Рішення

від 31.05.2022 по справі 120/19513/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 р. Справа № 120/19513/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником - адвокатом Корнійчуком С.А. (далі - адвокат Корнійчук С.А., представник позивача), до Агрономічної сільської ради (далі сільська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.09.2021 №899, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання відповідача розглянути на черговій (позачерговій) сесії клопотання позивача від 05.08.2021 та надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:005:0204 (суміжна земельна ділянка) та розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із урахуванням правових висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в серпні 2021 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із письмовим клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території Агрономічної сільської ради.

Проте, рішенням 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради № 899 від 22.09.2021 позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу, посилаючись на висновки постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, благоустрою, житлово-комунального господарства, транспорту та комунальної власності та ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17, якою сільській раді заборонено розпоряджатися земельними ділянками. Позивач зазначає, що ухвала суду від 03.04.2018 по справі № 128/2833/17 немає нічого спільного із фактичними обставинами цієї справи, оскільки арешт накладався на незрозуміло яку земельну ділянку, щодо якої не вказаний її кадастровий номер, як і не зазначено правовстановлюючого документу, на підставі якого можливо було б ідентифікувати таку землю.

За наведених обставин позивач вказує на протиправність оскаржуваного рішення, що й спонукало його звернутись до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Ухвалою від 10.01.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою в порядку ст.ст. 77, 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) витребувано у відповідача додаткові докази.

21.01.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи, у задоволенні якого ухвалою суду від 01.02.2022 було відмовлено. Постановляючи таку ухвалу суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для призначення земельно-технічної експертизи на даному етапі судового розгляду справи, але при цьому наголосив, що саме відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести перед судом правомірність прийняття оспорюваного рішення, у тому числі факт накладання земельної ділянки (бажаної для позивача та забезпеченої ухвалою суду).

08.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення. Свої доводи мотивує тим, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17 Агрономічній сільській раді заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, до яких належить, зокрема, земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач. На думку відповідача, надання Агрономічною сільською радою дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на спірних землях для подальшої передачі безоплатно у власність громадян було б прямим порушенням принципу обов`язковості судових рішень.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою, то відповідач вважає, що питання надання чи відмови у наданні такого дозволу є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), в які суд втручатися не може.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту г ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Так, предметом спору у цій справі є рішення Агрономічної сільської ради № 899 від 22.09.2021, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з тих підстав, що бажана для заявника земельна ділянка входять до земель, на які ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17 в порядку забезпечення позову відповідачу заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії, щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам масиву державних земель сільськогосподарського призначення.

Отже, виходячи із підстав заявлених позовних вимог, в межах даної адміністративної справи судом підлягає з`ясуванню питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо фактичних підстав відмови в наданні дозволу на розроблення документації у зв`язку з невідповідністю місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки вимогам закону та наявність щодо такої земельної ділянки судової заборони на її відчуження.

Із цього приводу суд звертає увагу на таке.

Виходячи із положень ст.ст. 150, 151 КАС України, які регламентують підстави вжиття заходів забезпечення позову, метою вжиття заходів забезпечення позову є, хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового акта, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також можливість реального виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною 3 статті 156 КАС України встановлено, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Надаючи оцінку доводам позивача стосовно того, що відповідач відмовив у надані дозволу з непередбачених законодавством підстав, суд зважає на те, що заборона вчинення дій щодо розпорядження земельною ділянкою свідчить про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України.

У постанові від 07.10.2020 у справі № 240/6035/18 Верховний Суд вказав на те, що невідповідність розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки відповідно до ст. 118 ЗК України полягає у тому, що земельна ділянка не є вільною на момент розгляду заяви, оскільки на таку земельну ділянку фактично накладено арешт.

Як наголошувалося судом вище, порядок отримання земельних ділянок державної та комунальної власності в приватну власність зацікавленим особам визначений статтею 118 ЗК України. Положення зазначеної статті визначають процедуру та етапи отримання земельної ділянки у власність, зокрема:

- звернення особи, зацікавленої в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності із клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- розробка та погодження проекту землеустрою;

- рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, оскільки рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із обов`язкових етапів, що передує переходу права власності на земельну ділянку, породжує подальші правовідносини щодо можливості зацікавленої особи отримати земельну ділянку у власність, а відтак і правомірні очікування на передачу її у власність, тому таке рішення, на думку суду, охоплюється визначенням та поняттям "юридичної дії, пов`язаної із розпорядженням, відчуженням та передачею земельної ділянки у власність".

Незважаючи на те, що отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме по собі не означає позитивного рішення про надання її у власність, втім на переконання суду, таке рішення свідчить про вчинення відповідним органом, який надає дозвіл та передає земельні ділянки у власність, юридичної дії, яка є передумовою передання земельної ділянки у власність. Відтак це рішення підпадатиме під дію заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17.

Наведені висновки суду також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.10.2020 у справі № 240/6035/18 (провадження № К/9901/28252/19).

Крім того, аналогічної позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд, що засвідчують постанови від 22.03.2021 у справі № 120/4695/20-а, від 12.10.2021 у справі 120/463/21-а, від 03.11.2021 у справі № 120/4195/20-а, від 10.05.2022 у справі № 120/14797/21-а, в яких досліджувалося ідентичне питання, пов`язане із забороною Агрономічній сільській раді вчиняти будь-які дії щодо спірних земельних ділянок.

Отже, визначальним для надання оцінки правомірності оспорюваного рішення є встановлення того факту, що бажана для позивача земельна ділянка дійсно розташована в межах масиву земель сільськогосподарського призначення, на які в порядку забезпечення позову накладено заборону Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам.

Як з`ясовано судом, відповідна ухвала постановлена Вінницьким окружним адміністративним судом 03.04.2018 з метою забезпечення позову Вінницького національного аграрного університету в адміністративній справі № 128/2833/17.

Водночас зі змісту ухвали видно, що заборона стосується прийняття рішень та вчинення будь-яких можливих юридичних дій щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 474,6783 га із цільовим призначенням "для громадської забудови", які передані університету від ДП "Агрономічне" як правонаступнику державного Підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України", реєстрація права постійного користування якими не була завершена позивачем. При цьому суд врахував, що предметом оскарження у справі № 128/2833/17 є рішення Агрономічної сільської ради від 21.08.2015 "Про затвердження Генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області", відповідно до якого рада затвердила містобудівну документацію "Генеральний план села Агрономічне Вінницького району Вінницької області" з існуючою площею 1006,5 га та включила вказані землі площею 474,6783 га.

У свою чергу відповідач стверджує, що бажана для позивача земельна ділянка входять до вищезазначеного масиву земель, щодо якого діють встановлені судом заборони.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд враховує, що за приписами статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення покладається на відповідача у справі-суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Відтак, оскільки оспорюване рішення було прийняте Агрономічною сільською радою з тих підстав, що бажана для позивача земельна ділянка потрапила під дію ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17, якою заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, саме відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести перед судом правомірність прийняття такого рішення, у тому числі факт накладання земельних ділянок.

Водночас докази на підтвердження відповідних обставин мають відповідати критеріям, визначеним ст.ст. 73-76 КАС України, а саме бути належними, допустимими, достовірними, а також достатніми, тобто такими, що будуть давати суду змогу окремо або у своїй сукупності дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.

Разом з тим, відповідач таких доказів не надав, а ті докази, що були надані, по-перше, не можуть визнаватися допустимими і, по-друге, достовірно не підтверджують факт розташування бажаної для позивача земельної ділянки в межах арештованого судом масиву земель.

Так, єдиний доказ, який відповідач надав суду на підтвердження цієї обставини, є копія Генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, на якому представником сільської ради власноручно накреслено орієнтовне місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки.

Оцінюючи цей доказ суд насамперед враховує, що на вказаному плані не позначено земель сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 474,6783 га, на які поширюється встановлена судом заборона на вчинення будь-яких юридичних дій щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність.

Водночас значення наведених маркером обрисів окремих земель не пояснюються та підписом відповідальної особи не засвідчуються. Відтак про призначення таких креслень можна лише здогадуватися, але в будь-якому разі вони не підтверджують, що це саме ті землі, на які накладено арешт. Отже, доказ не може визнаватися достовірним.

Крім того, суд враховує, що згідно наявної в суді інформації рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 128/2833/17, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Агрономічної сільської ради від 21.08.2015 "Про затвердження Генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області", яким затверджено містобудівну документацію "Генеральний план села Агрономічне Вінницького району Вінницької області" з площею 1006,5 га.

Тобто відповідач надав суду копію генерального плану, рішення про затвердження якого скасоване судом.

А оскільки зазначений генеральний план відповідач надав вже після набрання законної сили рішенням суду у справі № 128/2833/17, при цьому не навівши жодних пояснень щодо чинності такого плану, суд не може визнати такий доказ допустимим і достовірним доказом у цій справі.

Окремо, суд звертає увагу і на зміст протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, благоустрою, житлово-комунального господарства, транспорту та комунальної власності Агрономічної сільської ради від 08.09.2021 № 19, з якого взагалі неможливо встановити, що стало підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою і що такою підставою дійсно є та обставина, згідно з якою бажана для позивача земельна ділянка розташована в межах земельного масиву, щодо якого діє обмеження згідно з ухвалою суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17.

Крім того, суд бере до уваги висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведені у постанові від 13.01.2022 в справі № 120/3257/19-а, відповідно до яких суди повинні ретельно досліджувати питання про те, чи дійсно бажана для позивача земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існуюють обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач належними, допустимим, достовірними і достатніми доказами не довів правомірності прийняття оспорюваного рішення за № 899 від 22.09.2021.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправним та скасування такого рішення підлягають задоволенню.

Щодо іншої частини позовних вимог. Позивач просить суд захистити його порушені права шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише передбачені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь громадянина, у даному випадку про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як уже встановлено судом, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з посиланням на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17 про забезпечення позову шляхом заборони Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам державних земель сільськогосподарського призначення, в тому числі бажаної для позивача земельної ділянки.

В цілому суд погоджується з тим, що зазначена вище підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідає нормам чинного законодавства, а також судовій практиці, яку можна вважати усталеною.

Водночас за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про недоведення відповідачем факту накладання бажаної для позивача земельної ділянки із масивом тих земель, на які поширюється встановлена судом заборона, що, однак, не виключається. Крім того, наразі у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі № 128/2833/17 не виключено, що можуть існувати інші обставини, які мають вплив на правову природу спірних земель.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що можуть безпосередньо вплинути на вирішення питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання відповідного дозволу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами вирішення цієї справи.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради № 899 від 22 вересня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га на території Агрономічної сільської ради.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га на території Агрономічної сільської ради.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 01.06.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Агрономічна сільська рада (код ЄДРПОУ: 04525998, місцезнаходження: вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області, 23227).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович