Рішення

від 09.03.2022 по справі 160/24500/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2022 року Справа № 160/24500/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в 2017 і 2018 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 і 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке він мав право станом на день звільнення з військової служби 07.11.2018.

Одночасно позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у період з 19.06.2017 року по 19.12.2017 року він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 та з 07.05.2018 року по 02.11.2018 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 і брав участь у бойових діях. При звільненні з військової служби позивачеві не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року позовну заяву залишено без руху із встановленням строку для усунення її недоліків.

05.01.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.01.2022 року відкрито провадження у справі № 160/24500/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, у письмовому провадженні в порядкустатті 262 Кодексу адміністративного судочинства України. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

02.02.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що протягом особливого періоду в Україні припиняється надання додаткових відпусток учасникам бойових дій строком 14 календарних днів, з огляду на що законних підстав для виплати позивачеві грошової компенсації замість надання зазначеної відпустки немає.

Відповідно до ч. 1ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно зст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС Українипередбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 19.06.2017 року по 19.12.2017 року та наказом командира 12 окремого мотопіхотного батальйону 72 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 18.12.2017 року № 110-РС позивача звільнено з військової служби у запас. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.12.2017 року №162 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.12.2017 року, знято з продовольчого забезпечення частини з 20.12.2017 року і направлено на військовий облік до Дзержинсько-Довгинцівського ОРВК м. Кривого Року в Дніпропетровській області в розпорядження військового комісара.

Протягом періоду з 07.05.2018 року по 02.11.2018 року позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.11.2018 року № 276-рс позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку контракту). Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2018 року №301 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.11.2018 року і направлено для зарахування на військовий облік до Саксаганського РВК Дніпропетровської області.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.09.2019 року у справі №233/2990/17 встановлено, що згідно з листами Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 12.06.2019 року №322/1/2075 та від 14.06.2019 року №116/2/2/8017, відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.01.2018 року №Д-322/1/1дск станом на 31.03.2018 року умовне найменування «Військова частина НОМЕР_2 » та її ідентифікаційний код анульовано. При проведенні переформування військова частина НОМЕР_2 стала структурним підрозділом (включена до штату) військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 03.11.2015 року позивач є учасником бойових дій.

Щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач не використовував. Грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки позивачу не виплачено, що й стало підставою звернення до суду.

Аналізуючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ(далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначаєЗакон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII(далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п.12 ч.1ст.12 Закону № 3551-XIIучасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зіст. 16-2 Закону №504/96-ВРучасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщоЗаконом України «Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14статті 10-1 Закону № 2011-ХІІпередбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІв особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18ст. 10-1 Закону №2011-ХІІв особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене уЗаконах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XIIта «;Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-XII(далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XIIособливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XIIвизначено термін «особливий період» як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, уст. 1 Закону № 3543-XIIнадано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак,Законом № 2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1)безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ,статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Відповідно до частини3статті 291 КАСУкраїни при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд зазначає, що нормиЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2017-2018 роках проходив військову службу за контрактом і як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки за цей період, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Зі змісту витягів з наказів № 162 від 19.12.2017 рокута № 301 від 07.11.2018 року вбачається, що відповідач не провів із позивачем розрахунок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-XII за 2017-2018 роки. Доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідачем до суду надано не було.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2018 роки, а належним захистом порушеного права є саме зобов`язання відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату такої грошової компенсації.

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина четверта статті 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, 07.07.2020 року між позивачем та адвокатом Дорошем С.П. укладений договір про надання правової допомоги № 043/0707/21.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07.07.2021 року здійснено оплату послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №043/0707/21. При цьому відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялося.

Отже, суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн., підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Частиною 1ст. 9 КАС Українивизначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 3ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової компенсації за невикористані в 2017-2018 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені для учасників бойових дій.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 07.11.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко