Постанова

від 25.05.2022 по справі 130/3224/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/3224/21

Провадження № 22-ц/801/844/2022

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 рокуСправа № 130/3224/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Копаничук С.Г.

Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.

за участю секретаря Олійник Г.Є.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області;

третя особа без самостійних вимог, щодо предмету спору: Управління освіти Жмеринської міської ради;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.03.2022 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням судді Заярного А.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області за участю третьої особи без самостійних вимог: Управління освіти Жмеринської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за період відсторонення від роботи,-

В с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області (далі - ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ) за участю третьої особи без самостійних вимог - Управління освіти Жмеринської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за період відсторонення від роботи. Вказала, що вона працює вчителем з 1991 року і її педагогічний стаж складає 30 років.

Наказом ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ №80-к/тр від 08.11.2021 року

її було відсторонено з займаної посади без збереження заробітної плати, починаючи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19.

Підставою цього наказу було адресоване їй відповідачем повідомлення № 01/225 від 05.11.2021 року, у відповідь на її заяву від 04.11.2021 року про відмову надати документи, що підтверджують отримання нею повного курсу вакцинації від COVID-19, так як вона має право не розголошувати інформацію про стан свого здоров`я. У вказаному повідомленні зазначено про те, що відповідно до ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року, ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів та з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) з 08.11.2021 року її відсторонять від роботи до моменту усунення причин, що спричинили таке відсторонення. Вважає, що наказ про відсторонення від роботи є незаконним, оскільки відмова працівника від вакцинації не може вважатись порушенням трудової дисципліни, законодавством України не передбачено відсторонення працівника від роботи через відсутність у нього щеплення від COVID-19 .

Враховуючи вищевикладене, просила суд скасувати наказ ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ №80-к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за період відсторонення її від роботи. Рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць просила допустити до негайного виконання.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.03.2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ №80-к/тр від 8 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID -19» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі вчителя закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області. Стягнуто із закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 38264, 52 коп. та судові витрати в розмірі 908 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ просив рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а у справі постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказав, що в оскаржуваному рішенні суд невірно зазначив про незаконність вимоги відповідача щодо надання позивачем доказів про наявність у неї протипоказань до проведення профілактичних щеплень, оскільки наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань. Зазначив, що відстороненням від роботи було тимчасово обмежено право позивача на працю з огляду на суспільні інтереси, зокрема, забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу в тому числі і дітей, оскільки позивач відмовилась від обов`язкового щеплення та не надала доказів, що її стан здоров`я не дозволяє здійснювати щеплення від COVID-19. Висновок суду про відсутність у наказі відомостей про відмову позивача від вакцинації не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сам факт відсутності вакцинації та відповідного сертифікату про це є безпосереднім доказом того, що вакцинація не проводилася. Крім того, висновок суду про поновлення позивача на роботі є не правильним, оскільки поновлення на роботі, як спосіб захисту порушеного права можливе виключно за наслідком звільнення або переведення, а не при відстороненні від роботи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду законним та обгрунтованим.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає не повністю.

Суд встановив, що 25.08.1998 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду вчителя англійської мови в ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ (а.с. 14-16).

Наказом № 80-к/тр від 08.11.2021 ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ відсторонено працівників, зокрема і ОСОБА_1 за відмову або ухилення від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої SARS- CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 від роботи (виконання робіт) з 08.11.2021 (а.с. 8-9).

02.11.2021 ОСОБА_1 зверталась до директора ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ Бігуна М.Й. із заявою, в якій просила не розголошувати лікарську таємницю щодо стану її здоров`я, зокрема питання про її вакцинальний статус (а.с. 12).

Однак, директором ЗЗСО І-ІІІ ступенів №4 КВ ЖМОТГ її було повідомлено про відсторонення від роботи з 08.11.2021 до моменту усунення причин, що спричинило таке відсторонення (а.с. 13).

Загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.05.2021 до 31.10.2021 становила 59,823,60 грн. (а.с.17).

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи суд виходив з того, що підставою для відсторонення у оскаржуваному наказі було посилання на п. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якого відмова працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбуватись у встановленому законом порядку. Оскільки при відстороненні позивача від роботи відповідачем не дотримано, визначеного ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень, а іншого порядку чинним законодавством України не визначено, суд дійшов висновку про визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування. Встановивши, що відповідач без дотримання законних підстав відсторонив позивачку від роботи із зупиненням виплати їй заробітної плати, суд, керуючись ст. 235 КзПП та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №3 від 2412.1999 року, задовільнив позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Колегія суддів вважає, що задовольняючи вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, а також виплати середнього заробітку за час відсторонення, суд вірно встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми права та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення цих позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваного рішенні суд невірно зазначає про незаконність вимоги відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій та інформації про її діагноз, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Згідно із ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, зокрема, відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була відсторонена від роботи наказом №80-к/тр від 08.11.2021 року, виданим на підставі відповіді на звернення відповідача №01/225 від 05.11.2021 року про відсторонення її від роботи (виконання робіт) з 08.11.2021 року до моменту усунення причин, що спричинило таке відсторонення.

Статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Відповідно до ст. 12 цього Закону у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551).

Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП.

Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року.

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим.

При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Відповідно до пункту 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами, згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 08 листопада 2021 є незаконним. Сама й по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Згідно із статтею 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто, вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак, правомірно відхилена позивачем.

Положення п. 5 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544.

Згідно з п. 2.3 Інструкції подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Підставою для внесення подання можуть бути дані з акту перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).

Відповідно до п. 2.5. Інструкції подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Пунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року.

Необхідно відмітити, що зазначеним Календарем (із змінами) не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, працівникам до яких відноситься позивач, однак таке обов`язкове щеплення для зазначеної категорії працівників встановлено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням із змінами, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, що узгоджується з п. 2 Розділу 1 цього Календаря, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутність у оспорюваному наказі відомостей на підтвердження відмови позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» свідчить про незаконність цього наказу та є підставою для його скасування.

Відтак, суд дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Разом із тим, доводи апеляційної скарги про те, що поновлення позивача на роботі не є належним способом захисту порушеного права, оскільки позивача не звільняли з роботи, заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

З аналізу наведених норм процесуального права слідує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року по справі № 264/881/18 провадження № 61-10686св21.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). При цьому, суд під час розгляду і вирішення цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

За змістом ст. 235 КЗпП працівник повинен бути поновлений на попередній роботі виключно у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не була звільнена з роботи, відтак і вимоги про її поновлення на роботу задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що відновлення прав позивача відбудеться шляхом скасування незаконного наказу про її відсторонення від роботи.

У іншій частині позовних вимог і межах доводів скарги ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується ,а тому апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд невірно застосував норми матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовільнити частково, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.03.2022 року в частині вимог про поновлення на роботі, - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти Жмеринської міської ради про поновлення на роботі, - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий С.Г. Копаничук

Судді: С.К. Медвецький

В.В. Оніщук