Постанова

від 30.05.2022 по справі 640/15293/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/15293/21 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій , -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Суші Хаус Україна») в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 146000,00 грн. та пеню у розмірі 1103,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, протягом 2020 року звіти №3ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до центрів зайнятості міста Києва не подавав та не вживав заходів для працевлаштування інвалідів, отже в силу норм статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за 2020 рік, проте зазначений обов`язок не виконав.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року позов задоволено:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» (ЄДРПОУ 36173431, м. Київ, вул. Ромена Ролана,7) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 22869098, 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104) адміністративно-господарські санкції у розмірі 146000,00 грн. (сто сорок шість тисяч грн.00 коп.) та пені у розмірі 1103,76 грн. (одна тисяча сто три грн. 76 коп.).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що таке рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим передчасно, без належного вивчення матеріалів справи. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що до Товариства звернувся ОСОБА_1 , який був працевлаштований в Товаристві з 15.11.2016 р. та надав інформацію що він мас статус інваліда третьої групи. Товариство подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів уточнений звіт форми 10 - ПОІ, в якому зазначило про невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи. Також, Товариство сплатило санкції в розмірі 73000,00 грн. за одного не працевлаштованого інваліда, що підтверджується платіжним дорученням, який додано до апеляційної скарги. Таким чином, Товариство виконало свої зобов`язання щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатило штраф за одну непрацевлаштовану особу, а тому відсутні підстави для покладення штрафних санкцій та пені на Товариство. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції на його адресу не було відправлено ухвалу про відкриття провадження у справі, а отже, суд позбавив відповідача надати відзив на позовну заяву та докази, які долучено до матеріалів справи.

Позивач заперечує проти апеляційної скарги з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Судом першої інстанції встановив, що ТОВ «Суші Хаус Україна» є юридичною особою, роботодавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зобов`язане створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до звіту відповідача за формою 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, який міститься в матеріалах справи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ, становить 7 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника 73 000,00 грн.

Як вбачається зі звіту ТОВ «Суші Хаус Україна» за формою 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, Товариством працевлаштовано 5 осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу штатних працівників.

До позовної заяви Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів додано розрахунок, з якого вбачається, що останнім не заперечується працевлаштування відповідачем 5 штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, проте, зазначено про невиконання обов`язкового нормативу та не працевлаштування 2 осіб протягом 2020 року.

Враховуючи викладене позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становило 146000,00 грн (73000,00*2), та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 1103,76 грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначає про наявність правових підстав у позивача для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у визначеному розмірі з відповідача, оскільки останнім не виконано вимоги закону щодо не працевлаштування 2-х осіб.

Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-XII (надалі - Закон України №875-XII) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Згідно частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що йдеться, зокрема, у статті 20 Закону №875-XII.

З викладеного вбачається, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що законом передбачені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У такому випадку, суд першої інстанції повинен був перевірити, чи вживалися відповідачем залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, що полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-XII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування останніх та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук таких працівників.

При цьому, Законом України №875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Так, пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VI "Про зайнятість населення" передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.

У той же час, на підприємство покладається лише обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №805/402/17-а та від 24 лютого 2020 року по справі №820/2132/17, яка у силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу, що Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі №806/1368/17 відступила від висновку Верховного Суду, викладений у справі №825/1276/16 (провадження №К/9901/12232/18) на яку послався апеляційний суд, як на підставу для задоволення позовних вимог.

У справі №806/1368/17 Судова палата зазначила, що періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлена, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (в редакції наказу №316, чинного до 07.02.2017), тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, що 25.03.2021 року до Товариства звернувся ОСОБА_1 , який був працевлаштований в Товаристві з 15.11.2016 року та надав інформацію що він має статус інваліда третьої групи.

Так, 26.03.2021 року позивачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів уточнений звіт форми 10 - ПОІ, в якому зазначило про невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи та працевлаштовано осіб з інвалідністю в кількості шість осіб.

З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2021 року позивачем сплачено санкції в розмірі 73000,00 грн. за одного працевлаштованого інваліда, що підтверджується платіжним дорученням №02869.

Отже, позивачем виконано свої зобов`язання щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатило штраф за одну непрацевлаштовану особу, а тому відсутні підстави для покладення штрафних санкцій та пені на Товариство.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови позивачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення вказаного позивачем господарського правопорушення, а відтак ТОВ «Суші Хаус Україна» не може бути притягнений до відповідальності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно були нараховані адміністративно-господарські санкції у розмірі 146000,00грн. та пеня у розмірі 1103,76 грн. помилковими, оскільки відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Аналогічна позиція викладена в постанові від 11 серпня 2021 року по справі №825/1790/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

З огляду на вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що підлягає стягненню з позивача, який є суб`єкта владних повноважень на користь позивача витрати по сплаті судових витрат.

Не підлягають задоволенню витрати на правничу допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених витрат позивачем.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» -задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104; код ЄДРПОУ 22869098) за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Суші Хаус Україна» (адреса: 03170, м. Київ, вул. Ромена Ролана,7; код ЄДРПОУ 36173431) судові витрати в розмірі 3405 (три тисячі чотириста п`ять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан