений умовами договору, замовник направляв виконавцеві лист вих. № 23/12-1 від 23.12.2020 та претензію від 04.08.2021, в яких пропонував повернути суму авансу. Проте відповідач лише частково повернув суму авансу, перерахувавши на користь позивача 14 000 грн., внаслідок чого сума непогашеної основної заборгованості склала 286 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.

Згідно із ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно із ч.2 ст.598 ЦК України припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Суд враховує правову позицію, викладену об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, в якій зазначено, що статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Суд зазначає, що відмовитись від договору підряду і вимагати відшкодувати збитки відповідно до положень частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України є правом замовника в силу закону, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Отже, з урахуванням вищенаведених положень та умов договору суд дійшов висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання ним договірних зобов`язань та подальшого неповернення авансу на суму 286 000 грн. При цьому строк виконання зобов`язання відповідача з повернення повної суми авансу на момент звернення позивача із позовною заявою до суду є таким, що настав, зокрема враховуючи надсилання листів та вимог позивача, а також факт того, що подальша зацікавленість замовника у послугах відповідача відпала.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 286 000 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню на користь останнього .

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків передачі товару, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України , суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України ).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу .

Пунктом 5.4. договору передбачено, що за прострочення передачі товару ніж передбачено договором виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі 0,1% від суми непоставленого товару за кожен день такої прострочки.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки за заявлений період, суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами договору. Контррозрахунку та обґрунтованих заперечень з приводу порядку нарахування штрафних санкцій відповідачем подано не було. Отже, вимоги про стягнення з відповідача неустойки (пені) на суму 63 403,20 грн. заявлені позивачем правомірно, обґрунтовано, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 8 448,95 грн. та інфляційних втрат в розмірі 29 600 грн., суд зазначає наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України ) або на відсутність вини (статті 614 , 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України ).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 8 448,95 грн. і встановив, що обчислення виконано арифметично правильно, відповідно заявлені вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню.

Натомість, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд встановив, що арифметично вірною та здійсненою у відповідності до вимог законодавства є сума у розмірі 28 566,85 грн., внаслідок чого позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути позивачу грошові кошти, сплачені в якості авансу за роботи, які фактично виконані не були, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЛАС ЕНЕРДЖІ" (Україна, 02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОВАНЕСА ТУМАНЯНА, будинок 15, корпус 1; ідентифікаційний код: 40513978) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДЕКО ХОЛДИНГ ПЛЮС" (Україна, 01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 44; ідентифікаційний код: 36006379) суму основного боргу у розмірі 286 000,00 грн., пеню у розмірі 63 403,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 28 566,85 грн., 3% річних у розмірі 8 448,95 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 796,29 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2022.

Суддя І.В. Приходько