Рішення
від 30.05.2022 по справі 160/3631/22
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року Справа № 160/3631/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВіхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.02.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф7883-56 У від 12.02.2021 року на загальну суму 10 078,84 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо не повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 24 379,10 грн.;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки на загальну суму 24 379,10 (двадцять чотири тисячі триста сімдесят дев`ять грн., 10 коп.) на рахунок ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф7883-56 У від 12.02.2021 року на суму 6 294,46 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Вказує на те, що вона є само зайнятою особою, не має доходу від здійснення підприємницької діяльності, ЄСВ за неї сплачує роботодавець. Позивач вказує, що нею направлялась на адресу ГУ ДПС у Дніпропетровській області заява згідно додатку 1 до Порядку повернення сплачених коштів, однак жодної відповідача від відповідача не отримано. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом.

Частиною 2ст. 257 КАС Українивстановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2022 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/3631/22 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

14.04.2022 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього (або окремих місяців) отримано не було. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановленіЗаконом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Позивачем сплата протягом 4 кварталу 2019 року 4 кварталу 2020 року єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. У відповідача відсутні підстави для повернення сум єдиного внеску у розмірі 24379,10 грн., оскільки такі суми були самостійно сплачені позивачем за рахунок погашення заборгованості зі сплати сум єдиного внеску, які само зайнята особа повинна сплачувати до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу.

11.04.2022 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій вказано, що доводи відповідача щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особам, які водночас перебувають у трудових відносинах, спричиняє його подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Позивачем виконані всі вимоги, визначені Законом №2464 для повернення сплачених коштів, однак жодної відповіді від відповідача не отримано, що свідчить про бездіяльність відповідача в частині повернення сплачених позивачем коштів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є арбітражним керуючим, яка діє на підставі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №693 від 18.04.2013 року. Перебуває на обліку в податкових органах Дніпропетровської області з 2014 року, що підтверджується повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску від 30.01.2014 року №1404828000003.

Протягом 2019 та 2020 років позивачем подано до ГУ ДПС у Дніпропетровській області звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 та 2020 роки, відповідно до яких позивачем не нараховувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

12.02.2021 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу № Ф-7883-56 У про сплату боргу (недоїмки)з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 10078,84 грн.

Підставою для формування вимоги від 12.02.2021 року № Ф-7883-56 У є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент розгляду цієї справи з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року.

Також, судом встановлено, що в період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року позивачем сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 24379,10 грн.

Позивач 27.05.2020 року звернулась до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із заявою про повернення сплачених коштів на загальну суму 24379,10 грн., сплачених відповідно до квитанцій від 03.04.2018 року, від 17.04.2018 року, від 10.07.2018 року, від 17.04.2019 року, від 16.07.2019 року, від 08.10.2019 року, від 15.01.2020 року.

Позивач просила оформити розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направити його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України в районі, районі у місті.

Проте, відповіді на її звернення не отримала, кошти повернуті не були.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 року № Ф-7883-56 У та бездіяльністю відповідача щодо повернення коштів, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівникфізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особаплатник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльністьучасть фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI(далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістомстатті 2 Закону № 2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першоїстатті 4 Закону №2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першоїстатті 7 Закону N 2464-VI(в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом № 2464-VIне врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VIщодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про особу» у 2019 та 2020 роках за позивача Адвокатським об`єднанням «Правовий альянс» (код ЄДРПОУ 41558229) було сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений мінімум.

З вказаної довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 судом встановлено, що позивач доходу від власної діяльності арбітражного керуючого не отримувала.

Таким чином, у вказаний період протягом 4 кварталу 2019 року 4 кварталу 2020 року, який включає строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцем позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується наданою суду довідкою та не заперечується відповідачем.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86КАС Україниобставини відсутності у позивача протягом 4 кварталу 2019 року 4 кварталу 2020 року доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від Адвокатського об`єднання «Правовий альянс» не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінніЗакону № 2464-VIпозивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (протягом 4 кварталу 2019 року 4 кварталу 2020 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою оосбою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач протягом 4 кварталу 2019 року 4 кварталу 2020 року, який включено у період нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою від 12.02.2021 року № Ф-7883-56 У, була найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.

Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою, відтак, оскаржувана вимога від 12.02.2021 року № Ф-7883-56 У підлягає скасуванню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу від 12.02.2021 року № Ф-7883-56 У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо не повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 24 379,10 грн. та зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки на загальну суму 24 379,10 грн. на рахунок ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про особу» у 2017-2020 роках позивач перебувала в трудових відносинах з Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криіворіжгаз» (код ЄДРПОУ 03341397) (січень - березень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (код ЄДРПОУ 41558229) (січень листопад 2017 року), з Адвокатським об`єднанням «Правовий альянс» (код ЄДРПОУ 41558229) (грудень 2017 року грудень 2019 року).

Вказаними підприємствами роботодавцями позивача було сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений мінімум.

Позивачем 31.05.2018 року направлено на адресу начальника Головного управління ДФС України в Дніпропетровській області звернення про отримання індивідуальної податкової консультації щодо нарахування ЄСВ, а саме щодо застосування законодавства в частині необхідності сплати внеску за 2017 рік, 1-2 квартали 2018 року, за умови перебування її в трудових відносинах та сплати ЄСВ за ОСОБА_1 роботодавцем.

У листі від 27.06.2018 року №2911/Д/99-99-13-02-03-14/1114, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 2911/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК ДФС надало ОСОБА_1 податкову консультацію, в якій зазначено, що з 01 січня 2017 року базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464, як такі, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності; отже платник єдиного внеску, визначений у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної статтею 7 Закону №2464 бази нарахування, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем; при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць (у 2017 році у розмірі - 704 грн., у 2018 році - 819,06 грн.).

Вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства, позивач звернулась до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №0440/5632/18, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2020 року у справі №0440/5632/18 касаційну скаргу арбітражного керуючого Дубовик С.В. задоволено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов арбітражного керуючого ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію, викладену в листі Державної фіскальної служби України №2911/Д/99-99-13-02-03-14/1114 від 27 червня 2018 року, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 2911/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК.

Верховний Суд в постанові від 27.02.2020 року у справі №0440/5632/18 зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, арбітражного керуючого, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі , не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) .

Оскільки за позивача протягом 2017-2020 років сплачували єдиний внесок роботодавці, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про особу», у позивача був відсутній обов`язок сплати єдиного внеску за себе як арбітражного керуючого.

Проте, позивачем було помилково сплачено єдиний внесок на суму 24379,10 грн. за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, відповідно до квитанцій від 03.04.2018 року, від 17.04.2018 року, від 10.07.2018 року, від 17.04.2019 року, від 16.07.2019 року, від 08.10.2019 року, від 15.01.2020 року, копії яких долучено до матеріалів справи.

Як встановлено судом вище, позивач зверталась до відповідача із заявами про повернення помилково сплачених коштів, однак відповідачем не надано жодної відповіді.

Суд звертає увагу, що неповернення помилково сплачених коштів та ненадання жодної відповіді ГУ ДПС у Дніпропетровській області є триваючим порушенням прав позивача.

Наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року №6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 року за №193/28323, затверджено Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів (надалі - Порядок №6).

Вказаний Порядок №6 визначає процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску.

Відповідно до п. 3 Порядку №6, надміру сплачені суми єдиного внеску - суми коштів, які на певну дату зараховані на відповідний рахунок 3719 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону); помилково сплачені суми єдиного внеску - суми коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного платника; рахунок 3719 - відповідні небюджетні рахунки за балансовим рахунком 3719 «Рахунок для зарахування коштів, які підлягають розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування», відкриті в органах Державної казначейської служби України.

Пунктами 4-7 Порядку №6 встановлено, що у випадку надмірної сплати сум єдиного внеску на рахунок 3719 органом доходів і зборів здійснюється зарахування цих коштів у рахунок майбутніх платежів за тим самим рахунком відповідно до встановленого розміру єдиного внеску та у порядку календарної черговості виникнення зобов`язань платника з цього платежу.

Повернення коштів здійснюється у випадках:

-надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;

-помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;

-помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;

-помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Абзацом 5 п.6 Порядку передбачено, що у разі надходження заяви про повернення коштів, що надміру сплачені страхувальниками, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, платник додає оригінал або завірену ним копію розрахункового документа (квитанцію, платіжне доручення тощо), що підтверджує сплату' коштів на рахунок 3719.

Відповідно до п. 7 Порядку № 6 у разі надходження заяви про повернення коштів з рахунку 3719, як то має місце в рамках даного юридичного спору, підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації заяви проводить перевірку наданої платником інформації.

Заява залишається без задоволення у таких випадках:

-невідповідність заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку;

-недостовірність викладеної у заяві платника інформації;

-подання заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску;

-наявність у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.

У разі відмови в задоволенні заяви про повернення коштів з рахунку 3719 платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу зробити висновок про те, що повернення надміру сплачених сум єдиного внеску здійснюється відповідним підрозділом органу доходів і зборів на підставі заяви платника податків у випадках, визначених пунктом 5 Порядку № 6, за умови відсутності у платника податків заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій. При цьому, перелік підстав, з яких платнику податків може бути відмовлено у задоволенні його заяви, передбачений пунктом 7 Порядку № 6, є вичерпним.

Пунктами 7, 8 Порядку №6 передбачено, що у разі задоволення заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає заяву з відміткою про підтвердження повернення коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання заяви з відміткою про підтвердження повернення коштів на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього порядку (далі - висновок) та два примірники реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

На підставі висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі казначейства.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу зробити висновок про те, що повернення надміру сплачених сум єдиного внеску здійснюється відповідним підрозділом органу доходів і зборів на підставі заяви платника податків у випадках, визначених пунктом 5 Порядку № 6, за умови відсутності у платника податків заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій. При цьому, перелік підстав, з яких платнику податків може бути відмовлено у задоволенні його заяви, передбачений пунктом 7 Порядку № 6, є вичерпним.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідачем порушено норми Порядку №6 та не здійснено дій, направлених на складання висновку про повернення коштів, складання розрахункового рахунку на повернення коштів, та не направлено відповідну управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України, а тому позовна заява в цій частині підлягає задоволенню судом.

З наведених норм судом встановлено, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області сформувати і подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки на загальну суму 24 379,10 грн.

Відповідач не здійснює самостійне повернення коштів з Державного бюджету, а тому вимога про зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не підлягає задоволенню.

Відповідно достатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1984,80 грн., що документально підтверджується квитанціями від 14.02.2022 року та від 02.03.2022 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1984,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 1323,20 грн.

В позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторонина правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано:

-договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 12.02.2022 року;

-акт виконаних робіт від 14.02.2022 року;

-копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1073620 від 14.02.2022 року

-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4281 від 17.05.2019 року;

-детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в рамках розгляду адміністративної справи від 14.02.2022 року;

-довідку про оплату послуг від 14.02.2022 року;

-квитанцію №119707 від 14.02.2022 року про оплату послуг на суму 5000 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Адвокатом на виконання умов договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 12.02.2022 року складено акт виконаних робіт від 14.02.2022 року, відповідного до якого адвокатом надані послуги:

- ознайомлення із судовою практикою в частині скасування податкової вимоги та повернення єдиного соціального внеску 2 год. 1000 грн.;

- консультація щодо вирогідності судової справи 2 год. 500 грн.;

- підготовка та оформлення позовної заяви до суду 5 год. 3500 грн.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Відшкодуванню підлягають лише послуги адвоката, пов`язані з розглядом справи.

Послуги: ознайомлення із судовою практикою в частині скасування податкової вимоги та повернення єдиного соціального внеску, консультація щодо вирогідності судової справи, не є послугами, наданими під час розгляду адміністративної справи, а надані адвокатом в рамках власної оплатної діяльності під час звернення клієнта за правовою допомогою.

Надані документи жодним чином не підтверджують надання послуг саме у справі, що розглядається, не містять конкретизації предмету спору (дата та номер податкової вимоги), суб`єкта владних повноважень щодо протиправних дій (рішень) якого надається правова допомога.

Позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію №119707 від 14.02.2022 року про оплату послуг на суму 5000 грн., проте зі змісту вказаної квитанції неможливо встановити, в межах якої справи, або в межах яких правовідносин, сплачено позивачем адвокату вказану суму.

Суд звертає увагу, що квитанція від 14.02.2022 року та довідка про оплату послуг від 14.02.2022 року підписані лише адвокатом. Жодних реквізитів позивача вказана квитанція не містить.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/3631/22 в силу статті 12 КАС Україниє справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/3631/22 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки належно складених документів на підтвердження витрат на правову допомогу у цій справі суду не надано, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями2,9,77,78,90,139,241-246,262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС України в Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-7883-56 У від 12.02.2021 року на загальну суму 10 078,84 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо не повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 24 379,10 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувати і подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки на загальну суму 24 379,10 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1323 грн. 20 коп.

В задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова

Дата ухвалення рішення30.05.2022
Оприлюднено21.06.2022

Судовий реєстр по справі —160/3631/22

Ухвала від 26.04.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 25.01.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Чумаченко Т.А.

Ухвала від 24.10.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Чумаченко Т.А.

Постанова від 12.09.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Постанова від 12.09.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Ухвала від 30.08.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Ухвала від 25.08.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Ухвала від 22.08.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Ухвала від 22.08.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

Ухвала від 18.07.2022

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Семененко Я.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні