Рішення

від 31.05.2022 по справі 120/19521/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 р. Справа № 120/19521/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником адвокатом Корнійчуком С.А. (далі - адвокат Корнійчук С.А., представник позивача), до Джуринської сільської ради (далі сільська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в жовтні 2021 року позивач звернувся до відповідача з письмовим клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, комунальної форми власності, площею 0,01 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0525381400:05:003:0015. Однак, відповідач своїм рішенням від 19.10.2021 № 472 відмовив у наданні такого дозволу посилаючись на відсутність плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Позивач вважає, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим вказує на протиправність винесеного рішення. Наведені обставини і спонукали позивача звернутись до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Ухвалою від 10.01.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для вирішення справи.

27.01.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з витребуваними доказами. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому відповідач вказав, що забудова цієї земельної ділянки може призвести до несприятливих наслідків для населення в тому числі створення аварійної ситуації. За наведеного вище, відповідач вважає спірне рішення правомірним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

01.02.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них норматив но-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом із тим, представник позивача вказує, що така підстава для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, як відсутність плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не входить до переліку підстав, визначених вказаною нормою ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому зазначає, що жодних доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем у відзиві на позовну заяву не було надано.

Крім того, представник позивача подав заяву про розподіл судових витрат, згідно з якою просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн. До цієї заяви представник додав копію договору про надання правової допомоги, копію квитанції до прибуткового касового ордера, акт приймання-передачі адвокатських послуг та ордер.

10.02.2022 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. Окремо, у цих запереченнях представник відповідача вказує на неспівмірність заявлених позивачем вимог по відшкодуванню 9000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи їх такими, що є явно завищеними, у зв`язку з чим у їх задоволенні просить відмовити.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 07.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Джуринської сільської ради із колективним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, на території Джуринської сільської ради (в межах АДРЕСА_1 .

До клопотання позивач додав викопіювання із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, а також копії свого паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 472 від 19.10.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме у зв`язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Незгода позивача із прийнятим рішенням у відповідній частині зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту «д» частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими є:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Натомість відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою, обґрунтував оскаржуване рішення відсутністю плану зонування або детального плану територій, затвердженого відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Згідно зі згаданої вище статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження такого проекту землеустрою та його затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування із наданням земельної ділянки у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Тобто, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року по справі № 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року по справі № 826/841/17, від 31 жовтня 2019 року по справі №607/4538/16-а.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність плану зонування, території населеного пункту в межах якого розташована відповідна земельна ділянка, внаслідок чого було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки вказана обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача у своєму відзиві на невідповідність місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки вимогам законів, зокрема те, що така земельна ділянка є земельною ділянкою Служби автомобільних доріг у Вінницькій області та межує з земельною ділянкою промислового призначення, і її ширина становить 6 метрів, у зв`язку з чим будівництво на ній буде суперечити Будівельним нормам, згідно яких мінімальна відстань до червоної лінії має становити 5 метрів.

Суд зазначає, що зазначені вище обставини не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення, і посилання на відповідні факти таке рішення не містить.

Як зазначено у ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тому, оскільки наведені у відзиві відповідача нові обставини не були покладені в основу для прийняття оскаржуваного рішення, то і надавати їм оцінку в межах даних спірних правовідносин немає правових підстав.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення відповідач суду не надав.

Таким чином суд приходить до висновку, що рішення 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 19.10.2021 № 472 щодо відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, в цій частині заявлені позовні вимоги належить задовольнити.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража, суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 19.10.2021 № 472 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою є те, що клопотання позивача від 07.10.2021 про надання такого дозволу залишається нерозглянутим.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15.06.2021, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл розробку проекту із землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, що, зокрема, випливає із пояснень сільської ради, які наведені у відзиві на позовну заяву (межування земельної ділянки із заборонної зоною, тощо).

Виходячи із обставин цієї справи, суд встановив, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання відповідного дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2541/17.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 605,34 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (2/3 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.08.2021; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 31.01.2022 про оплату 9000 грн.; акт приймання-передачі адвокатських послуг від 31.01.2022; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 31.01.2022.

Згідно з актом приймання - передачі адвокатських послуг від 31.01.2022 за Договором Адвокат (Корнійчук С.А) надав Клієнту ( ОСОБА_1 ) такі юридичні послуги: консультація, підготовка та направлення клопотання, визначення позиції захисту, підготовка та подання позову, підготовка та подання відповіді на відзив.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 9000 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Так, цей спір є спором немайнового характеру, а справа відноситься до категорії справ незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних матеріалів. Крім того, суд встановив, що згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" адвокатом Корнійчуком С.А. від імені фізичних осіб (позивачів) до Вінницького окружного адміністративного суду подано значну кількість адміністративних позовів про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у надання дозволу на розробку проектів із землеустрою. Позивачами у таких судових проваджень, є фізичні особи - співпідписанти разом із позивачем клопотання від 07.10.2021, яким відповідач теж відмовив у їх задоволенні з аналогічних підстав.

Суд вважає, що наявність інших аналогічних за предметом та підставами позову справ ініційованих одним адвокатом (Корнійчуком С.А.) від імені інших фізичних осіб, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви. Крім того, і обсяг досліджуваних у даній справі доказів є незначним, що не потребував для адвоката витрачання значного часу на їх аналіз та опрацювання.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, а також часткове задоволення даного позову, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 1500 грн. Суд вважає, що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності в межах даної справи.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 605,34 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 472 від 19 жовтня 2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га на території Джуринської сільської ради (в межах села Джурин) Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Джуринську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га на території Джуринської сільської ради (в межах села Джурин) Жмеринського району Вінницької області, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,34 грн. (шістсот п`ять гривень тридцять чотири копійки) та витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 01.06.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач - Джуринська сільська рада (вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325489).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович