Рішення

від 29.05.2022 по справі 925/1569/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2022Справа №925/1569/21

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра"

до ОСОБА_1

про стягнення 62 158,54 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 62 158,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе згідно договору суборенди приміщення від 01.05.2020 грошові зобов`язання із сплати орендної плати, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 51 465,00 грн., про стягнення якої і подано даний позов.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконання зазначеного грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3 013,63 грн., 3% річних у розмірі 2 035,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 644,76 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.11.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №925/1569/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

В послідуючому ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.12.2021 у справі №925/1569/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" про передачу справи за підсудністю та ухвалено передати справу на розгляд Господарського суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

25.01.2022 матеріали справи №925/1569/21 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2022 справу №925/1569/21 передано на розгляд судді Бойко Р.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 прийнято справу №910/5185/21 до свого провадження; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвала суду від 31.01.2022 була надіслана відповідачу 01.02.2022 на адресу, яка була вказана ОСОБА_1 у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи, поданому до Господарського суду Черкаської області 14.12.2021 (02813, Черкаська область, с. Косарі, вул. Першотравнева, буд. 112), рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, та у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105491972609 була вручена відповідачу 11.02.2022.

Згідно пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, керуючись приписами п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 31.01.2022 є 11.02.2022 (день проставлення у поштовому повідомленні №0105491972609 відмітки про вручення судового рішення).

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №925/1569/21 встановлено ОСОБА_1 строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення іншим учасникам справи - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Отже, ОСОБА_1 повинен був подати відзив на позов у строк до 28.02.2022 включно (згідно приписів ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній день 15-денного строку на подання відзиву припадав на 26.02.2022 - суботу).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Судом враховано, що до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву (24.02.2022) розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України.

Проте, статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи), в той час як наразі ні в м. Києві та Київській області (за місцезнаходженням позивача та суду), ні у Черкаській області (за повідомленим відповідачем місцем проживання) не ведуться активні бойові дії.

При цьому, від відповідача не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов (зокрема, з підстав його призову до лав Збройних Сил України, перебування за кордоном, вступом до добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України тощо).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

На думку суду, зважаючи на те, що відповідач з 11.02.2022 був обізнаний про розгляд справи №925/1569/21 Господарським судом міста Києва та про встановлений 15-денний строк на подання відзиву, то відповідно ОСОБА_1 не був позбавлений можливості протягом більш як 90 днів до дати розгляду даного спору по суті проявити розумну зацікавленість щодо стану розгляду відповідної справи, подати відзив на позов чи повідомити суду обставини неможливості прийняти участь у розгляді справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву у визначений судом у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України строк, в той час як згідно приписів Закону України "Про правовий режим воєнного стану" підстави для відкладення розгляду справи №925/1569/21 чи зупинення провадження у даній справі відсутні.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

01.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Петренком Миколою Васильовичем (суборендар) укладено Договір суборенди приміщення (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов`язується передати суборендареві у строкове володіння та користування, а суборендар зобов`язується прийняти у строкове володіння та користування майно, а саме: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Чоколовський, 19 (літера А), поверх перший, загальною площею 23,0 кв.м., та зобов`язується сплачувати орендареві суборендну плату.

Приміщення передається в суборенду для розміщення оптики суборендаря (п. 2.1 Договору).

У пункті 2.2 Договору сторони погодили, що строк суборенди відраховується від дати підписання акту приймання-передачі приміщення та діє до 30.04.2021.

У відповідності до п. 3.1, 3.2 Договору приміщення передається суборендареві з дати підписання цього договору та акту приймання-передачі. Передача приміщення в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що суборендна плата за користування приміщенням - це сума в гривнях, що дорівнює 15 000,00 грн. без ПДВ, 3 000,00 грн. сума ПДВ, всього 18 000,00 грн. за один місяць суборенди.

Згідно п. 4.2 Договору суборендна плата сплачується суборендарем в безготівковому порядку на рахунок орендаря не пізніше десятого числа поточного місця за поточний місяць.

У пункті 9.1 Договору зазначено, що приміщення повинно бути повернуте орендарю не пізніше 3 робочих днів з дати закінчення строку оренди, визначеного в п. 2.2 цього договору, у справному стані з урахуванням нормального фізичного зносу, що виник у період експлуатації.

Повернення приміщення відбувається за актом приймання-передачі (п. 9.2 Договору).

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної орендної сплати, суборендар за вимогою орендаря сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками кожною із сторін та діє до 30.04.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання суборендарем прийнятих по ньому фінансових зобов`язань (п. 13.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у суборенду частину нежитлового приміщеня, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Чоколовський, 19 (літера А), поверх перший, загальною площею 23,0 кв.м., для здійснення незабороненої законом господарської діяльності згідно дозвільних та статутних документів суборендаря, про що сторонами 02.05.2020 складено акт прийому-передачі нежитлового приміщення в суборенду.

23.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" звернулось до Фізичної особи-підприємця Петренка Миколи Васильовича із претензією вих. №01 від 29.09.2020 (що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 23.09.2020 та накладною №0408031104040), в якій просило ФОП Петренка М.В. сплатити борг за Договором у розмірі 33 110,27 грн.

30.12.2020 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було проведено державну реєстрацію припинення статусу Петренка Миколи Васильовича як фізичної особи-підприємця за власним рішенням відповідача (номер запису 2000060060002008877).

14.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" звернулось до Фізичної особи-підприємця Петренка Миколи Васильовича із претензією вих. №02-015-01-03-2 від 12.01.2021 (що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.01.2021 та накладною №0408031101840), в якій просило відповідача сплатити борг за Договором у розмірі 62 091,59 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про наявність у відповідача заборгованості за Договором із внесення орендної плати за користування у період з травня 2020 року по листопад 2021 року орендованим майном у загальному розмірі 51 465,00 грн., а також нарахованих на суму боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перш за все, судом враховано, що вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільний кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2019 у справі №646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Судом враховано, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" було укладено Договір з відповідачем, коли останній мав статус фізичної особи-підприємця; предметом Договору є передання відповідачу у користування нежитлового приміщення для розміщення оптики; за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач з 24.10.2017 по 30.12.2020 здійснював такий вид діяльності як 86.22 Спеціальна медична практика; відтак Договір укладено для ведення підприємницької діяльності - розміщення обладнання Петренка М.В. та це нежитлове приміщення використовувалось відповідачем для підприємницької діяльності.

Тобто, між сторонами існували правовідносини, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

За таких обставин справа №925/1569/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" до ОСОБА_1 (як фізичної особи) про стягнення боргу за Договором, а також нарахованих на суму боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат, підлягає розгляду господарським судом, оскільки даний спір виник із господарських правовідносин між суб`єктами підприємницької діяльності.

Укладений сторонами Договір є договором піднайму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У частині 1 статті 759 Цивільного кодексу України вказано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вбачається із пункту 1.2 Договору, станом на дату укладення договору приміщення знаходилось у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" відповідно до договору №2 суборенди нежитлового приміщення від 01.05.2020, укладеного між ФОП Осіповою Л.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра".

Частиною 1 статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Спірне майно - нежитлове приміщення, загальною площею 23 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Чоколовський, 19 (літера А), поверх перший, було передано в орендне користування Фізичній особі-підприємцю Петренку Миколі Васильовичу, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі нежилого приміщення в суборенду від 02.05.2020.

Отже, матеріалами справи (актом приймання-передачі нерухомого нежилого приміщення в суборенду від 02.05.2020) підтверджується факт користування відповідачем орендованим згідно Договору нерухомим майном починаючи з 02.05.2020, в той час як відповідач не скористався своїм правом на доведення зворотного.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З огляду на відсутність будь-яких доказів повернення спірного майна з орендного користування орендодавцеві (шляхом складення сторонами відповідного акту) або фактичного припинення користування орендарем спірним майном у спірний період - з 02.05.2020 по 30.11.2020, суд приходить до висновку, що у цей період відповідач є таким, що користувався орендованим згідно Договору майном.

Приписами ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1 та 4 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що суборендна плата за користування приміщенням - це сума в гривнях, що дорівнює 15 000,00 грн. без ПДВ, 3 000,00 грн. сума ПДВ, всього 18 000,00 грн. за один місяць суборенди.

За обрахунками позивача, які не спростовані відповідачем, загальний розмір орендних платежів за користування у період з 02.05.2020 по 31.11.2020 спірним майном складає 126 000,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.2 Договору суборендна плата сплачується суборендарем в безготівковому порядку на рахунок орендаря не пізніше десятого числа поточного місця за поточний місяць.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже сторонами у п. 4.2 Договору погоджено термін виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів - не пізніше десятого числа поточного місця за поточний місяць.

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що сторони, погоджуючи строк (у календарних днях від певної події), не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, погоджуючи термін (число місяця), сторони не позбавлені можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строку виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання зі сплати орендного платежу до 10 числа поточного місяця (не пізніше 10 числа поточного місяця), міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Тобто, станом на дату укладення Договору, враховуючи погодження сторонами терміну оплати (а не строку), сторони мали можливість достеменно встановити відповідні числа місяця, в які підлягали виконанню зобов`язання зі сплати орендних платежів за кожен місяць протягом всього терміну дії договору.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання зі сплати орендного платежу у кожному місяці для його виконання не пізніше 10 числа поточного місяця, то відповідно підстави для застування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Таким чином, ОСОБА_1 повинен був сплачувати за користування орендованим майном щомісячно орендну плату у розмірі 18 000,00 грн. у наступні терміни:

- за травень 2020 року - до 10.05.2020 включно;

- за червень 2020 року - до 10.06.2020 включно;

- за липень 2020 року - до 10.07.2020 включно;

- за серпень 2020 року - до 10.08.2020 включно;

- за вересень 2020 року - до 10.09.2020 включно;

- за жовтень 2020 року - до 10.10.2020 включно;

- за листопад 2020 року - до 10.11.2020 включно.

За твердженнями позивача, в той час як у суду відсутні будь-які підстави для сумніву у відповідних твердженнях, відповідачем було сплачено за користування об`єктом оренди у спірний період кошти у загальному розмірі 74 535,00 грн.

Доказів сплати ОСОБА_1 іншої частини орендних платежів за користування об`єктом оренди у період з травня по листопад 2020 року у розмірі 51 465,00 грн. матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту та обсягів невиконання своїх зобов`язань за спірним договором не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх зобов`язань за Договором зі сплати орендних платежів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 за Договором у сумі 51 465,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" про стягнення з відповідача боргу в розмірі 51 465,00 грн.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконання зазначеного грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 035,39 грн., нараховані за період з 11.05.2020 по 05.11.2021, та інфляційні втрати у розмірі 5 644,76 грн., нараховані за період з 11.05.2020 по 30.09.2021.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, та враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача проти правильності здійсненого Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" розрахунку, прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 035,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 644,76 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 013,63 грн., нараховану за період з 11.11.2020 по 30.04.2021 на суму боргу у розмірі 51 465,00 грн.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної орендної сплати, суборендар за вимогою орендаря сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд прийшов до висновку, що сторонами було погоджено у п. 10.2 Договору нарахування неустойки у виді пені, а не штрафу, оскільки облікова ставка НБУ розраховується у відсотках річних, тобто є не сталою величиною (що притаманно штрафу), а змінюваною у певний проміжок часу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка Національного банку України) та базу для нарахування пені (від суми простроченого платежу), однак не визначено строк та порядок такого нарахування, а відтак у відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України строк нарахування пені обмежується піврічним терміном.

В той же час, сторони не можуть змінювати визначеної ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України дати, з якої починається перебіг строку нарахування пені, - день, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Щодо незазначення порядку нарахування пені, то суд відзначає, що порядок нарахування пені встановлений у ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, а відтак його незазначення у певній умові договору не нівелює можливості застосування такого виду неустойки.

Із наведеного позивачем розрахунку ціни позову вбачається, що відповідачем фактично не сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" за користування спірним майном у вересні 2020 року орендну плату у розмірі 15 465,00 грн., у жовтні 2020 року - у розмірі 18 000,00 грн., у листопаді 2020 року - у розмірі 18 000,00 грн.

Відтак, у відповідності до приписів ст. 232 Господарського кодексу України правомірним є нарахування пені за порушення зобов`язання зі сплати орендної плати за вересень 2020 року за період з 11.09.2020 по 10.03.2021; за жовтень 2020 року - з 11.10.2020 по 10.04.2021; за листопад 2020 року - з 11.11.2020 по 10.05.2021.

Відтак, враховуючи визначений позивачем період нарахування пені (з 11.11.2020 по 30.04.2021) та враховуючи встановлений судом правомірний період нарахування пені, а також керуючись приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, та в межах заявлених нею вимог, розрахунок пені здійснюється судом наступним чином:

- на суму 15 465,00 грн. за період з 11.11.2020 по 10.03.2021;

- на суму 18 000,00 грн. за період з 11.11.2020 по 10.04.2021;

- на суму 18 000,00 грн. за період з 11.11.2020 по 30.04.2021.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначених періодів нарахування, прийшов до висновку про правомірність стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 2 576,99 грн.

В іншій частині заявлена до стягнення неустойка у розмірі 436,64 грн. (3 013,63 грн. - 2 576,99 грн.) не підлягає задоволенню, оскільки розрахована невірно з огляду на неврахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" підлягають частковому задоволенню, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню борг у розмірі 51 465,00 грн., 3% річних у розмірі 2 035,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 644,76 грн. та пеня у розмірі 2 576,99 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 126, 129, 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Мірра" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 30/1; ідентифікаційний код 36865664) борг у розмірі 51 465 (п`ятдесят одна тисяча чотириста шістдесят п`ять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 2 576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн. 99 коп., 3% річних у розмірі 2 035 (дві тисячі тридцять п`ять) грн. 39 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 644 (п`ять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 2 254 (дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) грн. 06 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Р.В. Бойко