Рішення

від 29.05.2022 по справі 620/18217/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2022 року Чернігів Справа № 620/18217/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської селищної ради Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дмитрівської селищної ради Чернігівської області, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:05:001:0007, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Смолове в межах населеного пункту на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області;

- зобов`язати відповідача розглянути її заяву від 05.10.2021, від 09.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:05:001:0007, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Смолове в межах населеного пункту на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області та за результатами її розгляду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:05:001:0007, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Смолове в межах населеного пункту на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що до відповідача подана заява про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з необхідним пакетом документом, однак Дмитрівська селищна рада ухиляється від виконання імперативного обов`язку, визначеного Земельним кодексом України, щодо прийняття відповідного рішення.

Ухвалою судді від25.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу термін для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу суду від 25.01.2022 та копію позову з додатками 08.02.2022, але у встановлений ухвалою суду строк та станом на 31.05.2022 відзив на позов не надав, про причини не подання відзиву суд не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Рішенням Дмитрівської селищної ради від 27.07.2021 №255 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земель комунальної власності, розташованої за адресою: село Смолове в межах населеного пункту Дмитрівської селищної ради, Ніжинського району Чернігівської області.

Розроблений проект поданий позивачем на затвердження відповідачу заявами від 05.10.2021 та від 09.11.2021.

Зважаючи на те, що протягом терміну, визначеного Земельним кодексом України, відповідач не прийняв жодного із рішень щодо поданих заяв, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україна визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, згідно частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

За правилами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що затвердження проекту землеустрою або відмова у такому затвердженні здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради та оформлюється відповідним рішенням.

Водночас, відповідач у законодавчо визначений строк заяву позивача про затвердження проекту землеустрою не розглянув, рішення про затвердження наданого проекту або про відмову не прийняв.

Отже, відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні, після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що суперечать вимогам Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд зазначає таке.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.

Таким чином, вищевказана позовна вимога визначається Чернігівським окружним адміністративним судом, як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У свою чергу, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи наведене, встановлені в ході судового розгляду обставини справи та те, що наданий позивачем на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем фактично не досліджувався на відповідність вимогам земельного законодавства, суд вважає задовольнити зазначену вимогу позивача шляхом зобов`язання селищної ради на найближчій сесії розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дмитрівської селищної радиЧернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з кадастровим номером 7420387500:05:001:0007, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Смолове в межах населеного пункту на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Зобов`язати Дмитрівську селищну раду Чернігівської області на найближчій сесії розглянути питання про затвердження наданого ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з кадастровим номером 7420387500:05:001:0007, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Смолове в межах населеного пункту на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Дмитрівська селищна рада Чернігівської області, вул. Незалежності, 18,смт Дмитрівка,Ніжинський район, Чернігівська область,16572, код ЄДРПОУ: 04412395.

Повний текст рішення суду виготовлено 30 травня 2022 року.

Суддя О.В. Заяць