Рішення

від 30.05.2022 по справі 120/18353/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 р. Справа № 120/18353/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником - адвокатом Корнійчуком С.А. (далі - адвокат Корнійчук С.А., представник позивача), до Джуринської сільської ради (далі сільська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в жовтні 2021 року позивач звернувся до відповідача із письмовим клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером земельної ділянки 0525388300:03:002:0401, яка розташована на території Джуринської об`єднаної територіальної громади Жмеринського району Вінницької області.

Однак, відповідач своїм рішенням від 30.11.2021 № 518 відмовив у наданні такого дозволу з тієї підстави, що бажана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які реалізуються на конкурсних умовах (земельних торгах). Позивач вважає, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 та ст. 136 Земельного кодексу України, оскільки лише сам факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік ділянок, права на які виставляються на земельні торги, без послідуючого виставлення земельної ділянки на торги, не є самостійною підставою для заборони її відчужувати. За наведених обставин позивач вказує на протиправність винесеного рішення, що й спонукало його звернутись до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Ухвалою від 21.12.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для вирішення справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, 18.01.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з витребуваними доказами. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що вказана у клопотанні позивача земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляються на земельні торги згідно з рішенням сільської ради № 336 від 17.06.2021. Крім того, зазначив, що на бажану позивачем земельну ділянку поширюється заборона, передбачена ч. 5 ст. 136 ЗК України щодо неможливості відчуження земельних ділянок включених до переліку земельних ділянок права на які виставлені на земельні торги, до завершення торгів. Окремо відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що заявник - позивач не є мешканцем Джуринської територіальної громади, а тому і сільська рада не зобов`язана захищати його інтереси. Більше того, в сільської ради відсутня достатня кількість вільних земельних ділянок для забезпечення мешканців своєї територіальної громади, не кажучи вже про інших громадян. Тому, надання позивачу земельної ділянки у власність вочевидь викличе обурення всієї громади. З огляду на викладене, відповідач просить у задоволені вимог адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 18.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Джуринської сільської ради із клопотанням від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0525388300:03:002:0401, яка розташована на території Джуринської об`єднаної територіальної громади Жмеринського району Вінницької області

За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 13-ої сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 30.11.2021 за № 518 (пункт 2.1 рішення) ОСОБА_2 відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою з тієї підстави, що вказана в клопотанні земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовується на конкурсних умовах (земельних торгах).

Незгода позивача із прийнятим рішенням у відповідній частині зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту б ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі Закон N 280/97-ВР).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону N 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення Джуринської сільської ради від 30.11.2021 за № 518 у оскаржуваній частині вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.

Що ж до підстав, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання, то суд зважає на таке.

Як вже встановлено судом, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки (із земельного масиву за кадастровим номером: 0525388300:03:002:0401) включена до Переліку земельних ділянок права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах відповідно до рішення Джуринської сільської ради №336 від 17.06.2021.

Так, процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (статті 134-139).

Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:

- добір земельних ділянок для продажу;

- підготовка лотів до земельних торгів;

- проведення торгів та встановлення їх результатів;

- оприлюднення інформації про проведені торги.

Згідно із положеннями ч. 4 ст. 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 ЗК України, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Із аналізу вказаних норм слідує, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Таким чином, суд доходить висновку, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони її відчужувати та надавати у користування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові №816/2119/16 від 27.01.2020 року перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (ч. 2 ст. 136 ЗК України).

Отже, з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Відповідно до частини першої статті 137 ЗК України, технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Організатор земельних торгів через особистий кабінет публікує в електронній торговій системі оголошення про проведення земельних торгів, до якого додаються документи та матеріали на лот (документація), що підтверджують виконання вимог, визначених частиною третьою статті 135 і частиною першою статті 136 цього Кодексу.

Логічне тлумачення вищезазначених норм дозволяє прийти до висновку про те, що частина 5 статті 136 ЗК України може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

Суд звертає увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".

У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.

Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.

З наданих відповідачем документів слідує, що Джуринська сільська рада відповідно до рішення від 17.06.2021 року №336 лише здійснила намір виставити у майбутньому певні земельні ділянки, у тому числі і земельну ділянку за кадастровим номером 0525388300:03:002:0401, для продажу/оренди на земельних торгах.

У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціон).

Зважаючи на це, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права оренди на які реалізовуватимуться на конкурсних умовах, саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов`язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів. Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв`язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, жодних відомостей про виставлення спірної земельної ділянки на торги судом не встановлено та відповідачем такої інформації також надано не було, що свідчить про те, що така земельна ділянка на земельні торги взагалі не виставлялась.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення Джуринської сільської ради №518 від 30.11.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відносно викладених у відзиві відповідача доводів про те, що позивач не є мешканцем Джуринської територіальної громади, до суд звертає увагу, що вказані обставини не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою згідно оскаржуваного рішення, а тому і посилатися на такі обставини при розгляді цієї справи згідно ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не може.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, то суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради №518 від 30 листопада 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою є те, що клопотання позивача від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки фактично залишається нерозглянутим.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15.06.2021, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, що, зокрема, випливає із пояснень останнього, які наведені у відзиві на позовну заяву.

Виходячи із обставин цієї справи, суд встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання відповідного дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2541/17.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Інші ж аргументи жодним чином не відображаються на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинули на результат розгляду даної справи.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 605,34 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (2/3 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 518 від 30 листопада 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Зобов`язати Джуринську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 605,34 грн. (шістсот п`ять гривень тридцять чотири копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 31.05.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Джуринська сільська рада (вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325489).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович