Рішення

від 30.05.2022 по справі 910/21718/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2022Справа № 910/21718/21Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" (03124, місто Київ, вулиця

Миколи Василенка, будинок 14-Г)

про стягнення 268 543 грн 08 коп.

Представники: не викликались

ВСТАНОВИВ:

29.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" про стягнення 268 543 грн 08 коп. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379, в тому числі: 263 705 грн 35 коп. основної заборгованості, 1 100 грн 22 коп. пені, 3 543 грн 35 коп. інфляційних втрат та 194 грн 16 коп. 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді 20.08.2018 № 910379 та Угоди № Р-910379/2021/10 від 28.10.2021 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379 в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2022 відкрито провадження у справі № 910/21718/21, справу № 910/21718/21 визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27.01.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

09.02.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до умов якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що угода № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379 була підписана головою правління Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" Бережною Антоніною Василівною з перевищенням повноважень та всупереч інтересам житлово-будівельного кооперативу та його членів.

09.02.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 відмовлено в задоволенні клопотання Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" про залучення до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

25.03.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти тверджень викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що заборгованість відповідача за Угодою № Р-910379/2021/10 від 28.10.2021 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379 становить 150 173 грн 82 коп. за рахунок проведеної позивачем у січні 2022 оплати в розмірі 113 531 грн 53 коп.

07.04.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи після припинення/скасування воєнного стану.

Суд розглянувши подане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжувався двічі на той самий строк Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 та № 259/2022 від 18.04.2022.

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому законодавцем не внесено змін до положень Господарського процесуального кодексу України щодо зміни/продовження строків розгляду спорів під час воєнного стану.

Суд відзначає, що дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною вище нормою строку, проте у розумний строк, оскільки суд очікував, що відповідач скористається наданим йому правом на подачу відзиву. При цьому судом враховану ту обставину, що вже тривалий час безпекова ситуація у м. Києві покращилась, відновлено рух громадського транспорту, запроваджено нову комендантську годину, яка триває з 23:00 год. до 05:00 год.

Крім того, суд зазначає, що клопотання представника відповідача не містять жодних відомостей про неможливість здійснення представництва у зв`язку зі знаходженням/перебуванням на непідконтрольній території України, лавах Збройних Сил України чи територіальної оборони Збройних Сил України тощо.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго". За розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарського діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

20.08.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (постачальник за договором) та Житлово-будівельним кооперативом "Вчитель-1" (споживач за договором) укладено договір № 910379 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов`язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору постачальник зобов`язується безперебійно (крім випадків, визначених цим договором та чинним законодавством) постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді, на межу балансової належності, відповідно до додатків 3, 4 до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1 до цього договору.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2018, а в частині зобов`язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного цього зобов`язання виконання (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 4.2. договору, керуючись статтею 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.

У пункті 4.4. договору зазначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

У пункті 1 додатку № 2 до договору № 910379 від 20.08.2018 зазначено, що розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700, за кожну відпущену гагікалорію (1 гкал/грн) без урахування ПДВ.

Відповідно до пунктів 2 та 5 додатку № 2 до договору у разі встановлення у споживача будинкових приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності.

Споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в ЦОК за адресою: пр. Повітрофлотський, 58 - не пізніше 28 числа звітного місяця.

За змістом пункту 8 додатку № 2 до договору у разі відсутності у споживача будинкових приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину годинного теплового навантаження з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до пункту 9 додатку № 2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою: пр. Повітрофлотський, 58 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку № 2 до договору споживач на розрахунковий рахунок постачальника, відкритий у ТВБВ № 100/020 філії-Головного управління по м. Києва та Київській області АТ "Ощадбанк" (код банку 322669), щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком за кожною тарифною групою окремо.

Як додатки до договору сторонами затверджено схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента, а також акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

Додатком № 5 до договору визначено умови припинення подачі теплової енергії.

Додатком № 6 до договору визначено дані по будинках (спорудах), опалення і гаряче водопостачання Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" яких здійснюється від теплових мереж постачальника станом на 01.08.2018, відповідно до якої адреса споживача: вулиця М. Василенка, 14-Г, № особового рахунка 910379.

Додатком № 7 до договору визначено теплові навантаження об`єктів теплопостачання на 19.06.2018.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Судом встановлено, що відповідачем в порушення умов договору не виконав взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати послуг за спожиту теплову енергію, внаслідок чого станом на 01.10.2021 виникла заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 398 708 грн 35 коп.

Як встановлено судом, 28.10.2021 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (КП"Київтеплоенерго") та Житлово-будівельним кооперативом "Вчитель-1" (споживач) укладено угоду № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379, відповідно до умов якого споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП "Київтеплоенерго" за договором від 20.08.2018 № 910379 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.10.2021 загальною сумою 398 705 грн 35 коп. з врахуванням ПДВ.

Згідно з пунктом 2 угоди споживач зобов`язується сплатити зазначену у пункті 1 цієї угоди суму заборгованості протягом жовтня 2021 - грудня 2021 щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором за вказаними реквізитами згідно тарифних груп.

Відповідно до пункту 8 угоди у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) Угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити. Також споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним Угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за Угодою ГПЗ.

Положеннями пунктів 9 та 10 угоди сторони визначили, що ця угода є невід`ємною частиною договору від 20.08.2018 № 910379 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Угода укладена у двох автентичних примірниках (по одному для кожної із сторін), вступає в дію з дня підписання її сторонами, і діє до 31.12.2021.

Додатком до угоди сторони погодили графік погашення заборгованості протягом жовтня - грудня 2021 року кожного місяця до 25 числа у сумі по 132 901 грн 79 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов угоди про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді 20.08.2018 № 910379 та норм чинного законодавства не виконував взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати встановленої суми заборгованості, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за угодою в розмірі 263 705 грн 35 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва відповідачем в рахунок погашення заборгованості за угодою № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379 у січні 2022 року на рахунок позивача сплачено 113 531 грн 53 коп.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача 113 531 грн 53 коп., отже заборгованість у вказаній сумі була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 113 531 грн 53 коп. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 113 531 грн 53 коп. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано суду доказів оспорення чи визнання недійсним угоди № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності чи погашення заборгованості за угодою № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379 чи договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.08.2018 № 910379.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку зі сплати коштів за угодою № Р-910379/2021/10 від 28.10.2021 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді 20.08.2018 № 910379 та факту наявності заборгованості, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 150 173 грн 82 коп. (263 705 грн 35 коп. борг за угодою - 113 531 грн 53 коп. оплата) підлягають задоволенню повністю.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за угодою, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 100 грн 22 коп. пені, 3 543 грн 45 коп. інфляційних втрат та 194 грн 16 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 26.10.2021 по 31.10.2021.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, у пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат за період з 26.10.2021 по 31.10.2021 суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 543 грн 35 коп. інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки останні нараховані за 6 днів, а тому дорівнюють 0 (нулю).

З огляду на вищенаведене та доведенням факту несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобов`язання за угодою про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді 20.08.2018 № 910379, вимоги позивача про стягнення з відповідача 194 грн 16 коп. 3 % річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Щодо заявлених нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 1 100 грн 22 коп. за період з 26.10.2021 по 31.10.2021 суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на статтю 549 Цивільного кодексу України та статті 216, 230, 232 Господарського кодексу України.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, умови угоди № Р-910379/2021/10 від 28.10.2021 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді 20.08.2018 № 910379 не містять положень щодо розміру та бази нарахування пені та не вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства. Крім того, позивачем не надано доказів того, що обов`язок та умови сплати пені за невиконання/неналежне виконання зобов`язань за угодою про реструктуризацію заборгованості визначено певним законодавчим актом.

Згідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеній між сторонами угоди, невиконання зобов`язань за якою стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності споживача у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) грошових зобов`язань, що, за умови відсутності визначення такого обов`язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов укладеної між сторонами угоди.

Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Таким чином, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 547 та пункту 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені в сумі 1 100 грн 22 коп., нарахованої позивачем.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2, 4 ст. 48, ст. 123, п. 1 ч.1, ч. 4 ст. 231, ст. 234, ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 910/21718/21 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" в частині стягнення 113 531 грн 53 коп. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Вчитель-1" (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 14-Г, ідентифікаційний код 23492069) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 150 173 (сто п`ятдесят тисяч сто сімдесят три) грн 82 коп. основної заборгованості, 194 (сто дев`яносто чотири) грн 16 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 958 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 50 коп.

4. В іншій частині позову про стягнення з відповідача на користь позивача 1 100 грн 22 коп. пені та 3 543 грн 35 коп. інфляційних втрат відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька