Рішення

від 18.05.2022 по справі 902/884/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" травня 2022 р. Cправа № 902/884/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія"

до: Державного підприємства "Мурафський кар`єр"

про стягнення 174 937,29 грн.

та зустрічним позовом: Державного підприємства "Мурафський кар`єр"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Фонду державного майна України

про визнання договору недійсним

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" з вимогами до Державного підприємства "Мурафський кар`єр" про стягнення 174 937,29 грн, з яких: 168 481,57 грн - основний борг; 505,78 грн - інфляційні збитки; 969,35 грн - 3% річних; 4 980,59 грн - пеня.

Ухвалою суду від 06.09.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/884/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.09.2021.

23.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 21.09.2021 (вх. № 01-34/8547/21 від 23.09.2021), в якому відповідач наводить заперечення проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

23.09.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява № б/н від 21.09.2021 (вх. № 979/21) Державного підприємства "Мурафський кар`єр" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" про визнання недійсним Договору № 1 від 02.01.2018 надання послуг по перевезенню вантажу.

Ухвалою суду від 27.09.2021 зустрічну позовну заяву Державного підприємства "Мурафський кар`єр" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" про визнання договору недійсним об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" до Державного підприємства "Мурафський кар`єр" стягнення 174 937,29 грн для спільного розгляду. Залучено до участі в розгляді справи Фонд державного майна України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом.

01.10.2021 до суду надійшла відповідь на відзив № 28-1/09 від 28.09.2021 позивача, в якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві на первісну позовну заяву.

08.10.2021 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву № 06/10 від 06.10.2021 відповідача з зустрічним позовом, в якому останній наводить заперечення проти зустрічного позову та просить відмовити в його задоволенні.

29.10.2021 до суду надійшло клопотання № 26/10 від 26.10.2021 позивача за первісним позовом про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами судового засідання 02.11.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 02.11.2021 про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 02.12.2021.

15.11.2021 до суду надійшли пояснення третьої особи № 10-25-25991 від 03.11.2021 щодо зустрічного позову, за змістом яких, зустрічні позовні вимоги є обґрунтованими.

19.11.2021 до суду надійшли заперечення третьої особи № 10-25-27086 від 15.11.2021 на клопотання позивача за первісним позовом про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

02.12.2021 до суду надійшла заява позивача за первісним позовом № 01/12 від 01.12.2021 про зменшення розміру позовних вимог, за змістом якої вимога про стягнення пені у розмірі 4980,59 грн була заявлена помилково, тому позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 168 481,57 грн - суму боргу, 505,78 грн - інфляційних збитків, 969,35 грн - 3% річних.

У визначену судом дату (02.12.2021) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 21.12.2021 підготовче засідання призначено на 31.01.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши заяву позивача за первісним позовом № 01/12 від 01.12.2021 про зменшення розміру позовних вимог, суд, з огляду на те, що під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, дійшов висновку, що зменшення позовних вимог про стягнення пені могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру саме цих вимог до певної суми. Тоді як в заяві про зменшення позовних вимог вимога про стягнення пені зменшена до нуля, що не узгоджується з наведеним, а тому заява позивача за первісним позовом не прийнята судом як зменшення розміру позовних вимог.

Виконавши завдання підготовчого провадження, господарський суд 31.01.2022 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 01.03.2022, про що постановив відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 01.03.2022, з підстав введення в Україні воєнного стану та зважаючи на відсутність позиції учасників щодо можливості розгляду справи за їх відсутності, розгляд справи по суті відкладено на 07.04.2022.

Ухвалою суду від 07.04.2022, за клопотанням представника відповідача за первісним позовом, розгляд справи по суті відкладено на 19.05.2022. Ухвалу суду направлено на адреси електронної пошти учасників, які повідомлені останніми в заявах та поясненнях.

На визначену судом дату представник позивача за первісним позовом не з`явився. В заяві б/н від 25.10.2021 (вх. № 01-34/9627/21) представник позивача, підтримавши заявлені в позовній заяві позовні вимоги просив про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач за первісним позовом на визначену судом дату також не з`явився. В заяві б/н та дати (вх. № 01-34/9288/21 від 18.10.2021) зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив розглянути справу за відсутності його представника.

Третя особа правом участі в засіданні суду не скористались. Про час та місце розгляду справи по суті повідомлена ухвалою суду від 07.04.2022, яка направлена на адресу електронної пошти третьої особи, що вказана в поясненнях № 10-25-25991 від 03.11.2021.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників про дату, час та місце судового слухання.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників до суду не надійшло.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 19.05.2022 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Будівельна механізована компанія» зазначає, що 02.01.2018 між ТОВ «Будівельна механізована компанія» (Перевізник) і ДП «Мурафський кар`єр» (Замовник) укладено договір №1 надання послуг по перевезенню вантажу, в межах якого Перевізником надано Замовнику послуги з перевезення вантажу на загальну суму 351 757,54 грн, про що сторонами підписано Акти надання послуг.

Замовник за отримані послуги розрахувався частково, в розмірі 182 669,97 грн.

З метою досудового врегулювання спору щодо оплати заборгованості згідно Договору Позивач за первісним позовом направив на юридичну адресу ДП «Мурафський кар`єр» претензію №29 від 02.06.2021 (з долученням акту звірки) з вимогою оплатити надані послуги протягом 7-ми календарних днів з дня отримання претензії.

У відповіді на претензію Відповідач за первісним позовом повідомив про зміни керівника на підприємстві та відсутності будь-яких фінансово-господарської та первинної документації, в тому числі і документів, що стосуються взаємовідносин з Позивачем за первісним позовом за Договором №1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018.

В подальшому 07.07.2021 Позивачем за первісним позовом направлено Відповідачу за первісним позовом лист №36 від 06.07.2021 з долученням належним чином завірених копій всіх документів, які підтверджують розмір заборгованості по Договору надання послуг по перевезенню вантажу №1 від 02.01.2018, оформлених та підписаних обома сторонами. Крім того, в листі було зазначено прохання щодо надання в найкоротший термін письмового повідомлення про прийняте рішення.

09.07.2021 вищезазначений лист було отримано уповноваженим представником Відповідача за первісним позовом, проте, станом на день звернення з даною позовної заявою до суду, відповіді на адресу Позивача за первісним позовом не надходило.

За наведеного, Позивач за первісним позовом стверджує, що за Відповідачем за первісним позовом утворилась заборгованість, розмір якої складає 168 481,57 грн.

Відповідач - ДП «Мурафський кар`єр» у відзиві на позовну заяву заперечив проти позову.

За доводами Відповідача за первісним позовом, укладений Договір суперечить актам цивільного законодавства, порушує права ДП «Мурафський кар`єр», а тому є недійсним з огляду на наступне.

Так, Відповідач за первісним позовом є юридичною особою, у якій орган державної влади, а саме Фонд державного майна України, володіє більшістю голосів у вищому органі управління. Крім того, у статутному капіталі цієї юридичної особи державна частка акцій (часток, паїв) складає 100 відсотків. Тобто ДП «Мурафський кар`єр» на момент укладення договору було замовником в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі» у відповідній редакції.

Проте, оспорюваний Договір укладався без проведення процедури публічної закупівлі, а тому це суперечить ч. 7 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції на момент укладення Договору, що є підставою для визнання даного Договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Також, Відповідач за первісним позовом зазначає, що оспорюваний Договір укладався без наявності повноважень у попереднього директора ДП «Мурафський кар`єр» Супіханова Г. Б. на укладення договорів на суму більше 79 231,00 грн, оскільки на момент укладення Договору підприємство перебувало у процедурі банкрутства, тому укладення відповідного Договору, в силу положень ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», потребувало попереднього погодження з розпорядником майна.

Окрім того, ДП «Мурафський кар`єр» зі свого боку заперечує реальне надання послуг з перевезення за Договором та відповідно реальність здійснення даної господарської операції, позаяк дані бухгалтерського обліку підприємства не підтверджують отримання такого обсягу послуг та відповідних змін в структурі активів підприємства. Відповідна господарська операція з перевезення вантажів не відображена у бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства.

Також Відповідач за первісним позовом зауважує на тому, що на момент укладення оспорюваного Договору у ДП «Мурафський кар`єр» не діяв його спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934 від 05.03.2009, що в свою чергу виключало реальну потребу у перевезенні такого значного обсягу вантажів, які передбачені Договором.

Посилаючись на наведені у відзиві на первісну позовну заяву обставини, ДП «Мурафський кар`єр» подало до суду зустрічну позовну заяву з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" про визнання недійсним Договору № 1 від 02.01.2018 надання послуг по перевезенню вантажу.

ТОВ "Будівельна Механізована Компанія" у відповіді на відзив та відзиві на зустрічну позовну заяву в спростування доводів ДП «Мурафський кар`єр» зазначає наступне.

При укладені Договору № 1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018 сторонами не порушено норми ЗУ «Про публічні закупівлі», позаяк жодного доказу того, що ДП «Мурафський кар`єр» забезпечує потреби держави або територіальної громади не на промисловій чи комерційній основі останнім не надано.

Аргументи ДП «Мурафський кар`єр» в констатації факту відсутності згоди розпорядника майна є необгрунтованими та не підтвердженими жодними доказами.

Крім того, у випадку визнання недійсним Договору №1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018, борг за вказаним договором в будь - якому випадку підлягатиме стягненню з Відповідача на користь Позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо тверджень про відсутність повноважень у директора Супіханова Г.Б. на укладення оспорюваного Договору так як його загальна вартість значно перевищує 1 % балансової вартості активів боржника, ТОВ "Будівельна Механізована Компанія" зауважує, що відповідно до п. 4.2. Договору, вартість перевезення вантажу за цим Договором встановлюється на основі виставлених Перевізником рахунків, тому відсутні підстави для висновку про те, що станом на час підписання договору (тобто, станом на 02.01.2018) було визначено ціну вказаного договору по перевезенню вантажу, яка становить чи перевищує 1% балансової вартості активів - 79 231,00 грн.

Стосовно заперечень Позивача за зустрічною позовною заявою щодо реального надання послуг з перевезення за оспорюваним Договором, Відповідач за зустрічним позовом, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, стверджує, що долученими доказами до первісної позовної заяви підтверджено факт надання послуг по перевезенню вантажу за Договором та часткову оплату його вартості, у зв`язку з чим відсутні підстави для кваліфікації оспорюваного договору, як фіктивного.

Третя особа - Фонд державного майна України, в поясненнях № 10-25-25991 від 03.11.2021 підтримує зустрічні позовні вимоги з підстав, наведених в зустрічній позовній заяві.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 02.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" (Перевізник) та Державним підприємством «Мурафський кар`єр» (Замовник) укладено Договір № 1 надання послуг по перевезенню вантажу (надалі Договір) згідно з предметом якого Перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом ввірений йому для перевезення - товар (далі - вантаж) (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, до пункту призначення. Замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.4. Договору Перевізник зобов`язався Забезпечити своєчасне подання придатного для перевезення автотранспорт та дотримувати визначений цим Договором строків доставки вантажу. Прийняти для перевезення кількість вантажу в об`ємі не менш ніж 30 (тридцять) тон за 1-ну ходку однією одиницею автомобільного транспорту.

За змістом п. 3.3. Договору Замовник зобов`язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів і подорожніх листів, відмічати в товаротранспортних накладних фактичний час прибуття та відправлення автомобілів із пунктів навантаження.

Розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. (п. 4.1. Договору)

Згідно п. 4.2. Договору вартість перевезення вантажу за цим Договором встановлюється на основі виставлених Перевізником рахунків.

За порушення строків сплати вартості перевезення вантажу «Замовник» відшкодовує «Перевізникові» збитки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, але не більше вартості перевезення вантажу, яка була прострочена. (п. 5.3. Договору)

Даний Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання «Сторонами» та скріплення печатками і діє до 31.12.2018. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. (п.п. 8.1., 8.3. Договору)

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст.914 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір; за довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Приписами ч.1 ст.306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч.2 вказаної статті суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.3 ст.306 ГК України).

Згідно ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 цих Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (п. 11.2 Правил).

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (пункт 11.5 Правил).

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88), згідно з пунктом 2.1 якого, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ від 5 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку, наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, для здійснення транспортно-експедиторської діяльності наявність товарно-транспортного документа (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо) є обов`язковою. В такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а його відсутність, відповідно, свідчить про формальне документальне оформлення транспортно-експедиторської послуги.

Як стверджується матеріалами справи, Перевізником, на виконання умов Договору надання послуг по перевезенню вантажу № 1 від 02.01.2018 в період з січня по червень 2018 року надано Замовнику послуги по перевезенню вантажів на загальну суму 351 151,54 грн., про що Сторонами складено і підписано акти надання послуг та оформлено товарно-транспортні накладні (т. 1, а.с. 56-129):

1) акт № 23 від 03.01.2018 на суму 16 421,87 грн.; ТТН №№ 030104, 030103, 030102, 030101 від 03.01.2018; №№ 020102, 020101 від 02.01.2018;

2) № 26 від 04.01.2018 на суму 10 765,22 грн; ТТН №№ 040102, 040101 від 04.01.2018;

3) № 33 від 09.01.2018 на суму 10 483,82 грн.; ТТН №№ 050102, 050101 від 05.01.2018; №№ 090102, 090101 від 09.01.2018;

4) № 41 від 11.01.2018 на суму 23 851,55 грн.; ТТН №№ 110104, 110103, 110102, 110101 від 11.01.2018; №№100102, 100101 від 10.01.2018;

5) № 49 від 15.01.2018 на суму 8 783,44 грн.; ТТН №№ 150102, 150101 від 15.01.2018; №№ 130102, 130101 від 13.01.2018;

6) № 53 від 16.01.2018 на суму 7 185,76 грн.; ТТН №№ 160104, 160103, 160102, 160101 від 16.01.2018;

7) № 58 від 18.01.2018 на суму 6 965,12 грн.; ТТН №№ 180107, 180108 від 18.01.2018;

8) № 66 від 23.01.2018 на суму 4 443,07 грн.; ТТН №№ 230101, 230102 від 23.01.2018;

9) № 74 від 25.01.2018 на суму 3 358,93 грн.; ТТН №№ 250105, 250106 від 25.01.2018;

10) № 77 від 29.01.2018 на суму 4 484,92 грн.; ТТН №№ 290120, 290119 від 29.01.2018;

11) № 91 від 30.01.2018 на суму 1 300,97 грн.; ТТН № 300112 від 30.01.2018;

12) № 95 від 03.02.2018 на суму 9 308,39 грн.; ТТН №№ 030202, 030201 від 03.02.2018; №№ 020201 від 02.02.2018;

13) № 99 від 05.02.2018 на суму 8 015,03 грн.; ТТН №№ 050208, 050207 від 05.02.2018;

14) № 125 від 15.03.2018 на суму 44 318,40 грн.; ТТН №№ 850078, 850077, 850076 від 15.03.2018;

15) № 132 від 21.03.2018 на суму 30 256,80 грн.; ТТН №№ 850083, 850082 від 21.03.2018;

16) № 135 від 22.03.2018 на суму 46 082,40 грн.; ТТН №№ 850086, 850087, 850088 від 22.03.2018;

17) № 168 від 06.04.2018 на суму 27 000,00 грн.;

18) № 400 від 22.06.2018 на суму 39 208,00 грн.; ТТН №№ 866267, 866268, 866267 від 21.06.2018;

19) № 406 від 26.06.2018 на суму 49 660,00 грн.; ТТН №№ 854165, 854166, 854167 від 26.06.2018.

Відповідно до п. 4.2. Договору, з метою проведення Замовником розрахунків за надані послуги, Перевізником виставлено наступні рахунки на оплату: № 1 від 03.01.2018 на суму 16 421,87 грн.; № 3 від 04.01.2018 на суму 10 765,32 грн.; № 11 від 09.01.2018 на суму 10 483,82 грн.; № 19 від 11.01.2018 на суму 23 109,30 грн.; № 27 від 15.01.2018 на суму 8 783,44 грн.; № 32 від 16.01.2018 на суму 7 185,76 грн.; № 39 від 18.01.2018 на суму 6 965,12 грн.; № 46 від 23.01.2018 на суму 4 443,07 грн.; № 54 від 25.01.2018 від 3 358,93 грн.; № 57 від 29.01.2018 на суму 4 484,92 грн.; № 67 від 30.01.2018 на суму 1 300,97 грн.; № 71 від 03.02.2018 на суму 9 308,39 грн.; № 75 від 05.02.2018 на суму 8 015,03 грн; № 94 від 15.03.2018 на суму 44 318,40 грн.; № 98 від 21.03.2018 на суму 30 256,80 грн.; № 104 від 22.03.2018 на суму 49 082,40 грн.; № 135 від 06.04.2018 на суму 27 000,00 грн.; № 2 від 22.06.2018 на суму 39 208,00 грн.; № 340 від 25.06.2018 на суму 39 000,00 грн.; № 3 від 26.06.2018 на суму 49 660,00 грн. (т. 1, а.с. 21-40)

Згідно вимог ч. 7 ст. 193 ГК України законодавцем в імперативному порядку закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що Замовником в період з 30.03.2018 по 25.06.2018 здійснено оплату за надані послуги по перевезенню на загальну суму 122 000,00 грн.. Докази часткового розрахунку судом досліджено та прийнято (т. 1, а.с. 51-55):

виписка по рахунку за 30.03.2018 на суму 12 000,00 грн.;

виписка по рахунку від 02.04.2018 на суму 5 000,00 грн;

виписка по рахунку від 10.04.2018 на суму 27 000,00 грн.;

виписка по рахунку від 20.06.2018 на суму 39 000,00 грн.;

виписка по рахунку від 25.06.2018 на суму 39 000,00 грн..

З огляду на наведене, неоплаченими залишились послуги на суму 229 151,54 грн..

З метою досудового врегулювання спору щодо оплати заборгованості згідно Договору Позивач за первісним позовом направив на юридичну адресу ДП «Мурафський кар`єр» претензію №29 від 02.06.2021 (з долученням акту звірки) з вимогою оплатити надані послуги протягом 7-ми календарних днів з дня отримання претензії. (т. 1, а.с. 166-169)

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2102102978573, претензія отримана уповноваженим представником Відповідача за первісним позовом 04.06.2021. (т. 1, а.с. 171)

У відповіді на претензію (лист № 09/1 від 09.06.2021) Відповідач за первісним позовом повідомив про те, що 17.04.2020 на підприємстві змінився керівник, виконуючим обов`язки директора призначено Фоміна В.Ю.. Після вступу на посаду та початку здійснення своїх повноважень виконуючим обов`язки директора було встановлено, що на підприємстві відсутня будь-яка фінансово-господарська та первинна документація, у тому числі і Договір надання послуг по перевезенню вантажу № 1 від 02.01.2018. (т. 1, а.с. 172, 173)

В подальшому 07.07.2021 Позивачем за первісним позовом направлено Відповідачу за первісним позовом лист №36 від 06.07.2021 з долученням належним чином завірених копій всіх документів, які підтверджують розмір заборгованості по Договору надання послуг по перевезенню вантажу №1 від 02.01.2018, оформлених та підписаних обома сторонами. Крім того, в листі було зазначено прохання щодо надання в найкоротший термін письмового повідомлення про прийняте рішення. (т. 1, а.с. 175, 176)

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2100107243102, лист №36 від 06.07.2021 отримано уповноваженим представником Відповідача за первісним позовом 09.07.2021, проте залишено без належного реагування та виконання. (т. 1, а.с. 179)

З огляду на наведене, Позивач за первісним позовом звернувся до суду про примусове стягнення заборгованості за Договором. При цьому суд зауважує, що Позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення 168 481,57 грн. заборгованості з розрахунку оплати Відповідачем за первісним позовом послуг на суму 182 669,97 грн.

Судом встановлено, що на підтвердження оплати Відповідачем за первісним позовом послуг за Договором № 1 від 02.01.2018 Позивачем за первісним позовом, окрім зазначених вище доказів, надано виписки по рахунку за період з 05.01.2018 по 28.03.2018., призначенням платежів в яких визначено Договір № 20 від 07.06.2017. З огляду на те, що підставою позовних вимог є Договір № 1 від 02.01.2018 та відсутність пояснень і відповідних доказів щодо зарахування платежів за Договором № 20 від 07.06.2017 в рахунок виконання зобов`язань за Договором № 1 від 02.01.2018, суд не приймає вказані виписки по рахунку як докази в даній справі.

Поряд з цим, зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з Відповідача за первісним позовом основного боргу в розмірі 168 481,57 грн.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 4 980,59 грн пені, 969,35 грн три проценти річних та 505,78 грн інфляційних збитків за період з 12.06.2021 по 20.08.2021.

Розглядаючи вимогу про стягнення 4 980,59 грн пені, суд виходить з наступного.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

При цьому суд зважає, що пунктом 5.3. Договору сторони визначили відповідальність за порушення строків сплати вартості перевезення вантажу Замовником у вигляді відшкодування Перевізникові збитків в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, але не більше вартості перевезення вантажу, яка була прострочена.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Водночас, звертаючись до суду з первісною позовною заявою ТОВ «Будівельна Механізована Компанія" заявляє до стягнення 4 980,57 грн пені за порушення грошового зобов`язання за Договором.

З огляду на наведене, зважаючи на відсутність узгодженої сторонами в Договорі відповідальності Замовника за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені, суд не вбачає правових підстав для задоволення означеної вимоги.

Розглядаючи вимоги про стягнення 969,35 грн - 3% річних та 505,78 грн інфляційних збитків за період з 12.06.2021 по 20.08.2021, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом виявлено помилку в бік збільшення.

Здійснивши власний розрахунок судом отримано 969,34 грн - 3% річних та 168,48 грн - інфляційних збитків.

За наведеного, вимоги Позивача з первісним позовом в частині стягнення відсотків річних та інфляційних збитків підлягають частковому задоволенню, у визначених судом розмірах.

Витрати на судовий збір за первісним позовом підлягають віднесенню на ДП «Мурафський карєр» в розмірі 2 546,82 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України.

Розглядаючи клопотання Позивача за первісним позовом про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до наявного в матеріалах справи Договору про надання правової допомоги укладеного 09.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Механізована Компанія» (Клієнт) та адвокатом Новаком Денисом Миколайовичем (Адвокат), Адвокат бере на себе зобов`язання представляти права і законні інтереси Клієнта у Господарському суді вінницької області, Північно-західному апеляційному господарському суді , правоохоронних органах, органах державної влади, а також здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені діючим законодавством України.

За змістом п. 2.1. Договору, при здійсненні своїх професійних обов`язків Адвокат, з поміж іншого: надає правову інформацію, консультації і роз`яснення; складає процесуальні документи (заперечення, клопотання , претензії, позовні заяви, апеляційні і касаційні скарги, заяви та інше); здійснює представництво та захист інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного , кримінального судочинства.

Відповідно до п. 4.2. Договору за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, який є невід`ємною частиною Договору.

Додатком №1 до Договору Сторони погодили, що за надані правову допомогу, що стосується вирішення питання про стягнення заборгованості з ДП «Мурафський кар`єр» згідно Договору № 1 від 02.01.2018 Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 11 900,00 грн. Додатково Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 1600,00 грн а участь у кожному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 Додатку №1 до Договору Клієнт здійснює оплату Адвокату за Договором на протязі 10 календарних днів з дати набрання законної сили рішення по справі за позовом ТОВ «Будівельна Механізована Компанія» до ДП «Мурафський кар`єр» про стягнення заборгованості.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Надання Адвокатом правничої допомоги Позивачу у Господарському суді Вінницької області при розгляді справи №902/884/21 підтверджується: Договором про надання правової допомоги від 09.06.2021; актом приймання-передачі наданих послуг від 06.10.2021 з детальним описом робіт (наданих послуг) та описом робіт (наданих послуг) з визначеним переліком виконаних робіт. Зокрема, згідно з актом приймання-передачі наданих послуг станом на 06.10.2021 Адвокатом надано наступні послуги: юридичний аналіз матеріалів справи, консультування Клієнта з питань застосування законодавства України щодо вирішення питань з Позивачем та отримання доказів по справі, підготовлення та направлення листа з додатками на відповідь ДП «Мурафський кар`єр» від 09.06.2021 № 09/1, підготовлення та подача позовної заяви від 20.08.2021 № 20/08; підготовлення та подача відзиву на зустрічну позовну заяву; участь в судовому засіданні 20.09.2021.

Крім того, матеріали справи містять копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №ДН № 4390 та ордер № 1018281 на представництво інтересів ТОВ «Будівельна Механізована Компанія» Адвокатом Новаком Д.М..

Окремо слід зазначити, що заявлена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку таких витрат, який зазначено у позовній заяві. При цьому суд враховує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (постанова Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18).

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено, що слідує зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд враховує, що відповідно до п. 3 Додатку №1 до Договору Клієнт здійснює оплату Адвокату за Договором на протязі 10 календарних днів з дати набрання законної сили рішення по справі за позовом ТОВ «Будівельна Механізована Компанія» до ДП «Мурафський кар`єр» про стягнення заборгованості. Відтак строк оплати гонорару не сплинув.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 13 500,00 грн обґрунтовано належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Судом враховується, що Відповідач за первісним позовом під час позовного провадження у справі №902/884/21, заяви про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, або будь-яких заперечень щодо розміру останніх до суду не подавав.

З огляду на те, що Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, відтак у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.

Заперечення третьої особи щодо відшкодування витрат Позивача за первісним позовом на правову допомогу, виходячи з положень процесуального Закону та усталеної практики Верховного Суду, за якою заперечення щодо розміру та відповідне зменшення витрат на правову допомгу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, судом відхиляються.

З огляду на часткове задоволення судом первісних позовних вимог, то відповідному частковому задоволенню підлягають і витрати позивача на професійну правову допомогу. Тому за рахунок Відповідача за первісним позовом підлягають відшкодуванню 13 102,62 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, при цьому витрати на адвоката в сумі 397,38 грн залишаються за Позивачем за первісним позовом.

Вирішуючи питання обґрунтованості зустрічного позову, суд враховує таке.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Підставами зустрічного позову визначено порушення ч.7 ст. 2 ЗУ "Про публічні закупівлі", ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відсутність повноважень у директора ДП «Мурафський кар`єр» на укладення договору, наявність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Щодо доводів Позивача за зустрічним позовом про порушення ч.7 ст. 2 ЗУ «Про публічні закупівлі» при укладенні Договору №1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.04.2018.

Відповідно до ч.7 ст. 2 ЗУ "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній на момент укладення договору) забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Відповідно до п.9 ст. 1 вказаного вище Закону замовники це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу 2 або наглядової ради суб`єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Доказів того, що ДП «Мурафський кар`єр» забезпечує потреби держави або територіальної громади не на промисловій чи комерційній основі Позивачем за зустрічною позовною заявою не надано, і матеріали справи не містять відповідних доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

За наведеного, суд дійшов висновку, що Позивачем за зустрічним позовом не доведено належними до попустимими доказами порушення положень ЗУ «Про публічні закупівлі» при укладені Договору № 1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018.

Щодо доводів про відсутність повноважень у директора ДП «Мурафський кар`єр» (підписанта оспорюваного договору) на укладання договорів на суму більше 79 231,00 грн. без погодження з розпорядником майна.

Судом встановлено, що 05.10.2015 ухвалою Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1177/15 було порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Мурафський кар`єр», призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Куц І.Я., введено мараторій на задоволення вимог кредиторів. (т. 1, а.с. 230-233).

Відповідно до положень абз. 4 ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент укладення Договору) керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо розпорядження у будь- який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).

В силу абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» значні правочини (договори) - правочини (договори) щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення правочину (договору).

Згідно із фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва станом на 01.01.2018 року балансова вартість активів ДП «Мурафський кар`єр» становила 7 923 100,00 грн. (т. 1, а.с. 236).

Як стверджує Позивач за зустрічним позовом, оскільки загальна вартість Договору складала 351 152,54 грн., що перевищує 1 % балансової вартості активів боржника, то відповідний Договір повинен був укладатися за попереднім погодженням з розпорядником майна, з урахуванням ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому суд зауважує, що відповідно до п. 4.2. оспорюваного Договору, вартість перевезення вантажу за цим Договором встановлюється на основі виставлених Перевізником рахунків. Тобто сторонами не визначено загальну ціну Договору на момент його укладення.

Відтак, відсутні підстави для висновку про те, що станом на час підписання оспорюваного Договору (тобто, станом на 02.01.2018) було визначено ціну, яка становить чи перевищує 1% балансової вартості активів, що в свою чергу потребувало погодження з розпорядником майна.

До того ж слід зауважити, що положення ч. 13 ст. 13 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент укладення договору) не визначає в якій формі (усна чи письмова) має бути надана згода розпорядника майна на укладення правочину боржником. Не вказано також, що така згода обов`язково вказується в самому правочині.

При цьому, Позивачем за зустрічною позовною заявою не доведено того факту, що останній звертався до розпорядника майна боржника для отримання погодження на укладення спірного правочину та отримання відповідного погодження чи відхилення.

Поряд з наведеним суд зауважує, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 910/19179/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року зі справи № 904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19, від 04 березня 2021 року у справі № 905/1132/20, від 20 березня 2018 року у справі № 910/8794/16).

Як встановлено судом, з посиланням на первинні документи, Перевізником в період з січня по червень 2018 року надано Замовнику послуги по перевезенню вантажів на загальну суму 351 151,54 грн.. Відповідні послуги Замовником прийнято, про що сторонами підписано акти надання послуг. Суд зважає, що означені акти відписано з боку Замовника без будь-яких заперечень та зауважень.

Замовник, прийнявши надані послуги провів часткові розрахунки за них, про що свідчать виписки по рахунку Перевізника.

Отже, суд зазначає, що Замовник частково виконував покладені на останнього Договором зобов`язання щодо оплати, що в свою чергу свідчить про схваленням та виконання юридичною особою Замовника оспорюваного правочину.

Щодо наявності ознак фіктивності праовчину.

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (висновок Великої Палати Верховного суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

За правилами ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оцінивши надані сторонами докази та наведені обґрунтування, суд вважає підтвердженим фактичне виконання Договору № 1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018 щодо обумовлених Договором послуг та які зазначені в Актах надання послуг та щодо яких оформлено товарно-транспортні накладні.

Надані до справи Акти надання послуг та товарно-транспортні накладні за своїм змістом містять реквізити, обов`язковість яких передбачена ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Доводи ДП «Мурафський кар`єр» щодо відсутності реальної потреби у перевезенні значного обсягу вантажів у зв`язку з анулюванням спеціального дозволу на користування надрами, не спростовують встановлених судом обставин.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про не підтвердження жодних ознак фіктивності оспорюваного Договору.

Беручи до уваги те, що спірний Договір не суперечить положенням ст.ст 203, 215 Цивільного кодексу України, містить всі істотні умови правочину, зважаючи на доведення фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи у їх сукупності, у даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним Договору № 1 надання послуг по перевезенню вантажу від 02.01.2018.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн, покладаються на Позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (вул. Зарічна, буд. 1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530; код ЄДРПОУ 300371943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Механізована Компанія" (вул. Б. Хмельницького, буд. 1Б, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222; код ЄДРПОУ 39549131) 168 481 грн. 57 коп. - боргу; 168 грн. 48 коп. - інфляційних збитків; 969 грн. 34 коп. - 3% річних; 2 546 грн. 82 коп. - витрат і сплати судового збору та 13 102 грн. 62 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог первісного позову відмовити..

В задоволенні зустрічного позов Державного підприємства "Мурафський кар`єр" відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом залишити за Державним підприємством "Мурафський кар`єр".

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: та на відомі суду адреси електронної пошти ТОВ "Будівельна механізована компанія" - bmk.tov.2015.hm@gmail.com, ДП "Мурафський кар`єр" - DP_MURAFSKIY@ukr.net; Фонд державного майна України - info@spfu.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 30 травня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "Будівельна Механізована Компанія" (вул. Б. Хмельницького, буд. 1Б, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222)

3 - ДП "Мурафський кар`єр" (вул. Зарічна, буд. 1, с. Мурафа, Шаргородськй район, Вінницька область, 23530)

4 - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133)