Постанова від 25.05.2022 по справі 932/3582/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3772/22 Справа № 932/3582/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Максюти Ж.І.

суддів Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду, зобов`язання виконати певні дії, визнання незаконним наказу про звільнення, визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про внесення змін до наказу та апеляційну скаргу представника Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" - адвоката Снігур Анатолія Степановича на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду, зобов`язання виконати певні дії, визнання незаконним наказу про звільнення, визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про внесення змін до наказу,-

ВСТАНОВИЛА:

30 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, який уточнив 21 травня 2021 року, на предмет захисту свого права на працю, посилаючись на те, що наказом №155-к від 26 квітня 2010 року він був прийнятий на роботу до Обласного комунального закладу "Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська", який у 2013 році перейменовано в Комунальний заклад "Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради", а у грудні 2017 року реорганізований шляхом приєднання до Комунального закладу "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради", у березні 2018 року реорганізований шляхом перетворення в Комунальне підприємство "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради" і у березні 2021 року реорганізовано шляхом приєднання до Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, із зарахуванням на посаду інженера, по 23 жовтня 2017 року, коли його наказом №398-к від 23 жовтня 2017 року відсторонено від роботи без виплати заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України на необмежений строк з обов`язковою присутністю на робочому місці до усунення причин відсторонення, та згодом наказом №160-к від 10 травня 2018 року його звільнено з роботи за ч.4 ст. 40 КзПП, з якими позивач не погодився, скориставшись своїм правом на звернення до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди. За наслідками розгляду вказаних вимог рішенням суду від 11 грудня 2018 року його позовні вимоги задоволені частково з визнанням наказу №398-к від 23 жовтня 2017 року про відсторонення від роботи незаконним, його скасуванням та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати відсторонення 23 жовтня 2017 року по день звільнення 10 травня 2018 року у розмірі 20 261,19 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасовано та передано справу на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про визнання наказів №157-к від 07 травня 2018 року, №158-к від 07 травня 2018 року про дисциплінарні стягнення та наказу №160-к від 10 травня 2018 року про його звільнення незаконними з негайним поновленням його на роботі у Комунальному підприємстві "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради" на посаді інженера з негайним виконанням рішення суду у цій частині, про що Дніпровським апеляційним судом від 24 грудня 2020 року винесена постанова, яку частково скасовано постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та направлено справу для розгляду в цій частині до суду апеляційної інстанції.

Позивач також зазначає, що 12 січня 2021 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року Дніпровським апеляційним судом виданий виконавчий лист про його негайне поновлення на роботі на посаді інженера в КП "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради, а також, на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року позивачем 01 лютого 2021 року отримано два виконавчі листи про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 20 261,19 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., у зв`язку із невиконанням у добровільному порядку відповідачем судових рішень, на підставі яких 02 лютого 2021 року постановами державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавчі провадження №64353817 та №64354099, які постановами державного виконавця від 10 лютого 2021 року закінчені на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 "Про виконавче провадження", а 05 лютого 2021 року тим же державним виконавцем відкрито виконавче провадження за №64403540 з негайного його поновлення на роботі, виконання якого виразилось в ухваленні відповідачем наказу №21-ос від 18 лютого 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженеру апарату управління з 10 травня 2018 року на підставі акту державного виконавця від 18 лютого 2021 року про вчинення виконавчих дій, що він вважає незаконним, про що зазначив в Акті. В наслідок цього державним виконавцем 19 березня 2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, з якою він не погодився, звернувшись зі скаргою до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на дії державного виконавця під час виконання судового рішення, за наслідками розгляду якої судом ухвалено про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Гусєва В.С. від 19 березня 2021 року та зобов`язано державного виконавця поновити виконавче провадження №64403540 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським апеляційним судом 12 січня 2021 року, на виконання якої 06 вересня 2021 року державним виконавцем відновлено виконавче провадження №64403540.

Також позивач зазначає, що в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року надано правову оцінку неналежному виконанню державним виконавцем судового рішення, а також надано оцінку наказу відповідача від 18 лютого 2021 року про поновлення його на роботі та наказу від 22 лютого 2021 року про внесення змін до наказу від 18 лютого 2021 року, яка набрала законної сили 25 серпня 2021 року з постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, з чого він вважає, що судове рішення відповідачем не виконано, поновлення його у такий спосіб є незаконним. Разом з тим він вважає себе не звільненим з травня 2018 року, на підставі чого ним подано 19 лютого 2021 року заяву про відпустку в період з 22 лютого 2021 року по 25 березня 2021 року, однак відповідач, в порушення його трудових прав на працю, виніс наказ №44-ос від 09 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин, на підставі п.4 ст. 40 КзПП України, про що навіть не внесено відповідні записи у його трудову книжку, що вважає незаконним та просить визнати наказ №21-ос від 18 лютого 2021 року про поновлення його на посаді інженера апарату управління та наказ №22-ос від 22 лютого 2021 року про внесення змін до наказу №21-ос від 18 лютого 2021 року незаконними, а як наслідок і наказ №44-ос від 09 квітня 2021 року про звільнення його з роботи.

Крім того, позивач посилається на грубе порушення відповідачем його трудових прав у вигляді незаконного звільнення наказом №160-к від 10 травня 2018 року, що встановлено рядом судових рішень, а також невиконанням судового рішення з належного його поновлення на роботі, а як наслідок, незаконного звільнення наказом №44-ос від 09 квітня 2021 року, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення 10 травня 2018 року, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині негайного поновлення на раніше займаній посаді інженера, із зобов`язанням відповідача здійснити належні відрахування з середнього заробітку відповідних сум на особовий пенсійний рахунок ОСОБА_1 у Пенсійному фонді України з урахуванням всіх підвищень посадового окладу, інших доплат та належних нарахувань за період з 23 жовтня 2017 року по 24 грудня 2020 року, а також моральну шкоду, передбачену ст. 237-1 КЗпП України, яку він оцінює в 220 000 грн., що складає 50% від суми середнього заробітку за час незаконного звільнення наказом №160-к від 10 травня 2018 року, посилаючись на багаторічний розгляд цивільної справи №200/20428/17 щодо незаконного його відсторонення від роботи та поновлення на роботі, внаслідок чого він, будучи зарахованим до списків міського центру зайнятості та не отримуючи соціальних виплат, не зміг працевлаштуватись в іншому закладі, що призвело до його зубожіння, відсутності можливості здійснювати оплату комунальних послуг, внаслідок чого він має велику заборгованість по їх несплаті, як і відсутності можливості придбання сезонного одягу, пересування міським громадським транспортом, так і відсутності засобів для існування взагалі, не зважаючи на встановлення порушення його трудових прав відповідачем судовими рішеннями.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду, зобов`язання виконати певні дії, визнання незаконним наказу про звільнення, визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про внесення змін до наказу задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 01985989) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року у розмірі 134 677 грн. 92 коп. (сто тридцять чотири тисячі шістсот сімдесят сім гривень дев`яносто дві копійки).

Стягнуто з Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 01985989) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі №200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інженера, за період з 25 грудня 2020 року по 17 грудня 2021 року у розмірі 55 532 грн. 23 коп. (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять дві гривні двадцять три копійки).

Визнано незаконним наказ №21-ос від 18 лютого 2021 року про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним наказ №22-ос від 22 лютого 2021 року про внесення змін до Наказу №21-ос від 18 лютого 2021 року про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним Наказ №44-ос від 09 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнуто з Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 01985989) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 80 000,00 грн., понесені витрати по справі по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн., а всього 80 908,00 грв. (вісімдесят тисяч дев`ятсот вісім гривень).

Стягнуто з Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 01985989) на користь держави судовий збір у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 (позивач) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив, рішення суду скасувати частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що періодом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути період з 11.05.2018 року(дати незаконного звільнення за наказом №160-К від 10.05.2018 року) по 24.12.2020 року (дату Постанови Дніпровського апеляційного суду справа № 200/20428/17 про поновлення працівника на роботі). Апелянт посилається на пункт 10 порядку № 100, який передбачає коригування заробітку при підвищенні посадових окладів у розрахунковуму періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток, оскільки після звільнення позивача підвищення посадового окладу відбувалося декілька разів, тому при розрахунку виплати за час вимушеного прогулу треба застосовувати коефіцієнти коригування щодо кожного випадку підвищення.

Представником відповідача подано апеляційну скаргу, в якій просив суд, рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що накази №21-ос від 18.02.2021 року та №22-ос від 22.02.2021 року про поновлення позивача на роботі прийнято відповідачем відповідно до чинного трудового законодавства. Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення виплати заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №155-к від 26 квітня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 26 квітня 2010 року до Обласного Комунального закладу "Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська" на посаду інженера(а.с.18), що узгоджується і з записом №19 у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.61).

05 січня 2011 року позивача переведено на посаду інженера з охорони праці, на підставі наказу №6-к від 05 січня 2011 року.

09 березня 2011 року позивача переведено на посаду інженера, на підставі наказу №80-к від 09 березня 2011 року.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради №426-18/VІ від 15 березня 2013 року Обласний Комунальний заклад "Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська" перейменовано на Комунальний заклад "Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, про що внесено запис №22 у трудову книжку ОСОБА_1 .

На підставі наказу Комунального закладу "Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради №21-Адм від 04 січня 2016 року «Про призначення відповідального за безпечну експлуатацію тепловикористовуючих установок і теплових мереж» призначено відповідальним за теплогосподарство, безпечну експлуатацію тепловикористовуючих установок і теплових мереж інженера ОСОБА_1 (а.с.202).

У грудні 2017 року Комунальний заклад "Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради реорганізований шляхом приєднання до Комунального закладу "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради", у березні 2018 року реорганізований шляхом перетворення в Комунальне підприємство "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради" і у березні 2021 року реорганізовано шляхом приєднання до Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, що узгоджується з загальнодоступними відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року (а.с.22-24, 117-121 Том І) встановлено, що наказом №398-к від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи без виплати заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України на необмежений строк з обов`язковою присутністю на робочому місці до усунення причин відсторонення (а.с.19 Том І), а наказом №160-к від 10 травня 2018 року його звільнено з роботи за ч.4 ст. 40 КзПП (а.с.20,21).

Також рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за розглядом справи №200/20428/17, зі встановленням факту порушення відповідачем трудових прав на працю позивача, вирішено визнати наказ №398-к від 23 жовтня 2017 року про відсторонення від роботи незаконним, його скасувати та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати відсторонення 23 жовтня 2017 року по день звільнення 10 травня 2018 року у розмірі 20 261,19 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасовано та передано справу на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про визнання наказів №157-к від 07 травня 2018 року, №158-к від 07 травня 2018 року про дисциплінарні стягнення та наказу №160-к від 10 травня 2018 року про звільнення позивача незаконними з негайним поновленням його на роботі у Комунальному підприємстві "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради" на посаді інженера з негайним виконанням рішення суду у цій частині(а.с.39-42 Том І), про що Дніпровським апеляційним судом від 24 грудня 2020 року винесена постанова(а.с.25-39 Том І), яку частково скасовано постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року(а.с.46-54 Том ІІ) в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та направлено справу для розгляду в цій частині до суду апеляційної інстанції.

Також в судом першої інстанції встановлено, що 12 січня 2021 року, на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, Дніпровським апеляційним судом виданий виконавчий лист про негайне поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера в КП "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради (а.с.58 Том І).

На виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року позивачем 01 лютого 2021 року отримано два виконавчі листи про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 20 261,19 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. (а.с.50,51 Том І).

02 лютого 2021 року постановами державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гусєвим В.С. відкрито виконавчі провадження №64353817 та №64354099 з примусового виконання виконавчих листів від 01 лютого 2021 року (а.с.55,57 Том І).

Постановами державного виконавця від 10 лютого 2021 року виконавчі провадження №64353817 та №64354099 закінчені на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 "Про виконавче провадження"(а.с.54,56 Том І), у зв`язку із фактичним виконання виконавчих листів від 01 лютого 2021 року.

05 лютого 2021 року державним виконавцем Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гусєвим В.С. відкрито виконавче провадження за №64403540 з негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі (а.с.53 Том І).

18 лютого 2021 року наказом КП "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" ДОР" №21-ос ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера апарату управління з 10 травня 2018 року(а.с.107 Том І), що узгоджується з Актом державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гусєва В.С., яким встановлено, що під час виконання виконавчих дій з поновлення стягувача ОСОБА_1 на посаді інженера в КП "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" ДОР", останнім видано наказ від 18 лютого 2021 року №21-ос, яким скасовано наказ про звільнення від 10 травня 2018 року, поновлено стягувача ОСОБА_1 на посаді інженера апарату управління з 10 травня 2018 року, про що зроблена відповідна відмітка у трудовій книжці стягувача(а.с.100).

З цим наказом позивач був ознайомлений без зазначення дати ознайомлення, однак вніс заперечення з приводу незгоди з ним у зв`язку із відсутністю пункту про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 травня 2018 року.

В той час, ОСОБА_1 19 лютого 2021 року звернувся до роботодавця із заявою про надання йому чергової відпустки в кількості 31 календарний день за період 2018-2019 років з 22 лютого 2021 року(а.с.175 Том І).

19 лютого 2021 року наказом №26-вп "Про надання відпустки", виданим відповідачем для апарату управління, ОСОБА_1 - інженеру, надано відпустку за відпрацьований робочий час з 10 травня 2018 року по 09 травня 2019 року - основана - 24 кл./дн., за відпрацьований робочий час з 10 травня 2019 ркоу по 09 травня 2020 року - основана - 7 кл./дн., всього - 31 кл./дн., терміном з 22 лютого 2021 року по 25 березня 2021 року(а.с.176 Том І).

22 лютого 2021 року наказом №22-ос відповідачем внесено зміни до п.2 наказу №21-ос від 18 лютого 2021 року, який викладено у редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера в комунальному підприємстві "Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання "Фтизіатрія" Дніпропетровської обласної ради" з 10 травня 2018 року", зобов`язано начальника відділу кадрів внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 та ознайомити його з даним наказом під підпис (а.с.144).

Як встановлено судом, у наданих в копії сторінках трудової книжки позивача (т.1,а.с.61), записів ані про поновлення позивача на роботі на посаді інженера апарату управління, на підставі наказу №21-ос від 18 лютого 12021 року, ані про внесення змін до наказу №21-ос від 18 лютого 2021 року на підставі наказу №22-ос від 22 лютого 2021 року, немає, що спростовує доводи представника відповідача про належне заповнення трудової книжки позивача та належне зарахування позивача до штату підприємства і свідчить про формальність виданих підприємством наказів.

Всупереч цьому державним виконавцем 19 березня 2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №64403540 на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження"(а.с.52 Том І).

Позивач, вважаючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року не виконаною, 13 квітня 2021 року звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на дії державного виконавця Гусєва В.С. під час виконання судового рішення у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Гусєва В.С. від 19 березня 2021 року про закінчення виконавчого провадження №64403540 та зобов`язано державного виконавця поновити виконавче провадження №64403540 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським апеляційним судом 12 січня 2021 року у справі №200/20428/17 (а.с.69-73 Том І).

Колегія суддів відхиляє доводи апелянтів, за наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами є трудовими та регулюються нормами Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

З урахуванням розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 290,16 грн., сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складатиме 189 474,48 грн. (290,16 грн. х 653 дні).

Разом з тим, метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та наведені ним підстави для поновлення такого строку є неповажними.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Доводи апеляційних скарг за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку апелянтів свідчить про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.

Апеляційні скарги переповнені оцінкою доказів апелянтів, при цьому не вказується, які з доказів неправомірно були судом першої інстанції не прийняті, чи досліджувались із порушенням установленого законом порядку.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року та представника Комунального підприємства "Криворізький протитуберкульозний диспансер" - адвоката Снігур Анатолія Степановича на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: О.В. Свистунова

М.М. Пищида