Постанова

від 25.05.2022 по справі 191/1415/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/442/22 Справа № 191/1415/19 Суддя у 1-й інстанції - Гречко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Селянського (фермерського) господарства "Надія"

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року

по цивільній справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Надія" до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Марівське" про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2019 року Селянське (фермерське) господарство "Надія" (далі - СФГ "Надія") звернулося до суду з позовом, який в подальшому уточнювався, до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Марівське" (далі - ПП "Марівське") про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 01 січня 2009 року між СФГ "Надія" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136) площею 6,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, який було зареєстровано 10 березня 2009 року у книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040913100633.

Пунктом 3.1 вказаного договору встановлено, що він укладається на термін десять років, починаючи з дати його реєстрації по 31 грудня 2018 року у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Сторона, яка отримала таке повідомлення повинна не пізніше ніж за 10 днів з моменту його отримання надати зацікавленій стороні письмову згоду або незгоду щодо продовження дії цього договору на новий термін.

15 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням про намір поновити дію правочину та долучив примірник проекту додаткової угоди про поновлення договору (на 5 аркушах), що підтверджується описом вкладення до цінного листа з рекомендованим повідомленням на ім`я ОСОБА_1 та квитанцією від 15 листопада 2018 року.

Згідно вищезазначеного листа-повідомлення позивач просив надіслати йому відповідні письмові пропозиції з метою завчасного узгодження всіх істотних умов, а у разі відмови у поновленні договору оренди землі обґрунтувати причини та повідомити письмово у строки вставлені чинним законодавством.

22 листопада 2018 року відповідачу було особисто вручено вищезазначене поштове відправлення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач після отримання листа-повідомлення із проектом додаткової угоди не вчинив жодних дій для повідомлення позивача щодо прийнятого ним рішення. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

27 травня 2019 року позивачу стало відомо про те, що право оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136) площею 6,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області та яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на землю серії 1-ДП № 017537 зареєстроване за іншим орендарем - ПП "Марівське", дата державної реєстрації права: 26.03.2019 року, номер запису про право: 30910428.

На даний час, на спірній земельній ділянці, а саме - земельній ділянці з кадастровим номером 1224881300:01:003:0136, площею 6,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району, Дніпропетровської області та яка є власністю ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 017537, знаходяться посіви сільськогосподарських культур позивача на загальну суму 58 523,21 грн.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: визнати недійсним договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136, площею 6,63 га, укладений 25 березня 2019 року між орендодавцем - ОСОБА_1 і орендарем - ПП "Марівське", право оренди зареєстровано 26 березня 2019 року за № 30910428 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46185691 від 28 березня 2019 року; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ "Надія", зареєстрований в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040913100633 від 10 березня 2009 року у запропонованій редакції.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано, що договір оренди земельної ділянки, укладений 01 січня 2009 року між орендодавцем - ОСОБА_1 і орендарем - СФГ "Надія", зареєстрований в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040913100633 від 10 березня 2009 року, є поновленим на тих самих умовах і на той самий строк - до 31 грудня 2028 року включно.

Визнано недійсним договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136, площею 6,63 га, укладений 25 березня 2019 року між орендодавцем - ОСОБА_1 і орендарем - ПП "Марівське", право оренди зареєстровано 26 березня 2019 року за № 30910428 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46185691 від 28 березня 2019 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року доповнено резолютивну частину рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року четвертим абзацом в наступній редакції: "В іншій частині позовних вимог відмовити".

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

В апеляційній скарзі СФГ "Надія", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки з викладенням повного тексту вказаної угоди та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги в частині визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки з викладення повного тексту вказаної угоди задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача ОСОБА_1 - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136) площею 6,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ - 01.01), яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 017537.

01 січня 2009 року між позивачем СФГ "Надія" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 1224881300:01:003:0136) площею 6,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, який було зареєстровано 10 березня 2009 року у книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040913100633.

Пунктами 3.1, 3.2 вищевказаного договору встановлено, що договір укладається на термін десять років, починаючи з дати його реєстрації по 31 грудня 2018 року у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Сторона, яка отримала таке повідомлення повинна не пізніше ніж за 10 днів з моменту його отримання надати зацікавленій стороні письмову згоду або незгоду щодо продовження дії цього договору на новий термін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що позивач як орендар належно виконував умови договору оренди землі; дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; орендодавець не надіслав у встановлений законом строк відмову у поновленні договору оренди землі на новий строк, не повідомив про намір укласти договір оренди з іншим орендарем, а зазначав про бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому, позовна вимога в частині визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та викладення повного тексту вказаної угоди є необґрунтованою і достатнім способом захисту є визнання договору оренди земельної ділянки укладеним на тих самих умовах і на той самий строк.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 25 березня 2019 року між орендодавцем - ОСОБА_1 і орендарем - ПП "Марівське", колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Верховний Суд України у своїх постановах неодноразово виснував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства - Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону про оренду землі, регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору та щодо договору найму.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом про оренду землі. Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону про оренду землі.

За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону про оренду землі, право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону про оренду землі).

За частиною першою статті 14 Закону про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а статтею 18 цього Закону передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом статті 19 Закону про оренду землі, строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених судами обставин справи, за якими позивач, звернувшись із позовом про недійсність договорів оренди з новим орендарем та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за новим орендарем за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та при цьому не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, не міг забезпечити поновлення свого права користування відповідними земельними ділянками, конкретизувала висновок, висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист. Вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала своє право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 звертала увагу, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зазначала, що визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 66).

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанов від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14). Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

З огляду на вищевикладене належним способом захисту переважного права орендаря - СФГ "Надія" є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору 2009 року, а тому рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 25 березня 2019 року між орендодавцем - ОСОБА_1 і орендарем - ПП "Марівське", підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи позов, СФГ "Надія" посилалося на порушення орендодавцем його переважного права на поновлення договору оренди землі, передбаченого умовами договору та статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про оренду землі".

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Зазначені положення узгоджуються із положеннями частини першої статті 777 ЦК України.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Таким чином, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 10 вересня 2018 року, тобто до закінчення строку дії договору оренди землі від 01 січня 2009 року, який мав настати 31 грудня 2018 року, ОСОБА_1 повідомив листом СФГ "Надія" про те, що він не погоджується на продовження дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки і просив повернути належну йому земельну ділянку (т.1 а.с.71). Вказана заява не була відкликана.

За таких обставин направлення СФГ "Надія" пропозиції про продовження договору оренди, як і продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди, не може вказувати на наявність підстав для поновлення орендних відносин між сторонами.

Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем, дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якого на розпорядження належною йому земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на інших умовах є визначальним у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі.

Аналогічні правові висновки за результатами розгляду подібних спорів викладені у постановах Верховного Суду у постановах від 29 травня 2020 року у справі № 272/365/18 (провадження № 61-46452св18), від 08 липня 2020 року у справі № 272/441/18 (провадження № 61-17421св19) та від 01 вересня 2020 року у справі № 272/364/18 (провадження № 61-19160св19).

Крім того, як зазначав у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 , дійсно у листопаді 2018 року на адресу його довірителя було направлено повідомлення про поновлення орендних правовідносин, однак на затвердження було надіслано не проект додаткової угоди, а проект договору, який відрізнявся від ранішеукладеного.

Оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору, що випливає з повідомлення ОСОБА_1 , тому СФГ "Надія" втратило своє переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а підстави для задоволення апеляційної скарги СФГ "Надія" відсутні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем орендна плата йому була виплачена не в повному обсязі, оскільки підписи у платіжній відомості № 1 на видачу орендної плати за липень 2016 року, платіжній відомості № 3 на видачу орендної плати за липень 2016 року, платіжній відомості № 1 на видачу орендної плати за серпень 2017 року, відомості про виплату готівки № 2 на видачу орендної плати за серпень 2018 року, виконані не ним, коштів як оплату за договором оренди земельної ділянки він не отримував, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2021 року за заявою ОСОБА_1 призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні питання: 1) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у рядку "розписка в отриманні" таблиці платіжної відомості № 1 на видачу орендної плати за липень 2016 року, тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у рядку "розписка в отриманні" таблиці платіжної відомості № 3 на видачу орендної плати за липень 2016 року, тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? 3) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у рядку "розписка в отриманні" таблиці платіжної відомості № 1 на видачу орендної плати за серпень 2017 року, тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? 4) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на другій сторінці відомості про виплату готівки № 2 на видачу орендної плати за серпень 2018 року у рядку таблиці "підпис одержувача", тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

Висновком судового експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3162-21 від 10 грудня 2021 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у графі "розписка в отриманні" платіжної відомості № 1 за липень 2016 року на видачу орендної плати за земельний пай за 2016 рік від 29.07.2016; у графі "розписка в отриманні" платіжної відомості № 3 за липень 2016 року на видачу орендної плати за оренду земельного паю за 2016 рік від 29.07.2016; у графі "розписка в отриманні" платіжної відомості № 1 за серпень 2017 року на видачу орендної плати за оренду земельного паю за 2017 рік від 07.08.2017; у графі "підпис про одержання" відомості на виплату готівки № 2 за серпень 2018 року від 14.08.2018, - виконані ОСОБА_1 (а.с.165-176).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне скасувати додаткове рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

На підставі статті 141 ЦПК України з СФГ "Надія на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 5 763,00 грн.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Надія" - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року та додаткове рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Надія" до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Марівське" про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Надія" на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 763,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко