Рішення

від 23.01.2022 по справі 910/15887/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2022Справа № 910/15887/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Привілля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод"

про стягнення 1 785 586, 48 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Наумов Д.С.;

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Привілля" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод" (далі - відповідач) про стягнення 1 785 586, 48 грн, з яких: 1 675 158, 81 грн основний борг, інфляційне збільшення у розмірі 20 538, 27 грн, пеня у розмірі 75 080, 67 грн та 3 % річних у розмірі 14 808, 73 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору № 1.04.20.1 М поставки молока від 01.04.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

18.10.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 відкрито провадження у справі № 910/15887/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.11.2021.

У підготовчому засідання 17.11.2021 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у підготовче засідання 17.11.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засіданні був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478535747.

У підготовчому засіданні 17.11.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.12.2021.

18.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 відмовлено у задоволення заяви Приватне акціонерного сільськогосподарського підприємство "Агрофірма Привілля" про забезпечення позову.

Представник відповідача у підготовче засідання 08.12.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засіданні був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105481533445.

У підготовчому засіданні 08.12.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання на 22.12.2021.

Представники позивача та відповідача у підготовче засідання 22.12.2021 не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/15887/21 по суті на 24.01.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 24.01.2022 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105491797025, № 0105491797033.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24.01.2022 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

01.04.2020 між Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма Привілля» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марківський сирзавод» (далі - покупець) укладено договір поставки продукції № 1.04.20.1М (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених договором постачання молока передати покупцеві молоко незбиране коров`яче і молоко знежирене (далі - товар), а покупець зобов`язувався своєчасно прийняти товар і сплатити його вартість.

Загальна вартість і об`єми постачання товару за договором визначаються сукупною вартістю і об`ємами всіх товарно - транспортних накладних, які складаються в період дії договору (п. 1.3 договору).

У відповідності до п. п. 2.2.5 та 2.2.6 договору покупець зобов`язався здійснювати оплату за товар відповідно до умов Договору та не пізніше 10 - го числа наступного місяця на підставі ТТН і реєстру ТТН на отриманий за місяць товар підписати з постачальником акт звіряння.

Як встановлено в п. 3.1 договору товар відпускається за договірними цінами, що діють на момент реалізації та погоджених в додатковій угоді.

Покупець зобов`язаний сплатити товар за заздалегідь погодженою вартістю, вказаною в додатковій угоді до договору (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2. договору покупець здійснює попередню оплату товару на 10 днів, згідно виставленого рахунку. Остаточний розрахунок за місяць здійснюється протягом 3 (трьох) днів після звіряння реєстру ТТН і видаткових накладних. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Взаєморозрахунки сторін відповідно до акту звіряння взаєморозрахунків мають бути проведені сторонами не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін (п. 4.7 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором і його умов сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків оплати згідно п. 3.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє по 31.12.2020 (п. 8.1 договору).

У разі якщо за 30 календарних днів до завершення дії договору ні одна із сторін не висловила бажання припинити його дію, договір вважається продовженим на 12 місяців на тих же умовах (п. 8.2 договору).

Як зазначає позивач, ним здійснено поставку товару, а саме молока коров`ячого незбираного на суму 5 118 158,81 грн, що підтверджується підписаними видатковими накладними: №344 від 31.12.2020р. на суму 254503,24грн; №18 від 10.01.2021р. на суму 260455,16грн; №21 від 20.01.2021р. на суму 155231,72грн; №22 від 31.01.2021р. на суму 242279,05грн; №34 від 10.02.2021р. на суму 208884,77грн; №40 від 20.02.2021р. на суму 153562,24грн; №51 від 28,02.2021р, на суму 152764,55грн; №61 від 10.03.2021р. на суму 242372,65грн; №70 від 20.03.2021р. на суму 146893,31грн; №95 від 31.03.2021р. на суму 242559,73грн; №105 від 10.04.2021р. на суму 193863,82грн; №111 від 20.04.2021р. на суму 236984,28грн; №136 від 30.04.2021р. на суму 190658,95грн; №160 від 10.05.2021р. на суму 281719,97грн; №180 від 20.05.2021р. на суму 280278,58грн; №205 від 31.05.2021р. на суму 239124,94грн; №208 від 10.06.2021р. на суму 269133,98грн; №209 від 20.06.2021р. на суму 258768,42грн; №219 від 30.06.2021р. на суму 303840,45грн; №220 від 10.07.2021р. на суму 299245,55грн; №222 від 20.07.2021р. на суму 252311,64грн; №231 від 31.07.2021 р. на суму 252721,81 грн;

Відповідачем часткового сплачено за товар суму у розмірі 3 443 000, 00 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №930 від 06.01.2021р на суму 100000,00грн; №1 від 12.01.2021р на суму 100000,00грн; №13 від 15.01.2021р на суму 100000,00грн; №28 від 25.01.2021р на суму 215000,00грн; №46 від 04.02.2021р на суму 100000,00грн; №65 від 11.02.2021р на суму 50000,00грн; №66 від 12.02.2021р на суму 50000,00грн; №83 від 17.02.2021р на суму 50000,00грн; №91 від 22.02.2021р на суму 50000,00грн; №251 від 25.02.2021р на суму 100000,00грн; №108 від 26.02.2021р на суму 100000,00грн; №125 від 09.03.2021р на суму 100000,00грн; №138 від 10.03.2021р на суму 50000,00грн; №148 від 15.03.2021р на суму 50000,00грн; №154 від 16.03.2021р на суму 60000,00грн; №167 від 18.03.2021р на суму 153000,00грн; №177 від 23.03.2021р на суму 50000,00грн; №181 від 25.03.2021р на суму 30000,00грн; №187 від 30.03.2021р на суму 50000,00грн; №199 від 02.04.2021р на суму 30000,00грн; №271 від 06.04.2021р на суму 200000,00грн; №277 від 13.04.2021р на суму 50000,00грн; №235 від 19.04.2021р на суму 225000,00грн; №242 від 21.04.2021р на суму 200000,00грн; №265 від 27.04.2021р на суму 100000,00грн; №300 від 07.05.2021р на суму 130000,00грн; №314 від 14.05.2021р на суму 100000,00грн; №338 від 21.05.2021р на суму 50000,00грн; №344 від 24.05.2021р на суму 100000,00грн; №363 від 28.05.2021р на суму 50000,00грн; №376 від 02.06.2021р на суму 100000,00грн; №387 від 07.06.2021р на суму 70000,00грн; №396 від 10.06.2021р на суму 100000,00грн; №410 від 16.06.2021р на суму 50000,00грн; №419 від 18.06.2021р на суму 40000,00грн; №427 від 25.06.2021р на суму 50000,00грн; №448 від 01.07.2021р на суму 100000,00грн; №474 від 14.07.2021р на суму 30000,00грн; №487 від 20.07.2021р на суму 100000,00грн; №515 від 03.08.2021р на суму 10000,00грн;

Як зазначає позивач, відповідач частково виконав свої зобов`язання по оплаті товару та станом на момент розгляду справи заборгованість у розмірі 1 675 158, 81 грн. залишається не погашеною.

Між сторонами було проведено звіряння взаємних розрахунків та, як вбачається з акту звіряння станом на 05 вересня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем складала - 1 675 158,81 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією - вимогою про виконання грошових зобов`язань в якій просив відповідача в добровільному порядку негайно оплатити заборгованість в розмірі 1 675 158, 81 грн.

Відповідач відповідь на претензію не надав, своїх зобов`язань не виконав, грошові кошті не перерахував позивачу.

Станом на момент розгляду справи відповідач не сплатив за товар грошові кошти у розмірі 1 675 158, 81 грн, у зв`язку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Крім того, позивач нараховує до стягнення з відповідача пеню у розмірі 75 080, 67 грн, інфляційне збільшення у розмірі 20 538, 27 грн та 3 % річних у розмірі 14 808, 73 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 1.04.20.1 М постачання молока від 01.04.2020, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач відповідно оплатити його.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 4.2. договору покупець здійснює попередню оплату товару на 10 днів, згідно виставленого рахунку. Остаточний розрахунок за місяць здійснюється протягом 3 (трьох) днів після звіряння реєстру ТТН і видаткових накладних. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Як встановлено судом позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 5 118 158, 81 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідачем частково сплачено за поставлений товар суму у розмірі 3 443 000, 00 грн, проте заборгованість у розмірі 1 675 158, 81 грн станом на момент розгляду справи відповідачем не погашена.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку по оплаті товару у строк встановлений договором на суму у розмірі 1 675 158, 81 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі

1 675 158, 81 грн за договором № 1.04.20.1 М від 01.04.2020 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню у розмірі 75 080, 67 грн, інфляційне збільшення у розмірі 20 538, 27 грн та 3 % річних у розмірі 14 808, 73 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних у розмірі 20 538, 27 грн та 3 % річних у розмірі 14 808, 73 грн.

Щодо нарахування позивачем пені у розмірі у розмірі 75 080, 67 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як передбачено п. 5.3. договору, за порушення строків оплати згідно п. 3.2 договору, покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 75 080, 67 грн.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов`язку виконання зобов`язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 16 750, 00 грн, то суд відмовляє у її задоволенні, з огляду на те, що позивачем не додано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження надання правової допомоги на суму 16 750, 00 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Привілля" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод" (вул. Івана Федорова, буд. 2-А, кв. 304, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37779629) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Привілля" (Пров. Парковий, буд. 14, с. Привілля, Луганська область, 92123; ідентифікаційний код 31844498) 1 785 586, 48 грн, з яких: 1 675 158 (один мільйон шістсот сімдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн. 81 коп основний борг, інфляційне збільшення у розмірі 20 538 (двадцять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 27 коп, пеня у розмірі 75 080 (сімдесят п`ять тисяч вісімдесят) грн 67 коп, 3 % річних у розмірі 14 808 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісім) грн 73 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 26 783 (двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн 80 коп

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 30.05.2022.

Суддя М.Є.Літвінова