КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 травня 2022 року № 320/15832/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сквирської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Сквирської міської ради щодо неприйняття рішення про передачу безоплатно у власність земельну ділянку громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянсього господарства площею 1,8000 га комунальної власності у власність, розташованої в адмінмежах: Київська область, Сквирський район, с. Шапіївка, кадастровий номер 3224088601:01:047:0005;
- зобов`язати Сквирську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянсього господарства площею 1,8000 га комунальної власності у власність, розташованої в адмінмежах: Київська область, Сквирський район, с. Шапіївка, кадастровий номер 3224088601:01:047:0005.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області від 20.10.2020 №41-39-07 їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для введення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,8 га, яка розташована в с. Шапіївка Сквирського району Київської області. На підставі цього рішення нею був розроблений відповідний проект землеустрою, який був погоджений у встановленому законом порядку без зауважень та, у подальшому, поданий на затвердження до Сквирської міської ради Київської області, однак остання жодного рішення не прийняла, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданим 21.01.2020 органом 3243.
На підставі клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для введення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 1,8 га, яка розташована в с. Шапіївка, рішенням від 203.10.2020 №41-39-07 Щапіївська сільська рада Сквирського району Київської області вирішила надати такий дозвіл.
У подальшому, за замовленням позивача, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Розроблений та погоджений проект землеустрою був поданий позивачем для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
27.04.2021 земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 3224088601:01:047:0005.
29.04.2021 позивач звернулась до Сквирської міської ради Київської області з клопотанням, в якому просила затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати їй у власність земельну ділянку.
До вказаного клопотання позивачем було додано копії: проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
У відповідь на звернення позивача, Сквирська міська рада, листом від 16.08.2021 №3537, надіслала витяг з протоколу №14 засідання постійної комісії Сквирської міської ради з питань підприємництва, сільського господарства, землевпорядкування, будівництва та врхітектури.
Не погодившись із відмовами відповідача в затвердженні проекту землеустрою, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з пунктами а, б статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За правилами частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За нормами частини сьомої статті 118 (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Частиною восьмою статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Частинами дев`ятою та десятою статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, копії такої завіреної розробником документації (частина п`ятнадцята статті 186 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин)).
Частинами п`ятою та шостою статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) визначено, що органи, зазначені в частинах першій третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Як зазначено вище, нормами частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу, який розглядає їх у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який надає висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні. У двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
При цьому відповідний орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або надати висновок про відмову в погодженні цього дозволу лише у разі невідповідності його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
На підставі частини восьмої статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення обставин) у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Ураховуючи викладене, процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов`язок компетентного органу здійснити одночасну перевірку дотримання всіх указаних вимог розробником проекту, і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Щапіївської сільської ради Сквирського району Київської області від 20.10.2020 №41-39-07 було надано позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для введення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,8 га, яка розташована в с. Шапіївка Сквирського району Київської області.
У подальшому, за замовленням позивача, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Розроблений та погоджений проект землеустрою був поданий позивачем для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
27.04.2021 земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 3224088601:01:047:0005.
29.04.2021 позивач звернулась до Сквирської міської ради Київської області з клопотанням, в якому просила затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати їй у власність земельну ділянку.
До вказаного клопотання позивачем було додано копії: проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
У відповідь на звернення позивача, Сквирська міська рада, листом від 16.08.2021 №3537, надіслала витяг з протоколу №14 засідання постійної комісії Сквирської міської ради з питань підприємництва, сільського господарства, землевпорядкування, будівництва та врхітектури.
Суд звертає увагу на те, що витяг з протоколу асідання постійної комісії Сквирської міської ради з питань підприємництва, сільського господарства, землевпорядкування, будівництва та врхітектури не є рішенням Сквирської міської ради, яке містило б підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Таким чином, оскільки жодне з рішень, які б мала прийняти міська рада у відповідності до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України за результатом розгляду розробденого позивачкою проекту землеустрою відповідачем прийнято не було, суд дійшов висновку про наявність ознак протиправної бездіяльності Сквирської міської ради Київської області, яка порушує права позивача.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Веуеіег v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зауважує, що поданий позивачкою Сквирській міській раді проект землеустрою був погоджений належними органами, а наявність погодженого належним чином проекту землеустрою є підтвердженням відповідності такого проекту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що робить будь-яку підставу відмови протиправною.
Отже, у даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення.
Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (постанова ВС від 18.10.2018 по справі № 818/1976/17).
Повноваження міської ради щодо прийняття рішень з даного питання є виключними повноваженнями ради, проте вони не є дискреційними, оскільки законодавець передбачив лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, то така бездіяльність є протиправною.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідачем не були надані докази наявності будь-яких перешкод для затвердження розробленого позивачкою проекту землеустрою.
Суд вважає, що обрана позивачем форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №591/5935/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87951302).
Ураховуючи вищевикладене, на думку суду, належним засобом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачкою судовий збір при подані позову до суду в сумі 1816,00 грн. відповідно до квитанції №0.0.2353406772.1 від 23.11.2021, підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Сквирської міської ради щодо неприйняття рішення про передачу безоплатно у власність земельну ділянку громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянсього господарства площею 1,8000 га комунальної власності у власність, розташованої в адмінмежах: Київська область, Сквирський район, с. Шапіївка, кадастровий номер 3224088601:01:047:0005.
Зобов`язати Сквирську міську раду на найближчому пленарному засіданні розглянути клопотання ОСОБА_1 та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянсього господарства площею 1,8000 га комунальної власності у власність, розташованої в адмінмежах: Київська область, Сквирський район, с. Шапіївка, кадастровий номер 3224088601:01:047:0005.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Сквирської міської ради (код ЄДРПОУ: 040054961).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.05.2022 |
Оприлюднено | 21.06.2022 |
Номер документу | 104542602 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Василенко Г.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні