Рішення

від 29.05.2022 по справі 909/129/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.05.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/129/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Івано-Франківської міської ради

до відповідача Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун"

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2278,72 грн.

ВСТАНОВИВ: Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2278,72 грн.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 21.02.22 позовну заяву Івано-Франківської міської ради залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення недоліків позовної заяви, 18.03.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановивлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, згідно вимог ст. 120 ГПК України, суд надіслав відповідачу рекомендованою кореспонденцією за його місцезнаходженням, згідно даних ЄДРЮОФОПГФ: вул. Кобилянської, 24, м.Івано-Франківськ, 76018.

Зазначена кореспонденція повернута до суду Укрпоштою 02.05.2022. На конверті прикріплено довідку ф.20, в якій зазначено підставу повернення адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до положень господарського процесуального законодавства судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

З огляду на вказане, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі №909/129/22.

Враховуючи, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно без укладення договору оренди земельної ділянки користувався земельною ділянкою площею 0,0227 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2610100000:03:002:0721, що призвело до недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати в сумі 2278,72 грн., за період з 16.04.2020 до 01.01.2021.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не подав.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" є власником нежитлових будівель за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24 (реєстраційний номер 18033614), дата державної реєстрації 02.03.2007, підстава для державної реєстрації - договір про виділ у натурі частки нерухомого майна, серія та номер: 3696, виданий 27.12.2006.

Згідно даних Івано-Франківського ОБТІ, Командитному товариству Іваночко і К" членів трудового колективу державною торгово-заготівельного підприємства "Буркун належить:

- засолочний цех. літ. "А", загальною площею 1036,1 кв.м., площа забудови за даними технічної інвентаризації 1990 року складає 939,5 кв.м.;

- авто вага, літ. "Г", загальною площею 41,7 кв.м., площа забудови за даними технічної інвентаризації 1990 року складає 51,7 кв.м.

Згідно інформації Державного земельного кадастру, дата державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0227 га з кадастровим номером: 2610100000:03:002:0721 16.04.2020. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди вказаної земельної ділянки укладено між Івано-Франківської міською радою та Командитним товариством Іваночко і К" членів трудового колективу державною торгово-заготівельного підприємства "Буркун - 24.12.2020 (відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 24.12.2020, № 408-3).

Згідно інформації ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 03.06.2021, № 378/34.3-02-17н, плату за користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24, площею 0,0227 га, кадастровий номер 2610100000:03:002:0721, Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" почало здійснювати з 01.01.2021.

Таким чином, з 16.04.2020 до 01.01.2021 Командитне товариство "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" використовувало земельну ділянку за відсутності документів, що посвідчують право власності або право користування нею, за відсутності державної реєстрації прав на неї, а також без здійснення належної плати за використання земельної ділянки.

Відповідачу надіслано лист від 30.09.2021, №685/34.3-02/18в з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів в розмірі 2278,72 грн.

Однак, відповідачем безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою не сплачено.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2020 рік від 19.08.2020 №1466, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24, площею 0,0227 га, кадастровий номер 2610100000:03:002:0721 становить 172359,56 грн.

Згідно з розрахунком суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності, розробленого Департаментом комунальних ресурсів, відповідач за користування земельною ділянкою кадастровий номер: 2610100000:03:002:0721 за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24, за період з 16.04.2020 до 01.01.2021, безпідставно зберіг 2278,72 грн.

При розрахунку суми безпідставно збережених коштів позивачем враховано, що за 2020 рік задекларовано 20271,19 грн за дві земельні ділянки загальною площею 0,2561 га. А також, враховано звільнення від сплати за землю за березень 2020 року.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

Судом встановлено, що відповідач набув право власності на об`єкт нерухомого майна, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 18033614), дата державної реєстрації 02.03.2007, підстава для державної реєстрації - договір про виділ у натурі частки нерухомого майна, серія та номер: 3696, виданий 27.12.2006.

Згідно даних з Державного земельного кадастру, державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0227 га з кадастровим номером 2610100000:03:002:0721 відбулася 16.04.2020.

З огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

При цьому, частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої-четвертої цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,0227 га з кадастровим номером 2610100000:03:002:0721, сформована як об`єкт цивільних прав.

При дослідженні питання щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в розумінні статті 79-1 Земельного Кодексу України, з 16.04.2020 до 01.01.2021, суд виходив з такого.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).

Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №917/353/19.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24, площею 0,0227 га, кадастровий номер 2610100000:03:002:0721, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 172359,56 грн.

Розрахунок орендної плати здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Суд встановив, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2481 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 53, 73, 74, 77, 86, 120, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Івано-Франківської міської ради до Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2278,72 грн - задоволити.

Стягнути з Командитного товариства "Іваночко і К" членів трудового колективу державного торгово-заготівельного підприємства "Буркун", вул. Кобилянської, 24, м.Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 22196400) на користь Івано-Франківської міської ради, вул.Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004 (ідентифікаційний код 33644700) безпідставно збережені кошти в сумі 2278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім) грн 72 коп. та судовий збір в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.05.2022

Суддя Л. М. Неверовська