Рішення

від 29.05.2022 по справі 903/516/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2022 року справа № 903/516/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрок", с. Качин

до відповідача: "Emvitalia SRL", Lugo (RA) Italy

про стягнення 47 786,15 Євро

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Редрок" звернулось до господарського суду з позовом до "Emvitalia SRL" про стягнення 47 786,15 Євро, в тому числі 46511,17 Євро заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами контракту від 14.11.2018р. №19-EMV товарно-матеріальних цінностей та 1274,98 Євро 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.07.2021р., поруч з іншим, у даній справі було відкрито провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.01.2022р., запропоновано відповідачу подати суду в порядку ст.ст. 165, 178 ГПК України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову (при наявності), одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду, зобов`язано відповідача - Emvitalia SRL в строк до 31.12.2021р. надати суду документи у підтвердження правового статусу відповідача (докази правосуб`єктності) Emvitalia SRL (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру, тощо), оформлені з урахуванням статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право", попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Редрок" протягом чотирнадцяти робочих днів з дня отримання даної ухвали надати суду переклади на італійську мову з нотаріальним засвідченням вірності у двох примірниках: ухвали Господарського суду Волинської області від 07.07.2021р. у справі № 903/516/21, позовної заяви з доданими до неї документами, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, короткого викладу документа, що підлягає врученню, постановлено звернутися до уповноваженого Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati, який знаходиться за адресою: Piazzale della Farnesina, 100194 ROME RM Italie, - з судовим дорученням про вручення відповідачу: Emvitalia SRL (Via Enriko Fermi, 6, 48022, Lugo (RA) Italy, рartita IVA: 02470830395, сodice Fiscale: 02470830395) з проханням про вручення судових документів відповідачу у справі Emvitalia SRL, провадження у справі №903/516/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрок", с. Качин до відповідача: "Emvitalia SRL", Lugo (RA) Italy про стягнення 47 786,15 Євро зупинено до надходження відповіді від Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati.

06 серпня 2021 року Господарським судом Волинської області на адресу Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati було направлено судове доручення з документами, що підлягають врученню відповідачу.

02 листопада 2021 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано поштовий конверт MINISTERO DELLA GIUSTIZIA PROCURA DELLA REPUBBLICA DI RAVENNA з документами, що підтверджують вручення відповідачу - "Emvitalia SRL" судових документів 06 жовтня 2021 року.

Ухвалою від 20.01.2021р. було поновлено провадження у даній справі з 20.01.2022р. з метою проведення призначеного у справі підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 30.05.2022р., зобов`язано ТОВ "Редрок" протягом чотирнадцяти робочих днів з дня отримання даної ухвали надати суду переклади на італійську мову з нотаріальним засвідченням вірності у двох примірниках: ухвали Господарського суду Волинської області від 20.01.2022р. у справі № 903/516/21, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, короткого викладу документа, що підлягає врученню, постановлено звернутися до уповноваженого Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati, який знаходиться за адресою: Piazzale della Farnesina, 100194 ROME RM Italie, - з судовим дорученням про вручення відповідачу: Emvitalia SRL (Via Enriko Fermi, 6, 48022, Lugo (RA) Italy, рartita IVA: 02470830395, сodice Fiscale: 02470830395) з проханням про вручення судових документів відповідачу у справі Emvitalia SRL, явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд, провадження у справі зупинити до надходження відповіді від Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati.

03 лютого 2022 року Господарським судом Волинської області на адресу Центрального органу Італії - Organe national italien de la Confйrence de La Haye de d.i.p. p/a Ministero degli Affari Esteri Servizio del Contenzioso Diplomatico e dei Trattati було направлено судове доручення з документами, що підлягають врученню відповідачу.

Суд враховуючи, що справу №903/516/21 до розгляду по суті призначено ухвалою на 30.05.2022р., приходить до висновку про наявність підстав для поновлення провадження у даній справі з 30.05.2022р. з метою проведення призначеного у справі судового засідання.

30 травня 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ТОВ "Редрок" від 30.05.2022р. про розгляд справи за відсутності представника позивача та підтримання позовних вимог в повному обсязі. При цьому позивач повідомляє суд, що сума понесених стороною судових витрат становить 28 339,80 грн. судовий збір та 22 375 грн. витрати на здійснення перекладів у справі.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив.

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки (особистої чи представника) в судове засідання суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи по суті сторона повідомлялась належним чином.

Суд зазначає, що 02 листопада 2021 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано поштовий конверт MINISTERO DELLA GIUSTIZIA PROCURA DELLA REPUBBLICA DI RAVENNA з документами, що підтверджують вручення відповідачу - "Emvitalia SRL" судових документів 06 жовтня 2021 року.

Відтак, судом засвідчується, що саме з дати отримання ухвали про відкриття провадження у справі (06.10.2021р.) відповідачу - "Emvitalia SRL" стало відомо про перебування в провадженні суду відповідної справи за його участю в якості відповідача, саме з визначеного моменту у останнього виник обов`язок добросовісно користуватись належними відповідачу процесуальними правами, виникло право знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в судових засіданнях, подавати заяви та клопотання, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, неухильно виконувати процесуальні обов`язки не допускаючи при цьому порушень розумності тривалості судового провадження, безпідставного затягування розгляду судом справи.

Судом враховано, що ухвалами постановленими у справі, явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№ 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427. У цьому листі, зокрема, зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" №23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено положення щодо обов`язковості договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як в даному випадку встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 14 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Редрок", с. Качин (Постачальник) та "Emvitalia SRL", Lugo (RA) Italy (Покупець) укладено контракт №19-EMV.

Відповідно до п. 1.1. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію: вироби з деревини, які надалі називаються "Товар". Поставка товару здійснюється окремими партіями. На кожну окрему партію товару сторони підписують окрему специфікацію та замовлення.

Згідно п. 3.2. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, поставка кожної окремої партії товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах - FCA-Ковель, Україна. Сторони можуть додатково у письмовій формі (у специфікації) погодити постачання партії товару іншими видами транспорту.

Пунктом 4.2. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV сторони погодили, що загальна вартість контракту складає 1 000 000 Євро.

Відповідно до п. 4.3. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, ціна (сума) поставки окремої партії товару визначаються у специфікаціях до цього контракту.

Згідно до п. 4.4. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, ціна застосовується на умовах - FCA Ковель, Україна та включає вартість упаковки, маркування товару, завантаження у транспортний засіб та кріплення, експортні формальності в країні продавця, якщо інше не встановлено кожною окремою специфікацією на поставку кожної окремої партії товару.

Пунктом 5.1. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV сторонами погоджено, що оплата вартості кожної партії Товару згідно окремої специфікації, який поставляється за цим Контрактом Покупцем здійснюється згідно рахунку-фактури (інвойса) у такому порядку: за пробну машину 100% вартості партії Товару згідно з окремою специфікації, Покупець зобов`язаний перерахувати шляхом банківського переказу на валютний рахунок Продавця у банку Продавця не пізніше 2 календарного дня з моменту вивантаження продукції. У подальшому спосіб оплати обумовлюється специфікаціями.

Відповідно до п. 8.4. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, у випадку порушення покупцем строків оплати партії товару, передбачених п. 5.1. контракту, постачальник вправі вимагати від покупця виплати неустойки у вигляді 0,01% від суми, що залишилася до оплати за партію товару, за кожен день затримки.

Пунктом 11.2. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV передбачено, що у випадку, якщо сторони не досягнуть згоди під час переговорів, справа підлягає вирішенню у Господарському суді України.

Згідно пункту 11.4. контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, правом, що регулює цей контракт, у тому числі при розгляді спорів, є матеріальне та процесуальне право України.

На виконання умов контракту від 14.11.2018р. №19-EMV та додатків №№1, 2 (специфікації) до останнього позивачем згідно:

- замовлення на купівлю товару від 15.05.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 15.05.2020р., рахунку-фактури від 13.05.2020р. №308, CMR А№616585, фітосанітарного сертифікату №60/03-6006/АЕ-074207, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/022266, сертифікату ВЛ №638035;

- замовлення на купівлю товару від 27.05.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 27.05.2020р., рахунок-фактура від 20.05.2020р. №325, CMR А № 646196, фітосанітарного сертифікату №60/03-6009/АЕ-073333, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/023604, сертифікату ВЛ №638213;

- замовлення на купівлю товару від 28.05.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 28.05.2020р., рахунок-фактура від 20.05.2020р. №326, CMR А №362706, фітосанітарного сертифікату №60/03-6006/АЕ -074293, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/023721, сертифікату ВЛ №638214;

- замовлення на купівлю товару від 28.05.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 28.05.2020р., рахунок-фактура від 26.05.2020р. №339, CMR А №646195, фітосанітарного сертифікату №60/03-6006/АЕ -074296, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/023750, сертифікату ВЛ №638364;

- замовлення на купівлю товару від 04.06.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 03.06.2020р., рахунок-фактура від 02.06.2020р. № 370, CMR А №091263, фітосанітарного сертифікату №60/03-6008/АЕ-062644, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/024593, сертифікату ВЛ №638574;

- замовлення на купівлю товару від 04.06.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 04.06.2020р., рахунок-фактура від 02.06.2020р. №369, CMR А №322379, фітосанітарного сертифікату №60/03-6009/АЕ-073385, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/024785, сертифікату ВЛ №638578;

- замовлення на купівлю товару від 07.07.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 07.07.2020р., рахунок-фактура від 01.07.2020р. №452, CMR А №609510, фітосанітарного сертифікату №60/03-6019/АЕ-071609, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/029521, сертифікату ВЛ №639344;

- замовлення на купівлю товару від 15.07.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 15.07.2020р., рахунок-фактура від 14.07.2020р. №514, CMR А №607747, фітосанітарного сертифікату №60/03-6006/АЕ-044121, митної декларації форми МД-2 №UА205050/2020/030946, сертифікату ВЛ №639715;

- замовлення на купівлю товару від 18.07.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від 18.07.2020р., рахунок-фактура від 14.07.2020р. №515, CMR А №092292, фітосанітарного сертифікату №60/03-6006/АЕ-044219, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/031782, сертифікату ВЛ №639712;

- замовлення на купівлю товару від 31.07.2020р., повідомлення про фактичне вивезення товарів від31.07.2020р., рахунок-фактура від 27.07.2020р. №569, CMR А №609575, фітосанітарного сертифікату №60/03-6009/АЕ-065244, митної декларації форми МД-2 №UA205050/2020/034078, сертифікату ВЛ №640144,

було поставлено, а відповідачем - "Emvitalia SRL", прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 46 511,17 Євро.

Проте, відповідач - "Emvitalia SRL", взяті на себе згідно контракту від 14.11.2018р. №19-EMV зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, його вартість в повному об`ємі не оплатив у зв`язку з чим заборгував постачальнику 46 511,17 Євро.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Редрок" та "Emvitalia SRL" носять договірний характер, укладений між ними контракт від 14.11.2018р. №19-EMV предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами контракту від 14.11.2018р. №19-EMV, відпуск позивачем на виконання його умов товарів, їх отримання "Emvitalia SRL" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 46 511,17 Євро.

Сума заборгованості 46 511,17 Євро повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГПК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1,2 статті 192 Цивільного кодексу України). Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі статтею 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (Декрет).

У відповідності до п. 6 ст. 1 Декрету, нерезиденти, зокрема, є юридичні особи, суб`єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб`єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб`єктів підприємницької діяльності України.

Згідно ч. 2 ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У постанові від 04.07.2018р. у справі №7861/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд установлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, у гривні з визначення грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не має права змінювати грошовий еквівалент зобов`язання та в резолютивній частині рішення зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку, згідно з представленими суду та перевіреними судом розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1 274,98 Євро трьох процентів річних за період прострочення платежів з 18.05.2020р. по 21.05.2021р.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №373/2054/16-ц.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вищевикладених підстав суд дійшов висновку, що позивачем в повній мірі підтверджено обставини позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку, враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог, доведення даного спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України за рахунок відповідача - "Emvitalia SRL" в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення з "Emvitalia SRL" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрок" витрат, пов`язаних із залученням перекладача, у розмірі 22 375 грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З аналізу ст. 123 ГПК України слідує, що будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом - в т.ч. залучення перекладача, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження понесених витрат на послуги перекладача надано акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 17.05.2021р. на суму 2450 грн., від 15.07.2021р. на суму 19 925 грн.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено понесення витрат пов`язаних із залученням перекладача, у розмірі 22 375 грн., відтак, суд вважає за можливе стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з "Emvitalia SRL" (Via Enriko Fermi, 6, 48022, Lugo (RA) Italy, рartita IVA: 02470830395, сodice Fiscale: 02470830395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрок" (с. Качин, Камінь-Каширський район, вул. Центральна, 29, код ЄДРПОУ 41312568) 46 511,17 Євро заборгованості, 1274,98 Євро 3% річних, а всього 47 786,15 Євро, 24 019,71 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 22 375 грн. витрат пов`язаних із залученням перекладача.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 01.06.2022р.

Суддя В. А. Войціховський