Рішення

від 18.05.2022 по справі 703/3213/21

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/3213/21

2/703/326/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2022 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Кочеткової І.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Смілянська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на спадкове майно за законом,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог - Смілянська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на спадкове майно за законом.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, що належала померлому на праві власності на підставі державного акту серія ЯБ №170244, виданого 11 листопада 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010479200235.

В установлений законом строк позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Про наявність заповіту померлого позивачу не було відомо, а тому він, будучи спадкоємцем першої черги і при відсутності інших спадкоємців цієї черги вважав, що зможе одержати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначену земельну ділянку в будь-який час по збігу шести місяців з дня відкриття спадщини.

10 листопада 2017 року на адресу позивача надійшов лист Смілянської державної нотаріальної контори, з якого він дізнався про наявність заповіту, яким його батько ОСОБА_4 заповідав вищевказану земельну ділянку на ім`я відповідача, - ОСОБА_3 , складеного 13 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області, Курінним А. В., зареєстрованого в реєстрі № 622.

Оскільки ОСОБА_4 на день складення заповіту за станом здоров`я не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, позивач в грудні 2018 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання цього заповіту недійсним.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/4689/18 від 11 травня 2021 року позов ОСОБА_1 було задоволено, а заповіт ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А.В. за реєстровим номером 622 на користь ОСОБА_3 було визнано недійсним.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року та залишено його без змін.

Під час розгляду вищевказаної цивільної справи, позивач дізнався, що на ім`я ОСОБА_3 23 травня 2018 року Смілянською державною нотаріальною конторою було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану земельну ділянку, зареєстроване в реєстрі за № 1104.

Позивач вказує, що оскільки рішенням Смілянського міськрайонного суду від 11 травня 2021 року заповіт його батька ОСОБА_4 від 13 вересня 2016 року було визнано недійсним, це виключає право ОСОБА_5 на спадкування його майна за цим заповітом, відтак, з метою поновлення своїх спадкових прав, як спадкоємця першої черги по закону, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, зареєстроване в реєстрі за №1104, видане 23 травня 2018 року на ім`я відповідача.

Крім того, на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину від 23 травня 2018 року державний нотаріус внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме на вищевказану земельну ділянку, про що зроблено запис номер 7735671273, відтак власником спадкової земельної ділянки на даний час значиться відповідач, - ОСОБА_3 .

За вказаних обставин, позивач просив скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 7123785200:02:000:0262, площею 2.66 га, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 травня 2018 року було зроблено запис номер 7735671273. Вказана вимога є похідною, адже державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була проведена на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке, на думку позивача, слід визнати недійсним.

Також, враховуючи, що позивач є сином ОСОБА_6 та відноситься до спадкоємців першої черги по закону, спадщину після його смерті прийняв у встановленому законом порядку, однак у нього відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкову земельну ділянку, оскільки такі знаходились у ОСОБА_3 , а згодом були надані ним та приєднані державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори до матеріалів спадкової справи № 162/2017, що позбавляє його можливості отримати свідоцтво про право власності у встановленому законом позасудовому порядку. Крім того вказує, що відповідач не визнає його право на спадкування за законом на майно, яке належало ОСОБА_4 на день його смерті, зокрема, на спірну земельну ділянку, якою він користується і на даний час, відтак просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, що належала померлому ОСОБА_4 на праві власності на підставі державного акту серії ЯБ №170244, виданого 11 листопада 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010479200235.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору та витрати за надання правничої допомоги.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 24 листопада 2021 року. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив, третій особі для надання пояснень щодо позову.

У визначений вказаною ухвалою строк відповідачем відзив на позовну заяву не надіслано.

Завідувач Смілянської державної нотаріальної контори Зайцева О.А. до початку судового засідання звернулась до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 лютого 2022 року.

В судовому засіданні 02 лютого 2022 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові, однак розгляд справи було відкладено на 15 березня 2022 року у зв`язку з неявкою відповідача.

Судове засідання 15 березня 2022 року було відкладено на 19 травня 2022 року в зв`язку з перебуванням головуючого у відпустці.

В судове засідання 19 травня 2022 року позивач та його представник не з`явилися, в направлених до суду заявах просили розглядати справу за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечували, позовні вимоги просили задовольнити повністю з наведених у позовній заяві підстав та уточнили вимоги щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги, що в сумі складають 5000 грн.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки на адресу його місця проживання та реєстрації, та шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача на офіційному сайті Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. Ця обставина підтверджується матеріалами поштової кореспонденції.

Суд визнав причину неявки відповідача неповажною та за згодою позивача та його представника, викладеною письмово, на підставі ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача, сповіщеного належним чином.

За вказаних обставин суд проводить розгляд справи у відсутності сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.

Суд, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, вважає позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на спадкове майно за законом такою, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 05 квітня 2017 року Смілянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 02 серпня 1997 року виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, померлий доводився позивачу батьком (а.с. 18).

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 170244, виданого 11 листопада 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010479200235, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7105837282017 від 01 серпня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_4 був власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,66 га, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, розташованої в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області (а.с. 8-11).

Заповітом, посвідченим 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А.В. та зареєстрованим і реєстрі за № 622, ОСОБА_4 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 2,66 га, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, яка розташована за адресою: Черкаська область, Смілянський район, с. Мельниківка, що належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 170244, заповів ОСОБА_3 (а.с. 12).

Як вбачається із копії спадкової справи № 162/2017, заведеною Смілянською державною нотаріальною конторою Черкаської області, сторони у визначений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 (а.с. 42-93).

23 травня 2018 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_4 , а саме на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,66 га, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області (а.с. 15).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 271077099 від 18 серпня 2021 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину зареєстрованого в реєстрі за № 1104 від 23 травня 2018 року державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О.А. внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме на вищевказану земельну ділянку, про що зроблено запис номер 7735671273, власником земельної ділянки є ОСОБА_3 (а.с. 17).

Як вбачається з рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року, яке набрало законної сили 03 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту - задоволено, а заповіт ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А.В. за реєстровим номером 622 на користь ОСОБА_3 було визнано недійсним (а.с. 27-29).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці першої - п`ятої черг).

Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 Цивільного кодексу України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215-236 ЦК.

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Так, згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 23.09.2020 року в справі № 742/740/17 свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) і від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18).

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 Касаційний цивільний суд Верховного Суду України дійшов висновку про наступне: у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку встановлено порушення спадкових прав позивача ОСОБА_1 що є спадкоємцем першої черги по закону, видачею відповідачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року визнано недійсним заповіт, на підставі якого було видано ОСОБА_3 вказане свідоцтво.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що вимога позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним обґрунтована та підлягає задоволенню оскільки наявність свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №1104, виданого 23 травня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, порушує права позивача як спадкоємця вказаного спадкового майна за законом, тому вказане свідоцтво про право на спадщину видане державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори слід визнати недійсним.

Що стосується вимоги позивача про скасування реєстрації права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 23 травня 2018 року було зроблено запис номер 7735671273, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Видача відповідачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262, і як наслідок - реєстрація права власності на нього за відповідачем, порушує права позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця вказаного спадкового майна за законом.

Визнання недійсним у даному випадку свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на підставі якого було зареєстровано речове право за відповідачем, є підставою для припинення такого права та скасування його реєстрації в Державному реєстрі.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов`язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є визнанням з боку держави публічно - правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Згідно ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування, на підставі рішення суду, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

У зв`язку з вищевикладеним, позовна вимога про скасування державної реєстрації підлягає задоволенню, а запис № 7735671273 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7123785200:02:000:0262, площею 2.66 га - підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 7123785200:02:000:0262, площею 2.66 га, суд зазначає наступне.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

Надаючи оцінку належності обраного позивачем способу захисту, встановлено, що неможливість отримання позивачем ОСОБА_1 свідоцтва про права на спадщину по закону на час розгляду спору, не пов`язана ні з втратою правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, ні з оспорюванням відповідачем його права на отримання спадщини у порядку спадкування по закону, а тому відсутні визначені законом підстави для визнання за позивачем у судовому порядку права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262.

Твердження позивача про відсутність, як такого оригіналу державного акту на спадкову земельну ділянку, є неспроможними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, оригінал зазначеного правовстановлюючого документу перебуває у матеріалах спадкової справи № 162/2017, заведеної Смілянською державною нотаріальною конторою (а.с.42-93).

Матеріали справи також не містять доказів того, що право позивача на спадкування по закону не визнається відповідачем, оскільки рішенням Смілянського міськрайонного суду від 11 травня 2021 року заповіт ОСОБА_4 від 13 вересня 2016 року було визнано недійсним, що виключає право ОСОБА_5 на спадкування його майна за цим заповітом, а до числа спадкоємців по закону останній не входить.

Відтак, суд прийшов до висновку, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають, позивач не довів, що ним втрачена можливість щодо оформлення цього права у нотаріальному порядку, а тому звернення до суду із даним позовом є передчасним.

Таким чином, зверненню до суду з позовом про визнання права власності має передувати вирішення питання про видачу спадкоємцю нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину (постанова Верховного суду від 16.01.2019 р. у справі № 2-390/2006, від 24.07.2019 у справі № 2-6322/04). Враховуючи вищезазначене позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності зі ст. 133 ч.3 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно зі ст. 137 ч.2 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень до суду надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 23 вересня 2021 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Шумейко В.І.;

- акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 23 вересня 2021 року;

- попередній розрахунок суми судових витрат;

- квитанцію № 15 від 23 вересня 2021 року про оплату позивачем адвокату Шумейко В.І. 2000 грн. витрат за надання правничої допомоги;

- ордер серії ЧК № 102975;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 76;

- копію договору про надання правничої допомоги від 15 листопада 2021 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Шумейко В.І.;

- акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 15 листопада 2021 року;

- остаточний розрахунок суми судових витрат;

- квитанцію № 21 від 15 листопада 2021 року про оплату позивачем адвокату Шумейко В.І. 3000 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, враховуючи критерії розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що витрати за надання правничої допомоги понесені позивачем підлягають відшкодуванню.

При вирішенні питання про розмір витрат, які підлягають до стягнення, суд зазначає, що позовні вимоги позивача було задоволено частково, а отже, вказані витрати підлягають стягненню пропорційно задоволеної частини позовних вимог. Тому витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, виходячи з суми фактично понесених витрат у справі на правову допомогу становлять 3000 грн. Вказане відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивачем понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2724 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2281617886.1, з ОСОБА_3 підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (дві вимоги немайнового характеру) в розмірі - 1816 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.319, 392, 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1261-1265, 1268, 1301 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-77, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Смілянська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на спадкове майно за законом задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1104, видане 23 травня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123785200:02:000:0262.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 7123785200:02:000:0262, площею 2.66 га, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 травня 2018 року було зроблено запис номер 7735671273.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1816 грн. та витрати за надання правничої допомоги адвокатом в розмірі 3000 грн., а всього 4816 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день складання його повного тексту, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 27 травня 2022 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький