Постанова

від 25.05.2022 по справі 904/10957/16

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/10957/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Вечірка І.О., Коваль Л.А.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2021 (повний текст ухвали складено 02.12.021, суддя Камша Н.М.) у справі

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА", м. Дніпро

до боржника товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА", м. Дніпро

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2021 у даній справі провадження у справі за поданням від 11.11.2021 №6522 приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільного з іншими особами, закрито.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що спір про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_2 , у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

2.1 Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Південний регіональний виробничо-комерційний відділ концерну "Украгротехсервіс", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати, направити справу до розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції, скаржник вказує, що в порушення законодавчих вимог ОСОБА_1 в судовому засіданні 01.12.2021 надав письмові пояснення від своєї дружини ОСОБА_2 , без надання документа, який підтверджує повноваження ОСОБА_1 на представництво інтересів ОСОБА_2 , а суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв вказані письмові пояснення.

Заявник апеляційної скарги звертає увагу, що дані письмові пояснення буди єдиною підставою для закриття провадження у справі за подання приватного виконавця.

За твердженням скаржника, місцевим господарським судом проігноровано норми ст.ст.57,60,70 Сімейного кодексу України щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, тому суд необґрунтовано змушує стягувача та приватного виконавця доводити те, що майно набуте подружжям ОСОБА_3 належить їм на праві спільної сумісної власності.

2.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор банкрута арбітражний керуючий ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду залишити без змін.

Ліквідатор зазначає, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст.335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за наявності спору про право.

На думку ліквідатора, обґрунтованою та правильною є позиція суду першої інстанції, що даний спір, враховуючи суб`єктивний склад учасників, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний відзив на апеляційну скаргу подано ОСОБА_2 .

Окрім того, ОСОБА_2 вказує, що майно, вказане в поданні приватного виконавця, а саме транспортний засіб марки Daewoo Lanos; нежиле приміщення, загальною площею 23,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення, загальною площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить їй на праві приватної власності, є майном набутим нею за час шлюбу з ОСОБА_1 , за кошти, які належали їй особисто.

ІІІ. Апеляційне провадження

3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.12.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Вечірко І.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2021; призначено справу до розгляду на 03.02.2022 на 11 годин 00 хвилин.

Розгляд справи призначений на 03.02.2022 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кузнецова В.О. на лікарняному.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 07.02.2022 призначено справу до розгляду на 03.03.2022 на 10 годин 30 хвилин.

03.03.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з наявністю обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 04.04.2022 розгляд справи призначено на 21.04.2022 на 11:15 годин.

21.04.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 26.05.2022 на 12:30 годин.

26.05.2022 у судове засідання з`явилися представники скаржника та ТОВ "Приват-Агро-Львів", які надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників.

У поданих відзивах на апеляційну скаргу арбітражний керуючий ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять розглянути справу за їх відсутністю.

Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників не перешкоджає розгляду справи.

26.05.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2016 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА".

Постановою господарського суду від 20.12.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА", визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором голову ліквідаційної комісії Толстих Андрія Володимировича.

Ухвалою господарського суду від 27.03.2019 звільнено голову ліквідаційної комісії Толстих Андрія Володимировича від виконання обов`язків ліквідатора у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА" та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду від 19.02.2021 скаргу №б/н від 29.12.2020 Південного регіонального виробничо - комерційного відділу концерну "УКРАГРОТЕХСЕРВІС" на бездіяльність ліквідатора ОСОБА_1, з урахуванням поданих уточнень та доповнень, задоволено частково.

19.02.2021 на виконання ухвали господарського суду від 19.02.2021 по справі №904/10957/16 видано наказ про примусове виконання.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2021 змінено шляхом викладення її у новій редакції: "Скаргу Південного регіонального виробничо - комерційного відділу концерну "УКРАГРОТЕХСЕРВІС" №б/н від 29.12.2020 на бездіяльність ліквідатора ТОВ "ДУКЛА" ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА" арбітражного керуючого ОСОБА_1 (72319, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Івана Алексєєва (Крупської), буд.18-а, офіс 1; 72316, Запорізька область, м.Мелітополь, пров.3-й Малюги, буд.13, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Південного регіонального виробничо - комерційного відділу концерну "УКРАГРОТЕХСЕРВІС" (65107, Одеська область, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20977984) завдану шкоду у розмірі 1 096 640,85 грн, про що видати наказ про примусове виконання. В задоволенні решти вимог скарги - відмовити".

23.06.2021 до офісу приватного виконавця для примусового виконання надійшов наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2021 по справі №904/10957/16 про стягнення з ліквідатора ТОВ "ДУКЛА" арбітражного керуючого ОСОБА_1 на користь Південного регіонального виробничо - комерційного відділу концерну "УКРАГРОТЕХСЕРВІС" завданої шкоди у розмірі 684 532,69 грн.

23.06.2021 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65882319 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2021 по справі №904/10957/16.

Постанову про відкриття виконавчого провадження отримано боржником 30.06.2021.

06.07.2021 на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2021 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №904/10957/16 видано наказ про примусове виконання.

08.07.2021 до офісу приватного виконавця надійшов наказ господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2021 по справі №904/10957/16 для примусового виконання.

08.07.2021 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66045711 з примусового виконання наказу від 06.07.2021 по справі №904/10957/16, виданого Господарським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ліквідатора ТОВ "ДУКЛА" арбітражного керуючого ОСОБА_1 на користь Південного регіонального виробничо - комерційного відділу концерну "УКРАГРОТЕХСЕРВІС" завданої шкоди у розмірі 412 108,16 грн.

Постанову про відкриття виконавчого провадження отримано боржником 15.07.2021.

08.07.2021 на виконання вимог ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" приватним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №65882319, №66045711 у зведене виконавче провадження №66045736.

Загальний розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням №66045736 складає 1 096 640,85 грн.

Згідно поданої ОСОБА_1 декларації про доходи та майно фізичної особи від 14.07.2021, у останнього відсутні зареєстровані права власності на об`єкти нерухомого майна, транспортні засоби, майно, яким він володіє спільно з іншими особами, майно та кошти, що перебувають в інших осіб, майно та кошти, належні боржнику від інших осіб, вклади та інші активи у банках, боржник не володіє частками у статутному (установчому) капіталі товариств, підприємств, організацій, цінними паперами та будь - яким іншим майном.

За інформацією приватного виконавця, на даний час у боржника відсутнє будь - яке майно, за рахунок якого можливо виконати рішення господарського суду Дніпропетровської області та задовольнити вимоги стягувача.

Станом на 26.10.2021 розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням №66045736 складає 1 096 640,85 грн. Боржником не здійснено жодних дій, спрямованих на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 подав докази перерахування приватному виконавцю 19.11.2021 суми у розмірі 104 794,68 грн.

В ході проведення виконавчих дій встановлено, що з 02.08.2003 боржник перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про шлюб №558 від 02.08.2003 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області).

Починаючи з 02.08.2003 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на наступне майно:

- транспортний засіб марки DAEWOO LANOS, категорія: легковий, рік виробництва: 2007, VIN: НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_3 , номерний знак: НОМЕР_4 , колір: сірий (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 31.08.2013);

- нежиле приміщення, загальною площею 23,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.07.2010, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О., зареєстрований в реєстрі за №2547);

- нежиле приміщення загальною площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі - продажу від 09.07.2011, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О., зареєстрований в реєстрі за №3178).

17.11.2021 до господарського суду від приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. надійшло подання №6522 від 11.11.2021 з додатками про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільного з іншими особами, в якому приватний виконавець просив: визначити частку ОСОБА_1 у майні, яким він володіє спільно зі своєю дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , а саме: 1/2 частину транспортного засобу марки DAEWOO LANOS, категорія: легковий, рік виробництва: 2007, VIN: НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_3 , номерний знак: НОМЕР_4 , колір: сірий; 1/2 частину нежилого приміщення, загальною площею 23,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно: 24765310); 1/2 частину нежилого приміщення загальною площею 35,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно: 33973391).

3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За приписами ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами 1,2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України та частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно із частиною першою статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 335 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (ст.338 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

За приписами ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Матеріали справи свідчать про те, що підставою звернення приватного виконавці до господарського суду з цим поданням є виникнення необхідності у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та ОСОБА_2 , набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.

Згідно з ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

У рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява №14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню доопонента.

Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження.

Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до частини четвертої статті 166 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до частини четвертої статті 167 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до частини четвертої статті 168 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.

У спрощеному позовному провадженні відповідно до статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а статтею 84 Господарського процесуального кодексу України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, статтею 335 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Таким чином, під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не можуть застосовуватися наведені вище норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009.

У наданому суду першої інстанції письмовому поясненні ОСОБА_2 зазначила про неможливість задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зокрема на спірне майно, у якому не можна визначити частку ОСОБА_1 , оскільки це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції аргументовано зазначив, що вказані обставини свідчать про наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки. При цьому наявність відкритого позовного провадження у такому спорі не є визначальним.

Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

За змістом Закону України "Про виконавче провадження" вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Отже, спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Якщо юрисдикційність такого спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна. Натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору.

Господарським судом, вірно зазначено, що спір про визначення частки майна ОСОБА_1 , яким, як вважає приватний виконавець, він володіє разом з ОСОБА_2 , у разі подання приватним виконавцем подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна, підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Повноваження виконавця на звернення з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, частина третя статті 41 Господарського процесуального кодексу України; частина друга статті 4, частина четверта статті 42 Цивільного процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Встановивши, що у даній справі наявний спір про право з ОСОБА_2 , яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, місцевий господарський суду дійшов правильного висновку, що провадження у даній справі за поданням від 11.11.2021 №6522 приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільного з іншими особами, підлягає закриттю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання скаржника про те, що в порушення законодавчих вимог ОСОБА_1 в судовому засіданні 01.12.2021 надав письмові пояснення від своєї дружини ОСОБА_2 , без надання документа, який підтверджує повноваження ОСОБА_1 на представництво інтересів ОСОБА_2 , а суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв вказані письмові пояснення.

Так, судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи пояснення ОСОБА_2 щодо подання приватного виконавця №6522 від 11.11.2021 (а.с.89-92 т.88).

Вказані пояснення підписані ОСОБА_2 особисто, а не ОСОБА_1 , як про це стверджує скаржник. Доказів зворотного скаржником не надано.

Таким чином, колегією суддів не встановлено обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття вказаних письмових пояснень.

Твердження скаржника про те, що місцевим господарським судом проігноровано норми ст.ст.57,60,70 Сімейного кодексу України щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, тому суд необґрунтовано змушує стягувача та приватного виконавця доводити те, що майно набуте подружжям ОСОБА_3 належить їм на праві спільної сумісної власності, є безпідставними, оскільки зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

3.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.

Аргументи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" відмовити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2021 у справі №904/10957/16 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 01.06.2022

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.О.Вечірко

Л.А.Коваль