Рішення від 13.02.2022 по справі 369/13376/21

Справа № 369/13376/21

Провадження № 2/369/2157/22

РІШЕННЯ

Іменем України

14.02.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

при секретарі судових засідань Миголь А.А.

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника відповідача Жигалюк Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Києві цивільну справу за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Обухівської районної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Обухівської окружної прокуратури діючи в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів і природокористування України звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Обухівською окружною прокуратурою Київської області встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час відведення у власність громадян земельних ділянок в адміністративних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка на цей час увійшла до складу Феодосійської територіальної громади Обухівського району Київської області, які полягають в наступному.

Боярській лісовій дослідній станції (на даний час Відокремлений підрозділ Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України «Боярська Лісова Дослідна Станція» ) на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002651 передано в користування земельну ділянку загальною площею 231,3 га для ведення лісового господарства.

Згідно додатку до розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 14.04.2003 № 132 «Про виготовлення державних актів на право постійного користування землею Боярській ЛДС НАУ», частина земельної ділянки площею 231,3 га, переданої в постійне користування Боярській ЛДС, знаходилась в адміністративно-територіальних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та належала до лісових земель.

Як вбачається зі змісту вищевказаних державного акту та розпорядження, на момент їх прийняття, зазначені землі знаходились за межами с. Лісники, тобто за межами населених пунктів та використовувались для забезпечення діяльності наукової установи, а отже, враховуючи п. 12 Перехідних положень та ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України, є землями державної власності.

У подальшому, частина вищевказаних земель Боярської ЛДС включена в межі с. Лісники. Так, рішенням Київської обласної ради від 22.07.2004 № 197-15-ІУ «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено межі населеного пункту с. Лісники, до яких увійшли і спірні землі, які перебували у користуванні Боярської ЛДС.

В той же час, не зважаючи на розширення меж с. Лісники, землі Боярської ЛДС, що увійшли в межі цього села, продовжували залишатись у державній власності в силу приписів ч. 4 ст. 83, п. г) ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України, оскільки до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать, серед іншого, і земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих наук України.

Національний університет біоресурсів і природокористування України належить до сфери управління Кабінету Міністрів України.

Таким чином, наведені вище норми свідчать про те, що навіть після встановлення меж с. Лісники рішенням обласної ради від 22.07.2004 № 197-15-IV, спірні землі залишались у державній власності, хоча і були включені в межі населеного пункту.

Водночас, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 02.11.2006 № 854 «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений підрозділ Національного аграрного університету) та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області», припинено право постійного користування Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений підрозділ Національного аграрного університету) земельною ділянкою загальною площею 9,7999 га (ліси І групи, вкриті лісом) у кварталі № 58 Хотівського лісництва та віднесено вказану земельну ділянку до земель запасу Лісниківської сільської ради в межах с. Лісники без зміни цільового призначення.

В подальшому, за рахунок вказаної земельної ділянки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

ОСОБА_2 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/8 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5018, розташовану у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_1 .

В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2019 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/9 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5019, розташовану у АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2487 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_2 .

В подальшому, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2017 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_5 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/10 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5020, розташовану у АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2473 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_3 .

В подальшому, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/11 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5021, розташовану у АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2473 га та видано свідоцтво про право власності, виданого 26.02.2013 серії НОМЕР_4 .

В подальшому, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2015 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_8 , який на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Придбані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5018, 3222484500:03:001:5019, 3222484500:03:001:5020, 3222484500:03:001:5021 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) на підставі заяви від 11.09.2020 № 1338 об`єднала в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5077.

ОСОБА_9 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/16 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5002 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_6 .

На підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2015 № 177 ОСОБА_9 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_8 , який на підставі заяви про поділ від 20.09.2019 № 2178 за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5002 сформував в тому числі дві нові земельні ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5031 площею 0,1042 га та з кадастровим номером 3222484500:03:001:5033 площею 0,1041 га.

В подальшому, ОСОБА_8 на підставі договорів купівлі-продажу від 08.05.2020 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5031, 3222484500:03:001:5033 на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договорів купівлі-продажу від 22.07.2020 відчужила вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .

На підставі заяви від 11.09.2020 № 1335 ОСОБА_1 об`єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5031, 3222484500:03:001:5033 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5034.

Остаточно, на підставі заяви від 12.04.2021 № 410 ОСОБА_1 об`єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5077, 3222484500:03:001:5034 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088 загальною площею 1,2018 га, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис № 41942550 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58133310 від 14.05.2021.

Встановлено, що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 08.11.06 № 854, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений підрозділ Національного аграрного університету) в межах с. Лісники, Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області та передано земельну ділянку загальною площею 9,7999 га (ліси І групи, вкриті лісом) у кварталі № 58 Хотівського лісництва до земель запасу Лісниківської сільської ради в межах с. Лісники, прийнято з перевищенням наданих місцевій державній адміністрації повноважень та всупереч встановленому порядку припинення і надання права постійного користування землями лісового фонду, що також підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду від 22.12.2015 у справі № 369/3835/15-ц, яке залишено без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій.

На момент прийняття розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 08.11.06 № 854 в силу приписів спи ст. 122,149 Земельного кодексу України законодавство взагалі не наділяло будь-який орган державної влади або місцевого самоврядування повноваженнями припиняти право постійного користування або вилучати землі лісогосподарського призначення державної форми власності для інших цілей ніж визначено законом.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 27 Лісового кодексу України (який діяв на час прийняття розпорядження) Кабінет Міністрів України передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

В той же час, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 32 Лісового кодексу України і станом на час прийняття розпорядження) районні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 57 Лісового кодексу України вбачається, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадяться органами, зокрема, виконавчої влади, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання в постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

З аналізу вказаних норм Земельного та Лісового кодексів України, вбачається, що лише Кабінет Міністрів України мав право припинити право постійного користування спірною земельною лісовою ділянкою, яка перебуває у державній власності, площею 9,7999 га і змінити її цільове призначення на землі житлової та громадської забудови.

Таким чином, в даному випадку розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 08.11.06 № 854 не виповідає вимогам ст. ст. 12, 20, 56, 57, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 27 Лісового кодексу України, оскільки ним з постійного користування державної навчальної установи, а в подальшому у власність землі лісогосподарського призначення, які заборонено передавати у приватну власність.

За вищевказаних обставин суперечать вимогам земельного законодавства і подальша передача на підставі рішень Лісниківської сільської ради спірних земельних ділянок у приватну власність громадян.

Отже, з аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що ніхто без дозволу, виданого компетентними владними органами, не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування нею.

Тому прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Обухівською районною державною адміністрацією та Національним університетом біоресурсів та природокористування України права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088 шляхом скасування рішення державного реєстратора за індексним номером 58133310 від 14.05.2021 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088. Усунути перешкоди у здійсненні Обухівською районною державною адміністрацією та Національним університетом біоресурсів та природокористування України права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088 шляхом її повернення у власність держави в особі Обухівської районної державної адміністрації та у постійне користування в особі Національного університету біоресурсів та природокористування України, що розташована в межах Феодосійської територіальної громади Обухівською району Київської області. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання до суду даної позовної заяви.

05.10.2021 року ухвалою суду відкрито провадження в справі та визначено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача ОСОБА_1 було подано відзив, згідно якого зазначалось що станом на сьогодні відповідач є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088, загальною площею 1,2018 га. Цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), Вказане підтверджується доданою до позовної заяви роздруківкою інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_3 набула право власності на зазначені земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 . На підставі заяви від 12.04.2021 №410 ОСОБА_1 об`єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5077 та 3222484500:03:001:5034 в одну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088, загальною площею 1,2018 га, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис №41942550 на підставі рішення від 14.05.2021 № 58133310.

Відповідач на законних підставах, та у встановленому законом порядку набула право власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5034 та 3222484500:03:001:5077 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які в подальшому на підставі заяви від 12.04.2021 №410 ОСОБА_1 були об`єднані в одну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088, загальною площею 1,2018 га, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис №41942550 на підставі рішення від 14.05.2021 № 58133310.

Рішенням суду від 22.12.2015 у справі № 369/3835/15-ц Першому заступнику прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України було відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, і в частині оскарження Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 02.11.2006 № 854 та рішень Лісниківської сільської ради Києво-Святошииського району Київської області від 28.12.2012.

Відповідач вважає за необхідне вказати, що зазначені доводи прокурора є такими, що не відповідають обставинам справи га вимогам законодавства, з огляду на те, що:

1) прав осіб, в інтересах яких прокурором було ініційовано даний позов, не було порушено;

2) прокурором обрано неправильний спосіб захисту права;

3) рішенням суду від 22.12.2015 у справі № 369/3835/15-ц прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, і в частині оскарження Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 02.11.2006 № 854 та рішень Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28.12.2012;

4) існують обставини, вже встановлені у рішенні суду від 22.12.2015 у справі № 369/3835/15-ц, що вказують на те, що спірні земельні ділянки не були лісовими земельними ділянками та надавались фізичним особам у власність із комунальних земель з цільовим призначенням для житлової забудови;

5) прокурором ініційовано непропорційні заходи втручання в право особи на мирне володіння;

Тому представник відповідача просив відмовити у вимогах позову в повному обсязі.

Прокурором була направлена до суду відповідь га відзив, в якому підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задоволити.

Представником відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, та просив відмовити у вимогах позову з підстав визначених у відзиві.

Ухвалою суду від 11.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні прокурор вимоги позову підтримав та просив їх задоволити.

Представник відповідача Шкіль Т.В. в судовому засіданні проти вимог позову заперечував та просив в позові відмовити.

Представник Обухівської районної державної адміністрації подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами справи.

Представник Національного університету біоресурсів і природокористування України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії II-КВ № 002651 від 25.06.2003 р., виданого згідно з рішенням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 14.04.2003 р. № 132, постійним землекористувачем земельної ділянки площею 9,7999 га у складі земель загальною площею 231,3 га з цільовим призначення для ведення лісового господарства було Державне підприємство «Боярська лісова дослідна станція».

Згідно додатку до розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 14.04.2003 № 132 «Про виготовлення державних актів на право постійного користування землею Боярській ЛДС НАУ», частина земельної ділянки площею 231,3 га, переданої в постійне користування Боярській ЛДС, знаходилась в адміністративно-територіальних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та належала до лісових земель.

Рішенням Київської обласної ради від 22.07.2004 р. № 197015-IV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено межі населеного пункту с. Лісники, до яких увійшла спірна земельна ділянка площею 9,7999 га.

Наказом Національного аграрного університету № 220 від 11.04.2005 р. затверджено Положення про Відокремлений підрозділ НАУ «Боярська лісова дослідна станція», який є правонаступником ДП «Боярська лісова дослідна станція» відповідно до п.1.8 Положення. ВП НАУ «Боярська лісова дослідна станція» є структурним підрозділом НАУ з окремими правами юридичної особи, в тому числі має цивільну правоздатність у повному обсязі для виконання завдань та функцій, передбачених зазначеним Положенням (п.1.7 Положення).

Підставою для розгляду питання про припинення права постійного користування Боярської ЛДС став лист Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23.11.2005 № 256, в якому заявник порушував клопотання про погодження вилучення земельної ділянки 10 га зі складу земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС в адміністративних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та передачу її до земель запасу сільської ради для потреб територіальної громади.

Листом голови Києво-Святошинської РДА вих. № 07-30-3605 від 28.11.2005 р. на адресу Ректора Національного аграрного університету підтримано зазначене вище клопотання Лісниківської сільської ради про надання погодження вилучення земельної ділянки площею 10,0 га зі складу земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС в адміністративних межах Лісниківської сільської ради та передачі її до земель запасу сільської ради для потреб територіальної громади.

Згідно з Витягом з протоколу № 8 засідання вченої ради Національного аграрного університету від 05 квітня 2006 року вбачається, що на підставі рішення вченої ради інституту ННІ лісового і садово-паркового господарства НАУ (протокол від 02 лютого 2006 року № 7) і висновку комісії від 01 грудня 2005 року, створеної для розгляду земельних питань Боярської ЛДС, надано згоду на вилучення земельної ділянки площею 9,8 га зі складу земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС в адміністративних межах Лісниківської сільської ради та передачу її доземель запасу Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для потреб територіальної громади за умов дотримання чинного законодавства, в тому числі ст. ст. 26, 26, 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 57, 58Лісового КодексуУкраїни та ст. ст. 149, 151 Земельного кодексу України.

Листом вих. № 282 від 05.06.2006 року ВП «Боярська лісова дослідна станція» звернулася до голови Києво-Святошинської районної адміністрації з проханням припинити право постійного користування на земельну ділянку площею 9,8 га і зарахувати її за їх згодою до земель запасу Лісниківської сільської ради.

Листом Києво-Святошинської РДА вих. № 07-27-2652 від 14.07.2006 р. на адресу Лісниківської сільської ради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу Лісниківської сільської ради.

Висновком державної експертизи землевпорядної документації Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 13-6401 від 20 жовтня 2006 року встановлено, що проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений підрозділ Національного аграрного університету) та передачі її до земель запасу в межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 02 листопада 2006 року № 854 «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,7999 га Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений структурний підрозділ Національного аграрного університету) та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області» припинено право постійного користування Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» земельною ділянкою площею 9,7999 га (ліси I групи, вкриті лісом) у кварталі № 58 Хотівського лісництва та віднесено вказану земельну ділянку до земель запасу Лісниківської сільської ради в межах с. Лісники.

В подальшому, за рахунок вказаної земельної ділянки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

ОСОБА_2 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/8 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5018, розташовану у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_1 .

В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2019 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/9 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5019, розташовану у АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2487 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_2 .

В подальшому, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2017 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_5 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/10 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5020, розташовану у АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2473 га та видано свідоцтво про право власності від 26.02.2013 серії НОМЕР_3 .

В подальшому, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/11 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5021, розташовану у АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2473 га та видано свідоцтво про право власності, виданого 26.02.2013 серії НОМЕР_4 .

В подальшому, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2015 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_8 , який на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2019 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2020 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Придбані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5018, 3222484500:03:001:5019, 3222484500:03:001:5020, 3222484500:03:001:5021 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) на підставі заяви від 11.09.2020 № 1338 об`єднала в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5077.

ОСОБА_9 на підставі рішення Лісниківської сільської ради № 160/16 від 28.12.2012 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5002 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_6 .

На підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2015 № 177 ОСОБА_9 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_8 , який на підставі заяви про поділ від 20.09.2019 № 2178 за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5002 сформував в тому числі дві нові земельні ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5031 площею 0,1042 га та з кадастровим номером 3222484500:03:001:5033 площею 0,1041 га.

В подальшому, ОСОБА_8 на підставі договорів купівлі-продажу від 08.05.2020 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5031, 3222484500:03:001:5033 на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договорів купівлі-продажу від 22.07.2020 відчужила вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .

На підставі заяви від 11.09.2020 № 1335 ОСОБА_1 об`єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5031, 3222484500:03:001:5033 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5034.

Остаточно, на підставі заяви від 12.04.2021 № 410 ОСОБА_1 об`єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5077, 3222484500:03:001:5034 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5088 загальною площею 1,2018 га, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис № 41942550 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58133310 від 14.05.2021.

Згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.12.2015 року було відмовлено в позові Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_19 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кабаєвої Алли Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марчук Катерини Володимирівни, приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Білошицької Мирослави Валеріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_9 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_7 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , про визнання недійсними розпорядження, рішень, скасування рішень реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки, витребування земельних ділянок на користь держави, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Дане судове рішення було залишено без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 29.09.2016 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.05.2017.

Згідно ч. 4ст. 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина „судового розгляду".

Статтею 14 Конституції Українивстановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно дост. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Відповідно дост. 125 ЗКУправо власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зіст. 319 Цивільного кодексу Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідностатті 328 Цивільного кодексу Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності.

Згідно із вимогами Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного Кодексу України). Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

Верховний Суд України у своїй постанові від 12.09.2012 року у справі № 6-71-12зазначив, що якщо на підставі розпорядження органу державної влади в особи виникло право власності на земельну ділянку, позбавити її цього права цей орган може лише з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140-149 Земельного Кодексу України, а не шляхом подальшого скасування розпорядження про передачу земельної ділянки у власність особи, нехай навіть і вище стоячим органом державної влади.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 Земельного України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).«...Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави...».

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, щозакон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття «якістьзакону»означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органимають право вживати заходів, щовплинуть на конвенційні правацих людей (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91,§ 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява №20372/11, § 65)).

В положеннях пункту 53 Рішення по справі «Сичов проти України» (справа за заявою № 4773/02), Європейський суд з прав людини зазначає, що держава несе відповідальність за недотримання своїх обов`язків, передбачених положеннями статті 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, щодо забезпечення збереження, закріплених цією Конвенцією та Протоколом № 1 до неї, прав та свобод на національному рівні для кожного, хто знаходиться під їх юрисдикцією.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та. відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку владного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Рішення Київської обласної ради від 22.07.2004 № 197015-IV, розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області № 854 від 02.11.2006, рішення Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28.12.2012, а також правовстановлюючі документи та правочини, внаслідок яких відповідач ОСОБА_1 набула право власності на належні їй спірні земельні ділянки, залишаються чинними, їх не було у встановленому законом порядку скасовано та/або визнано недійсними, нечинними або протиправними.

Відповідно до судових рішень які набрали законної сили, та відповідно обставини які встановлені даними рішеннями судів не доказуються при розгляді іншої справи, суд приходить до висновку що позивачем не було доведено, що розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області № 854 від 02.11.2006 № 854 «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,7999 га Державного підприємства «Боярська лісова дослідна станція» (відокремлений структурний підрозділ Національного аграрного університету) та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області» було прийнято в порушення п. ґ) та п. є) ч. 3 ст. 84 ЗК України.

В той же час відповідач ОСОБА_1 діяла як добросовісний набувач при набутті оспорюваної земельної ділянки у власність, виконувала всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок, а тому не повинна нести відповідальність за помилки (порушення закону) допущені органами державної влади та місцевого самоврядування, які стосуються питань законності відведення земельної ділянки.

Підстави набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не були припинені, не скасовані та не визнані недійсними, а тому, вона на час набуття спірних земельних ділянок була правомочним власником нерухомого майна.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у заявлених позовних вимогах.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Обухівської районної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки відмовити.

Учасник справи,якомуповнерішення судунебуловручено уденьйогоскладення,маєправона поновленняпропущеногострокуна апеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Суддя: А.Я. Волчко